Рішення

від 16.12.2024 по справі 380/24038/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2024 рокусправа № 380/24038/24

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (79019, м. Львів, проспект В. Чорновола, 39, ЄДРПОУ 35009232) про визнання протиправними та скасування постанов, -

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якій просить суд:

- скасувати арешт накладений на майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 в порядку виконання виконавчого напису №998 від 18.03.2014, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. накладений Галицьким відділом державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції по виконавчому проваджені ВП44235996 на транспортний засіб Mitsubishi, модель: Pajero WGN 3.2 DID, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_2 , 2006 року випуску, р.н. НОМЕР_3 ;

- зобов`язати Галицький відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 накладеного постановою державного виконавця по виконавчому проваджені ВП44235996.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що виконавчий напис від 18.03.2014 №988 прийнятий до виконання та відкрито виконавче провадження №44235996. Відповідно до витягу із спеціального розділу, оскільки виконавче провадження знищене, вбачається, що постановою від 09.06.2016 виконавчий документ провернутий без виконання стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». В межах виконавчого провадження було винесена постанова про накладення арешту на все майно ОСОБА_1 , в тому числі на транспортний засіб Mitsubishi, модель: Pajero WGN 3.2 DID, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_2 , 2006 року випуску, р.н. НОМЕР_3 . При поверненні виконавчого напису без виконання не було скасовано арешт на транспортний засіб який перебуває під арештом згідно постанови про арешт по виконавчому провадженні №44235996. Зазначає, що виконавчі дії, в тому числі і зняття арешту з майна боржника, проводяться виключно по відкритому виконавчому провадженню та на підставі п. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду. Зважаючи на те, що виконавче провадження завершене, питання про зняття арешту з вищевказаного майна не вирішено державним виконавцем самостійно, продовження арешту майна перешкоджає позивачу у реалізації прав щодо такого майна. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та зазначив, що 31.05.2015 державний виконавець виніс постанову про повернення ВД стягувачеві згідно з п.9 ч.І ст.47 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника). 09.06.2016 при перевірці матеріалів виконавчого провадження встановлено, що 31.01.2015 року державний виконавець при винесені постанови про закінчення виконавчого провадження порушив вимоги ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: не виніс постанови про стягнення з боржника виконавчого збору. Начальник відділу зобов`язав державного виконавця Барнича В.М. винести постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. 09.06.2016 державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору у сумі - 156 095,78 грн. 09.06.2016 державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. 09.06.2016 державний виконавець виніс постанову про повернення ВД стягувачеві п.9 ч.І ст.47 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника). З метою забезпечення вимог виконавчого документа та сплати суми виконавчого збору державний виконавець наклав арешт на все майно боржника в межах виконавчого провадження № 44235996. При перевірці матеріалів встановлено, що відомості про повну сплату боржником виконавчого збору в межах виконавчого провадження № 44235996 відсутні. Вважає, що дії державного виконавця відповідають положенням закону та вчинені відповідно до вимог чинного законодавства, а вимоги зазначені у позовній заяві є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 2.12.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

18.03.2014 приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. вчинив виконавчий напис №998 про звернення стягнення на нерухоме майно квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , як предмету іпотеки за кредитним договором №ML-601/26/2007 від 05.09.2007 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» в сумі 1 560 957,89 грн.

31.07.2014 державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.

У Галицькому відділі державної виконавчої служби у м.Львові ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження №44235996 з примусового виконання виконавчого напису від 18.03.2014 №998 приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 що належить на праві власності гр. ОСОБА_1 в межах суми 1560957,89грн.

01.08.2014 державний виконавець виніс постанову про арешт на все майно, що належить боржнику та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

12.11.2014 державний виконавець виніс постанову про розшук майна боржника.

08.12.2014 державний виконавець виніс постанову про призначення експерта.

31.05.2015 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого напису №998 від 18.03.2024 стягувачеві згідно з п.9 ч. І ст.47 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

09.06.2016 при перевірці матеріалів виконавчого провадження встановлено, що 31.01.2015 державний виконавець при винесені постанови про закінчення виконавчого провадження порушив вимоги ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: не винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

9.06.2016 начальник відділу постановою у ВП №44235996 зобов`язав державного виконавця Барнича В.М. винести постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

09.06.2016 державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору у сумі - 156 095,78 грн.

09.06.2016 державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі-85,87 грн.

09.06.2016 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого напису №998 від 18.03.2014 стягувачеві згідно з п.9 ч.І ст.47 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

При перевірці матеріалів Галицький відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції встановив, що відомості про повну сплату боржником виконавчого збору в межах виконавчого провадження № 44235996 відсутні.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №44235996 протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

На час відкриття виконавчого провадження чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), згідно зі ст. 1 якого визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

02 червня 2016 року Верховною Радою України прийнятий Закон України №1404-VІІІ "Про виконавче провадження".

Згідно з п. 1 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і інших органів", крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень п. 1 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ цей Закон набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Абзацом 2 пункту 2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ передбачено, що Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV визнаний таким, що втратив чинність з дня набрання чинності Законом №1404, крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Суд звертає увагу на те, що законодавець врегулював питання переходу від однієї форми регулювання правовідносин до іншої, навівши відповідні правила у розділі ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ.

Так, згідно з п.6, 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Пунктом 9) частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ст. 5 Закону України №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та обєктивності; обов`язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Пунктом 1 ст. 13 Закону України №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд встановив, що виконавчий напис від 18.03.2014 №988 прийнятий до виконання і відкрито виконавче провадження №44235996 та постановою від 09.06.2016 виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України № 606-XIV.

Постановою від 9.06.2016 у ВП №44235996 про повернення виконавчого документа №998 від 18.03.2014 державний виконавець припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення.

Вказана постанова від 9.06.2016 у ВП №44235996 про повернення виконавчого документа стягувачеві є чинною і доказів її визнання протиправною та скасування суду на час розгляду справи не надано.

Надаючи оцінку аргументам позивача про наявність у відповідача обов`язку зняти усі арешти (рухоме, нерухоме майно, банківські рахунки) у виконавчому провадженні № 44235996, суд враховує таке.

Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.2 ст. 50 Закону України № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Абзацом першим пункту 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5 (далі Інструкція з організації примусового виконання рішень) встановлено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

З аналізу наведених положень видно, що за загальним правилом одним із наслідків повернення виконавчого документа є зняття арешту з майна (коштів) боржника, про що виконавець зазначає у постанові про повернення виконавчого документа.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини викладені у частині четвертій статті 59 Закону України №1404-VIII.

У частині п`ятій вказаної статті зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Суд наголошує, що предметом вказаного спору є бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з усього майна в межах виконавчого провадження № 44235996 про звернення стягнення на нерухоме майно квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , як предмету іпотеки за кредитним договором №ML-601/26/2007 від 05.09.2007 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» в сумі 1 560 957,89 грн.

Постанова державного виконавця від 01.08.2014 про арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 не є предметом спору, в той же час суд не може не наголосити увагу на тому, що звернення стягнення з примусового виконання виконавчого напису від 18.03.2014 №998 стосується лише нерухомого майна квартири, що належить на праві власності ОСОБА_1 , в той же час державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить позивачу.

Суд встановив, що у постанові від 9.06.2016 у ВП №44235996 про повернення виконавчого документа №998 від 18.03.2014 державний виконавець припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення.

Таким чином, станом на дату судового розгляду цієї справи наявні докази щодо існування арешту майна боржника ОСОБА_1 , який накладений на підставі постанови про арешт майна боржника в межах виконавчого провадження № 44235996.

Щодо твердження відповідача про те, що з метою забезпечення вимог виконавчого документа та сплати суми виконавчого збору державний виконавець наклав арешт на все майно боржника в межах виконавчого провадження № 44235996, суд зазначає наступне.

По перше відповідач не надав суду жодних доказів того, що після винесення постанов про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець наклав арешт на все майно боржника в межах виконавчого провадження № 44235996.

По друге в матеріалах справи є наявна постанова від 01.08.2014 про арешт на все майно, що належить боржнику та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику у виконавчому провадженні №44235996 з примусового виконання виконавчого напису від 18.03.2014 №998.

Суд зазначає, що після винесення постанови від 9.06.2016 у ВП №44235996 про повернення виконавчого документа №998 від 18.03.2014 стягувачеві державний виконавець повинен був виділити в окреме провадження стягнення виконавчого збору і витрат на проведення виконавчих дій і лише після цього знову вирішити питання про накладення арешту на все майно боржника, але вже не в межах виконавчого провадження ВП №44235996, а іншого про стягнення виконавчого збору, чого зроблено не було.

Отже, державний виконавець повинен був дотримуватися вищевказаного алгоритму дій, що не вчинив.

Також суд наголошує, що оскільки предметом спору є бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з усього майна в межах виконавчого провадження № 44235996, тому суд не приймає до уваги твердження позивача про стан виконання рішень судів (Личаківського районного суду м.Львова та Господарського суду Львівської області) в інших виконавчих провадженнях, а тому відповідно не дає правового аналізу вказаним обставинам.

Наведені обставини, на думку суду, виключають можливість існування арешту на майно позивача, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження №44235996.

Крім того, державний виконавець сам не виконав свою ж постанову від 9.06.2016 у ВП №44235996 про повернення виконавчого документа №998 від 18.03.2014, якою припинив чинність арешту майна боржника та скасував інші заходи примусового виконання рішення.

Таким чином, з метою повного відновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити дії щодо зняття арешту з майна, що належить ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця прийнята всупереч вимогам Закону України Про виконавче провадження, а позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 268, 269, 271, 272, 287, 293, 295, КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Галицький відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 ), накладеного постановою державного виконавця 01.08.2014 у виконавчому проваджені ВП44235996 з виконання виконавчого напису №998 від 18.03.2014 вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (79019, м. Львів, проспект В. Чорновола, 39, ЄДРПОУ 35009232) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211 грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяБрильовський Роман Михайлович