Рішення

від 18.12.2024 по справі 440/13562/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/13562/24Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі по тексту - відповідач), відповідно до якого просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Полтавській області №69 від 30.08.2024;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області здійснити повторний розгляд заяви позивача ОСОБА_1 від 24.07.2023 про зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 23.06.1990 по 06.05.2008 в Полтавському АТП-15327 з урахуванням записів, відображених у довідці ВАТ "Полтавське АТП-15327" від 26.06.2013 №01/05-61.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу періоду роботи з 23.06.1990 по 06.05.2008 в Полтавському АТП-15327 з урахуванням записів, відображених у довідці ВАТ "Полтавське АТП-15327" від 26.06.2013 №01/05-61. Наголошено, що відповідачем безпідставно не взято до уваги та не опрацьовано довідку про підтвердження наявного трудового стажу від 26.06.2013 №01/05-61, видану ліквідатором ВАТ «Полтавське АТП 15327» Авраменком І.М., а висновок комісії про відсутність відомостей про постійну зайнятість позивача водієм на міському пасажирському транспорті суперечить наданим позивачем документам та обставинам справи, не обґрунтований правовими нормами та не містить відомостей, які документи відхилені відповідачем в процесі розгляду заяви про підтвердження пільгового стажу і з яких мотивів. Натомість позивачем подані всі наявні у нього документи, які перебувають у логічній взаємоузгодженості та підтверджують факт роботи позивача водієм, зайнятим на міському пасажирському транспорті.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 77-82/ зазначив, що ОСОБА_1 24.07.2024 звернувся до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - Комісія з питань підтвердження стажу) із заявою про підтвердження періодів роботи, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, з 23.06.1990 по 06.05.2008. На підставі аналізу наданих заявником документів та відповідних норм чинного законодавства, Комісією з питань підтвердження стажу було прийнято рішення від 30.08.2024 №69, яким відмовлено ОСОБА_1 у підтвердженні роботи, передбаченої пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.06.1990 по 06.05.2008. Підстава відмови: відсутність відомостей про постійну зайнятість водієм на міському пасажирському транспорті. Управління звертає увагу суду на те, що Позивачем до заяви від 24.07.2024 про підтвердження періодів роботи, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, довідка про підтвердження наявного трудового стажу від 26.06.2013 №01/05-61, видану ліквідатором ВАТ «Полтавське АТП 15327» Авраменком І.М. (так в позовній заяві ОСОБА_1 ). не надавалась, а відтак Комісією з питань підтвердження стажу не розглядалась. Окремо представник відповідача заперечував проти стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

З урахуванням наведеної норми процесуального закону, подана позивачем 09.12.2024 відповідь на відзив не є заявою по суті справи.

24 липня 2024 року Позивач звернувся до Відповідача з заявою про підтвердження стажу роботи з 23.06.1990 по 06.05.2008 /а.с. 35/.

Рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Полтавській області №69 від 30.08.2024 відмовлено позивачу в підтверджені періоду роботи, передбаченої п.8 ч.2 ст. 114 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 23.06.1990 по 06.05.2008 /а.с. 70-71/.

Вважаючи свої права порушеними протиправним рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Полтавській області, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05 листопада 1991 року /надалі Закон №1788-XIІ/ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 12 "Закону №1788-XIІ право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 "Пенсії за віком на пільгових умовах" Закону №1788-XIІ (із змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Аналогічні положення містить і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV /надалі - Закон № 1058-ІV /.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Так, частиною першою статті 114 Закону №1058-ІV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Пунктом 8 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

Відповідно до абз. 14, 23 п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV за відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

Разом з тим, до внесення відповідних змін в Закон №1058-ІV питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів визначалося Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), який залишається чинним на день виникнення спірних правовідносин.

За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Водночас, згідно з пунктом «з» частини першої статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.

Таким чином, зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту 8 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.

Тобто на час виникнення спірних правовідносин питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах регулює положення двох нормативно-правових актів, а саме: стаття 114 Закону №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII та стаття 13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VІІІ.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ (п. 1).

Стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VІІІ, які визнані неконституційними, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (п. 2).

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

… з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років ….

Згідно з положеннями Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 151-2).

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст. 152).

Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пункту "з" частини першої статті 13 Закону №1788-XII, які з 23.01.2020 є чинними у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Водночас, Закон № 2148-VIII, яким внесено зміни до Закону №1058-ІV, зокрема, статті 114, на предмет конституційності не перевірявся.

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років, на зазначених роботах.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ (з урахуванням Рішення №1-р/2020) та Закону №1058-ІV в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та стажу роботи.

Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (№ 11-1207апп19) сформовано правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (п. 56).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за такого правового регулювання застосуванню у цій справі підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, а не Закону №1058-ІV, оскільки положення пункту "з" частини першої статті 13 Закону №1788-XII визначає більш сприятливі умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років, на зазначених роботах.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.05.2022 у справі №240/21724/20 та від 02.06.2023 у справі №160/13468/20, які є обов`язковими для врахування судом відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи викладене, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач набуває в 55 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення такого віку) не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах водія міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв.

Як встановлено судом Комісією з питань підтвердження стажу було прийнято рішення від 30.08.2024 №69, яким відмовлено ОСОБА_1 у підтвердженні роботи, передбаченої пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.06.1990 по 06.05.2008 з підстав відсутності відомостей про постійну зайнятість водієм на міському пасажирському транспорті /а.с. 70-71/.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 10 листопада 2006 року №18-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року за № 1231/13105, прийнятою відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, затверджений Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії /надалі - Порядок №18-1/, який визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи:

для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника;

до 01 січня 2004 року, якщо в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях (їх правонаступниках), розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - підприємства, які розташовані на тимчасово окупованій території).

Згідно з пунктом 2 Порядку №18-1 дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали:

на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України;

на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;

на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років;

у період до 01 січня 2004 року на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, та якщо в трудовій книжці є записи з виправленням або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи (далі - періоди роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території).

Відповідно до пунктів 3-4, 6 Порядку №18-1 підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років та періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії (далі - Комісії).

Комісії створюються при головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких обов`язково включаються представники органів соціального захисту населення, органів Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці. До складу Комісії за згодою включаються представники профспілок та організацій Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні та регіональних організацій роботодавців та їх об`єднань.

Основним завданням Комісії є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття за результатами їх розгляду рішень про підтвердження (відмову в підтвердженні) стажу роботи.

Згідно з пунктами 10-11 та 14-15 Порядку №18-1 рішення про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи (додаток 1) приймається більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні, підписується головою Комісії або його заступником та набуває чинності з дня його прийняття.

Із заявою про підтвердження стажу роботи (додаток 2) заявник (його законний представник або представник, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - його представник)) може звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування цього органу.

Для підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, до заяви додаються:

документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01 липня 2004 року та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр);

трудова книжка;

документи (за наявності), видані архівними установами, зокрема: довідка про заробітну плату; копії документів про проведення атестації робочих місць; копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати.

Для підтвердження періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, заявник (його представник) подає трудову книжку та зазначає у заяві дані про свідків (не менше двох), які знають заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (у тому числі в колгоспі) і мають документи про свою роботу за період, щодо якого вони підтверджуватимуть роботу заявника.

Заявник (його представник) може додатково подавати інші документи про стаж роботи.

Комісії розглядають заяви про підтвердження стажу роботи, на бажання заявника, у його присутності або в присутності його законного представника, або представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Комісії приймають рішення щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні та не пізніше п`яти робочих днів з дня його прийняття повідомляють заявника про прийняте рішення.

Рішення Комісій можуть бути оскаржені в Пенсійному фонді України або в судовому порядку.

Отже, процедура підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи: 1) для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника та 2) до 01 січня 2004 року, якщо в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях (їх правонаступниках), розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, має певні особливості.

Згідно наявних записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 /а.с. 11-13/:

23.06.1990 - прийнятий на роботу слюсарем другого розряду на дільницю ТО-2 Полтавського АТП 15327;

06.08.1990 - направлений на курси перепідготовки водіїв категорії «Д»;

09.10.1990 - переведений в зв`язку з закінченням курсів водієм третього класу на автомобілі всіх типів і марок;

записом №8 встановлено, що згідно наказу ФДМУ по Полтавській області від 16.07.1997 №302 Полтавське АТП 15327 перетворене у ВАТ «Полтавське АТП 15327.

20.03.2008 - присвоєно другий клас водія;

06.05.2008 - звільнений за згодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України.

Як зазначено представником позивача у позовній заяві, Ухвалою господарського суду від 26.05.2011 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Полтавське автотранспортне підприємство 15327" з підстав неплатоспроможності. Постановою господарського суду від 21.03.2013 підприємство визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Авраменка І.М.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.03.1024 у справі № 18/1463/11 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Відкритого акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 15327", вул. Харківське шосе, 4/15, м. Полтава, 36016, код ЄДРПОУ 03118311. Ліквідовано Відкрите акціонерне товариство "Полтавське автотранспортне підприємство 15327", вул. Харківське шосе, 4/15, м. Полтава, 36016, код ЄДРПОУ 03118311.

09 квітня 2014 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців державним реєстратором виконавчого комітету Полтавської міської ради внесено реєстраційний запис № 15881170017000628 про припинення юридичної особи в зв`язку з визнанням її банкрутом.

Відтак, позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про підтвердження стажу роботи від 24.07.2024.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні комісії від 30.08.2024 №69 позивачем подано, зокрема, архівну довідку виконавчого комітету Полтавської міської ради №Ц-05.7-13/24 від 05.07.2024, згідно якої ОСОБА_1 зарахований на посаду слюсаря ІІ розряду на дільницю ТО-2 Полтавського автотранспортного підприємства 15327 Української державної корпорації автомобільного транспорту з 23.06.1990. Відповідно до картки ф.П-2 Полтавського АТП 15327 за 2008 рік ОСОБА_1 направлений на навчання в ОАУК по перепідготовці водіїв категорії Д з 06 серпня 1990 року (наказ №203 від 06.08.1990). Відповідно до картки ф.П-2 за 2008 рік переведений після стажування в автоколону №2, бригаду №2 на автобус ЛИАЗ -677 №34-30 на посаду водія 3 класу з 09 жовтня 1990 року (наказ №256 від 09.10.1990), звільнений з посади водія ВАТ «Полтавське АТП 15327» за згодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України з 06 травня 2008 року (наказ №55 від 07 травня 2008 року) /зв.а.с. 20/.

Відповідно до наказу №93 від 20.02.1979 по Полтавському АТП 16012 з 01 березня 1979 року колона №1 по обслуговуванню міських маршрутів розділена на дві рівноцінних колони №1 і №2, за якими закріплено обслуговування міських маршрутів /а.с. 16/.

Відповідно до архівної довідки від 28.06.2024 №Ц05.7-13/24 Полтавське АТП 15327 є правонаступником Полтавського АТП 16012 з 12.12.1986 /зв.а.с. 14-15/.

Окремо позивач наголошує, що 26 червня 2013 року ліквідатором ВАТ «Полтавське АТП 15327» Авраменком І.М. позивачу видана довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №01/05-61 відповідно до п.20 Порядку за формою, визначеною додатком №5 Порядку. В довідці зазначено, що позивач працював повний робочий день в ВАТ «Полтавське АТП 15327» і за період з 13.10.1990 по 06.05.2008 виконував перевезення пасажирів на міських маршрутах в АК 2, АК 1 за професією водій автобуса. Підставою для видачі довідки є документи особової справи. В довідці вказано код 8323.2 (Водії автобусів, тролейбусів та трамваїв (на роботах середньої кваліфікації)) за Класифікатором професій ДК 003-95, затвердженого наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. N 257. Вказано, що стаж роботи за вказаною професією становить 17 років, 8 місяців 23 дні /зв.а.с. 10/.

Натомість відповідачем наголошено, що така довідка позивачем при зверненні не надавалась.

Хоч така обставина позивачем не спростована, а лише наголошено у відповіді на відзив, що при прийнятті пакету документів копія довідки була зроблена з іншими документами працівником центру обслуговування, а заявник (позивач) підписав заяву на бланку центру обслуговування, копія якої розміщена в особистому електронному кабінеті заявника на порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, а її роздруківка додається до відповіді на відзив.

Суд критично оцінює таке пояснення позивача, оскільки долучена копія заяви не містить чіткого переліку долучених до неї при звернення документів із зазначенням їх реквізитів.

Однак суд зауважує, що розглядаючи дану справу судом встановлено та підтверджено з трудової книжки позивача, що згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а також з урахуванням архівних довідок та довідок ліквідатора ВАТ Полтавське АТП 15327, що ОСОБА_1 з 09.10.1990 (переведений в зв`язку з закінченням курсів водієм третього класу на автомобілі всіх типів і марок) по 06.05.2008 (дата звільнення) працював водієм, працюючи у Полтавському АТП 15327, колони №1 і №2 якого закріплені для обслуговування міських маршрутів.

Відтак, підстав для підтвердження стажу роботи позивача на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років за період з 23.06.1990 по 08.10.1990 позивачем не наведено і судом з матеріалів справи не встановлено.

В той же час, починаючи з 09.10.1990 по 06.05.2008, виходячи із записів трудової книжки позивача він працював водієм у Полтавському АТП 15327 (ВАТ Полтавське АТП 15327 після перетворення), а з урахуванням інформацій зазначеної в архівних довідках та довідках ліквідатора ВАТ Полтавське АТП 15327, суд дійшов висновку про роботу позивача водієм працюючи у Полтавському АТП 15327, колони №1 і №2 якого закріплені для обслуговування міських маршрутів, що в свою чергу є підставою для підтвердження його стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за такий період.

Окремо суд наголошує, що рішенням від 30.08.2024 №69 відмовлено ОСОБА_1 у підтвердженні роботи, передбаченої пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.06.1990 по 06.05.2008 виключно з підстав відсутності відомостей про постійну зайнятість водієм на міському пасажирському транспорті.

Проте вимоги пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не вимагають підтвердження постійної зайнятості на відповідних роботах.

Як наслідок, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішенням від 30.08.2024 №69.

Надаючи оцінку вимогам про зобов`язання відповідача здійснити повторний розгляд заяви позивача ОСОБА_1 від 24.07.2023 про зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 23.06.1990 по 06.05.2008 в Полтавському АТП-15327 з урахуванням записів, відображених у довідці ВАТ "Полтавське АТП-15327" від 26.06.2013 №01/05-61, суд виходить з таких міркувань.

У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).

Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.

Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

Поряд з цим, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права позивача має відповідати завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

Суд наголошує, що відповідач при розгляді заяви позивача від 24.07.2024 про підтвердження стажу роботи не надано оцінки ні періоду роботи позивача на посаді слюсаря, ні періоду його направлення на курси перепідготовки водіїв категорії «Д», ні іншим документам, зокрема щодо роботи автоколон на міських пасажирських маршрутах, тобто фактично не в повному обсязі її розглянуто.

Так само і сама заява від 24.07.2024 про підтвердження стажу роботи не містить зазначення самої посади, стаж роботи на якій має бути підтверджений відповідною комісією.

Однак попри недоведеність позивачем факту подання довідки ВАТ "Полтавське АТП-15327" від 26.06.2013 №01/05-61 при зверненні із заявою від 24.07.2024 про підтвердження стажу роботи, суд наголошує, що відповідач не позбавлений можливості її врахуванні при повторному розгляді такої заяви на виконання даного рішення суду.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача відповідно до встановлених у справі обставин та висновків суду, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити повторний розгляд заяви позивача ОСОБА_1 від 24.07.2024 про зарахування стажу роботи по суті порушеного в ній питання та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з одночасним виходом за межі позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 969,00 грн /зв.а.с. 24/.

Частиною першою статті 4 ЗУ "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 ЗУ "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 - 3028,00 грн.

Так, заявлені до судового розгляду вимоги носять характер немайнових.

Зважаючи на викладені вище приписи Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання до адміністративного суду даного позову становить 1211,20 грн.

При цьому, частиною третьою статті 4 Закону України Про судовий збір передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання до суду даної позовної заяви, поданої в електронній формі, становить 968,96 грн.

Згідно з пунктом і частини першої статті 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно із частиною 2 статті 7 вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, буде повернуто йому судовий збір у розмірі переплаченої суми - 0,04 грн після надходження відповідної окремої заяви від особи, яка його сплатила.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України та з огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про задоволення позовних вимог фізичної особи, понесені позивачем судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Полтавській області витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 4000,0 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом Січкар О.С. надані копію угоди від 06.11.2024 №31/2024; акту виконаних робіт від 12.11.2024, довідки про отримані кошти за надану правову допомогу від 11.11.2024 /а.с. 24-26/.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.

Як слідує зі змісту залучених до матеріалів справи документів, адвокатом надані клієнту такі послуги: надано правову інформацію, роз`яснення щодо порядку перерахунку пенсії, складено та виготовлено позовну заяву.

Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.

Написання позовної заяви, яка здебільшого містить цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката. Обсяг наданих разом з позовною заявою доказів є незначним та не свідчить про вжиття дій щодо їх збирання саме адвокатом. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились. Адвокат не відвідував суд для з`ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів.

Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Виходячи з вищеописаних обставин справи, зважаючи на те, що підготовлені адвокатом процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи заперечення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу у цій справі та ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, беручи до уваги принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 1000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України у Полтавській області №69 від 30.08.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити повторний розгляд заяви позивача ОСОБА_1 від 24.07.2024 про зарахування стажу роботи по суті порушеного в ній питання та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду вказаних у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок) та на правничу допомогу у розмірі 1000,00 (одна тисяча гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.

СуддяІ.Г.Ясиновський