Рішення

від 17.12.2024 по справі 509/3829/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3829/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом Державного підприємства «ТВК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг, -

ВСТАНОВИВ :

26 червня 2024 року, представник ДП «ТВК» звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд, стягнути з відповідачки на користь позивачів 180730,26 грн., з яких : 156300 грн. борг за договором № С2-11/2019 від 28.01.2019 р. ; 7426,06 грн. 3% річних за період з 18.05.2022 року по 20.06.2024 р. ; 14704,20 грн. інфляційні втрати за період з 18.05.2022 року по 20.06.2024 р. ; 2300 грн. штрафу за несвоєчасну оплату, а також судовий збір у розмірі 3028 грн., мотивуючи це невиконанням відповідачкою умов вищевказаного догвору про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення № С2-11, розташованого на території ДП «ТВК» : Одеська область, Одеський район, с.-ще Авангард, вул. Базова, 21, загальною площею144,0кв.м.строком до31.12.2030р.та здійсненняпослуг зобслуговування вказаногоскладсько-торгівельногоприміщення,яке єдержавною власністю,перебуваючи набухгалтерському облікуДП «ТВК»на умовахкористування.

У визначений ухвалою суду від 05.06.2024 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідачка відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надала, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за останньою відомою судові адресою зареєстрованого місця проживання відповідачки, що підтверджується довідкою ВАДР ГУДМС України в Одеській області від 03.07.2024 р., згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться зареєстрованою за адресою : АДРЕСА_1 та за адресою фактичного проживання : АДРЕСА_2 , а також зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 151-154).

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

На підставі ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач не подав відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2 ст. 281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 8 ст. 28 ЦПК України, позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК України, місце виконання зобов?язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов`язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання.

Верховний Суд в ухвалі від 02.07.2018 р. у справі №552/9770/14-ц (провадження №61-36739 ск18) вказав на те, що право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом підсудності цивільних справ і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України - зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України - є обов?язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб?єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що Розпорядженням КМУ від 05.02.2020 р. № 84-р ДП «ТВК» передано до сфери управління Фонду державного майна України та згідно Статуту, підприємство «ТВК» засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство, входить до сфери управління Фонду державного майна.

Згідноп.п.3.1,4.12,7.1Статуту ДП«ТВК» -метою діяльностіпідприємства єодержання прибуткуна основіздійснення виробничої,торгівельної,інвестиційної,маркетингової,агентської,посередницької діяльності,діяльності усфері створенняінфраструктури зметою розвиткупідприємництва,в томучислі залученняінвестицій.Проведення будь-якихвидів виробничо-комерційноїдіяльності незаборонених чиннимзаконодавством України.Підприємство здійснюєвільний вибірвидів господарськоїдіяльності,самостійно формуєпрограми танапрями своєїдіяльності,обирає постачальниківта споживачівпродукції,робіт і послуг,якщо іншийпорядок виборувидів діяльності,постачальників таспоживачів продукції,робіт іпослуг непередбачений чиннимзаконодавством.Підприємство самостійновизначає цінина власнупродукцію (товари,послуги,роботи),якщо іншене передбаченоліцензійними умовамищодо окремихвидів діяльності,які здійснюєПідприємство тазаконодавством України. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Статуту (Додаток№2) ДП «ТВК» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та належить до сфери управління Фонду державного майна України і є правонаступником державного підприємства «Південь», створеного відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15.07.1998 року №286 та перейменованого згідно з наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 12.10.2010 року № 315 (а.с. 10-32,36-41).

Так, 28.01.2019 р. між ДП «ТВК» та відповідачкою ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 укладено Договір № С2-11/2019 про надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення № С2-11, розташованого на території Державного підприємства «ТВК», а саме: Одеська область, Одеський район, смт. Авангард, вул. Базова 21, предметом якого є надання відповідачці в якості торгового місця, складсько-торгівельне приміщення, яке належить позивачам та розташоване на місці С2-11 загальною площею 144,0 кв.м. строком до 31.12.2030 року та здійснення послуг з обслуговування вказаного складсько-торгівельного приміщення, яке є державною власністю і знаходиться на бухгалтерському обліку ДП «ТВК» на умовах користування (а.с. 42-45).

Відповідно до п.п. 2.2.2. п 2.2. ч. 2 Договору, ОСОБА_1 зобов`язалася своєчасно сплачувати послуги з обслуговування, а також витрати по тарифам в терміни які встановлені умовами п.п.2.2.3, 2.3.1, 3.1, 3.3. та 3.4. цього Договору.

Згідно п. 3.1. ч. 3 Договору, відповідачка здійснює оплату послуг за обслуговування складсько-торгівельних приміщень та послуг, щодо здійснення вантажно-розвантажувальних робіт згідно тарифів, які встановлюються позивачами з терміном сплати до 20 числа кожного поточного місяця (а.с. 46,47).

Згідно п. 4.3. ч. 4 Договору за прострочення платежу у розмірі визначеному в п. 3.1 Договору, відповідачка що місця сплачує штраф у розмірі 20% від суми визначеної п. 3.1. Договору. (на період дії положення Військового стану на території України вказаний пункт Договорів ДП «ТВК» не застосовується).

Згідно п.п. 2.3.1. Договору, позивачі мають право змінювати вартість плати за обслуговування складсько-торгівельного приміщення, шляхом встановлення відповідних тарифів на такі послуги.

Відповідно до п.3.1 ч. 3 Договорів, вартість послуг встановлена у розмірі 10000 грн. з ПДВ.

Згідно п.п. 2.3.1. п. 2.3 ч. 2 Договору, вищевказаним наказом в.о. директора ДП «ТВК» «Про встановлення тарифів на послуги ДП «ТВК» від 30.11.2021 р. № 131-а, вартість послуг з обслуговування складсько-торгівельних приміщень з 1 грудня 2021 року встановлення в сумі 13600 грн. з ПДВ (а.с. 46).

Відповідно до п 5.6 ч. 5 Договорів, сторони підтвердили, що при укладанні Договору, досягнуто згоди, що до всіх істотних умов, а особи, що підписали данні Договори, мають необхідний об`єм правоздатності.

Відповідно до наказу В.о. директора ДП «ТВК» № 24/1-а від 30.05.2022 року, з метою врегулювання питання тарифікації послуг підприємства, враховуючи складну фінансово-економічну ситуацію в країні, спричинену воєнним станом», з 1 червня 2022 року вартість послуг ДП «ТВК» з обслуговування складсько-торгівельних приміщень встановлена в розмірі 11500 грн. (а.с. 49-50).

Відповідно до Бухгалтерської довідки на 07.06.2024 року заборгованість відповідачки ОСОБА_1 складає 156300 грн за період:

-6800,00 грн. за травень 2022 року;

-11500,00 грн. за червень 2022 року;

-11500,00 грн. за липень 2022 року;

-11500,00 грн. за серпень 2022 року;

-11500,00 грн. за вересень 2022 року;

-11500,00 грн. за жовтень 2022 року;

-11500,00 грн. за листопад 2022 року;

-11500,00 грн. за грудень 2022 року;

-11500,00 грн. за січень 2023 року;

-11500,00 грн. за лютий 2023 року;

-11500 грн. за березень 2023 року;

-11500,00 грн. за квітень 2023 року;

-11500,00 грн. за травень 2023 року;

-11500,00 грн. за червень 2023 року. (а.с. 74-79).

Згідно із п. 4.3. ч. 4 Договору, відповідачці за прострочення платежу нараховано штраф у розмірі 20% від суми визначеної п. 3.1. Договору.

Відповідно до бухгалтерської довідки на 07.06.2024 р. заборгованість по штрафам ОСОБА_1 складає 2300 грн. за період листопад 01.05.2023 року та червень 2023 року

Згідно картки рахунку 361 вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала останній платіж 18.05.2022 року у розмірі 6800 грн., так заборгованість з травня 2022 року по червень 2023 року (до розірвання Договору) склала 156300 грн.

Тобто, підтвердженням виконання зобов`язань між ДП «ТВК» та ОСОБА_1 є Договір укладений 28.01.2019 року за №С2-11/2019 та сплата відповідачкою ОСОБА_1 грошових коштів за надані послуги.

Відповідно до рахунку № 361 вбачається, що до 18.05.2022 року (останній платіж) виконувались відповідачкою, тобто зі сторони ДП «ТВК» були надані послуги відповідно до Договору №С2-11/2019 року від 28.01.2019 року. Заперечень або листів (звернень) зі сторони ОСОБА_1 на адресу ДП «ТВК» з приводу не виконання умов Договору не надходило, як і заяв з приводу розірвання вищевказаного Договору, або інших звернень зі сторони ОСОБА_1 , а тому послуги продовжували надаватись відповідно до укладеного Договору.

Таким чином, починаючи з травня 2022 року по червень 2023 року (день розірвання Договору) у відповідачки перед позивачами виникла прострочена заборгованість за Договором про надання послуг з обслуговування складсько торгівельного приміщення С2-11 у розмірі 156300 грн. (а.с. 48-58).

При чому, позивачі ДП «ТВК» неодноразово направлялонаадресу ОСОБА_1 та її представника за довіреністю ОСОБА_2 претензії від 19.01.2023 р. № 18, від 15.06.2023 р., № 145 від 10.07.2023 р. з вимогами сплати заборгваності, які залишались відповідачкою без відповіді та задволення (а.с. 56-73).

Частиною 1 ст. 599 Цивільного кодексу України, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Після направлень претензій про сплату заборгованості 15 червня 2023 року за вих. №116 на адресу ОСОБА_1 та її представника за довіреністю ОСОБА_2 було направлено повідомлення про розірвання Договору №С2-11/2019 від 28.01.2019 року з обслуговування складсько-торгівельного приміщення.(Додаток №23-24) (а.с. 62-63).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 ЦК України - одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов?язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов?язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України - порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення"визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону).Статтею 2 цього Законупередбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті. Водночас, частиною 2ст. 2 цього Законузаконодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізаціїЗакону України "Про індексацію грошових доходів населення"Кабінет Міністрів України постановою N 1078 від 17.07.2003затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення, пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню нормиЗакону України "Про індексацію грошових доходів населення"та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженанаказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосуваннястатті 625 ЦК Українивизначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 п. 4постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року N 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення").

Статтею 625 ЦК Українипередбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

У разі, якщо погашення боргу не відбувалося, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднімається основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду (аналогічна правова позиція викладена упостанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Правовий висновок щодо проведення розрахунку інфляційних збитків у разі часткового помісячного погашення суми основного боргу викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19. Так, при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100 %.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи вищевикладене, суд провів перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат і зазначає наступне.

У зв`язку з тим, що бездіяльність відповідачки у виді несплати за отримані послуги, відповідно до Договору, суперечить вищевказаним нормам права та договору, Позивачем правомірно нараховані до стягнення з Відповідача 3% річних.

Оскільки відповідачкою прострочено виконання зобов`язань зі сплати за надані послуги за Договором надання послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення з травня 2022 року до подачі позовної заяви до суду, а саме до 20.06.2024 року, є всі правові підстави для стягнення з відповідачки 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, на прострочену суму, що, згідно розрахунку складає:

Три відсотки річних за період з 01.03.2022 року по 20.06.2024 року становлять 7426,06 грн.; інфляційні втрати за період з 01.03.2022 року по 20.06.2024 року становлять 14704,20 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК передбачено, що виконання зобов?язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК).

За умовами п.4.3. Договору, за прострочення платежу, у розмірі, визначеному п. 3.1 Договору, відповідачка щомісячно сплачує штраф у розмірі 20% від суми, визначеної в п. 3.1. Договору.

Керуючись п.п. 2.3.1. п. 2.3 ч. 2 Договору, наказом В.о. директора ДП «ТВК» «Про встановлення тарифів на послуги ДП «ТВК» від 30.11.2021 року № 131-а, вартість послуг з обслуговування складсько-торгівельних приміщень з 1 грудня 2021року встановлена в сумі 13600 грн. з ПДВ (а.с. 46-47).

Відповідно до Наказу Т.в.о. директора ДП «ТВК» « щодо врегулювання питань не нарахування штрафних санкцій контрагентам підприємства в умовах воєнного стану» №13-а від 01.03.2022 року за лютий, березень, квітень та травень 2022 року не нараховувались штрафи за несвоєчасну оплату наданих підприємством послуг (а.с. 48).

Відповідно до наказу В.о. директора ДП «ТВК» « з метою врегулювання питання тарифікації послуг підприємства, враховуючи складну фінансово-економічну ситуацію в країні, спричинену воєнним станом» № 24/1-а від 30.05.2022 року, з 1 червня 2022 року вартість послуг ДП «ТВК» з обслуговування складсько-торгівельних приміщень встановлена в розмірі 11500 грн. (а.с. 49).

Відповідно до Наказів в.о. директора ДП «ТВК» « щодо врегулювання питань не нарахування штрафних санкцій контрагентам підприємства в умовах воєнного стану» за № 26/1а від 31.05.2022 року, №40-а від 30.08.2022 року, № 54/1-а від 26.10.2022 року, №68-а від 31.12.2022 року, №12-а від 28.02.2023 року з червня 2022 року по лютий 2023 року не нараховувались штрафи за несвоєчасну оплату наданих підприємством послуг (а.с. 51-55).

Тобто, штраф за період невиконання відповідачкою своїх обов`язків відповідно до п.4.3. Договору, за прострочення платежу, у розмірі, визначеному п. 3.1 Договору, остання повинна щомісячно сплачувати штраф у розмірі 20% від суми, визначеної в п. 3.1. Договору, що підприємством не нараховувалося.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, який підлягає задоволенню повністю.

У зв?язку з розглядом даної справи в суді, позивачі понесли витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 3028 грн., які підтверджені документально і які на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачів (а.с. 9).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 207,526,549,551,626,628,633,634,638,1054 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Державного підприємства «ТВК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг - задовольнити ;

2.Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «ТВК» (код в ЄДРПОУ 24971375) заборгованість в сумі 180730,26 грн. та судовий збір в сумі 3028 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 17.12.2024 р.

Суддя Д.М. Гандзій