Рішення

від 03.12.2024 по справі 907/689/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/689/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Шоляк О. В.,

розглянувши матеріали справи за позовом Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Ужгород

в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород

та Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ

до Тячівської районної державної (військової) адміністрації, м. Тячів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1

про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку

За участі: не з`явились

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до суду в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород та Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ з позовною заявою до Тячівської районної державної (військової) адміністрації, м. Тячів в якій просить: усунути перешкоди державі в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації та Адміністрації Державної прикордонної служби України у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом: скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 із закриттям Поземельної книги; зобов`язання Тячівської районної державної (військової) адміністрації повернути Закарпатській обласній державній (військовій) адміністрації земельну ділянку площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001, яка розташована в урочищі Чонкаш Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області.

Ухвалою суду від 08.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.09.2024 року. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Ухвалою суду від 12.09.2024 відкладено підготовче засідання на 16.10.2024 року.

11.10.2024 від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

15.10.2024 від Адміністрації Державної прикордонної служби України надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 16.10.2024 р. закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 03.12.2024 р.

На день судового засідання від прокурора, позивача 1 та третьої особи без самостійних вимог на стороні позивачів, надійшли заяви про розгляд справи за відсутності їх уповноважених представників.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що за результатами вивчення інформації органів державної влади, а також даних Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 розташована в межах прикордонної смуги державного кордону України, що свідчить про її належність до земель оборони.

Так зокрема, відповідно до відомостей Адміністрації Державної прикордонної служби України, які містяться у листі №06.2.3.1/45948-24-Вих від 16.07.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 розташована між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд та є зоною з особливим режимом використання земель відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», що призначені для забезпечення виконання завдань, покладених на Державну прикордонну службу України згідно зі статтею 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

За позицією прокурора земельна ділянка площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001, що розташована в урочищі Чонкаш Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, не може належати до земель сільськогосподарського призначення.

Внаслідок чого, за доводами прокурора наявні підстави для усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою, а саме скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та її повернення в державну власність.

Позивач 1 Закарпатська обласна державна (військова) адміністрації, м. Ужгород заявлені позовні вимоги підтримує, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Позивач 2 - Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

У поданих 15.10.2024 р. письмових поясненнях, звертає увагу на те, що передача земельних ділянок, розташованих між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд, тобто в прикордонній смузі, у комунальну та приватну власність суперечить Закону України «Про використання земель оборони» № 1345-IV, оскільки прикордонна смуга є зоною з особливим режимом використання земель та призначена для забезпечення виконання завдань, покладених на Державну прикордонну службу України, визначених статтею 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV.

Зауважує, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 розташована між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд та є зоною з особливим режимом використання земель відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», що призначені для забезпечення виконання завдань, покладених на Державну прикордонну службу України згідно зі статтею 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Відповідач - Тячівська районна державна (військова) адміністрація, м. Тячів не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 позовні вимоги підтримує та просить задовільнити.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 03.12.2024 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до відомостей Адміністрації Державної прикордонної служби України, які містяться у листі №06.2.3.1/45948-24-Вих від 16.07.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 розташована між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд та є зоною з особливим режимом використання земель відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», що призначені для забезпечення виконання завдань, покладених на Державну прикордонну службу України згідно зі статтею 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2017 справі № 907/711/17, яке залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 та Верховного Суду від 25.04.2019, задоволено позов заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_2 до Тячівської районної державної адміністрації, СФГ «Ростока» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07.02.2005.

За позицією прокурора земельна ділянка площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001, що розташована в урочищі Чонкаш Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, не може належати до земель сільськогосподарського призначення.

Внаслідок чого, за доводами прокурора наявні підстави для усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою, а саме скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та її повернення в державну власність.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо представництва прокурора то суд зазначає наступне.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Підставою звернення прокурора до суду стало порушення відповідачами земельного законодавства щодо формуванні зі складу земель оборони земельної ділянки з іншим цільовим призначенням, реєстрація права власності на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі за неуповноваженим органом державної влади із одночасною реєстрацією права оренди на вказані землі в Держаному земельному кадастрі.

Закарпатською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах поінформовано листом №30.52/02-4080вих-24 від 04.07.2024 Закарпатську обласну державну (військову) адміністрацію та листом №30.52/02-4079ВИХ-24 від 04.07.2024 Адміністрацію Державної прикордонної служби України про виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності розпорядження та користування землями оборони, розташованими у межах прикордонної смуги.

Закарпатська обласна державна (військова) адміністрація листом №9529/06-16 від 09.07.2024 повідомила Закарпатську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону, що заходи з метою захисту інтересів держави в судовому порядку щодо земельної ділянки площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 не вживались, у зв`язку з чим запропоновано органам прокуратури розглянути можливість захисту інтересів держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації з порушеного питання.

Адміністрація Державної прикордонної служби України листом №06.2.3.1/45948-24- Вих від 16.07.2024 поінформувала Закарпатську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону про невжиття у судовому порядку заходів з метою усунення порушень при розпорядженні та користуванні спірними землями оборони вздовж державного кордону в межах прикордонної смуги.

З огляду на вказане під час листування із Закарпатською обласною державною (військовою) адміністрацією та Адміністрацією Державної прикордонної служби України, яке здійснювалося Закарпатською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором встановлено порушення інтересів держави та невжиття згаданим компетентним органом заходів, спрямованих на захист цих інтересів, що стало підставою для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород та Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України Про використання земель оборони уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

За таких обставин, оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, то вони належать до земель оборони та можуть перебувати лише в державній власності.

У Проекті відведення зазначено, що ділянка № НОМЕР_3 площею 46,4319 га межує на заході з адміністративними межами Грушівської сільської ради, на півночі та сході з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні з прибережною захисною смугою річки Тиса, ділянка № НОМЕР_4 площею 53,5473 га межує на заході, півночі та сході з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні з прибережною захисною смугою річки Тиса.

У проект відведення не включена площа прибережної захисної смуги ріки Тиса загальною шириною 100 м (відповідно до визначення наданого в ст. 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони).

З огляду на наведене, вбачається, що спірна земельна ділянка загальною площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001, розташована в межах встановленої уздовж кордону прикордонної смуги, ширина якої за змістом наведених вище приписів не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону що проходить по середині річки Тиса - до лінії прикордонних інженерних споруджень контрольно-слідової смуги.

Враховуючи вищевикладене, оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, відтак, належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 площею 46,4319 га, незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у свою чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.

При цьому судом враховано, що постановою Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 907/711/17, залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання недійсним укладеного Тячівською районною державною адміністрацією, м. Тячів та фермерським господарством Розтока, с. Діброва (тепер с. Нижня Апша) Тячівського району договору оренди землі зареєстрованого Тячівським районним відділом ЗРФ ДП Центр ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 7.02.05 за № 0405070900040), щодо земельної ділянки площею 99,9792 га в урочищі Чонкаш між 279-283 прикордонними знаками контрольно-слідової смуги державного кордону.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном (земельною ділянкою) слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Земельна ділянка із кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 площею 46,4319 га, перебуває в комунальній власності, проте, в силу закону остання не може належати до земель сільськогосподарського призначення, а тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земель оборони, користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку у Державному земельному кадастрі.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь- яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, статтею 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Поряд з цим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

На день розгляду справи земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 площею 46,4319 га зареєстрована на праві комунальної власності.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород.

Враховуючи положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для забезпечення державі в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки із кадастровим номером 2124482400:06:001:0001, підлягає до задоволення вимога прокурора про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 2124482400:06:001:0001 площею 46,4319 га.

Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства неправильно визначено категорію землі та її цільове призначення, що також послужило однією з підстав для подальшої її передачі до земель комунальної власності, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, усунувши перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування підстав для повернення земельної ділянки суд зазначає, що згідно ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Фізичне зайняття обмежено обороноздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено обороноздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020р. у справі №469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020р. у справі №910/13356/17 суд виснував, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 площею 46,4319 га, може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та може бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

З огляду на викладене, підлягає до задоволення вимога прокурора про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Тячівської районної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 04053832) повернути Закарпатській обласній державній (військовій) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022496) земельну ділянку площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001, яка розташована в урочищі Чонкаш Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Ужгород в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород та Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ до Тячівської районної державної (військової) адміністрації, м. Тячів про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку підлягають задоволенню в повному розмірі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Усунути перешкоди державі в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації та Адміністрації Державної прикордонної служби України у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом:

2.1. скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001 із закриттям Поземельної книги.

2.2. зобов`язання Тячівської районної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 04053832) повернути Закарпатській обласній державній (військовій) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022496) земельну ділянку площею 46,4319 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0001, яка розташована в урочищі Чонкаш Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області.

3. Стягнути з Тячівської районної державної адміністрації (90500, Закарпатська обл., Тячівський р-н, місто Тячів, вулиця Незалежності, будинок 30, код ЄДРПОУ 04053832) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, Львівська область, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, ідентифікаційний код 38326057) суму 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 17.12.2024

Суддя О. Ф. Ремецькі