Рішення

від 10.12.2024 по справі 904/259/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 Справа № 904/259/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кеся Н.Б. за участю секретаря судового засідання Мороз В.В.

за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури, м.Дніпро в інтересах держави в особі Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, м.Дніпро та Східного офісу Держаудитслужби, м.Дніпро

до Відповідач-1 Державна установа "Водянська виправна колонія (№146)", село Водяне, Криворізький район, Дніпропетровська область

Відповідач-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркомплект", м.Кривий Ріг Дніпропетровська область

про визнання недійсним договору поставки товару, як такого що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони, та застосування наслідків недійсності

Представники:

Від прокуратури: Богомол О.М., посвідчення №069928, прокурор

Від Позивача -1: представник не з`явився

Від Позивача-2: Герасименко С.В., посвідчення АЕ№047151, представник

Від Відповідача-1: представник не з`явився

Від Відповідача-2: представник не з`явився

СУД ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Дніпропетровська обласна прокуратура, м.Дніпро в інтересах держави в особі Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі-Позивач-1) та Східного офісу Держаудитслужби (далі-Позивач-2) 19.01.2024 через "Електронний суд" звернулася з позовом до Відповідача-1 Державна установа "Водянська виправна колонія (№146)" та Відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркомплект", м.Кривий Ріг Дніпропетровська область, в якому просить суд:

1. Залучити до участі у справі Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антнмонопольного комітету України (пр. Олександра Поля, 2, м.Дніпро, 49004, код ЄДРПОУ 20306037) як третю особу на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

2. Визнати недійсним договір від 02.07.2018 №К-6 поставки товару Меблі для облаштування кімнат засуджених у відділенні КДіР та кімнатах тривалих побачень Державної установи Широківський виправний центр (№75), укладений між Державною установою Широківський виправний центр (№75) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інтеркомплект.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтеркомплект на користь Державної установи Водянська виправна колонія (№146) 534 846 грн, а з Державної установи Водянська виправна колонія (№146) одержані нею за рішенням суду 534 846 грн стягнути в дохід держави.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтеркомплект на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UА228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем порушено законодавство про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що спрямовані на спотворення результатів тендера (торгів) та укладення договору №К-6 від 02.07.2018 щодо поставки товару на неконкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель. За таких обставин, за твердженнями Прокурора, рішення тендерного комітету, оформлене протоколом №12/2 від 19.06.2018 року, та договір №К-6 від 02.07.2018 щодо поставки товару, укладений за результатами відкритих торгів, підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

22.01.2024 ухвалою суд позовну заяву залишив без руху для усунення недоліків.

У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою від 01.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

27.02.2024 через "Електронний суд" Позивач-2 подав письмові пояснення (арк.с. 147-143 Т.1), в яких зазначив, що заходи державного фінансового контролю Офісом, під час яких здійснювалось дослідження процедури закупівлі UA-2018-06-02-000017- с, не проводились , встановлення та документування порушень не відбувалось, Східний офіс Держаудітслужби позбавлений можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог та просять суд долучити пояснення Східного офісу Держаудітслужби до матеріалів справи №904/259/24 та врахувати при розгляді справи.

11.04.2024 ухвалою суд зупинив провадження у справі №904/259/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №918/1043/21.

08.11.2024 ухвалою суд поновив провадження у справі №904/259/24 та призначив розгляд справи у судовому засіданні по суті.

Позивач-1 в судове засідання 10.12.2024 не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується залученою до матеріалів справи довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 19.11.2024) до електронного кабінету Позивача-1 21.11.2024 00:36 (арк.с. 32 Т.2).

Відповідач-1 в судове засідання 10.12.2024 не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується залученою до матеріалів справи довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 19.11.2024) до електронного кабінету Відповідача-1 21.11.2024 00:36 (арк.с. 36 Т.2). 09.12.2024 року через "Електронний суд" представник Відповідача-1 подав клопотання про здійснення судового розгляду без участі представника Відповідача (арк.с. 41 Т.2).

Відповідач-2 в судові засідання призначені на 19.11.2024 та 10.12.2024 не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Поштова кореспонденція направлялась Відповідачу-2 у справі в установленому порядку на адресу, вказану у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань який наявний в матеріалах справи (арк.с. 107 Т.1).

Поштова кореспонденція, була направлена судом на адресу Відповідача-2 та була повернута до суду з відміткою підприємства: "за закінченням терміну зберігання" (арк.с. 37-40 Т.1).

Згідно з витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, судові повістки з ухвалою суду від 19.11.2024, яка була направлена Відповідачу-2 на його адресу, була повернута за зворотною адресою з відміткою поштової установи: "закінченням встановленого терміну зберігання" (арк.с. 42 Т.2).

Також ухвали суду були оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 ГПК України датою вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, ч.1, п.10 ч.2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань покладений обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження. Відповідно до статті 10 зазначеного Закону такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Частиною 6 статті 6 ГПК України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Станом на 10.12.2024 у Відповідача-2 відсутній зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

З огляду на наведене, суд вважає, що Позивач-1, Відповідач-1 та Відповідач-2 вважаються повідомленими про розгляд справи по суті, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки з повідомлення про розгляд справи.

В судовому засіданні 10.12.2024 проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

3. Позиції інших учасників справи

19.02.2024 канцелярія суду зареєструвала відзив на позовну заяву (арк.с.124-125 Т.1), в якому Відповідач-1 позовні вимоги Позивача вважає безпідставними та заявлені із порушенням строків позовної давності та на підставі цього просить застосувати строк позовної давності до вимог заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання недійсним договору №К-6 від 02.07.2018, як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони та застосування наслідків недійсності та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

27.02.2024 через канцелярію суду та "Електронний суд" Дніпропетровська обласна прокуратура подала відповідь на відзив (арк.с. 163-177, 202-209 Т.1), в якій заперечує проти наведених Відповідачем-1 у відзиві заперечень з огляду щодо підстав для визнання недійсним укладеного договору через недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, щодо тверджень відповідача про не встановлення збитків внаслідок укладення оспорюваного договору, щодо відповідальності ТОВ "Інтеркомплект" за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, щодо доводів про пропуск строку позовної давності.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи по суті

Державною установою «Широківський виправний центр (№ 75)» 02.06.2018 в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі меблів для облаштування кімнат засуджених у відділенні КДІР та кімнатах тривалих побачень ДУ «Широківський виправний центр (№ 75)» (ідентифікатор публічної закупівлі UА-2018-06-02-000017-с) (арк.с. 18-19 Т.1).

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 535 000 грн.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтрекомплект», що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій.

Тендерна пропозиція ФОП Мормуль О.І. становила 513770 грн, а ТОВ «Інтеркомплект» - 534 846 грн.

Упродовж аукціону розмір пропозицій учасників не змінювався.

Ураховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція ФОП Мормуль О.І., електронною системою закупівель вона розкрита першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій.

Рішенням тендерного комітету ДУ «Широківський виправний центр (№ 75)», оформленим протоколом засідання його тендерного комітету №12/1 від 18.06.2018 (зв.арк.с. 20, арк.с. 21 Т.1), вирішено дискваліфікувати учасника електронних закупівель ФОП Мормуль О.І. у зв`язку з відмовою учасника від укладання договору за результатами електронних торгів.

Рішенням тендерного комітету ДУ «Широківський виправний центр (№ 75)», оформленим протоколом засідання його тендерного комітету № 12/2 від 19.06.2018 (зв.арк.с. 21, арк.с. 22 Т.1), визнано ТОВ «Інтеркомплект» переможцем торгів з ціновою пропозицією 534 846 грн.

Надалі між ДУ «Широківський виправний центр (№ 75) та ТОВ «Інтеркомплект» укладено договір від 02.07.2018 №К-6 щодо поставки товару: меблі для облаштування кімнат засуджених у відділенні КДіР та кімнатах тривалих побачень ДУ «Широківський виправний центр (№ 75)» (далі - Договір) (арк.с. 23-25 Т1).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що сума договору становить 534 846 грн, в тому числі ПДВ на суму 89 141 грн.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем у безготівковому порядку в українській національній валюті (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 2.3 договору).

Даний договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2018, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 договору).

ДУ «Широківський виправний центр» (№ 75) за поставку товару, визначеного договором, перераховано ТОВ «Інтеркомплект» відповідно до платіжних доручень від 04.07.2018 № 296 - 151 380 грн, № 297 - 204 252 грн, № 298 - 64 980 грн, № 299 - 114 234 грн, усього - 534 846 грн (арк.с. 27-28 Т.1).

Джерелом фінансування зазначеного договору був спеціальний фонд установи згідно з кошторисними призначеннями на 2018 рік.

Рішенням адміністративної колегії Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2022 № 54/25-р/к у справі № 54/25-20 (зв.арк.с. 28, аркс. 29-35 Т.1) визнано дії ТОВ «Інтеркомплект» та ФОП Мормуль О.І. у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій під час участі у процедурі закупівлі №UА-2018-06-02-000017-е порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

За вказане порушення накладено штраф на ТОВ «Інтеркомплект» у розмірі 2000 грн, на ФОП Мормуль О.І. - 24000 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2023 у справі №904/4284/23 (зв.арк.с. 35, арк.с. 36-37 Т.1), яке набрало законної сили 28.11.2023, задоволено позов Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до ТОВ «Інтеркомплект» про стягнення даного штрафу та пені.

Рішення адміністративної колегії Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2022 № 54/25-р/к у справі № 54/25-20 оприлюднене на офіційному вебсайті Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та доступне за посиланням: https://southeastmtv.amcu.gov.ua/npas/rishennya-vid-27102022-54-24rk.

Під час розгляду справи № 54/25-20 встановлені факти у своїй сукупності, а саме:

- перебування Мормуль О.І. та Мормуль Л.В. у родинних зв`язках як син та мати;

- співзасновниками ТОВ «Інтеркомплект» є Мормуль О.І. та Мормуль Л.В.;

- займання Мормуль Л.В. посади головного бухгалтера ТОВ «Інтеркомплект»;

- використання ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтеркомплект» однієї ІР-адреси під час подання своїх тендерних пропозицій у закупівлі;

-завантаження ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтеркомплект» своїх тендерних пропозицій в один день з різницею у 40 хвилин;

- наявність спільної відповідальної особи під час реєстрації на сайті 2акиркі.ргот.иа;

- надання однакових контактних даних під час участі у закупівлі;

- не зниження ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтеркомплект» своїх цінових пропозицій під час аукціону;

- неподання ФОП Мормуль О.І. у складі своїх тендерних пропозицій довідок, передбачених замовником;

- наявність між ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтеркомплект» господарських відносин;

- надання ФОП Мормуль О.І. у період участі у закупівлі фінансової допомоги ТОВ «Інтеркомплект»;

- використання одного приміщення та обладнання;

- подання ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтеркомплект» у складі тендерних пропозицій у закупівлі ідентичних електронних файлів, а також файлів з однаковими параметрами;

- оформлення ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтеркомплект» інформації про учасника процедури закупівлі та про підтвердження досвіду виготовлення та забезпечення поставки товарів, передбачену замовником, в однаковий спосіб, не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) ФОП Мормуль О.І. та ТОВ «Інтеркомплект» своєї поведінки при підготовці до участі та участі у закупівлі.

На підставі викладеного Прокурор вважає, що орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його учасниками, у тому числі ТОВ "Інтеркомплект", результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником. Отже,такі дії ТОВ "Інтеркомплект" прокурор важає такими, що спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. Таким чином, у діях ТОВ "Інтеркомплект" прокурором вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Дніпропетровська обласна прокуратура листом від 15.03.2023 № 15/2-383вих-23 (арк.с. 60-62 Т.1) повідомила Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «Інтеркомплект». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповідь Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції листом від 06.04.2023 №7-2241/кт-23 (зв.арк.с. 62, арк.с. 63 Т.1) повідомила Дніпропетровську обласну прокуратуру, що оспорюваний договір виконаний усіма сторонами, претензії щодо виконання відсутні, термін його дії закінчився, тому розірвати або визнати його недійсним неможливо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту - та звернення до суду з позовом.

Крім того, Дніпропетровська обласна прокуратура листом від 06.02.2023 №15/2-190вих-23 (арк.с. 65-67 Т.1) повідомила Східний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «Інтеркомплект». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповідь Східний офіс Держаудитслужби листом від 16.02.2023 № 040431-17/1127-2023 (зв.арк.с. 67, арк.с. 68-70 Т.1) повідомив обласну прокуратуру, що заходи державного фінансового контролю, під час яких здійснювалося дослідження викладених обставин укладання договору про закупівлю товару №К-6 від 02.07.2018, не проводилися, тому відсутні підстави щодо звернення до суду.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення

5.1. Щодо представництва прокурора в інтересах держави у справі

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

На підставі ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист таких інтересів, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених до його компетенції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

З викладеним корелюються й положення ч.ч. 3 та 4 ст. 53 ГПК України, за якими у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, передбачені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Щодо порушення інтересів держави.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

Крім того, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна є Державою - учасницею Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, прийнятої на 58 сесії Генеральної Асамблеї ООН 31.10.2003 (далі -Конвенція).

Для України Конвенція набрала чинності 01.01.2010 у зв`язку з її ратифікацією Законом України від 18.10.2006 № 251-V.

Отже, держава офіційно взяла на себе зобов`язання виконувати положення Конвенції.

На сьогодні Конвенція - найбільш змістовний міжнародний акт, спрямований на запобігання та боротьбу з корупцією як у світовому, так і в національному масштабі. Цей документ становить правовий базис для приведення національного законодавства кожної Держави-учасниці у відповідність до загальновизнаних методів і заходів у вказаній сфері. В основу згаданої Конвенції органічно покладено дві ключові засади: заходи щодо запобігання корупції та боротьба із цим явищем.

Держави - учасниці Конвенції, беручи до уваги принципи належного управління державними справами й державним майном, справедливості, відповідальності й рівності перед законом і необхідність забезпечити добропорядність, домовилися про те, що цілями Конвенції є, зокрема, заохочення чесності, відповідальності й належного управління громадськими справами й державним майном (преамбула та ст. 1 Конвенції).

У сфері державних закупівель та управління державними фінансами (ч. 1 ст. 9 Конвенції) кожна Держава-учасниця вживає згідно з основоположними принципами своєї правової системи необхідних заходів для створення належних систем закупівель, які ґрунтуються на прозорості, конкуренції та об`єктивних критеріях прийняття рішень і є ефективними.

З 21.02.2019 набрали чинності зміни до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Для поступової інтеграції України до ЄС та розвитку України в цілому важливою є Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода), розділ IV якої присвячений торгівлі та суміжним питанням.

Цю Угоду, яка для України набрала чинності 01.09.2017, ратифіковано Законом України від 16.09.2014 № 1678-VІІ.

Зокрема, в Угоді сторони визначили внесок прозорого, недискримінаційного, конкурентного і відкритого тендерного процесу у сталий економічний розвиток і встановили за свою мету ефективне, взаємне і поступове відкриття відповідних ринків закупівель (ст. 148).

Згідно зі ст. 151 Угоди не пізніше ніж через 6 місяців з дати набрання нею чинності сторони дотримуються низки основних стандартів для укладення відповідних контрактів. Ці основні стандарти походять безпосередньо з правил та принципів державних закупівель, які регулюються acguis ЄС у сфері державних закупівель, зокрема принципи прозорості та пропорційності.

Глава 10 Угоди присвячена забезпеченню конкуренції в господарчій сфері.

Сторони визнають важливість вільної та неспотвореної конкуренції у торговельних відносинах, а також те, що антиконкурентні господарські дії та операції потенційно можуть спотворити належне функціонування ринків та загалом зменшити позитивні наслідки лібералізації торгівлі. Тому Сторони домовилися, що певні практики та операції, як визначено їхнім відповідним законодавством про конкуренцію, є несумісними із цією Угодою тією мірою, якою вони можуть вплинути на торгівлю між Сторонами (ст. 254 Угоди).

До таких практик та операцій віднесено угоди, узгоджені дії суб`єктів господарювання та рішення об`єднань суб`єктів господарювання, метою або наслідками яких є перешкоджання, обмеження, спотворення чи суттєве послаблення конкуренції на території будь-якої зі Сторін (ст. 254(а) Угоди).

При цьому Україна та Сторона ЄС забезпечують застосування законодавства про конкуренцію, яке ефективно протидіє діям та операціям, зазначеним у ст. 254(а) (ч. 1 ст. 255 Угоди).

Отже, порушення законодавства про публічні закупівлі шляхом усунення конкуренції під час проведення тендера призводять до незабезпечення положень Конвенції та підриву авторитету Української держави перед Європейським співтовариством, свідчать про невиконання вказаної Угоди, нівелюють конституційні засади, тобто фактично відтерміновують набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору.

Прокурор вказує нате, що цей позов має на меті комплексний захист інтересів держави, порушених унаслідок прийняття рішення тендерного комітету ДУ "Широківський виправний центр (№ 75)", оформленого протоколом його засідання від 19.06.2018, та укладення спірного договору. Обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб`єктів господарювання.

Близька за змістом правова позиція висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 25.08.2022 у справі № 904/6691/20 (№ 910/18605/19).

Згідно з п. 2 Рекомендації Rес (2012) 11 Комітету міністрів Ради Європи державам -учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їхня місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад у тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02, п. 35; рішення від 01.04.2010 у справі «Корольов проти Росії», заява № 5447/03, п. 38).

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Відповідно до Положення про державну установу "Широківський виправний центр (№75)", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2018 №2210/5, "Широківський виправний центр (№ 75)" є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Виправний центр є бюджетною неприбутковою установою (п.1).

Згідно з Положенням виправний центр є розпорядником бюджетних коштів, забезпечує законність фінансових і господарських операцій, ефективне, результативне та цільове використання виділених на його утримання бюджетних коштів.

Пунктами 12, 13 даного Положення передбачено, що майно виправного центру перебуває у державній власності, використовується ним на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання ним завдань та не може бути об`єктом застави. Виправний центр утримується за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законом, однак надходження яких регламентується діючим законодавством.

Аналогічний статус має і правонаступник державної установи "Широківський виправний центр (№ 75)" - державна установа "Водянська виправна колонія (№ 146)".

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.

Так, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 5 цього Закону закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників і максимальної економії, ефективності та пропорційності.

Проте порушення учасниками закупівель вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Таким чином пред`явлення позову прокурором у такому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ТОВ "Інтеркомплект" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання послуги за рахунок коштів бюджетної установи за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів.

Щодо органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

При цьому згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наказом Міністерства юстиції України №4394/5 від 08.12.2021 перейменовано державну установу "Широківський виправний центр (№75)" на державну установу "Водянська виправна колонія (№ 146)", а також затверджено Положення про державну установу "Водянська виправна колонія (№ 146)".

Відповідно до вказаного Положення "Водянська виправна колонія (№146)"є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, та є правонаступником державної установи "Широківський виправний центр (№ 75)".

Органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України.

Діяльність виправної колонії контролюється та координується в межах компетенції Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Департаментом з питань виконання кримінальних покарань.

Згідно з інформацією Міністерства юстиції України від 06.03.2023 №26695/17852-7-23/9.2.3 відповідно до мережі розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету у 2018 році фінансування державної установи "Широківський виправний центр (№ 75)" здійснювалося Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Згідно з п. 1 Положення про Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26.04.2023 № 1473/5, територіальний орган Міністерства юстиції України - Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - територіальний орган) є органом державної влади, який утворюється для реалізації повноважень Міністерства юстиції України на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з пунктами 5, 6, 13, 33 та 34 розділу 4 вказаного Положення територіальний орган відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує додержання вимог законодавства в підпорядкованих йому установах, організовує господарську діяльність, планово-фінансову роботу підпорядкованих установ, забезпечує ефективне та цільове використання державного майна, є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, фінансує установи, підпорядковані територіальному органу, відповідно до мережі в межах затверджених асигнувань; аналізує та узагальнює потребу підпорядкованих установ у фінансових ресурсах і подає її в установленому порядку до Міністерства юстиції України.

Отже, Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції є уповноваженим органом, що наділений повноваженнями на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (ч. 1 ст. 8 указаного Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 цього Закону).

При цьому на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

За п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю та здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п.п. 1, 3 п. 3 указаного Положення).

Відповідно до п.7 даного Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Наказом Держаудитслужби №23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Східний офіс Держаудитслужби, який підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом.

Згідно з п.п. 18 п. 6 зазначеного Положення Східний офіс Держаудитслужби для виконання покладених на нього завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Таким чином, саме Східний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі й у сфері здійснення публічних закупівель.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

Щодо нездійснення органами, уповноваженими державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень.

При цьому «нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Так, у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд указав, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).

У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Аналогічна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17.

Установлено, що Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Східний офіс Держаудитслужби як органи, уповноважені державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснюють.

Згідно з абз. абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Дніпропетровська обласна прокуратура листом від 15.03.2023 № 15/2-383вих-23 (арк.с. 60-62 Т.1) повідомила Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «Інтеркомплект». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповідь Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції листом від 06.04.2023 №7-2241/кт-23 (зв.арк.с. 62, арк.с. 63 Т.1) повідомила Дніпропетровську обласну прокуратуру, що оспорюваний договір виконаний усіма сторонами, претензії щодо виконання відсутні, термін його дії закінчився, тому розірвати або визнати його недійсним неможливо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту - та звернення до суду з позовом.

Крім того, Дніпропетровська обласна прокуратура листом від 06.02.2023 №15/2-190вих-23 (арк.с. 65-67 Т.1) повідомила Східний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «Інтеркомплект». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповідь Східний офіс Держаудитслужби листом від 16.02.2023 № 040431-17/1127-2023 (зв.арк.с. 67, арк.с. 68-70 Т.1) повідомив обласну прокуратуру, що заходи державного фінансового контролю, під час яких здійснювалося дослідження викладених обставин укладання договору про закупівлю товару №К-6 від 02.07.2018, не проводилися, тому відсутні підстави щодо звернення до суду.

Отже, органами, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах (Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Східним офісом Держаудитслужби), допущено нездійснення необхідного захисту - не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним договору як такого, що суперечать інтересам держави з умислу ТОВ «Інтеркомплект», застосування наслідків недійсності відповідного правочину.

5.2. Щодо спору по суті

Предметом спору у справі є вимоги Прокурора про визнання недійсним Договору №К-6 від 02.07.2018 як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 коштів, отриманих за результатами виконання Договору №К-6 від 02.07.2018, у розмірі 534 846,00 грн, а з відповідача-1 - в дохід державного бюджету (на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

Щодо вимог про визнання недійсним договору.

Згідно з частиною третьою статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма міститься у частині першій статті 208 ГК України.

Частиною третьою статті 5 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до статті 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Відповідно до частини першої та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Згідно з пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Статтею 51 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників. Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у справі №904/259/24, що розглядається, доказом того, що оспорюваний договір завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є рішення Антимонопольного комітету України в антимонопольній справі, яким визнано дії відповідача-2 та ФОП Мормуль О.І. як учасників спірної закупівлі, щодо узгодження ним своєї поведінки під час участі в конкурсних торгах на закупівлю, яким встановлений факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосується спотворення результатів торгів.

Проте сам лише факт вчинення ФОП Мормуль О.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеркомплект" порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 і частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачена відповідальність, зокрема, у вигляді штрафу (стаття 51, частина друга статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Як встановлено, за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Рішенням від 27.10.2022 №54/25-р/к у справі № 54/25-20 (зв.арк.с. 28, аркс. 29-35 Т.1) на ФОП Мормуль О.І. та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркомплект" накладено штраф у загальній сумі 26000,00 грн.

Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеркомплект" понесена відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

При цьому, згідно з частинами першою і другою статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Суд звертає увагу на те, що положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" є спеціальними у випадку порушення його норм, зокрема, шляхом узгодженої поведінки на торгах. Цей закон також визначає можливість заявлення вимог про стягнення шкоди, завданої таким порушенням.

Відтак Прокурор, у разі завдання, на його думку, шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення і виконання договору, не позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи, як це передбачено статтею 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно з частиною третьою статті 228 ЦК України, яка є подібною за змістом до частини першої статті 208 ГК України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За висновками Великої Палати Верховного Суду такий спосіб захисту інтересів, як визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам. Оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23, пункти 70, 86).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).

Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України не є компенсаційними, а є конфіскаційними санкціями, які застосовуються не на користь суб`єкта цивільних правовідносин, а на користь держави. Ці санкції спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Суд зазначає, що критерій ґрунтування втручання на національному законі виконаний, оскільки зазначені санкції передбачені законом.

Критерій легітимної мети теж виконаний, оскільки держава може забезпечувати дотримання закону відповідно до загальних інтересів, зокрема, санкціями майнового характеру.

Але критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24.06.2021 (заява № 77668/14) зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене покарання (пункт 71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (пункт 88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (пункт 91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (пункт 92), і дійшов висновку, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 94).

Вбачаються підстави вважати, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах, вказаних ЄСПЛ: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Санкції визначаються в розмірі вартості предмету договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства. Відтак не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги, наприклад, чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою, без врахування форми вини тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює санкції у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним, тобто суд не має розсуду для визначення розміру санкцій.

Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (скоєному іншою стороною), а є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні. Цілком можливі ситуації, за яких з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного, але стягнути майно з винної сторони на користь добросовісної неможливо внаслідок неплатоспроможності останньої. У таких випадках санкція фактично застосовується не до порушника, а до добросовісної сторони.

Такі правила суперечать практиці ЄСПЛ, за висновками якого справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

За правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 13.11.2024 у справі №922/3456/23, майнові санкції, передбачені положеннями частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України в разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Суд вивчив правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 №922/1391/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, від 02.08.2023 у справі №924/1288/21, від 03.07.2019 у справі №136/277/18, від 10.07.2019 у справі №321/1702/16-ц, від 24.07.2019 у справі №521/14384/16-ц, від 02.07.2019 у справі №925/271/18, на які покликається прокурор у позові.

Водночас при розгляді даної справи суд вважає за необхідне застосувати останню правову позицію Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду по справі №922/3456/23, яку викладено у постанові від 13.11.2024 та в якій йдеться про необхідність застосування критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що спірний договір вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а вимоги про застосування реституції порушують критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ. У зв`язку з викладеним суд в позові повністю відмовляє.

За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на прокуратуру відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Дніпропетровської обласної прокуратури, м.Дніпро в інтересах держави в особі Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Східного офісу Держаудитслужби до Державної установи "Водянська виправна колонія (№146)" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркомплект" про визнання недійсним договору поставки товару та застосування наслідків недійсності залишити без задоволення.

Понесені Дніпропетровською обласною прокуратурою судові витрати покласти повністю на прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 ГПК України).

Згідно з частиною 2 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 18.12.2024

Суддя Н.Б. Кеся