Рішення

від 17.12.2024 по справі 758/12227/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/12227/24

Категорія 35

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року Подільський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Будзан Л.Д., за участі секретаря судового засідання Губенко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехнології Плюс» про розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Євротехнології Плюс», в якому просив розірвати договір № Д30Б про компенсацію витрат на утримання парко-місця від 30.09.2022, укладений між відповідачем та позивачем.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.09.2022 між позивачем та відповідачем укладено договір № Д30Б про компенсацію витрат на утримання парко-місця, предметом якого є послуги із утримання одного місця в паркінгу НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії договору із 31.12.2022 автоматично пролонговано на тих самих умовах строком ще на один рік. Однак, позивач вказує, що на виконання п. 2.1.2 договору, він неодноразово повідомляв відповідача про недоліки у наданні послуг та очікував усунення цих недоліків. 28.11.2023 позивач, керуючись п. 7.1 договору, письмово повідомив відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку, в зв`язку з невиконанням товариством зобов`язань, викладених в п.п. 2.4.1-2.4.3 договору. 07.12.2023 відповідач отримав заяву позивача про розірвання договору. Однак, позивач продовжує отримувати квитанції про оплату послуг за вказаним договором та на звернення позивача товариство заперечує факт розірвання договору та безпідставно вимагає укладення додаткової угоди. Посилаючись на викладене, а також з огляду на ігнорування відповідачем письмового попередження позивача про намір розірвати договір, останній, зазначаючи про наявність підстав для розірвання договору, вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2024, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 01.10.2024, у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В жовтні 2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що повідомлення про розірвання договору відповідач отримав лише 07.12.2023, тобто менше ніж за один календарний місяць до строку закінчення строку дії цього договору, а тому договір був автоматично пролонгований на тих самих умовах на наступний рік. Крім того, відповідачем не порушувались зобов`язання за договором, та посилання позивача на неналежне виконання відповідачем п.п.2.4.1-2.4.3 є надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам. Відповідач продовжує надавати послуги з утримання парко-місця, а позивач, користуючись послугами, які надає відповідач, безпідставно не сплачує кошти за надані послуги із січня 2024 року. Наведене в сукупності свідчить про відсутність підстав для розірвання договору між сторонами.

В листопаді 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позов, відповідно до якої позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконує зобов`язання за договором. Крім того, отримавши повідомлення позивача про розірвання договору, відповідач не розглянув дане повідомлення у визначені законом строки та порядку, та не повідомив позивача про результати розгляду такого звернення. Позивач правомірно не виконує умови договору та не сплачує на користь відповідача кошти, оскільки, із січня 2024 року договір є розірваним, а зобов`язання сторін є припиненими.

В листопаді 2024 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в якому заперечив позовні вимоги ОСОБА_1 , вказавши, що на даний час останній продовжує користуватися своїм машино-місцем, та отримує послуги, визначені в договорі, що підтверджується фото з камер відео спостереження паркінгу.

Інші клопотання/пояснення від сторін до суду не надходили, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 30.09.2022 між ТОВ «Євротехнології Плюс» та ОСОБА_1 укладено договір № Д30Б про компенсацію витрат на утримання парко-місця, предметом якого є надання послуг із утримання одного місця в паркінгу НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.3 зазначеного договору, сторони узгодили те, що витрати на утримання паркінгу (парко-місць) та приміщень складаються із витрат на: забезпечення режиму, контролю системи пропуску осіб до паркінгу, заробітну плату працівників та адміністрації, електропостачання, освітлення місць загального користування. Водопостачання та водовідведення, технічне обслуговування внутрішніх систем, прибирання прилеглої (прибудинкової) території, прибирання місць схову автомобілів, вивезення побутових відходів, обслуговування систем з протипожежної автоматики та димовидалення, обслуговування димових та вентиляційних каналів, технічне обслуговування мереж електропостачання та електрообладнання, систем відеоспостереження, систем автоматичного пропуску та обслуговування воріт та інші.

Відповідно до п. 2.4.1-2.4.5 зазначеного договору, відповідач зобов`язався забезпечувати функціонування паркінгу електроенергією та безперебійним освітленням приміщень загального користування за умови безперебійного постачання електроенергії основним постачальником; організовувати прибирання навколишньої території та вивезення побутових відходів; забезпечувати вільний доступ власника до парко-місця; виконувати належним чином умови договору, своєчасно усувати виявлені недоліки з можливістю залучення третіх осіб; надавати власнику на його вимоги рахунки та акти наданих послуг протягом п`яти робочих днів.

Згідно із положеннями п. 7.1 договору, сторони узгодили, що в разі, якщо за один календарний місяць до закінчення строку дії даного договору, жодна із сторін письмово не попередила про його розірвання, то він вважається автоматично пролонгованим на тих самих умовах на кожний наступний рік.

Позивач вказує, що неодноразово повідомляв відповідача про недоліки у наданні послуг, та вказував про неналежне виконання умов договору, однак, доказів наведеним твердженням, зокрема, в частині оформлення повідомлень-претензій щодо надання неякісних послуг, та/або істотних порушень умов договору відповідачем, - до позову долучено не було.

28.11.2024 позивач направив на адресу відповідача лист, в якому, керуючись пунктом 7.1, повідомив товариство про розірвання договору № Д30Б про компенсацію витрат на утримання парко-місця.

07.12.2023 відповідач отримав зазначене звернення позивача, що підтверджується копією поштового повідомлення, та не заперечувалось відповідачем в ході розгляду справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач належним чином повідомив відповідача про розірвання договору, зобов`язання сторін за вказаним договором є припиненими, що заперечується стороною відповідача, а відтак наявні підстави для розірвання договору в судовому порядку.

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача вказувала про недотримання позивачем строків попередження про розірвання договору, договір фактично було пролонговано, та відповідачем належним чином виконуються умови договору, що свідчить про відсутність підстав для розірвання договору.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору, а також згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

При цьому, у відповідності до положень ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Окрім того, відповідно до статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Поруч із цим, відповідно до положень ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує та за приписами ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Суд вважає, що підземний паркінг, в якому розташоване парко-місце, у тому числі належне позивачу, перебуває на обслуговуванні відповідача, а тому позивач зобов`язаний брати участь в усіх витратах, пов`язаних з утриманням такого майна.

При цьому, як зауважив Верховний Суд у своїй постанові від 23.09.2020 року по справі № 755/11585/16-ц, відносини між споживачем та особою, яка надає житлово-комунальні послуги, у тому числі й щодо нежитлових приміщень, до яких відноситься підземний паркінг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

З огляду на викладене можна дійти висновку, що до спірних правовідносин у цій справі мають також застосовуватися положення законодавства про житлово-комунальні послуги, зокрема, про те, що незважаючи на наявність чи відсутність договору власник зобов`язаний сплачувати за ті послуги, які фактично споживає, зокрема, за послуги з утримання паркінгу.

З наявних у справі доказів вбачається, що позивач звернувся до відповідача із листом про розірвання договору із порушенням строків, визначених в договорі, а відтак зазначений договір було пролонговано та доводи сторони позивача про припинення його дії є безпідставними.

Належних та допустимих доказів того, що позивач фактично не споживає послуги з утримання паркінгу матеріали справи не містять.

Посилання позивача на те, що договір фактично був розірваний та продовження надання відповідачем послуг за договором після закінчення строку його дії за відсутності волевиявлення замовника послуг, є безпідставним, суд до уваги не приймає, оскільки, з наявних у справі доказів вбачається, що позивач фактично споживав послуги щодо утримання належного йому машиномісця (освітлення, прибирання, охорони та ін.), а сам договір, в силу своєї специфіки, та обумовлених сторонами умов, був фактично продовжений, зокрема, з огляду на те, що відповідач не був повідомлений позивачем про розірвання договору за один календарний місяць до закінчення строку дії такого договору.

Крім того, слід відмітити, що посилання позивача на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань та неналежне надання послуг, є недоведеними, а відтак судом до уваги не приймаються та не можуть свідчити про наявність підстав для розірвання договору з огляду на положення вимог ст.ст. 651, 652 ЦК України, зокрема, в зв`язку із неналежним виконанням та істотним порушенням відповідачем його умов.

Суд відмічає, що інші обґрунтування позовних вимог не спростовують наведених в цьому рішенні висновків суду про відсутність достатніх підстав для розірвання укладеного договору в судовому порядку.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача не доведено, а судом не встановлено підстав, з якими закон пов`язує можливість розірвання договору, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротехнології Плюс» про розірвання договору відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 17.12.2024.

Суддя Леся БУДЗАН