Постанова

від 04.12.2024 по справі 910/19501/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 910/19501/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024

у справі № 910/19501/23 (суддя О.Г. Удалова)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗАФРИК ГРУП» (відповідач - 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» (відповідач - 2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «СНОУК»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «АК Консалтинг»

про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗАФРИК ГРУП" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним з моменту вчинення договору від 23.07.2021 про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інессою Володимирівною за №320, номер запису 43137204, та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (право власності відповідача на 97/100 частин нежилих приміщень (в літ. А), які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 297999880000).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі №910/19501/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано нормами статей 3, 6, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 13, 23 Закону України «Про іпотеку» та встановленими судом обставинами недоведеності позивачем порушення оскаржуваним договором його прав та законних інтересів, що виключає можливість задоволення вимоги про визнання недійсним договору, як основної вимоги за позовом, а також вимоги про скасування реєстрації права власності, як похідної від вимоги про визнання недійсним договору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, позивач посилається на недотримання судом при ухваленні рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права. Так, судом першої інстанції не було надано належної оцінки підставам позову у редакції поданої позивачем та прийнятої судом до розгляду заяви про зміну предмету позову. Також зауважив на безпідставності висновку суду першої інстанції про те, що оскаржуваний договір не порушує прав або ж законних інтересів позивача у справі.

Скаржником в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням копії оскаржуваного рішення через підсистему «Електронний суд» лише 03.06.2024.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19501/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19501/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

25.07.2024 матеріали справи № 910/19501/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Враховуючи, що головуюча суддя перебувала у відпустці з 15.07.2024 по 23.08.2024, вирішення питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги здійснюється після виходу головуючої судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі №910/19501/23 та призначено скаргу до розгляду на 25.09.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 13.09.2024.

13.09.2024 ТОВ «СОЮЗАФРИК ГРУП» скористалось правом, наданим ст. 263 ГПК України, надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та вмотивовано відмовлено у позові. Вважає також обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності порушеного права, а також звертає увагу колегії суддів на те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. На думку Товариства позивач мав би оскаржувати не лише договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а й усі договори, за якими Товариство набуло таких прав.

25.09.2024 розгляд справи №910/19501/23 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В. на лікарняному.

Після виходу судді Агрикової О.В. з лікарняного, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі №910/19501/23 призначено до розгляду на 23.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі №910/19501/23 відкладено на 27.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 у розгляді справи № 910/19501/23 оголошено перерву до 04.12.2024.

У судове засідання 04.12.2024 відповідач-2 -Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна», та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «АК Консалтинг» явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

У даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні 04.12.2024 представники позивача підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції задовольнити скаргу, судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача-1 та третьої особи заперечив проти вимог апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність та необґрунтованість її вимог, у зв`язку з чим просили суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

04.12.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, а також відзиву на неї, дослідивши докази, наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19501/23 підлягає задоволенню.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 24.10.2006 між АТ "Енергобанк" та ТОВ "Ройланс-Україна" (назва якого в подальшому змінена на ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") (позичальник) укладено договір про надання кредиту № 610-34, згідно з яким банк надав позичальнику кредит на придбання об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

У забезпечення виконання вищевказаного кредитного договору 29.12.2006 між банком (іпотекодержатель) та відповідачем-2 у даній справі (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна") (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку нерухоме майно, розташоване за вищевказаною адресою, загальною площею приміщень 3 881,90 кв. м.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору предмет іпотеки сторони за домовленістю оцінюють у 48 624 497,39 грн.

Згідно з п. 4.3 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

21.02.2014 між ПАТ "Енергобанк" та позивачем укладено договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між позивачем та ТОВ "Ройланс-Україна" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачем-2 передано позивачеві в іпотеку 97/100 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 2.2 договору іпотеки, іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки не є предметом іпотеки за іншими зобов`язаннями, окрім забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед боржником на підставі договору іпотеки від 29.12.2006 зі всіма змінами та доповненнями, за яким було передано майно в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед боржником за договором про надання кредиту № 610-34 від 24.10.2006.

Відповідно до п. 3.1 договору іпотекодавець погоджується з тим, що протягом дії цього договору він не має права без попередньої згоди іпотекодержателя вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню нижчеперелічених дій (в т.ч. укладати відповідні правочини):

- зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт предмета іпотеки (зокрема здійснювати перепланування) чи інший спосіб змінювати цільове призначення предмету іпотеки;

- передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку;

- відчужувати предмет іпотеки;

- передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, найм (оренду), користування.

Відповідно до п. 8.3 договору іпотеки договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання за договором депозиту.

Таким чином, щодо предмету іпотеки - 97/100 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 існували як попередня іпотека (іпотекодержателем за якою був ПАТ "Енергобанк"), так і наступна іпотека (іпотекодержателем за якою є позивач у даній справі).

Також, як встановлено місцевим господарським судом під час розгляду даної справи, Господарським судом міста Києва у іншій справі - №910/14476/19 встановлені наступні обставини:

« 12.02.2015 ПАТ "Енергобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних і рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу, а 12.06.2015 розпочато процедуру ліквідації банку.

03.11.2016 між банком та ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким банк відступив новому кредитору права вимоги до позичальника за кредитним договором (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна").

Цього ж дня між банком та ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги, згідно з яким банк відступив новому кредитору права вимоги за договором іпотеки.

04.11.2016 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" та ТОВ "АК Консалтинг" укладено договір поруки, згідно з яким останнє поручилося перед ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" за виконання ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" своїх зобов`язань за кредитним договором.

08.11.2016 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (первісний іпотекодержатель) і ТОВ "АК Консалтинг" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги, згідно з яким первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю права вимоги за договором іпотеки у зв`язку з погашенням останнім частини заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 747 000,00 грн.

09.11.2016 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" (первісний кредитор) та ТОВ "АК Консалтинг" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким первісний кредитор відступив право вимоги до боржника за кредитним договором. Станом на день укладення цього договору заборгованість боржника перед первісним кредитором за кредитним договором становила 2 842 058,66 грн».

У межах справи № 910/12344/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзафрик груп" до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ.Кепітал партнерс Україна", ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування наказу, при прийнятті постанови Північним апеляційним господарським судом від 22.11.2023 встановлено наступне:

«з 03.11.2016 права кредитора за основним зобов`язанням та попереднього іпотекодержателя щодо Будинку внаслідок вчинення цих правочинів набуло ТОВ "ФК Інвест Балтик Груп".

04.11.2016 між ТОВ "ФК "Інвест Балтик Груп" та ТОВ "АК Консалтинг" був укладений договір поруки, за яким останнє поручається перед фінансовою компанією за виконання іпотекодавцем (ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал партнерс Україна") своїх зобов`язань за кредитним договором.

08.11.2016 через погашення за договором поруки частини заборгованості власника Будинку за кредитним договором між ТОВ "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "АК Консалтинг" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки-1.

08.11.2016 права попереднього іпотекодержателя щодо Будинку внаслідок укладення цього договору набуло ТОВ "АК Консалтинг".

09.11.2016 між ТОВ "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (первісний кредитор) та ТОВ "АК Консалтинг" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (далі - договір відступлення), відповідно до якого новий кредитор набув право вимоги та всіх інших прав до боржника за кредитним договором в порядку і в обсязі, що визначені цим договором, відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, але не виключно, п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України.

09.11.2016 згідно з договором відступлення до ТОВ "АК Консалтинг" перейшло право вимоги за кредитним договором (за основним зобов`язанням), що було забезпечено первісною іпотекою, предметом якої є 97/100 визначеної в натурі частки Будинку.

18.12.2018 ТОВ "АК Консалтинг" у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет попередньої іпотеки та зареєструвало за собою право власності на нерухоме майно, а саме: 97/100 частки нежитлового будинку (літера А), загальною площею 3 802,30 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини щодо виникнення речових прав на спірне нерухоме майно, які встановлені рішенням Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 910/14476/19, що набрало законної сили, згідно вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доказування, оскільки у цій справі беруть участь сторони вищевказаної господарської справи ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" та ТОВ "АК Консалтинг" щодо яких ці обставини встановлені судовим рішенням.

Згідно з цією ж постановою визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки-1 від 08.11.2016, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Інвест Балтик Груп" та ТОВ "АК Консалтинг", що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 2221, а також скасовано наступні рішення державних реєстраторів, прийняті на його підставі.

Таким чином, з 29.09.2020 (день набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/14476/19) права попереднього іпотекодержателя щодо Будинку знову повернулись до ТОВ "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп".

Після визнання в судовому порядку недійсним цього договору на підставі нотаріально посвідчених правочинів речові права іпотекодержателя на нерухоме майно, а саме: на 97/100 частки нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, послідовно перейшли від ТОВ "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" до ТОВ "Бізнес Резолюція", а потім - до ТОВ "Союзафрик груп", після чого на підставі укладеного ним 23.07.2021 з попереднім власником - ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" договору про задоволення вимог іпотекодержателя ТОВ "Союзафрик груп" набуло право власності на спірне нерухоме майно.

Зміна цих речових прав іпотеки відбувалась на підставі попереднього вчинення послідовних правочинів з відступлення права кредитора за основним зобов`язанням за кредитним договором № 610-34 від 24.10.2006, а саме: договору про відступлення прав вимоги від 20.07.2017 між ТОВ "АК Консалтинг" (первісний кредитор) та ТОВ "Юридичні рішення" (код 40115391, змінено назву на ТОВ "Бізнес Резолюція"), а потім договору про відступлення прав від 25.06.2021 між ТОВ "Бізнес Резолюція" та ТОВ "Союзафрик груп" (новий кредитор)».

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

При цьому рішенням суду від 12.04.2023 у справі № 910/12344/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 4167/5 від 18 листопада 2021 року, яким, у свою чергу, скасовано право власності, у т.ч. відповідача-1, на нерухоме майно 97/100 частини будівлі, яка, як вказано вище, була предметом попередньої та наступної іпотеки за укладеними договорами іпотеки.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, 26.05.2021 між ТОВ "Фінансова Компанія "Інвест Балтик Груп" (первісний іпотекодержатель) та ТОВ "Бізнес Резолюція" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю, а новий іпотекодержатель набуває права вимоги первісного іпотекодержателя за договором іпотеки від 29.12.2006, укладеним між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "Ройланс-Україна" (правонаступником якого є ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна"), надалі по тексту - боржник за договором про надання кредиту № 610-34 від 24.10.2006.

Крім того, 09.07.2021 між ТОВ "Бізнес Резолюція" та відповідачем-1 (ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП") укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ "Бізнес Резолюція" (первісний іпотекодержатель) відступлено відповідачу-1 ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" 97/100 частин нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа нежитлових приміщень становить 3 802,30 кв. м.

Вказаний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення відтисками печаток сторін та нотаріального посвідчення.

23.07.2021 між ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (іпотекодавець) та ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (оскаржуваний у даній справі договір), за умовами якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності на належне іпотекодержателю нерухоме майно - 97/100 частин нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 7 вказаного оскаржуваного договору іпотекодавець свідчить, що майно на момент укладення цього договору нікому не продане, під арештом не значиться, а також прав та обтяжень щодо нього у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, як внесок до статуного фонду юридичних осіб не внесено. В разі виникнення порушення права третіх осіб у зв`язку з укладенням цього договору іпотекодавець зобов`язується задовольнити вимоги третіх осіб за власний рахунок, розуміючи при цьому, що предмет іпотеки не може бути використаний для задоволення вимог третіх осіб.

Право власності на майно виникає у іпотекодержателя з моменту його державної реєстрації (п. 1 оскаржуваного договору).

Відповідно до п. 12 оскаржуваного договору за даними Єдиного реєстру боржників Міністерства юстиції України записи щодо ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" та ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" відсутні.

ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" на підставі вищевказаного оскаржуваного договору зареєструвало право власності на 97/100 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 09.09.2020 постановою Київського апеляційного суду у справі №758/6543/20 заяву ОСОБА_1 про накладення арешту задоволено, накладено арешт на будинок (літ. А), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що вказаний договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 23.07.2021 має бути визнаний недійсним, оскільки його укладено у період, коли існувала судова заборона (арешт) щодо майна, накладена постановою Київського апеляційного суду від 09.09.2020 (повний текст якої виготовлено 14.09.2020) у справі №758/6543/20.

Також позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна" під час укладення оскаржуваного договору діяло недобросовісно, не отримавши попередньої згоди позивача (попереднього іпотекодержателя) на укладення вказаного договору, хоча було обізнано про судову заборону, що підтверджується подання касаційної скарги на постанову у справі № 758/6543/20 від 09.09.2020.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-1 та треті особи (ТОВ "СНОУК" та ТОВ "АК Консалтинг") посилаються на те, що позивачем не доведено, що оскаржуваним договором порушуються права позивача у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним договором від 23.07.2021 про задоволення вимог іпотекодержателя права позивача як наступного іпотекодержателя цього майна не порушуються.

Такого висновку суд дійшов, посилаючись на ст.ст. 13, 23 Закону України «Про іпотеку».

З такими висновками колегія суддів апеляційного господарського суду погодитись не може, вважає їх такими, що зроблені у зв`язку з неправильним застосуванням до спірних правовідносин сторін норм матеріального права (ст.ст. 13, 23 Закону України «Про іпотеку»), які ці правовідносини не регулюють.

Так, як слушно зауважено судом першої інстанції з посиланням на правові висновки об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17:

- особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено;

- реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин;

- як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15) під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів керується тим, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку»:

іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом;

іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням;

наступна іпотека - передання в іпотеку нерухомого майна, що вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, 97/100 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 існували як попередня іпотека (іпотекодержателем за якою був ПАТ "Енергобанк"), так і наступна іпотека (іпотекодержателем за якою є позивач у даній справі).

З часом, на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.07.2021, прав попереднього іпотекодержателя набуло ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП".

Вже 23.07.2021 між ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (іпотекодавець) та ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" (іпотекодержатель) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (оскаржуваний у даній справі договір), за умовами якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності на належне іпотекодержателю нерухоме майно - 97/100 частин нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

За нормою статті 17 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя), іпотека припиняється у разі:

припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

визнання іпотечного договору недійсним;

знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Отже, внаслідок укладення договору про задоволення вимог іпотекодрежателя від 23.07.2021 між ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (іпотекодавець) та ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" припиненою є як іпотека, за якою іпотекодержателем є ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" (попередній іпотекодержатель), так і іпотека, за якою іпотекодержателем є ОСОБА_1 (наступний іпотекодержатель).

Відповідно, укладений між сторонами договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 23.07.2021 безпосередньо впливає на можливість звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_1 як наступним іпотекодержателем, оскільки фактично - позбавляє його такого права. У силу вимог ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотечне зобов`язання за яким він, як іпотекоержатель може звернути стягнення на іпотечне майно - 97/100 частин нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , - є припиненим в силу закону. Наявність державної реєстрації права іпотеки за позивачем не свідчить про набуття (або ж утримання) ним такого права, оскільки державна реєстрація не є способом набуття прав, а за своєю правовою природою виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Отже, суд першої інстанції, розглядаючи спір, не застосував ст. 17 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку з чим дійшов до необґрунтованих висновків про те, що оскаржуваний договір не порушує права позивача.

Натомість, суд першої інстанції послався на ст. 13 Закону України «Про іпотеку», якою, зокрема, унормовано, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов`язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Якщо попередній іпотекодержатель не скористався цим правом, попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов`язанням, а право власності (спеціальне майнове право) на предмет іпотеки переходить до нового власника (власника спеціального майнового права) разом із обтяженням такого майна попередньою іпотекою.

Попередній іпотекодержатель має право на підставі письмової заяви припинити звернення стягнення на предмет іпотеки, ініційоване наступним іпотекодержателем, якщо таке стягнення матиме наслідком неповне задоволення вимог попереднього іпотекодержателя. У цьому разі вимоги наступного іпотекодержателя підлягають задоволенню після звернення стягнення на предмет іпотеки попереднім іпотекодержателем і після повного задоволення його вимог, забезпечених іпотекою.

У разі звернення стягнення на предмет іпотеки попереднім іпотекодержателем наступний іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов`язання перед наступним іпотекодержателем не настав.

При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Отже, норми ст. 13 Закону України «Про іпотеку» встановлюють порядок взаємодії попереднього та наступного іпотекодержателя у випадку звернення стягнення на майно наступним іпотекодержателем до того, як до таких дій вдався попередній іпотекодержатель, та навпаки. Аналіз норм ст. 13 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку про те, що незалежно від того, хто ініціював процедуру звернення стягнення на майно, інший іпотекодержатель має включитись у цю процедуру та задовольнити свої вимоги залежно від пріоритету та розміру цих вимог, оскільки норма цієї статті не вказує на можливість існування кількох паралельних (одночасних) процесів звернення стягнення на одне і те ж майно, ініційованих різними іпотекодержателями цього майна.

Так, як убачається з матеріалів справи та із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28.09.2020 у справі №758/6543/20 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АК Консалтинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна», державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» м. Києва Дмитрунця Любомира Васильовича, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Енергобанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Балтик Груп» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав та поновлення запису про право власності, реалізацію предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Отже, ОСОБА_1 як наступний іпотекодержатель першим ініціював звернення стягнення на іпотечне майно у судовому порядку шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

За нормою ст. 13 Закону України «Про іпотеку» попередній іпотекодержатель мав долучитись до обраного наступним іпотекодержателем способу звернення стягнення на майно (наприклад, шляхом подання позову третьої особи із самостійними вимогами), а не ініціювати окремий чи самостійний процес.

Даючи згоду на наступну іпотеку, попередній іпотекодержатель мав враховувати такі ризики реалізації іпотечного майна наступним іпотекодержателем, як і ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП", набуваючи відповідних прав іпотекодержателя на підставі договору про відступлення права вимоги від 09.07.2021.

Крім цього, до відкриття провадження у справі, 09.09.2020 постановою Київського апеляційного суду у цій же справі №758/6543/20 заяву ОСОБА_1 про накладення арешту задоволено, накладено арешт на будинок (літ. А), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_1 з метою забезпечення можливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у випадку задоволення позовних вимог. Постанова була чинною на дату укладення оскаржуваного позивачем договору.

Розглядаючи спір, колегія суддів виходить з того, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Отже, укладення між відповідачами оскаржуваного договору, за яким відбувся перехід права власності на іпотечне майно, тобто фактично відбулось розпорядження цим майном, мало місце у період дії заборони на таке розпорядження, встановленої судом.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, від 19.11.2019 у справі №918/204/18.

Відповідно до положень частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто, виходячи з наведених приписів, позивач звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, на момент його вчинення.

Як уже було встановлено судом, відповідачі уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя після того, як позивачем як наступним іпотекодержателем уже було ініційовано звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом подання відповідного позову, прийнятого до розгляду судом, а також у період дії арешту, встановленого постановою суду щодо предмету іпотеки.

Укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя між боржником та попереднім іпотекодержателем, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, зокрема, вимогам ст. 13 Закону України «Про іпотеку» щодо порядку дій попереднього кредитора у випадку звернення стягнення на майно, ініційованого наступним іпотекодержателем, як і розпорядження майном, щодо якого накладено арешт за рішенням суду (що вказує на відсутність у сторін правочину необхідного обсягу правомочностей щодо передання та отримання такого майна), тобто укладення договору відбулось особою, дії якої щодо цього майна є обмеженими, вказує на порушення сторонами оскаржуваного договору частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗАФРИК ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 23.07.2021 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент виникнення права власності і є завершальною стадією юридичного складу набуття права власності за наявності юридичних фактів, що вимагаються законом для виникнення права власності. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення як підстави виникнення права власності не має.

Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №922/4140/19, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19, від 08.08.2019 у справі №909/472/18 та від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент прийняття рішення), способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 року у справі №914/2350/18(914/608/20), зокрема, зауважила, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону №1952-IV (у редакції закону від 12.05.2022 року) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності, за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 року у справі №910/20036/20.

Оскільки під час розгляду справи колегією суддів було встановлено порушення прав позивача оскаржуваним договором про відступлення права вимоги від 09.07.2021, а отже, порушення майнових прав також відбулось і в результаті вчинення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ "СОЮЗАФРИК ГРУП" на підставі цього договору, то заявлені позивачем позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно, такі вимоги також підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача-1 про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, а також вважає безпідставними посилання Товариства на необхідність оскарження усіх правочинів за якими той набув прав іпотекодержателя. Так, матеріалами справи підтверджується, що сторони оскаржуваного правочину порушили встановлений законом порядок реалізації майна, переданого у іпотеку двом різним кредиторам, у зв`язку з чим, наступний кредитор (позивач) позбавлений права на задоволення вимог забезпечених іпотекою. Колегія суддів також звертає увагу Товариства на ту обставину, що розмір вимог Товариства складає близько трьох мільйонів гривень, у той час як вимоги ОСОБА_1 , забезпечені іпотекою, складають більше 170 000 000,00 грн. Безперечно, Товариство як первісний кредитор має пріоритет у задоволенні свої вимог, перед вимогами ОСОБА_1 , але, оскільки, останній першим ініціював процес звернення стягнення на іпотечне майно, відповідно Товариство мало б цю обставину врахувати, реалізовуючи свої права.

По-перше, за нормами ст. 3 ЦК України до основних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність, а, по-друге, за нормами ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Колегія суддів також відхиляє доводи позивача про ухилення суду першої інстанції від дослідження підстав позовних вимог, викладених позивачем у заяві про зміну підстав позову з огляду на те, що висновок суду про відсутність порушеного права позивача (який хоча і визнаний апеляційним судом необґрунтованим та безпідставним, однак мав місце на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення), є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, що виключає необхідність дослідження та спростування інших підстав позовних вимог, з якими позивач звернувся до суду.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог не підтвердились під час апеляційного перегляду спору. Суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про відсутність доказів порушення оскаржуваним договором прав позивача, ним неправильно застосовано до спірних правовідносин сторін ст. 13 Закону України «Про іпотеку», не застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін, а саме, ст.ст. 13, 17 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість позовних вимог. Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19501/23 підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «СОЮЗАФРИК ГРУП» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ.КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» у рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19501/23 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у справі № 910/19501/23 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

4. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗАФРИК ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ. КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» про визнання недійсним договору та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задовольнити.

Визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 23 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗАФРИК ГРУП" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 42549550) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ.КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» (04071, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код юридичної особи 33835113), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інессою Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 320, відомості про який 23.07.2021 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове право: 43137204.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43137204 від 23.07.2021, державного реєстратора - приватного нотаріусу Тверської Інесси Володимирівни, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, про державну реєстрацію права власності на 97/100 частин Нежилих приміщень (в літ. А), які знаходяться в будинку АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 297999880000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «СОЮЗАФРИК ГРУП» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 42549550).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗАФРИК ГРУП» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 42549550) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ.КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» (04071, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код юридичної особи 33835113) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЮЗАФРИК ГРУП» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 42549550) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 (нуль) копійок судового збору за апеляційний перегляд спору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ЕФ.КЕПІТАЛ ПАРТНЕРС Україна» (04071, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код юридичної особи 33835113) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 (нуль) копійок судового збору за апеляційний перегляд спору.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови.

7. Матеріали справи 910/19501/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.12.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир