Постанова

від 17.12.2024 по справі 420/11062/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/11062/24

Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі за ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов`язання видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн,

В С Т А Н О В И В:

12.09.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області судових витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року заява представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення - задоволена частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням суду, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апелянта зводяться до того, що судом першої інстанції не було здійснено повного та об`єктивного розгляду судової справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу послалась на правомірність оскаржуваного судового рішення та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вірно вказано судом першої інстанції, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У постановах Верховного Суду від 28.04.2023р. по справі №640/8003/20, від 25.05.2023р. по справі №440/7120/20, від 20.06.2023р. по справі №280/5922/21 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У постанові Верховного Суду від 17.05.2023р. по справі №560/3073/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу суду надано:

- копію ордеру (а.с. 68);

- копію договору про надання професійної правничої допомоги від 06.04.2024 №4/24/2 (а.с. 70-71);

-копію додаткової угоди №1 від 06.04.2024 (а.с. 72)

- копію акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 06.05.2024 (а.с. 69), відповідно до якого Сторони Договору № 4/24/2 від 06.04.2024 року про надання правової допомоги, адвокат Строілов Сергій Олександрович (надалі - Адвокат), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (надалі Клієнт), з іншої сторони, у відповідності до Договору № 4/24/2 від 06.04.2024 року про надання правової допомоги та додаткової угоди №1 від 06.04.2024 року, склали цей акт про те, що Адвокат передав, а Клієнт прийняв наступні послуги Адвоката щодо захисту інтересів Клієнта пов`язаних з розглядом Одеським окружним адміністративним судом адміністративної справи № 420/11062/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, а саме:

1 Надання консультації Клієнту, дослідження документів та виготовлення їх копій. 30 хвилин 500 грн.;

2 Дослідження нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини, аналіз судової практики. Складання та подання до суду позовної заяви;

3 години 3000 грн. Ознайомлення з відзивом на позовну заяву та додатками до нього, дослідження нормативних актів зазначених у відзиві, аналіз судової практики. 1 година 1000 грн.;

4 Складання та подання до суду відповіді на відзив. 2 години 2000 грн.;

5 Складання та подання до суду клопотання про долучення документів та стягнення судових витрат. 30 хвилин 500 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за умови недотримання заявником вимог частини 5 ст. 134 КАС України, але за клопотанням іншої сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Відповідачем, в свою чергу, було подано клопотання в якому він зазначав, що представником позивача не обґрунтовано розмір витрат на професійну правничу допомогу та просив відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, було заявлено клопотання про відмову у задоволенні заяви або зменшення витрат на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд вважає, що при визначенні суми відшкодування суд першої інстанції обґрунтовано виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції враховано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу та зроблено обґрунтований висновок про те, що заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Апеляційний суд також враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20.

В оскаржуваному додатковому рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що визначена сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду цієї справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи обсяг наданих послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 4000,00 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Дослідивши обставини та матеріали справи, аргументи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 420/11062/24 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 17.12.2024

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький