Рішення

від 18.12.2024 по справі 760/7843/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/7252/24

Справа № 760/7843/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»/: НОМЕР_2 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Ноунейм діджитал» /далі - ТОВ «Ноунейм Діджитал»/ (код ЄДРПОУ: 43195663; адреса: 03126, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, буд. 38-г, кв. 99; e-mail: smaile@noname.digital; 3109283@ukr.net) про розірвання договору та стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

03.04.2024 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 26.03.2024, за підписом представника позивача - адвоката Керімова А.З. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить суд:

- розірвати договір № 20230604 на розробку програмного продукту від 06.04.2023 укладений між ТОВ «Ноунейм Діджитал» та ОСОБА_1 ;

- стягнути з ТОВ «Ноунейм Діджитал» на користь ОСОБА_1 299 200,00 грн здійсненої позивачем оплати за договором № 20230604 на розробку програмного продукту від 06.04.2023;

- стягнути з ТОВ «Ноунейм Діджитал» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн;

- стягнути з ТОВ «Ноунейм Діджитал» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Справу фактично передано судді по реєстру 04.04.2024.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15.04.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Доводи позову

В обґрунтування позовних вимог вказується, що між позивачем та ТОВ «Ноунейм Діджитал» було укладено договір № 20230604 від 06.04.2023 на розробку програмного продукту, предметом якого є надання послуг з розробки програмного продукту для автоматичної реєстрації аккаунтів на сайті facebook.com.

Зазначається, що відповідно до п. 4.2. Договору позивач в день укладення договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача попередню оплату (аванс) у розмірі еквівалентному 4 000 доларів США, що еквівалентно 150 000,00 грн.

Як стверджується у позові, 26.06.2023 позивач здійснив повну оплату відповідно до п. 4.2 Договору та сплатив остаток суми у розмірі еквівалентному 4 000 доларів США, що еквівалентно 149 200,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача.

У позові зауважується, що на момент повної оплати за умовами договору робота виконавцем в повному обсязі виконана не була та зважаючи на те, що строк виконання роботи за договором не настав, позивач вважав на необхідне повністю закрити фінансову складову договору та добросовісно виконати своє зобов`язання в повному обсязі.

Як наголошується у позові, відповідно до п. 2.1.1 Договору виконавець зобов`язаний виконати роботи вказані в п. 1.1. цього договору у відповідності зі всіма пунктами технічного завдання за максимальний термін - протягом 4-х місяців з моменту оплати авансу згідно п. 4.1. Договору.

Як вказує позивач, кінцевим строком виконання робіт за договором є 06.08.2023 та на момент 06.08.2023, програмний продукт не був зданий та не виконаний, як того вимагало технічне завдання.

Позивач стверджує, що він самостійно намагався зв`язатися з командою відповідача та дійти до конструктивної бесіди, поквапити відповідача у виконанні та здачі замовлених робіт та відповідач дуже рідко виходив на зв`язок та відкладав здачу робіт кожного разу.

Разом з тим, у позові звертається увага на те, що 17.10.2023 відбулась онлайн зустріч команди позивача з командою відповідача з метою огляду та здачі відповідачем робіт, які він мав виконати ще 06.08.2023, під час онлайн зустрічі позивачем здійснено запис розмови та повідомлено про такий запис відповідача та його команду, на що останні не заперечували.

Акцентується, що відповідачем в порушення умов укладеного договору не виконано обсяг роботи визначений технічним завданням, в строк, визначений договором, продукт, що є предметом договору, позивачу не зданий та акт прийому-передачі виконаних робіт не направлений

При цьому, позивач зауважує, що ним здійснено повну оплату за договором, яку він має намір повернути, так як замовлений у відповідача програмний продукт не виконаний у встановлені договором строки та на сьогодні не виконаний взагалі, а оплата проведена в повному обсязі.

Крім того, у позові вказується, що позивачу завдано моральну шкоду саме з вини відповідача, а саме через його протиправні дії, що полягають у невиконанні зобов`язання за договором та невиконання замовленого продукту у встановлені договором строки.

Позивач наголошує, що він відчуває сильні душевні страждання з приводу недобросовісних дій відповідача та невиконання обов`язків за договором, а також через те, що грошові кошти сплачені та відповідач в добровільному порядку відмовився повертати грошові кошти.

Щодо правової позиції відповідача

28.08.2024 до суду від директора ТОВ «Ноунейм Діджитал» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 87-90).

У відзиві, зокрема, зазначається, 06.04.2023 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено договір про надання послуг з розробки програмного продукту № 20230604.

Зауважується, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою щодо виконання робіт має ознаки договору підряду.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п. 4.2. договору, замовник сплачує вартість програмного продукту, що є предметом цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (або внесенням готівкових коштів) наступним чином: попередню оплату (аванс) у розмірі еквівалентному 4 000,0 (чотири тисячі) дол. США замовник сплачує протягом 3-х банківських днів з моменту підписання цього договору; остаточний розрахунок, у розмірі еквівалентному 4 000,0 (чотири тисячі) дол. США замовник сплачує протягом 3-х банківських днів після завершення виконання та здачі програмного продукту замовнику (а.с. 15).

Як вказується у відзиві, 06.04.2023 позивач перерахував відповідачу кошти в розмірі 150 000,00 грн в порядку п. 4.2. договору у вигляді попередньої оплати (авансу) та 26.06.2024 позивач перерахував відповідачу кошти в розмірі 149 200,00 грн в порядку п. 4.2. договору у вигляді остаточного розрахунку, чим, на думку відповідача, підтвердив завершення виконання робіт по договору та здачу програмного продукту замовнику.

Відповідач наголошує, що після внесення передплати 06.04.2023, 07.04.2023 було створено робочу групу по розробці програмного продукту відповідно до умов договору № 20230604 від 06.04.2023 до якої увійшло 6 представників розробника та 3 представники замовника.

При цьому, відповідач вказує, що у замовника було запитано необхідні доступи и інструменті для початку проведення робіт.

Зі слів відповідача, всі роботи і передача кода відбувались на ресурсах наданих замовником, в тому числі робота проводилась на віддаленому комп`ютері наданому замовником, гитхабі та битбакеті:

https://github.com/Zusykss/chromium/commit/7c0e5aaf84f6fd76a5bc81d66e9cbaf0f22553ld

https://github.com/chromium/chromium/commit/daa19d97a146452e262fe616ac216145b73a74al

Також, відповідач стверджує наступне: 31.05.2023 роботи було закінчено та передано замовнику готову частину програмного продукту; 02.06.2023 передано відео з детально відображеними та описаним функціоналом програми; 06.06.2023 було отримано результати тестування від замовника з правками; 26.06.2023 сторона замовника повністю прийняла готовий програмний продукт, засвідчила, що програма передана і замовник приступає до тестування, також перелічуючи критерії приймання продукту; 27.06.2023 після виправлення багів (помилок в роботі програми), представник замовника підтвердив, що продукт працює коректно та повністю.

У відзиві наголошується, що ТОВ «Ноунейм Діджитал» виконало роботи за договором відповідно до технічного завдання в тому обсязі, який залежав від виконавця та міг бути ним виконаний.

Разом з тим, відповідач вважає, що позивачем не обґрунтовано будь-якими доказами втрата душевного спокою і наявність депресивного стану, не зазначено в чому виражаються такі переживання емоційного характеру і які наслідки мають, та не аргументовано розмір шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 06.04.2023 між ОСОБА_1 (Замовник) та ТОВ «Ноунейм Діджитал» (Виконавець) було укладено Договір № 20230604 на розробку програмного продукту (далі - Договір) /а.с. 14-16/, відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги щодо розробки програмного продукту для автоматичної реєстрації аккаунтів на сайті facebook.com (надалі - програмний продукт) та передати результати роботи замовнику, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги у відповідності до умов цього договору (а.с. 14).

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що під наданням послуг по розробці програмного продукту розуміється робота, виконана у відповідності до технічного завдання, викладеного у додатку до цього договору (а.с. 14).

За змістом п. 2.1. договору, виконавець зобов`язується:

2.1.1. Виконати роботу, вказані в п. 1.1. цього договору у відповідності зі всіма пунктами технічного завдання за максимальний термін - на протязі 4-х місяців з моменту оплати авансу згідно п. 4.1. договору;

2.1.2. Здійснити здачу замовнику робіт (в тому числі вихідний код);

2.1.3. По ходу виконання робіт, після закінчення кожного етапу демонструвати хід виконання робіт по відеозв`язку або при особистій зустрічі;

2.1.4. Встановити випробувальний термін для розробленого програмного продукту - 14 календарних днів після кінцевої здачі роботи замовнику. В період випробувального терміну виконавець безкоштовно усуває всі дефекти та враховує всі зауваження замовника, пов`язані з проведеними виконавцем роботами;

2.1.5. Виконувати роботи, що є предметом цього договору, якісно та в узгоджені терміни;

2.1.6. Не розголошувати третім особам комерційну, фінансову та технічну інформацію, що може стати відомою в ході реалізації цього договору;

2.1.7. Повернути сплачену вартість робіт за фактично не виконану якісно та / або не в строк виконану роботу по даному договору (а.с. 14).

Відповідно до п. 3.1.5 договору, робота вважається прийнятою і виконаною після підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі виконаних робіт (а.с. 15)

Як визначено пунктом 4.1. договору, вартість робіт по розробці програмного продукту складає суму в гривнях, еквівалентну 8 000,00 (восьми тисячам) доларів США. Оплата здійснюється у гривні по середньому комерційному курсу продажу долара США в банках України, за даними сайту minfin.com.ua, на день проведення оплати (а.с. 15).

Згідно з п. 4.2. договору, замовник сплачує вартість програмного продукту, що є предметом цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (або внесенням готівкових коштів) наступним чином:

4.2.1. попередню оплату (аванс) у розмірі еквівалентному 4 000,0 (чотири тисячі) дол. США замовник сплачує на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання цього договору;

4.2.2. остаточний розрахунок, у розмірі еквівалентному 4 000,0 (чотири тисячі) дол. США замовник сплачує на протязі 3-х банківських днів після завершення виконання та здачі програмного продукту замовнику (а.с. 15).

Відповідно до п. 5.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством України (а.с. 15).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків (п. 8.2. договору; а.с. 16).

Як погоджено сторонами у технічному завданні, яке є додатком до договору, виконавець бере на себе наступні зобов`язання щодо етапів виконання роботи:

1. Програмний продукт повинен забезпечувати реєстрацію нового аккаунту на Facebook з використанням управління клавіатурою та мишкою комп?ютера, маніпулюючи діями в браузері.

2. Програмний продукт повинен автоматично заповнювати поля форми для реєстрації (ім?я, прізвище, електронна пошта тощо).

3. Потрібно використовувати випадкові дані для заповнення форми реєстрації, щоб уникнути блокування аккаунту.

4. Після реєстрації нового аккаунту, програмний продукт повинен повідомляти про успішну реєстрацію та зберігати дані нового аккаунту в базі даних.

5. Розробити додатковий програмний продукт, для управління серверами, на яких буде втілюватися реєстрація аккаунтів, використовуючи веб інтерфейс для управління налаштування реєстрації на Facebook (а.с. 17).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2023 позивач перерахував ТОВ «Ноунейм діджитал» грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн з призначенням платежу «попередня оплата згідно умов договору», що підтверджується платіжною інструкцією № 9301-7696-1397-4381 (а.с. 19).

На а.с. 20 наявна копія платіжної інструкції № 9309-8525-7963-5384, з якої вбачається, що 26.06.2023 позивач здійснив переказ грошових коштів ТОВ «Ноунейм діджитал» у розмірі 149 200,00 грн, з призначенням платежу «полная оплата».

До матеріалів справи долучено диск із записом онлайн зустрічі за участю позивача та відповідача, а також інших осіб, яка містить зауваження щодо замовленого програмного продукту (а.с. 22).

Також до матеріалів справи долучено: копію паспорту ОСОБА_1 (а.с. 12); копію довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 (а.с. 13); роздруківку скріншотів листування (а.с. 23-51; 94-97).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність) /див. постанову Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22/.

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 № 916/1247/23).

У ст.ст. 626, 628 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17).

Судом установлено, що між сторонами укладено Договір № 20230604 на розробку програмного продукту, який за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що є предметом розгляду, обставин, які б свідчили про визнання недійсним договору, на підставі якого позивачем пред`явлено позовні вимоги, не встановлено.

Дослідивши умови укладеного сторонами договору, прийшов до висновку, що між ними виникли відносини підряду, що регулюються главою 61 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 858 ЦК України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було сплачено відповідачу 299 200,00 грн, що підтверджується копіями платіжної інструкції № 9301-7696-1397-4381 від 06.04.2023 на суму 150 000,00 грн (а.с. 19) та платіжної інструкції № 9309-8525-7963-5384 від 26.06.2023 на суму 149 200,00 грн (а.с.20).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 послався на положення ч. 2 ст. 651 ЦК України та стверджував про істотне порушення відповідачем умов договору підряду, оскільки останній відповідач своє зобов`язання в строк, передбачений договором, не виконав.

Відповідач стверджує, що виконав передбачені договором підряду роботи, які відповідно були оплачені позивачем, технічне завдання узгоджувалось додатком до договору № 20230604.

Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Сторони в умовах договору від 06.04.2023 погодили, що робота вважається прийнятою і виконаною після підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі виконаних робіт.

Відповідно до ч. 2 ст. 75 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що доводи відповідача про повне виконання ним робіт за договором не підтверджені належними та допустимими доказами у справі, оскільки матеріали справи не містять підписаного обома сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт, як і не містять доказів направлення акту приймання-передачі виконаних робіт відповідачем на адресу позивача.

В умовах договору 06.04.2023 сторони погодили, що виконати роботу, вказані в п. 1.1. цього договору у відповідності зі всіма пунктами технічного завдання за максимальний термін - на протязі 4-х місяців з моменту оплати авансу згідно п. 4.1. договору.

Крім того, умовами договору сторони погодили, що виконавець зобов`язується повернути сплачену вартість робіт за фактично не виконану якісно та / або не в строк виконану роботу по даному договору.

Положеннями ст.ст. 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі наведеного, судом встановлено, що відповідач у строки встановлені договором № 20230604 на розробку програмного продукту роботи не виконав, як і на момент ухвалення рішення у даній справі, належних та допустимих доказів протилежного суду не надано.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що мала право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у ч. 2 ст. 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення).

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 910/3948/19.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 28.05.2019 у справі № 910/9234/18, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 18.08.2020 у справі № 927/784/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це друге оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, а також умовам укладеного між сторонами договору № 20230604 на розробку програмного продукту, суд прийшов висновку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання договору та стягнення здійсненої позивачем оплати за договором підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22; постанову Верховного Суду у від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, провадження № 61-21130сво21).

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б однієї складової стягнення шкоди неможливе (див. постанову Верховного Суду від 24.06.2024 у справі № 442/5177/21, провадження № 61-3736св23).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22, провадження № 61-1382сво23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 519/2-5034/11).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) /ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Суд звертає увагу, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження як заподіяння моральної шкоди, так і її розміру. Зокрема, не доведено понесення ним втрат немайнового характеру, які настали у зв`язку з діями відповідача. В матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок дій відповідача позивач зазнав моральних та душевних страждань.

З урахуванням викладеного, виходячи з вимог розумності та справедливості суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

З огляду на все наведене в сукупності, позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 3 493,00 грн судового збору, що підтверджується платіжним інструкцією № 9336-6439-4739-0489 від 20.03.2024 (а.с. 52).

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 493,00 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 52).

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ноунейм діджитал» про розірвання договору та стягнення матеріальної та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Розірвати договір № 20230604 на розробку програмного продукту від 06.04.2023, укладений між ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Ноунейм діджитал».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ноунейм діджитал» (код ЄДРПОУ: 43195663; адреса: 03126, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, буд. 38-г, кв. 99) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):

- 299 200,00 грн (двісті дев`яносто дев`ять тисяч двісті гривень) здійсненої позивачем оплати за договором № 20230604 на розробку програмного продукту від 06.04.2023;

- 3 493,00 грн (три тисячі чотириста дев`яносто три гривні) судового збору.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич