Рішення

від 18.12.2024 по справі 520/25768/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 грудня 2024 року № 520/25768/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з вересня 2018 року по 25 липня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 232866,72 (двісті тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 72 коп.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з вересня 2018 року по 25 липня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 232866,72 (двісті тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 72 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 12 червня 2016 року по вересень 2018 року, проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військовій частині НОМЕР_1 ) та в подальшому виключений зі списків військової частини.

Вказує, що проходячи військову службу в Національній гвардії України, на позивача розповсюджувались всі права і гарантії передбачені законодавством щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), однак відповідачем протиправно не виплачувались частина грошового забезпечення Позивача, а як наслідок останньому не здійснювались виплати належних йому сум, що стало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав і інтересів.

Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року ухваленого № 520/1723/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано Відповідача здійснити нарахування та виплату на користь Позивача індексації грошового забезпечення: з 12.06.2015 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних Позивачу сум (15833,52 грн.), які виплатив 25 липня 2024 р., тобто позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 25 липня 2024 р., але відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з вересня 2018 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 25 липня 2024 р. (по час повного розрахунку), тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, Відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з вересня 2018 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 25 липня 2024 р. (час повного розрахунку).

Вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 02.10.2024 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач в період 12.06.2015 по 03.09.2018 року, проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військовій частині НОМЕР_1 ).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року ухваленого № 520/1723/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення: з 01.08.2001 року по 28.02.2003 року з урахуванням базового місяця - січень 1998 року, з 01.03.2003 року до 01.01.2008 року з урахуванням базового місяця - березень 2003 року, з 01.01.2008 року до 12.06.2015 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 рік та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКІ4П НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення: з 12.06.2015 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2022 року по справі №520/26502/21 відповідачем 25.07.2024 року виплачено позивачу 15833,52 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Нарахування та виплата компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні не проведено.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ).

За приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін, внесених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватися на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладений щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Тому спірний період виплати середнього заробітку (з 04 вересня 2018 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 24 липня 2024 року) умовно слід поділити на два періоди: до 19 липня 2022 року і після цього.

У період з 04 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року включно (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду застосовним є принцип співмірності.

Водночас у період з 19 липня 2022 року до 24 липня 2024 року застосуванню підлягає вже нині чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.

Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача з військової служби з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

При цьому, виплата позивачу індексації грошового забезпечення проведена 25.07.2024 на виконання рішення суду у справі №520/1723/22, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Відповідно, з огляду на наведене вище, суд вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме в частині не своєчасної виплати індексації грошового забезпечення.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням висновків Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.

Так, відповідачем при виключенні позивача із списків особового складу військової частини не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких позивачу не виплачено належних сум індексації, оскільки такі виплачено на виконання судового рішення 25 липня 2024 року.

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 04 вересня 2018 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 25 липня 2024 року включно з урахування редакції КЗпП України відповідно до Закону № 2352-ІХ,

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку № 100 визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку № 100 йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку № 100, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із довідкою Форми ОК-5, що додана до позову, виплачене грошове забезпечення становить 54919,87 грн. за липень 2018 та 23546,23 грн. за серпень 2018 року.

Грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 78466,1 грн. (54919,87 грн. + 23546,23 грн.).

Отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби складає 1265,58 грн. (54919,87 грн. + 23546,23 грн.)= 78466,1 грн./62).

З огляду на норми чинного законодавства та усталену судову практику щодо застосування норм матеріального права середній заробіток, що підлягає сплаті позивачу необхідно обраховувати за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, тобто за 184 дні.

Враховуючи вищенаведене, середній заробіток повинен бути виплачений позивачу за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, а саме за 184 дні, що складає 232866,72 грн. (1265,58 х 184).

Водночас, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Суд зазначає, що сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та ряду інших, становить 232866,72 гривень за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року.

За встановлених обставин слід дійти висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 вересня 2018 року по 25 липня 2024 року включно, але не більше шести місяців, у сумі 232866,72 (двісті тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 72 коп.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача задоволенню підлягає вимога позивача про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 04 вересня 2018 року по 25 липня 2024 року включно, але не більше шести місяців, у сумі 232866,72 (двісті тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 72 коп.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 04 вересня 2018 року по 25 липня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 232866,72 (двісті тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 72 копійки).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 04 вересня 2018 року по 25 липня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 232866,72 грн. (двісті тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 72 копійки).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18 грудня 2024 року.

Суддя Бадюков Ю.В.