Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/3201/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа № 910/3201/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Левченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Політичної партії "Європейська Солідарність"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 (повне рішення складено 12.07.2024) (суддя Мельник В.І.)

у справі № 910/3201/24 Господарського суду міста Києва

за позовом Політичної партії "Європейська Солідарність"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ"

про визнання договору оренди удаваним та таким, що укладений на 3 роки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Політична партія "Європейська Солідарність" (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (далі - ТОВ "Підприємство "Київ", відповідач) про: визнання договору оренди № к-206 від 25.10.2018, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - Договір), удаваним; визнання Договору таким, що укладений на 3 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач із метою ухилення від нотаріального посвідчення та отримання згоди на укладення оспорюваного правочину удався до підміни справжньої волі сторін на укладення довгострокового договору оренди; Договір є нікчемним, оскільки не дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, Договір укладено на строк, що не перевищує три роки, тому його нотаріальне посвідчення не є обов`язковим; матеріалами справи не підтверджено, що спірний Договір суперечить закону або ж укладений із метою приховати інший правочин.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24, Політична партія "Європейська Солідарність" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву Політичної партії "Європейська Солідарність".

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що судом першої інстанції не було з`ясовано обставини та проігноровано докази, якими позивач обґрунтовує наявність підстав для визнання правочину недійсним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) задоволено клопотання Політичної партії "Європейська Солідарність" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24 та поновлено Політичній партії "Європейська Солідарність" зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Політичної партії "Європейська Солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; призначено розгляд апеляційної скарги на 19.11.2024 о 10:30; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 15.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги на 10.12.2024 о 09:50.

Позиції учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Явка представників учасників справи. Клопотання учасників справи

У судове засідання 10.12.2024 з`явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання 10.12.2024 не з`явився.

Разом із тим, 09.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у даній справі, призначеного на 10.12.2024, на іншу дату, у зв`язку із тим, що адвокат позивача Бердичевський О.В. 10.12.2024 братиме участь в іншому судовому засіданні у справі № 761/41901/24 в Шевченківському районному суді міста Києва.

Розглянувши зазначене клопотання, заслухавши думку представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, який проти задоволення цього клопотання заперечував, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 11, 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Розгляд апеляційної скарги судом вже відкладався з урахуванням поданого представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, слід зазначити, що додані до клопотання документи не підтверджують, що адвокат Бердичевський О.В. 10.12.2024 братиме участь у судовому засіданні у справі № 761/41901/24 в Шевченківському районному суді міста Києва.

Також, позивач не був позбавлений можливості надати письмові пояснення по справі.

Разом із тим, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

При апеляційному розгляді даної справи колегія суддів також враховує положення ст. 129 Конституції України та ст. 2 ГПК України, відповідно до яких одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За таких обставин, з огляду на необхідність дотримання принципу розумності строків розгляду справи, поважного ставлення до іншого учасника справи (відповідача), представник якого з`являється і бере участь у судових засіданнях, зважаючи на те, що явка представників сторін судом не визнавалась обов`язковою, з урахуванням змісту ст. 202, 216, 270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення зазначеного клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представника позивача.

У судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

15.10.2019 між ТОВ "Підприємство "Київ" (Орендодавець) та Політичною партією "Європейська Солідарність" (Орендар) було укладено договір № к-206 оренди нежитлових приміщень (Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору за даним Договором Орендодавець передає Орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2 Договору, а Орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Відповідно до п. 1.2 Договору нерухомим майном, що передається в оренду за даним Договором, є нежилі приміщення загальною площею 1 674,27 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16.

Згідно з п. 2.1 Договору Орендодавець передає Орендарю приміщення у користування на підставі акта приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору.

Користування Орендарем приміщенням та нарахування орендної плати починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі приміщень.

Відповідно до п. 4.1 Договору цей Договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками.

Згідно з п. 4.2 Договору строк оренди Приміщень за даним Договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення та закінчується 31.12.2019.

Відповідно до п. 4.3 Договору по закінченню календарного року цей Договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за один календарний місяць до закінчення відповідного календарного року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач із метою ухилення від нотаріального посвідчення та отримання згоди на укладення оспорюваного правочину вдався до підміни справжньої волі сторін.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачем у своїй позовній заяві взагалі не було наведено та не доведено жодного належного факту, який може свідчити про те, що Договір суперечить закону та/або укладений відповідачем із метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), а тому відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення Договору).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно із ч. 1 ст. 202 та ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/5704/21.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За змістом ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 918/86/22, від 28.09.2022 у справі № 906/494/20.

Таким чином, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21, від 31.05.2023 у справі № 916/1272/22.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 918/86/22, від 25.04.2023 у справі № 915/857/20.

Позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 793 ЦК України, згідно з якою договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, вважає, що для захисту порушеного права необхідним є встановлення, що Договір укладений на три роки, тобто є довгостроковим договором оренди. За доводами позивача, у зв`язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, Договір у силу положень ст. 220 ЦК України є нікчемним.

Згідно із ч. 1 ст. 759 (в редакції, чинній на момент укладення Договору) та ст. 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За змістом ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, відповідно до ст. 6 та 627 ЦК України, сторони погодили строк дії Договору, домовившись, що Договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за один календарний місяць до закінчення відповідного календарного року, що не суперечить ч. 4 ст. 284 ГК України та ст. 764 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 923/759/18 наведено правову позицію, відповідно до якої, якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 ЦК України відповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 ЦК України.

Договір № к-206 оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 укладено на строк, що не перевищує три роки, тому його нотаріальне посвідчення не є обов`язковим. Отже, позиція позивача про необхідність нотаріального посвідчення Договору не ґрунтується на чинному законодавстві.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не доведено, що укладаючи Договір зі строком дії до 31.12.2019 та можливістю його пролонгації на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за один календарний місяць до закінчення відповідного календарного року, сторони мали на меті укласти довгостроковий договір, а саме строком на три роки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено, що спірний договір суперечить закону або укладений з метою приховати інший правочин.

Разом із тим, згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Так чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, предмет та підстави позову, докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

Положеннями ч. 1-4 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16 та від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Подібна за змістом правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 903/154/19 та від 16.12.2020 у справі № 398/4220/17.

У постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15.02.2023 в справі № 753/8671/21, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21).

При цьому, завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне для такого захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.01.2022 в справі № 910/10784/16 виснувала, що спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (п. 8.54 постанови).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Такі правові висновки наведено в постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 915/187/22(915/136/24).

Вирішуючи спір по суті, суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, "належним" позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб.

У постановах від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18 Верховний Суд послідовно надавав правовий висновок про те, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Проте, позивачем не наведено, які саме його права (інтереси) були порушені при укладенні спірного договору, позивач не вказує, яким чином та якими саме неправомірними діями відповідача порушуються будь-які права та/або інтереси позивача, що, як зазначено вище, є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

За таких обставин суд констатує недоведеність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Політичної партії "Європейська Солідарність" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2024 у справі № 910/3201/24.

5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська