Постанова

від 16.10.2024 по справі 913/266/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 913/266/20

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Огородніка К. М. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В., Жукова С. В., Картере В. І., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю представників: Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі в. о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Міхно С. С. - Коваль Л. Л.; Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кузьміка Д.В. та Шевченка Ю. А.; Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮС-Металл» - Шевченка Г. М.; Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» - Тиліпського Д. В., Богушка О. В., Маліневського О. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі в. о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Міхно С. С. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022

у справі № 913/266/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮС-Металл»

до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»

про визнання банкрутом

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст поданої до господарського суду заяви

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС-Металл» (далі - ТОВ «ЮС-Металл», Кредитор) подало до Господарського суду Луганської області заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія», Боржник) у порядку статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Наявність підстав для ініціювання судової процедури банкрутства Кредитор мотивував невиконанням Боржником взятих на себе господарських зобов`язань за договором підряду від 13.01.2020.

Розгляд справи та стислий виклад змісту судових рішень

Ухвалою від 15.05.2020 Господарський суд Луганської області, серед іншого, відкрив провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнав грошові вимоги Кредитора до Боржника у сумі 101238,99 грн, ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном Боржника, вирішив інші процедурні питання.

Відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції керувався обґрунтованістю грошових вимог Кредитора, чинністю договору, на підставі якого виникли відповідні грошові зобов`язання, та відсутністю у справі доказів, що підтверджують спроможність виконання Боржником цих зобов`язань.

У питанні застосовності до Боржника судової процедури банкрутства місцевий господарський суд урахував, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є банком у розумінні Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон про банки), адже станом на момент розгляду заяви Кредитора у Боржника відсутня банківська ліцензія, відсутні відомості про зазначену юридичну особу в єдиному Державному реєстрі банків та не спростовані відомості про зазначену юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

На переконання суду першої інстанції, оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичної особи, яка залишається незмінною протягом усього часу її існування, тому ПАТ «Українська інноваційна компанія» та Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк») є однією юридичною особою.

Постановою від 10.09.2020 Східний апеляційний господарський суд залишив апеляційні скарги ПАТ «Український інноваційний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) без задоволення, ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі № 913/266/20 - без змін.

Постановою від 11.11.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 913/266/20 та направив справу на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційний суд мотивував своє рішення тим, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінку правовому статусу заявників апеляційних скарг - Фонду та ПАТ «Український інноваційний банк», наявності у них права на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство в контексті впливу цього судового рішення на їх права, інтереси та (або) обов`язки.

За результатом нового апеляційного розгляду справи Східний апеляційний господарський суд постановив ухвалу від 22.02.2021, якою закрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами Фонду та ПАТ «Український інноваційний банк» на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у цій справі.

Свою позицію апеляційний суд пояснив тим, що:

- заявники апеляційних скарг не є кредиторами у справі про банкрутство, оскільки не звертались із кредиторськими вимогами до Боржника в порядку статті 45 КУзПБ, та не були учасниками правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням Боржником взятих на себе господарських зобов`язань за договором підряду від 13.01.2020, що стали підставою для відкриття провадження у цій справі про банкрутство;

- відомості державних реєстрів не містять даних, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є банком у розумінні статті 2 Закону про банки, а також даних, що органом управління зазначеної юридичної особи (ідентифікаційний код - 05839888) є уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк»;

- станом як на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 15.05.2020, так і на момент розгляду апеляційних скарг проведені відносно ПАТ «Український інноваційний банк» реєстраційні зміни, якими затверджено нову редакцію статуту, змінені види діяльності товариства за класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків» за КВЕД: 64.19), були чинними, не визнані незаконними та не скасовані в установленому законом порядку.

- заявники апеляційних скарг - Фонд та ПАТ «Укрінбанк», від імені якого діє уповноважена особа Фонду ГВФО Караченцев А. Ю. (далі - Уповноважена особа Фонду), не мають визначених законом повноважень відносно ПАТ «Українська інноваційна компанія», а також ними не доведено наявності спеціальних повноважень щодо Боржника.

Постановою від 29.06.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі № 913/266/20 та направив справу до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.

Верховний Суд мотивував постанову передчасністю закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами Фонду та ПАТ «Укрінбанк», від імені якого діє Уповноважена особа Фонду, оскільки визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у заявників апеляційних скарг визначених законом повноважень щодо ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Аргументуючи свою позицію Верховний Суд вважав, що зміна найменування, організаційно-правової форми, реорганізація, перетворення юридичної особи, яка має статус банку, в небанківську установу, її ліквідація не в порядку, встановленому Законом про банки, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон про гарантування вкладів), не допускається і не позбавляє її статусу банку, а тому не дає правових підстав для застосування до такої юридичної особи положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та КУзПБ. У цьому зв`язку Верховний Суд констатував, що виведення неплатоспроможного банку з ринку не може здійснюватися без участі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та не у визначеному, зокрема, Законом про гарантування вкладів порядку.

За результатом нового апеляційного розгляду справи Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 10.11.2022, якою залишив апеляційні скарги Фонду та ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду без задоволення, а ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у цій справі - без змін.

Суд апеляційної інстанції обґрунтував свою позицію тим, що законність створення та реєстрації ПАТ «Українська інноваційна компанія» підтверджена з боку держави та рішеннями у справі № 826/15260/17.

З погляду апеляційного суду, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 зроблено висновок про фактичне існування наразі під одним ідентифікаційним кодом - 0583988 двох юридичних осіб з різним обсягом правоздатності та сформовано висновок про правовий статус ПАТ «Український інноваційний банк» як окремої юридичної особи без набуття нею статусу банківської установи.

З цих міркувань суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не вважається банком в розумінні Закону про банки, а виступає як окрема юридична особа, на яку поширюється законодавство про банкрутство.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

Фонд та ПАТ «Укрінбанк» в особі виконуючого обов`язки уповноваженої особи Фонду на продовження виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Міхно С. С. (далі - ПАТ «Укрінбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду) подали до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги, у яких просили скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі №913/266/20, ухвалити нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржники зазначили визначені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, що полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які [висновки] викладені у постановах від 29.06.2022 у цій справі № 913/266/20, від 18.11.2021 у справі № 910/4475/19 та від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18.

ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду за змістом наведених у скарзі доводів стверджував про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зумовлене залишенням поза увагою неможливості застосування процедури банкрутства до банку (в тому числі і неплатоспроможного), що встановлено частиною дев`ятою статті 36 Закону про гарантування вкладів та статтею 2 КУзПБ.

Фонд мотивував касаційну скаргу тим, що банкрутство банківської установи не регулюється положеннями законодавства про банкрутство, натомість виведення боржника з ринку, допоки він не відновить свою банківську діяльність, здійснюється виключно Фондом у порядку, визначеному Законом про гарантування вкладів, а тому провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» підлягає закриттю.

В обґрунтування зазначених доводів скаржник, серед іншого, зауважив про помилкове незастосування судом апеляційної інстанції норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-ІХ (далі - Закон № 590-ІХ), який набрав чинності 23.05.2020 та яким внесено ряд змін до Закону про гарантування вкладів, що врегульовують порядок продовження процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів Національного банку України (далі - НБУ) та/або Фонду, що були підставою для її початку.

Продовження відповідної процедури Фонд аргументував прийняттям виконавчою дирекцією рішення від 17.03.2020 № 616 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» на один рік з 23 березня 2020 року до 22 березня 2021 року включно» та рішення від 10.08.2020 №1485 «Про продовження процедури виведення ПАТ «УКРІНБАНК» з ринку і призначення уповноваженої особи» (прийняте на підставі положень Закону № 590).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Боржник - ПАТ «Українська інноваційна компанія» подав відзиви, у яких просив касаційні скарги залишити без задоволення з викладених у відзивах підстав, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Також Боржник подав додаткові пояснення, за змістом яких стверджував про таке:

- процедури виведення банку з ринку були скасовані у судовому порядку;

- НБУ протягом тривалого часу не виконував судове рішення, яким було зобов`язано НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк»;

- ПАТ «Українська інноваційна компанія» (попередня назва - ПАТ «Український інноваційний банк») виключена із Державного реєстру банків України (далі - Державний реєстр банків);

- зміна найменування не є реорганізацією, а є лише ідентифікатором для вирізнення юридичної особи з поміж інших осіб;

- реєстраційні дії щодо зміни найменування є чинними та законними, оскільки пройшли судовий розгляд на предмет їх відповідності чинному законодавству;

- наведена скаржниками практика Верховного Суду (постанова від 18.11.2021 у справі № 910/4475/19) не є релевантною обставинам цієї справи; доводи Фонду про необхідність застосування положень Закону № 590-IX, який набрав чинності 23.05.2020, є помилковими з огляду на принцип незворотної дії законів у часі.

Додатково Боржник подав клопотання про долучення до матеріалів справи Науково-правового висновку від 26.02.2024, а також пояснення щодо поданих у межах цього касаційного провадження наукових висновків, мотивовані необхідністю врахування й інших наявних у справі наукових висновків, що стосуються предмета спору.

Ініціюючий кредитор (ТОВ «ЮС-Металл») подав до касаційного суду пояснення щодо наукових висновків, які містяться у матеріалах цієї справи.

Стислий виклад процесуальних дій у касаційному провадженні

19.12.2022 та 27.12.2022 в автоматизованій системі документообігу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зареєстровано касаційні скарги Фонду та ПАТ «Укрінбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду, здійснено автоматизований розподіл судової справи № 913/266/20 між суддями.

Упродовж здійснення касаційного провадження у цій справі склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 17.02.2023 та від 06.03.2023 відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами та призначив їх до розгляду в судовому засіданні, ухвалою від 06.03.2023 об`єднав касаційні провадження за зазначеними скаргами в одне касаційне провадження, ухвалою від 15.03.2023 відклав розгляд скарг на 05.04.2023, ухвалою від 05.04.2023 зупинив касаційне провадження до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 909/578/17.

Зупиняючи касаційне провадження у цій справі № 913/266/20, колегія суду касаційної інстанції керувалася тим, що ухвалою від 07.12.2022 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 909/578/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наявність у ній [справі] виключної правової проблеми, зокрема, щодо визначення правового статусу юридичної особи, яка мала назву ПАТ «Український інноваційний банк», а наразі має назву ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Як установлено зі змісту ухвали від 07.12.2022, Верховний Суд передав справу №909/578/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновку про те, чи є ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» однією юридичною особою та, відповідно, який саме орган / суб`єкт наділений повноваженнями на управління такою юридичною особою в контексті внесення Законом № 590-ІХ змін до частини п`ятої статті 44 Закону про гарантування вкладів, а також відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

Велика Палата Верховного Суду спочатку ухвалою від 15.03.2023 прийняла справу № 909/578/17 до розгляду, але згодом ухвалою від 19.07.2023 повернула її Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, мотивуючи таке рішення відсутністю підстав для відступлення від зроблених раніше висновків щодо застосування норм права, а також відсутністю виключної правової проблеми.

Зважаючи на зазначену обставину, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11.09.2023 поновив касаційне провадження у цій справі № 913/266/20 та призначив касаційні скарги до розгляду в судовому засіданні на 28.09.2023.

У подальшому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28.09.2023 оголосив перерву до 05.10.2023, ухвалою від 05.10.2023 передав справу № 913/266/20 на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство, ухвалою від 17.10.2023 прийняв справу до провадження у складі судової палати та призначив розгляд касаційних скарг на 15.11.2023; ухвалою від 15.11.2023 відклав розгляд скарг на 17.01.2024 з метою звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку у справі; ухвалами від 17.01.2024 та 28.02.2024 оголошував перерву у розгляді касаційних скарг, востаннє на 20.03.2024, ухвалою від 20.03.2024 передав справу №913/266/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у порядку вимог частини п`ятої статті 302 ГПК України, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зважала на наявність у цій справі виключної правової проблеми, зокрема, щодо застосування у підготовчому засіданні господарського суду у справі про банкрутство вимог статті 39 КУзПБ у їх взаємозв`язку з нормами частини другої статті 2 та статті 90 цього Кодексу, положеннями статті 108 ЦК України, статей 2, 15-17 Закону про банки, а також частини другої статті 237 ГПК України (стосовно можливості застосування інструментарію непрямого судового контролю та оцінки правомірності корпоративних рішень органів управління юридичної особи під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство).

Судова палата врахувала сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що виключна правова проблема має оцінюватися за кількісним та якісним вимірами, тож в ухвалі від 20.03.2024 серед іншого мотивувала кількісний критерій тим, що вирішення правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності, стосується широкого кола суб`єктів, зокрема державних органів, усіх кредиторів, дебіторів та інших осіб, пов`язаних зі здійсненням юридичною особою ПАТ «Українська інноваційна компанія» (стара назва - ПАТ «Український інноваційний банк») як суб`єктом приватного права господарської діяльності, у тому числі, у правовідносинах, що виникли до актів перейменування у зв`язку із здійсненням цією особою банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб`єктності як банківської установи.

Окремо судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначила в ухвалі від 20.03.2024 про необхідність уточнення висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

Утім, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.05.2024 дійшла переконання про неналежне обґрунтування судовою палатою існування кількісних та якісних показників щодо вирішення порушеного питання у подібних правовідносинах і, відповідно, обґрунтування виключної правової проблеми. Також виснувала про відсутність підстав для прийняття цієї справи до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку (уточнення висновку) про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

Ухвалою від 15.05.2024 Велика Палата Верховного Суду повернула справу №913/266/20 відповідній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду ухвалою від 07.08.2024 прийняв справу №913/266/20 до свого провадження та призначив розгляд касаційних скарг на 04.09.2024, ухвалою від 04.09.2024 оголосив перерву у розгляді касаційних скарг до 16.10.2024 о 15:00.

Судове засідання 16.10.2024 відбулося за участі представників Фонду та ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду, представника ініціюючого Кредитора - ТОВ «ЮС-Металл», представників Боржника - ПАТ «Українська інноваційна компанія», які висловили свої пояснення щодо суті касаційних скарг та доводів інших учасників судового процесу.

До початку розгляду справи по суті Верховний Суд врахував, що у касаційному провадженні учасниками справи та скаржниками (особами, чиїх інтересів стосуються оскаржувані судові рішення), окрім скарг, відзивів, додаткових пояснень та заперечень на них, подано такі клопотання:

- клопотання Боржника про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Український інноваційний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду (мотивоване відсутністю процесуальної дієздатності у зазначеного скаржника, оскільки єдиною юридичною особою з ідентифікаційним кодом 05839888 є виключно ПАТ «Українська інноваційна компанія», а відомостей щодо існування іншої юридичної особи - ПАТ «Укрінбанк» із цим ідентифікаційним кодом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не існує);

- заяву Фонду про визнання дій ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо подання великих за обсягом додаткових пояснень напередодні судового засідання зловживанням процесуальними правами (обґрунтована тим, що означені дії Боржника вочевидь спрямовані на «зрив» проведення судового засідання).

Розглянувши наведені клопотання, судова палата дійшла висновку про їх відхилення з підстав необґрунтованості.

Зокрема, зважаючи на правову невизначеність щодо наявності / відсутності у Боржника статусу банку (що підлягає правовій оцінці за розглядом по суті касаційних скарг у цій справі), а також наявну в матеріалах справи копію рішення Фонду від 10.08.2024 № 1485 про продовження процедури виведення ПАТ «Укрінбанк» (наразі найменування - ПАТ «Українська інноваційна компанія») з ринку та призначення уповноваженої особи Фонду на продовження цієї процедури, яке [рішення] не визнано протиправним та не скасовано на дату розгляду справи касаційним судом, судова палата не має правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду.

Своєю чергою, позаяк подання додаткових пояснень напередодні судового засідання не мало систематичного характеру і ці дії не перешкоджають розгляду справи у касаційному порядку, судова палата не вбачала підстав визнавати вчинення Боржником таких дій зловживанням процесуальними правами учасника справи.

Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі, та преюдиційних обставин, встановлених в інших судових справах

ПАТ «Українська інноваційна компанія» було створено як юридичну особу - банк (повне найменування Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», скорочене - ПАТ «Укрінбанк», ідентифікаційний код 05839888), яка відповідно до Закону про банки на підставі банківської ліцензії здійснювала банківську діяльність.

Відповідні відомості були внесені до Єдиного державного реєстру та до Державного реєстру банків.

Протягом 2015 - 2016 років щодо ПАТ «Укрінбанк» НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб були ухвалені такі акти:

- постанова Правління НБУ від 22.09.2015 № 622/БТ «Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Укрінбанк» та призначення куратора» (далі - Постанова НБУ від 22.09.2015 № 622/БТ про запровадження режиму контролю);

- постанова Правління НБУ від 01.10.2015 № 659/БТ «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії проблемних» (далі - Постанова НБУ від 01.10.2015 №659/БТ про віднесення до категорії проблемних);

- постанова Правління НБУ від 24.12.2015 № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова НБУ від 24.12.2015 № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних);

- рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (далі - Рішення Фонду від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації);

- постанова Правління НБУ від 22.03.2016 № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» (далі - Постанова НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію);

- рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку" (далі - Рішення Фонду від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації).

13.07.2016 наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний банк» ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком», змінено місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінено види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД 64.19) та призначено голову правління і членів правління.

Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія №10741050132038947).

Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13.07.2016 ПАТ «Укрінком» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».

Крім того, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» від 28.03.2017 змінено назву акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія», реєстрація здійснена 03.04.2017 за №10701200000007396.

Згідно пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18.03.2017 ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінком» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінком» та ПАТ «Український інноваційний банк».

Суди з`ясували, що у Єдиному державному реєстрі за ідентифікаційним кодом 05839888 міститься така інформація стосовно видів діяльності ПАТ «Українська інноваційна компанія»: код КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний)»; код КВЕД 64.99 «Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н. в. і. у.»; код КВЕД 66.19 «Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення»; код КВЕД 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування»; код КВЕД 41.20 «Будівництво житлових і нежитлових будівель».

У судовому порядку були визнані незаконними та скасовані такі постанови Правління НБУ та рішення виконавчої дирекції Фонду:

- Постанова НБУ від 24.12.2015 № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних;

- Рішення Фонду від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації;

- Постанова НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію;

- Рішення Фонду від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації.

Ухвалення відповідних судових рішень здійснювалось так.

Справа № 826/1162/16

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16.03.2016 у справі №826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнав протиправними та скасував Постанову НБУ від 24.12.2015 № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних та Рішення Фонду від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації.

Постановою від 24.10.2017 Верховний Суд України скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії.

Справа № 826/5325/16

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29.04.2016 у справі №826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, визнав протиправними та скасував Постанову НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію і Рішення Фонду від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації.

Справа № 826/14033/17

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14.12.2017 у справі №826/14033/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 09.08.2019, визнав незаконними та скасував Постанову НБУ від 24.12.2015 № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних та Рішення Фонду від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації.

Крім того, у судовому порядку були оспорені організаційні зміни товариства, за результатом чого ухвалено такі судові рішення.

Справа № 826/11199/16

Фонд звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. та Скульської Т. А. про визнання протиправними та скасування дій щодо:

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи) - реєстраційна дія 13.07.2016 № 10741070127038947, вчинена приватним нотаріусом Сазоновою О. М.;

- скасування реєстраційної дії за судовим рішенням - реєстраційна дія 13.07.2016 № 10749990128038947 (10741780124038947), вчинена приватним нотаріусом Сазоновою О. М.;

- державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи (зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, зміна місцезнаходження, зміна видів діяльності) - реєстраційна дія 13.07.2016 № 10741050132038947, вчинена приватним нотаріусом Сазоновою О. М.;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна відомостей про керівника юридичної особи) - реєстраційна дія 13.07.2016 № 10741050132038947, вчинена приватним нотаріусом Сазоновою О. М.;

- державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи (інші зміни) - реєстраційна дія 09.08.2016 № 10741050134038947, вчинена приватним нотаріусом Скульською Т. А.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14.04.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2019, відмовив у задоволенні адміністративного позову повністю.

Справа № 826/15260/17

У листопаді 2017 року Фонд звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Сазонової О. М. та Скульської Т. А., державного реєстратора філії комунального підприємства Новопетрівської сільської ради «Результат» Піотровської Ю. А., державного реєстратора сектору реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу адміністративних послуг Сєвєродонецької міської ради Луганської області Балжи Т. А. завідувача сектору юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - державного реєстратора Сєвєродонецької міської ради Луганської області Колєнкової Н. О., в якому позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд визнати протиправними дії та скасувати реєстраційні записи в Єдиному державному реєстрі щодо: скасування реєстраційної дії за судовим рішенням, 13.07.2016 10749990128038947 (10741780124038947); державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, 09.08.2016 10741050134038947, інші зміни; внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, 23.11.2016 10741070141038947, зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, зміна місцезнаходження; внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, 24.11.2016 10741070143038947, зміна відомостей про керівника юридичної особи; державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, 02.02.2017 13831050144004456, інші зміни; державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, 29.03.2017 13831050145004456, зміна повного найменування, зміна скороченого найменування; внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, 13.04.2017 13831070146004456, зміна складу підписантів.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 05.03.2018 у справі №826/15260/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018, відмовив у задоволенні адміністративного позову Фонду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 02.02.2021 у справі № 826/15260/17 задовольнив частково касаційну скаргу Фонду, скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 та закрив провадження у справі, роз`яснив позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду та Фонд має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 справу № 826/15260/17 передано до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.04.2021 відкрив провадження у справі № 826/15260/17 за правилами загального позовного провадження, а ухвалою від 15.06.2021 залучив ПАТ «Українська інноваційна компанія» в процесуальному статусі відповідача, справу передав за підсудністю до Господарського суду Луганської області, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного Товариства.

Господарський суд Луганської області ухвалою від 29.12.2021 прийняв справу №913/266/20 (826/15260/17) до провадження та вирішив розглядати її за правилами загального позовного провадження.

Господарський суд Луганської області ухвалою від 30.08.2023, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 у справі №913/266/20 (826/15260/17), задовольнив клопотання ПАТ «Українська інноваційна компанія» та закрив провадження у справі в частині позовних вимог Фонду до приватних нотаріусів Сазонової О. М., Скульської Т. А. та ПАТ «Українська інноваційна компанія» про:

1) визнання протиправними дій щодо: скасування реєстраційної дії за судовим рішенням від 13.07.2016 № 10749990128038947 (10741780124038947); державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 09.08.2016 №10741050134038947 (інші зміни);

2) скасування реєстраційних записів у Реєстрі щодо: скасування реєстраційної дії за судовим рішенням від 13.07.2016 № 10749990128038947 (10741780124038947); державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 09.08.2016 № 10741050134038947 (інші зміни).

Закриваючи провадження у справі № 913/266/20 (826/15260/17) у частині зазначених вимог на підставі норми пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України з посиланням на пункт 2 частини першої статті 175 цього Кодексу, суди першої та апеляційної інстанцій керувались наявністю судового рішення у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав (судове рішення у справі № 826/11199/16).

Окрім існування наведених судових рішень, матеріалами цієї справи № 913/266/20, що розглядається, та відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у публічному доступі, підтверджено такі обставини:

- Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18.10.2018 у справі №826/4471/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.10.2022, визнав протиправними та скасував Рішення Виконавчої дирекції Фонду від 15.02.2018 № 536 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» строком на один рік з 23 березня 2018 року до 22 березня 2019 року включно»;

- Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25.01.2021 у справі №640/5446/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023, визнав протиправними та скасував Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.03.2019 №622 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «УКРІНБАНК» строком на один рік з 23.03.2019 до 22.03.2020 включно». Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24.07.2023 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2023 у справі №640/5446/19;

У матеріалах справи також наявне чинне судове рішення про зміну способу виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16.

Так, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 19.04.2021, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі № 826/5325/16, задовольнив заяву ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення, змінив спосіб виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16 в частині зобов`язання НБУ (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» як банківської установи в обсязі та стані, який існував до прийняття Постанови НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію (в т.ч., але не виключно - дозволити усі початкові платежі ПАТ «Український інноваційний банк» у системі електронних платежів (СЕП) та відновити роботу ПАТ «Український Інноваційний Банк» у системі обміну інформацією та виконання платежів SWIFT, НБУ повідомити усі банки про відновлення роботи ПАТ «Український інноваційний банк» у зазначених вище системах) на такий спосіб:

«Виключити відомості про Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (попередня назва - «Український інноваційний банк») (ідентифікаційний код 05839888) із Державного реєстру банків України».

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.10.2021 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі №826/5325/16.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ / УРАХУВАННЮ

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція):

стаття 6 - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру .

Протокол № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:

стаття 1 - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конституція України:

стаття 6 - державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України;

частина перша статті 8 - в Україні визнається і діє принцип верховенства права;

стаття 58 - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи;

частина перша статті 124 - правосуддя в Україні здійснюють виключно суди;

частина перша статті 129 - суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права;

пункт 9 частини другої статті 129 - основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення;

частина перша статті 129-1 - суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Кодекс України з процедур банкрутства (у редакції, чинній на дату звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, прийняття та розгляду такої у підготовчому засіданні господарським судом; далі - КУзПБ):

абзац четвертий частини першої статті 1 - боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

абзац одинадцятий частини першої статті 1 - кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника ;

абзац перший частини першої статті 2 - провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України;

абзац перший частини другої статті 2 - законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом не поширюється на банки, які виводяться з ринку або ліквідуються відповідно до законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

частина перша статті 9 - ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;

частина друга статті 9 - в апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених ГПК України та цим Кодексом;

частина третя статті 9 - у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню;

абзаци перший та третій частини першої статті 34 - заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити, зокрема, найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи;

абзаци перший та другий частини першої статті 35 - у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п`яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, дата проведення підготовчого засідання суду;

абзаци перший та другий частини першої статті 37 - господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви про відкриття провадження у справі відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо, зокрема, провадження у справі про банкрутство боржника не допускається згідно з цим Кодексом;

абзац перший частини першої статті 39 - перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом;

частина друга статті 39 - у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи;

частина п`ята статті 39 - за результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі;

частина шоста статті 39 - господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин за результатом скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії; далі - Закон про банкрутство):

Абзац перший частини третьої статті 2 - законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Цивільний кодекс України (у редакції, чинній на дату організаційних змін товариства; далі - ЦК України):

частини перша, друга статті 5 - акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи;

частина перша статті 80 - юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді;

частина перша статті 83 - юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом;

абзац перший частини другої статті 87 - установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом;

частини перша та четверта статті 89 - юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом;

частина перша статті 90 - юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування;

частина третя статті 90 - найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру;

частини перша, третя та четверта статті 91 - юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення;

частина перша статті 92 - юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом;

частина перша статті 104 - юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій):

частина друга статті 13 - судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»:

частина перша статті 1 - у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; Суд - Європейський суд з прав людини; практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини;

частина перша статті 17 - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права;

частини перша - третя статті 18 - для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі - переклад). Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі - переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом.

Закон України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на дату організаційних змін товариства; далі - Закон про господарські товариства):

частини перша та друга статті 2 - найменування товариства повинно містити відомості про його організаційно-правову форму (вид товариства), назву, а також інші відомості, передбачені законом. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства;

частини друга та третя статті 6 - державна реєстрація товариств проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються Національним банком України в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність.

Закон України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на дату організаційних змін товариства; далі - Закон про акціонерні товариства):

абзаци перший та другий частини четвертої статті 3 - повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Товариство може мати скорочене найменування українською мовою, повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Закон України «Про Національний банк України» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин за наслідком скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії; далі - Закон про НБУ):

пункти 8 та 9 частини першої статті 7 - Національний банк виконує, зокрема, такі функції: здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі; здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків;

абзаци четвертий, дев`ятнадцятий та двадцять п`ятий пункту 1 статті 15 - Правління Національного банку приймає рішення: щодо банківського регулювання та нагляду; про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших законів України; про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин за наслідком скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії; далі - Закон про банки):

стаття 2 - у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність;

державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків;

ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам;

частини перша та третя статті 15 - банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію ;

пункти перший, третій, четвертий та сьомий частина друга статті 16 - статут банку обов`язково має містити, зокрема, таку інформацію про банк: найменування банку (повне та скорочене); організаційно-правову форму; види діяльності, які має намір здійснювати банк; порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону;

частина третя статті 16 - зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом;

частини перша та друга статті 17 - державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Уповноважена засновником особа подає документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, після погодження Національним банком України статуту цієї особи;

частина п`ята статті 19 - Національний банк України вносить відомості про юридичну особу до Державного реєстру банків одночасно з прийняттям рішення про надання банківської ліцензії;

частини перша-третя статті 26 - банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов`язання;

частина друга статті 27 - реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку;

пункти 12 та 13 частини першої статті 73 - у разі порушення банками банківського, валютного законодавства, , нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону , Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку;

частина шоста статті 75 - проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України;

частина дев`ята статті 75 - Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних;

частина друга статті 76 - Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

частина третя статті 76 - Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку;

частина перша статті 77 - банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

частина друга статті 77 - Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;

частина третя статті 77 - Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

частина четверта статті 77 - порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

частини п`ята - восьма статті 77 - Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора;

частини перша та друга статті 78 - ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії;

частина перша статті 79 - банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин за наслідком скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії; далі - Закон про гарантування вкладів):

частина перша статті 1 - цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків;

частина перша статті 3 - Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом;

частина перша статті 34 - Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних;

частина четверта статті 34 - тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 3-5 частини другої статті 39 цього Закону, тимчасова адміністрація може бути продовжена на строк до одного місяця. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, передбачений пунктами 1 і 2 частини другої статті 39 цього Закону, строк тимчасової адміністрації може бути продовжений на п`ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду;

частина перша статті 35 - тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації;

частина перша статті 36 - з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення;

частина восьма статті 36 - дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється;

частина перша статті 39 - протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду;

частина друга статті 39 - план врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору;

частини перша та друга статті 44 - Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: 1) відповідно до плану врегулювання; 2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; 3) в інших випадках, передбачених цим Законом;

частина четверта статті 44 - Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку;

частина п`ята статті 44 - ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року;

пункт 1 частини другої статті 46 - з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку;

пункти 1 та 2 частини першої статті 48 - Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку;

частина друга статті 48 - Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку;

частиною третьою статті 53- ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

частина перша статті 54 - рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» (у редакції, чинній на дату розгляду справи касаційним судом; далі - Закон № 590-IX):

частина перша розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»- цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 (у редакції, чинній на дату підготовчого засідання; далі - Положення про Єдиний державний реєстр):

пункт 1 - єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами;

абзаци перший - третій пункту 4 - інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, такі дані: ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб`єкта; класифікаційні - види економічної діяльності, територіальна належність, форма власності, організаційно-правова форма господарювання, інституційний сектор економіки, найменування органу, до сфери управління якого належить суб`єкт, тощо;

пункт 6 - ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за № 1590/21902 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин; далі - Положення про застосування заходів впливу):

пункт 12.5 глави 12 розділу IІ - банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки: заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства; план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов`язане з погіршенням фінансового стану банку;

пункт 12.6 глави 12 розділу IІ - Національний банк розглядає отримані заходи (план фінансового оздоровлення) та в разі потреби надає обґрунтовані зауваження, які банк (філія іноземного банку) зобов`язаний(а) урахувати;

пункт 12.7 глави 12 розділу IІ - банк зобов`язаний забезпечити виконання заходів щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства/плану фінансового оздоровлення у строк, визначений рішенням Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних;

пункт 12.9 глави 12 розділу IІ - заходи (план фінансового оздоровлення) є завершеними в разі виконання банком (філією іноземного банку) своїх зобов`язань, у тому числі дотримання економічних нормативів, порядку формування і зберігання обов`язкових резервів, резервів за валютними деривативами, відповідності визначеного банком кредитного ризику, вимогам нормативно-правових актів Національного банку;

пункт 12.11 глави 12 розділу IІ - Національний банк приймає рішення про визнання діяльності банку (філії іноземного банку) такою, що відповідає законодавству України, у разі: дострокового виконання банком (філією іноземного банку) прийнятих на себе зобов`язань - за умови подання банком (філією іноземного банку) відповідного клопотання та документів, що підтверджують усунення порушень у діяльності банку (філії іноземного банку), виконання банком (філією іноземного банку) заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до законодавства; приведення банком (філією іноземного банку) своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства України у визначені строки. Рішення про визнання діяльності банку (філії іноземного банку) такою, що відповідає законодавству України, приймає Правління Національного банку.

Положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників, затверджене постановою Правління Національного банку України 27.06.2008 № 189 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12.09.2008 за № 845/15536 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин за наслідком скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії; далі - Положення про застосування заходів впливу):

пункт 3.1 глави 3 - процедура злиття банків здійснюється в такій послідовності:

а) підготовка та надання учасникам банку, що реорганізовується, матеріалів, визначених у частинах другій - четвертій статті 81 Закону України "Про акціонерні товариства" (далі - Закон про товариства);

б) прийняття спостережною (наглядовою) радою кожного банку, що бере участь у злитті, рішення про затвердження проекту угоди про злиття банків, про затвердження пояснень до умов угоди про злиття;

в) отримання спостережною (наглядовою) радою банку, що реорганізовується, висновку незалежного експерта щодо умов угоди про злиття банків (у разі необхідності);

г) прийняття загальними зборами кожного банку, що бере участь у злитті, рішення про реорганізацію банку, яке має містити інформацію, передбачену статтею 28 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки), та про затвердження угоди про злиття банків;

ґ) після прийняття загальними зборами учасників банку рішення про реорганізацію банку подання до Національного банку документів для отримання дозволу Національного банку на реорганізацію банку та затвердження Національним банком плану реорганізації;

д) після отримання дозволу Національного банку на проведення реорганізації подання документів до державного реєстратора для внесення до Єдиного державного реєстру запису щодо рішення учасників банку про реорганізацію банку відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» ;

пункт 3.2 глави 3 - процедура приєднання банків здійснюється аналогічно порядку, визначеному в пункті 3.1 цієї глави (крім підпунктів «у», «ф»), з урахуванням вимог статей 81 та 84 Закону про товариства;

пункт 3.3 глави 3 - процедура поділу банку здійснюється аналогічно порядку, визначеному в пункті 3.1 цього Положення, з урахуванням вимог статей 81 та 85 Закону про товариства;

пункт 3.4 глави 3 -процедура виділення банку здійснюється аналогічно порядку, визначеному в пункті 3.1 цієї глави (крім підпункту «ц»), з урахуванням вимог статей 81 та 86 Закону про товариства.

Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на дату підготовчого засідання; далі - КАС України):

Пункти 1 та 5 частини третьої статті 2 - основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є: верховенство права; обов`язковість судового рішення;

частина шоста статті 7 - у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування;

частина друга статті 14 - судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України;

частина перша статті 370 - судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Господарський процесуальний кодекс України (у редакції, чинній на дату підготовчого засідання; далі - ГПК України):

пункти 1, 4, 5, 7 частини третьої статті 2 - основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: 1) верховенство права; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 7) обов`язковість судового рішення;

частина третя статті 3 - судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи;

частина перша статті 11 - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права;

частина четверта статті 11 - суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права;

частини дев`ята - одинадцята статті 11 - якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини;

частина шоста статті 12 - господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

частини перша, друга статті 14 - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності;

частина перша статті 18 - судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України;

частина четверта статті 75 - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом;

стаття 300 - переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги;

частина перша статті 327 - судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Розглянувши касаційні скарги та перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Суд, судова палата) дійшла таких висновків.

Щодо меж розгляду цієї справи касаційним судом (процесуальний аспект)

Правове регулювання судових проваджень у справах про банкрутство з 21.10.2019 (окрім процедури санації у справах, які на день введення в дію цього Кодексу перебували на такій стадії) регламентовано КУзПБ, норми якого є спеціальними у застосуванні при розгляді таких справ.

Суд акцентує, що провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

Розглядаючи справи позовного провадження господарський суд більш жорстко обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін з огляду на вимоги процесуального закону, тоді як у справах про банкрутство судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження.

Такі загальні міркування щодо ролі господарського суду в провадженні у справі про банкрутство наведені для того, аби наголосити на значущості судового контролю в цій категорії справ, який у розрізі спірних правовідносин пов`язаний із дослідженням судом питання наявності у юридичної особи - боржника спеціального статусу (у аспекті можливості застосування до такої особи законодавства про банкрутство) попередньо до відкриття провадження, тобто ще на стадії прийняття відповідної заяви.

Так, норми КУзПБ передбачають можливість застосування судової процедури банкрутства до фізичних та юридичних осіб, однак встановлюють особливості провадження у справах про банкрутство окремих категорій боржників (страховиків, інститутів спільного інвестування, державних підприємств, фермерських господарств тощо) та заборону здійснення такої процедури щодо юридичних осіб зі спеціальним статусом (згідно зі статтями 1, 2 91 - 96 КУзПБ).

У контексті спірних правовідносин необхідно враховувати, що за змістом вимог частини другої статті 2 КУзПБ законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом не поширюється на юридичних осіб, які мають статус банку та виводяться з ринку або ліквідуються відповідно до банківського законодавства.

Водночас ініціювання процедури банкрутства здійснюється шляхом подання кредитором чи боржником відповідної заяви до господарського суду.

Порядок прийняття заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство врегульовано статтею 35 КУзПБ, за змістом частини першої якої господарський суд приймає заяву до розгляду та призначає дату підготовчого засідання виключно у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення такої заяви.

Частиною першою статті 37 КУзПБ визначено, що господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, зокрема якщо провадження у справі про банкрутство боржника не допускається згідно з цим Кодексом.

Системний аналіз положень частини другої статті 2, частини першої статті 35 та частини першої статті 37 КУзПБ свідчить, що обов`язок щодо перевірки наявності / відсутності спеціального статусу в юридичної особи - боржника у контексті можливості застосування до такої особи судової процедури банкрутства покладено на господарський суд саме на стадії вирішення питання прийнятності заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Своєю чергою, приписами частини першої статті 39 КУзПБ унормовано, що у підготовчому засіданні господарський суд здійснює перевірку обґрунтованості вимог заявника та з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Зазначене потребує встановлення судом відсутності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, які [підстави] визначені спеціальними нормами КУзПБ.

Так, частиною шостою статті 39 КУзПБ передбачено виключно такі дві підстави для відмови господарським судом у відкритті провадження у справі: 1) якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; 2) якщо вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.

Інших підстав норми КУзПБ у редакції, чинній на дату підготовчого засідання у цій справі, не визначали.

Отже, позаяк інших підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство КУзПБ не передбачав, у підготовчому засіданні господарський суд зобов`язаний був перевірити обґрунтованість грошових вимог ініціюючого кредитора, у тому числі у розрізі відсутності спору про право, та встановити наявність чи відсутність доказів погашення таких вимог (виконання зобов`язань) боржником до підготовчого засідання.

При цьому суд не мав правових підстав повторно з`ясовувати у підготовчому засіданні можливість застосування до юридичної особи судової процедури банкрутства, зокрема й через наявність у такої особи спеціального статусу банку.

У справі, що розглядається, об`єктом касаційного оскарження виключно є постанова апеляційного господарського суду від 10.11.2022, якою залишено без змін ухвалу підготовчого засідання суду першої інстанції від 15.05.2020 про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Аргументація касаційних скарг дає змогу виснувати, що скаржники не ставлять під сумнів обґрунтованість грошових вимог ініціюючого кредитора як матеріально-правової підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство згідно з вимогами статті 39 КУзПБ, однак доводять неможливість застосування судової процедури банкрутства до боржника - ПАТ «Українська інноваційна компанія» як юридичної особи, яка первісно була створена як банківська установа.

У цьому зв`язку судова палата покликається на наведені вище мотиви, за якими перевірка можливості застосування до юридичної особи судової процедури банкрутства, зокрема через наявність чи відсутність у такої особи спеціального статусу, здійснюється господарським судом на стадії вирішення питання прийнятності заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, за результатом чого суд постановляє ухвалу про прийняття такої заяви до розгляду та призначення підготовчого засідання (згідно із частиною першою статті 35 КУзПБ) або ухвалу про відмову в її прийнятті (згідно із частиною першою статті 37 цього Кодексу).

У цій справі ухвалою від 08.05.2020 Господарський суд Луганської області прийняв до розгляду заяву ТОВ «ЮС-Металл» про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку згідно з вимогами частини другої статті 9 КУзПБ.

При цьому за приписами абзацу другого частини третьої статті 9 КУзПБ (у редакції, чинній на дату подання касаційних скарг заявниками) скарга на постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результатами апеляційного перегляду зазначеної ухвали, могла бути включена до касаційної скарги на постанову апеляційного суду, яка підлягає касаційному оскарженню (до прикладу, прийнятої за результатом перегляду ухвали підготовчого засідання місцевого господарського суду) .

Утім, матеріалами справи підтверджено, що ані Уповноважена особа Фонду, ані Фонд не оскаржували ухвалу Господарського суду Луганської області від 08.05.2020 у справі № 913/266/20 в апеляційному порядку.

Очевидно, що у випадку, коли постановлена у справі про банкрутство ухвала суду першої інстанції не переглядалася по суті в апеляційному порядку, суд касаційної інстанції не може відповідно до вимог процесуального закону здійснювати процедуру касаційного перегляду такої ухвали.

Зважаючи на викладене та принцип диспозитивності (стаття 14 ГПК України), розпоряджання скаржниками власними процесуальними правами саме у такий спосіб унеможливлює здійснення Судом перевірки законності зазначеної ухвали господарського суду від 08.05.2020, якою прийнято до розгляду заяву ініціюючого кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Таким чином, під час перегляду в касаційному порядку ухвали підготовчого засідання суду першої інстанції від 15.05.2020 (про відкриття провадження у цій справі) та прийнятої за результатом її апеляційного перегляду постанови апеляційного господарського суду від 10.11.2022 Суд не має повноважень надавати оцінку правомірності застосування / не застосування місцевим господарським судом норм частини другої статті 2, частини першої статті 35 та частини першої статті 37 КУзПБ під час постановлення ухвали від 08.05.2020, яка не є предметом касаційного оскарження та не була переглянута в апеляційному порядку.

Крім того, Суд акцентує, що межі розгляду справи судом касаційної інстанції не підлягають довільному розширенню з підстав, не передбачених приписами статті 300 ГПК України.

Тож, ураховуючи чітко визначені у частині першій статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, а також відсутність передбачених частиною четвертою цієї статті підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги, Суд позбавлений повноважень виснувати щодо тих норм права, які не були застосовані під час вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у цій справі про банкрутство.

Водночас судовою палатою не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм статті 39 КУзПБ чи порушення норм процесуального права під час проведення підготовчого засідання (що полягало у перевірці обґрунтованості грошових вимог ініціюючого кредитора та з`ясуванні наявності підстав, передбачених частиною п`ятою названої статті Кодексу, для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство).

З наведених мотивів Суд формально не має правових підстав, передбачених приписами статтей 310 - 313 ГПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень.

Водночас судова палата вважає, що суд касаційної інстанції під час касаційного перегляду не повинен діяти формально та уникати розв`язання питань, які мають визначальне значення для оцінки законності порядку здійснення судового провадження у справі про банкрутство судами попередніх інстанцій щодо юридичної особи, яка, за доводами скаржників, має спеціальний статус банку.

Таким чином, попри формальну відсутність визначених процесуальним законом правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, законність здійснення судової процедури банкрутства у визначеному КУзПБ порядку до юридичної особи, яка може мати статус банку, крізь призму судового контролю не повинна залишатись поза увагою Суду під час перегляду судових рішень про відкриття провадження у справі про банкрутство такого боржника.

Розв`язання зазначеної правової проблеми щодо допустимості застосування до ПАТ «Українська інноваційна компанія» визначеної КУзПБ судової процедури банкрутства вочевидь потребує детального аналізу обставин, пов`язаних із підтвердженням наявності чи відсутності у Боржника статусу банку.

Щодо виникнення та припинення у юридичної особи статусу банку

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (згідно зі статтею 80 ЦК України).

Правосуб`єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (згідно із частиною першою статті 80, частиною четвертою статті 91 ЦК України) та припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення (згідно із частиною п`ятою статті 104 ЦК України).

Спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб (згідно із частиною третьою статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюють окремі види діяльності, для провадження яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).

Таким видом діяльності, що вимагає спеціальної правосуб`єктності юридичної особи, зокрема, є і банківська діяльність, адже здійснення такої діяльності узалежнено від отримання банківської ліцензії (див. пункти 84 - 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Банк є юридичною особою, наділеною на підставі банківської ліцензії виключним правом надавати банківські послуги (згідно зі статтею 2 Закону про банки).

В Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків (далі - банківське законодавство).

Банківське законодавство включає, зокрема, Закон про банки, Закон про НБУ, Закон про гарантування вкладів, нормативно-правові акти НБУ, також ЦК України, ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попередньо зазначеним нормативним документам.

Системний аналіз банківського законодавства у питанні виникнення та втрати правового статусу банку дає змогу зробити такі висновки:

1) підставою для набуття статусу банку та здійснення банківської діяльності є наявність ліцензії, виданої регулятором (НБУ), та внесення запису до Державного реєстру банків. При цьому внесення відомостей про юридичну особу до означеного Реєстру здійснюється НБУ одночасно з прийняттям ним рішення про надання банківської ліцензії (згідно зі статтями 2, 17, частиною п`ятою статті 19 Закону про банки, статтею 7 Закону про НБУ);

2) закон встановлює обов`язок зазначення організаційно-правової форми та слова «банк» у найменуванні банку, яке [найменування] вказується в установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Втім, норми банківського законодавства не пов`язують набуття чи втрату правового статусу банку зі зміною найменування юридичної особи, зокрема шляхом виключення з її назви слова «банк». Водночас зміни до статуту банку (в тому числі зміна його найменування), які підлягають державній реєстрації, без попереднього погодження НБУ не допускаються (згідно із частинами першою та третьою статті 90 ЦК України, статтею 15, частиною третьою статті 16 Закону про банки, частиною першою статті 2 Закону про господарські товариства, частиною четвертою статті 3 Закону про акціонерні товариства, пунктом 9 частини першої статті 7 Закону про НБУ);

3) банківське законодавство пов`язує існування статусу банку з наявністю спеціальної правосуб`єктності (набутої в результаті отримання відповідної ліцензії), що надає право такій юридичній особі здійснювати банківську діяльність. Однак відкликання регулятором банківської ліцензії не є саме по собі свідченням втрати юридичною особою статусу банку, адже такий здійснюваний НБУ захід впливу є лише складовою (в окремому випадку також і передумовою) процедури реорганізації банку чи його ліквідації як у разі відкликання банківської ліценції за пропозицією Фонду чи при ліквідації за ініціативою власників, так і у разі відкликанні її [ліцензії] з власної ініціативи НБУ. Отже, без реорганізації або ліквідації банку в установленому банківським законодавством порядку втрата юридичною особою правового статусу банку є неможливою (згідно із статтями 26, 27, 73, 77-79 Закону про банки, пунктами 3.1 - 3.4 глави 3 Положення про реорганізацію, статтею 104 ЦК України, частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів). Тож підставами для втрати статусу банку можуть бути:

- реорганізація банку за рішенням власників за згодою НБУ (включаючи реорганізацію банку шляхом перетворення без застосування процедури припинення юридичної особи, а також реорганізацію шляхом злиття, приєднання, поділу і виділення, що має наслідком припинення банку);

- ліквідація банку за рішенням власників (добровільна ліквідація) після надання згоди НБУ;

- ліквідація банку у зв`язку з відкликанням НБУ банківської ліцензії та виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку одним із передбачених законом способів.

Узагальнюючи викладене, судова палата виснує, що статус банку набувається з моменту прийняття НБУ рішення про видачу банківської ліцензії з одночасним внесенням регулятором запису до Державного реєстру банків, тоді як втрата юридичною особою такого статусу відбувається у результаті завершення реорганізації банку або його ліквідації за спеціальною процедурою, здійснюваною (за винятком процедури добровільної ліквідації) державною спеціалізованою установою - Фондом у визначеному банківським законодавством порядку, кінцевим наслідком чого [реорганізації чи ліквідації] є здійснення НБУ запису в Державному реєстрі банків про припинення банку. При цьому відкликання банківської ліцензії не є самостійною підставою для втрати юридичною особою статусу банку.

Наведені правові висновки у питанні втрати юридичною особою статусу банку узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16. Зокрема, в пункті 211 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, виснувала, що: «відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку, але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії».

Окрім того, такі висновки також відповідають викладеній у постанові від 18.11.2021 у справі № 910/4475/19 правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду про те, що: «зміна найменування, організаційно-правової форми, реорганізація, перетворення юридичної особи, яка має статус банка, в небанківську установу, її ліквідація не в порядку, встановленому Законом про банки, Законом про систему гарантування вкладів, не допускається і не позбавляє її статусу банка ».

Щодо особливостей нормативного регулювання процедури виведення банку з ринку

За специфікою банківської сфери та її законодавчого регулювання банк не може бути безконтрольним суб`єктом, а тому з моменту створення перебуває під банківським наглядом НБУ, який в цілому здійснює державне регулювання діяльності банків, зокрема у формі адміністративного регулювання (згідно з пунктом 8 частини першої статті 7 Закону про НБУ, статтею 66 Закону про банки).

НБУ застосовує заходи впливу, до яких, зокрема, належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку, у разі порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 Закону про банки (згідно з пунктами 12 та 13 частини першої статті 73 Закону про банки).

Порядок віднесення банку до категорії проблемних врегульований статтею 75 Закону про банки, за змістом якої проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства. Наслідком виконання / не виконання банком, що має статус проблемного, цього обов`язку є прийняття НБУ рішення у зазначений строк про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних відповідно (згідно зі статтею 75 Закону про банки).

Відповідно до вимог банківського законодавства процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку безпосередньо пов`язана із прийняттям рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, що має наслідком запровадження Фондом тимчасової адміністрації у цьому банку (згідно зі статтями 75, 76 Закону про банки, частиною першою статті 34 Закону про гарантування вкладів).

При цьому банківський нагляд за діяльністю певного банку НБУ здійснює до прийняття ним відповідного рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможного та запровадження Фондом у ньому [банку] тимчасової адміністрації. У такому випадку банківський нагляд зі сторони НБУ підлягатиме «поновленню» у випадку скасування рішення цього органу про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або приведення діяльності неплатоспроможного банку у відповідність з вимогами банківського законодавства у визначених законом процедурах (процедурі продажу неплатоспроможного банку Фондом інвестору чи у процедурі утворення та продажу перехідного банку). Крім того, НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому здійснюється ліквідація, крім отримання відповідної звітності та інформації (згідно із частиною третьою статті 76 Закону про банки, частиною тринадцятою статті 41, частиною сімнадцятою статті 42 Закону про гарантування вкладів).

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції, зокрема, щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації. У визначених законом випадках Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (згідно із частиною першою статті 1, частиною першою статті 3, частиною першою статті 35 Закону про гарантування вкладів).

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. При цьому протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із визначених законом способів (згідно із частиною першою статті 34, частинами першою та другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).

Згаданими способами виведення неплатоспроможного банку з ринку є такі: 1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів; 2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку; 3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; 4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; 5) продаж неплатоспроможного банку інвестору (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).

З дня початку тимчасової адміністрації (процедури виведення Фондом банку з ринку) і до її припинення призупиняються всі повноваження органів управління банку (зокрема загальних зборів) та органів контролю. Повноваження цих органів набуває Фонд (згідно із частиною першою статті 36 Закону про гарантування вкладів).

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує один місяць. Залежно від способу виведення неплатоспроможного банку з ринку цей строк може бути продовжений (згідно із частиною четвертою статті 34, частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів):

- на строк до одного місяця у разі застосування таких способів: відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією; створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку; продаж неплатоспроможного банку інвестору;

- на п`ять днів з припиненням не пізніше дня отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку в разі застосування таких способів: ліквідації банку з відшкодуванням Фондом коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів; ліквідації банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку.

Водночас частиною четвертою статті 34 Закону про гарантування вкладів також передбачено, що тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

Одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку за результатом запровадження тимчасової адміністрації може бути ліквідація банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).

У такому випадку ліквідація неплатоспроможного банку здійснюється на підставі рішення НБУ за пропозицією Фонду відповідно до плану врегулювання чи у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання, а також в інших випадках, передбачених законом (згідно із пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 77 Закону про банки, частинами першою та другою статті 44 Закону про гарантування вкладів).

Окрім того, ліквідація банку може відбуватися на підставі рішення НБУ про відкликання останнім банківської ліцензії з власної ініціативи (згідно із частиною другою статті 77 Закону про банки, частинами першою та другою статті 44 Закону про гарантування вкладів).

Варто зауважити, що здійснюваний правовий аналіз не стосується процедури ліквідації банку за рішенням власників (добровільної ліквідації), адже така є допустимою виключно щодо платоспроможного банку, оскільки потребує надання на це згоди НБУ, що є можливим за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного чи неплатоспроможного (згідно із частинами першою та другою статті 78 Закону про банки).

Повертаючись до питання ліквідації банку за ініціативою НБУ (в тому числі неплатоспроможного банку), судова палата враховує, що Фонд у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та не пізніше наступного робочого дня розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону про гарантування вкладів, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (згідно із частиною п`ятою статті 77 Закону про банки, частиною четвертою статті 44 Закону про гарантування вкладів).

З дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, припиняються всі повноваження органів управління банку та органів контролю, а у випадку, якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється (згідно із пунктом 1 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів).

Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку врегульовані статтею 48 Закону про гарантування вкладів.

Ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року (частина п`ята статті 44 Закону про гарантування вкладів).

Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (згідно із частиною шостою статті 77 Закону про банки, частиною третьою статті 53 Закону про гарантування вкладів).

За результатом завершення ліквідаційної процедури НБУ вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора (згідно із частиною сьомою статті 77 Закону про банки).

Підсумовуючи викладене, Суд зауважує, що процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку, що включає визначення та чіткий розподіл компетенції відповідних органів державного управління (НБУ та Фонду), уповноважених на прийняття рішень та проведення цієї процедури, врегульована спеціальними нормами банківського законодавства.

Виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснюється Фондом в один із способів, визначених Законом про гарантування вкладів. Виведення банку з ринку в інший спосіб, зокрема й шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності, законом не передбачено.

Застосування норм КУзПБ та здійснення господарським судом провадження у справі про банкрутство банків, які виводяться з ринку або ліквідуються відповідно до банківського законодавства, не допускається (згідно із абзацом першим частини третьої статті 2 Закону про банкрутство, абзацом першим частини другої статті 2, абзацом другим частини першої статті 37 КУзПБ, частиною восьмою статті 36 Закону про гарантування вкладів).

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в пункті 9.25 постанови від 18.11.2021 у справі №910/4475/19, за змістом якої зміна найменування, організаційно-правової форми, реорганізація юридичної особи, яка має статус банку, в небанківську установу, її ліквідація не в порядку, встановленому Законом про банки, Законом про систему гарантування вкладів не допускаються і не позбавляють її статусу банку, а тому не дають правових підстав для застосування до такої юридичної особи положень Закону про банкрутство та КУзПБ.

Таким чином, у разі прийняття рішення НБУ про віднесення певного банку до категорії неплатоспроможних та/або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, виведення такого банку з ринку здійснюється саме Фондом як уповноваженою на це державною спеціалізованою установою та лише за процедурою, врегульованою банківським законодавством. Характерною ознакою такої процедури є визначена законом її строковість.

Щодо наявності правової невизначеності у питанні «відновлення» банківської ліцензії у випадку скасування у судовому порядку рішення НБУ про її відкликання

Рішення НБУ чи його посадових осіб у встановленому законодавством порядку можуть бути оскаржені банком або іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ (згідно зі статтею 79 Закону про банки).

Наведеному кореспондує норма частини першої статті 54 Закону про гарантування вкладів, за змістом якої прийняті відповідно до цього Закону рішення НБУ, Фонду чи його працівників, що виконують функції, передбачені Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Однак, визначивши можливість оскарження відповідних рішень органів державного управління, законодавець не запровадив правового регулювання процедури «відновлення» банківської ліцензії у випадку скасування у судовому порядку рішення НБУ про її відкликання.

Унаслідок цього в українському законодавстві впродовж тривалого часу існувала прогалина щодо правового регулювання порядку відновлення банківської діяльності у випадку, якщо рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії у банку було визнано протиправним та скасоване судом через юридично-організаційні порушення його прийняття.

З метою усунення правової невизначеності в зазначених правовідносинах Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 сформулювала такі правові висновки:

- «за змістом положень банківського законодавства (зокрема, статей 5, 74, 79 Закону про банки) недоліки в процедурах, зокрема виведення банку з ринку, можуть усуватись як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного (напр. частина десята статті 40, частина шоста статті 41, частина дванадцята статті 42 Закону про гарантування вкладів). Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною в правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії» (пункт 212 постанови);

- «скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів» (пункт 213 постанови);

- «відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, якого визнано проблемним та який цього статусу не змінив» (пункт 225 постанови);

- «скасування судом або визнання неправомірним рішень Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банку Фондом. Управління банку Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ» (пункти 235-236 та 257-258 постанови).

Принагідно варто зауважити, що наведена правова проблема у розрізі можливості застосування законодавства про банкрутство до юридичної особи, у якої було відкликано банківську ліцензію рішенням НБУ, скасованим у подальшому в судовому порядку, також підлягала дослідженню судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 18.11.2021 у справі № 910/4475/19.

У зазначеній постанові у справі № 910/4475/19 судова палата висловила правовий висновок про те, що «законодавство допускало лише такий розвиток подій, коли після відкликання у банківської установи банківської ліцензії всі подальші процедури припинення (ліквідації) цієї особи мали здійснюватися, а питання, що виникають через його неплатоспроможність, вирішуватись за спеціальними правилами, що застосовуються до банківських установ, незалежно від того, чи мало місце оскарження та/або визнання протиправним (незаконним), скасування відповідного індивідуального акта НБУ» (згідно із пунктом 9.21 постанови).

Суд враховує, що чинним законодавством врегульовано відповідну правову невизначеність. Зокрема, підпунктом 1 частини третьої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-ІХ (яким були внесені зміни до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності) встановлено для Фонду здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідацію банків відповідно до Закону про систему гарантування вкладів, підстави (індивідуальні акти) для початку тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом.

Утім, оскільки Закон № 590-ІХ був опублікований в газеті «Голос України» 22.05.2020 та набрав чинності лише з 23.05.2020 (згідно з частиною першою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону), він не діяв на момент прийняття оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду від 15.05.2020, а отже, його норми не могли бути врахованими у вирішенні судом питання наявності / відсутності правових підстав для відкриття провадження у цій справі про банкрутство.

Зважаючи на принцип незворотності дії закону в часі, правова регламентація якого [принципу] міститься у статті 58 Конституції України, Суд керується тим, що жоден нормативно-правовий акт, чинний на дату підготовчого засідання господарського суду у цій справі, не встановлював норм, які б регулювали процедуру «відновлення» банківської ліцензії після скасування у судовому порядку рішення НБУ про її відкликання, в тому числі за умов покладення судом на НБУ обов`язку вчинити усі необхідні дії задля відновлення функціонування відповідної банківської установи.

При цьому Суд зазначає, що принцип правової визначеності як елемент верховенства права, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати досить чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07), «Олександр Волков проти України» (Заява №21722/11)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» (заява № 17862/91), «Вєренцов проти України» (№ 20372/11)).

Національне законодавство має тлумачитися так, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції (пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18).

Проте тлумачення судом норм національного законодавства задля врегулювання певних правовідносин та вирішення відповідного спору допускається у разі, якщо ці правовідносини мають відповідне нормативне регулювання (норму), але неналежної якості (без належної чіткості, передбачуваності наслідків застосування).

Як уже було зазначено, національне законодавство, чинне на момент виникнення та вирішення спірних правовідносин у цій справі, не містило нормативного регулювання порядку «відновлення» банківської ліцензії (як і порядку продовження процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом ліквідації) у разі скасування судовим рішенням постанови НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

У цьому зв`язку Суд констатує, що спірні правовідносини не підлягають врегулюванню та вирішенню шляхом тлумачення норм права.

Водночас принцип верховенства права, який визнається та діє в Україні та яким керується суддя, здійснюючи правосуддя, передбачає заборону відмовляти у правосудді, зокрема, з мотивів відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (згідно із частиною першою статті 8, частиною першою статті 129 Конституції України, частинами першою та одинадцятою статті 11 ГПК України).

Тож, якщо спірні відносини не врегульовані законодавством (що спостерігається у спірних правовідносинах у цій справі), суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті. Якщо ж спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права) (згідно із частинами дев`ятою та десятою статті 11 ГПК України).

Натомість за положеннями національного законодавства правовідносини у сфері здійснення банківської діяльності характеризуються серед інших видів правовідносин та видів підприємництва специфічним напрямком та змістом діяльності, що потребує спеціальної правосуб`єктності.

Наведене зумовлює як особливий режим контролю банківської діяльності з боку держави, зокрема в особі спеціального суб`єкта - НБУ, так і окреме (спеціальне) нормативне регулювання такої діяльності.

Тому правовідносини у сфері здійснення банківської діяльності та контролю за нею, а саме щодо «відновлення» банківської ліцензії після скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання такої ліцензії та ліквідацію банку не можуть допускати аналогії або подібності їх регулювання відповідно до положень національного законодавства з іншими правовідносинами (видами підприємницької діяльності), оскільки у такому разі є ризики викривлення їх нормативно-правового регулювання через втрату / неврахування / відмову від особливостей регламентації банківської діяльності та відповідних правовідносин.

У цьому висновку Суд також враховує, що банківське регулювання та нагляд (у тому числі у питаннях видачі банківської ліцензії та застосування заходів впливу) здійснює НБУ, тоді як аналогія закону та аналогія права не застосовуються для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади (згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, пунктом 1 частини першої статті 15 Закону про банки, частиною шостою статті 7 КАС України).

Підсумовуючи викладене, Суд акцентує, що спірні правовідносини не підлягають врегулюванню шляхом здійснення тлумачення норм права та застосування аналогії права чи аналогії закону.

Водночас варто враховувати, що відповідно до положень частини першої статті 124 Конституції України суд виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, тому не має права перебирати на себе нормотворчі повноваження, виконання яких за законом покладено на органи законодавчої та виконавчої влади.

Протилежний підхід, що дасть змогу суду не лише застосовувати та тлумачити норму права, а й створювати таку, ігноруватиме принцип поділу влади (частина першої статті 6 Конституції України) та суперечитиме, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим верховенства права, а також порушуватиме систему стримувань і противаг (суд втручатиметься в компетенцію суб`єктів нормотворення та зможе ігнорувати їх волю).

На підставі викладеного Суд наголошує, що за відсутності нормативного регулювання порядку «відновлення» банківської ліцензії чи питання продовження процедури ліквідації банку після скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання такої ліцензії та ліквідацію банку Верховний Суд позбавлений повноважень заміняти відповідні органи влади та у своїх висновках формулювати нове загальнообов`язкове правило поведінки у спірних правовідносинах, яке не було визначене жодним нормативно-правовим актом.

При цьому Суд звертає увагу, що згідно з приписами пункту 4.4 глави 4 розділу І Положення про застосування заходів впливу НБУ може в установленому цим Положенням порядку відмінити / достроково відмінити застосовані заходи впливу.

Таким чином, оскільки відкликання банківської ліцензії також є заходом впливу, що застосовується до банку з боку НБУ (згідно з частиною першою статті 73 Закону про банки), Суд дійшов висновку, що вирішення питання (визначення механізму / процедури) щодо «відновлення» банківської ліцензії після скасування у судовому порядку рішення НБУ про її відкликання законодавцем покладено на НБУ.

Щодо проблематики реалізації принципу обов`язковості судових рішень у спірних правовідносинах

Правова проблема у цій справі полягає у необхідності визначення наявності / відсутності статусу банку в ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ідентифікаційний код 05839888), яке до перейменування називалося ПАТ «Український інноваційний банк» (коротка назва - ПАТ «Укрінбанк»).

Аргументуючи свою позицію про відсутність у товариства статусу банку, ПАТ «Українська інноваційна компанія», зокрема, доводило, що внаслідок невиконання НБУ судового рішення у справі № 826/5325/16 (щодо зобов`язання НБУ вчинити необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» як банківської установи) загальними зборами акціонерів товариства були прийняті рішення про зміну його найменування та видів статутної діяльності, які [рішення] не є нікчемними (недійсність таких прямо не встановлена законом) та правомірність яких не була спростована у судовому порядку, зокрема за результатом розгляду відповідних спорів у справах № № 826/11199/16, 826/18320/16, 826/15260/17.

Так, матеріалами справи підтверджено та господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що чинною постановою від 29.04.2016 у справі №826/5325/16 Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив частково позов акціонерів банку, визнав протиправними та скасував прийняті щодо ПАТ "Укрінбанк" Постанову НБУ № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію, а також Рішення Фонду № 385 про початок процедури ліквідації.

При цьому тією ж постановою у справі № 826/5325/16 Окружний адміністративний суд міста Києва також зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» як банківської установи - в обсязі та стані, який існував до прийняття зазначеної постанови НБУ від 22.03.2016 № 180.

На підтвердження обґрунтованості своїх доводів Боржник долучив до пояснень копію чинної ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі № 826/5325/16, якою задоволено заяву ОСОБА_1 та змінено спосіб виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у зазначеній справі в частині повернення банківської ліцензії та відновлення функціонування банку на такий спосіб: «Виключити відомості про Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (попередня назва - «Український інноваційний банк») (ідентифікаційний код 05839888) із Державного реєстру банків України».

Судова палата зважає на відсутність повноважень надавати власну оцінку законності ухвали від 19.04.2021 у справі № 826/5325/16, а також ураховує, що це судове рішення, як і пов`язані з ним обставини, не можуть братись до уваги під час перевірки касаційним судом правомірності відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія», адже зазначене судове рішення на дату підготовчого засідання не існувало.

Що ж стосується доводів Боржника Суд, беручи до уваги наведені вище (у мотивувальній частині цієї постанови) міркування, констатує, що зміна найменування банку без попереднього погодження НБУ чи організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банку в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому такі організаційні зміни самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банку.

Доказів погодження НБУ організаційних змін банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017, яке [погодження] є обов`язковим за законом, матеріали справи не містять. Протилежного суди попередніх інстанцій не встановили, а учасники цього судового процесу не довели.

Отже, наведені аргументи Боржника у частині обґрунтування безумовної втрати ним статусу банківської установи за результатом зміни його найменування та видів статутної діяльності підлягають відхиленню як помилкові.

Водночас доводи Боржника у частині порушення державними органами норм національного законодавства та положень статті 6 Конвенції в частині обов`язковості судових рішень та доступу до правосуддя вочевидь заслуговують на увагу і підлягають оцінці касаційним судом, зважаючи на таке.

До основних конституційних засад судочинства належить, зокрема, обов`язковість судового рішення (згідно із пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції.

Конституційні положення щодо обов`язковості виконання судового рішення (стаття 129-1 Конституції України) знайшли своє продовження, зокрема, у КАС України та у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», нормами яких регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (згідно зі статтею 2, частиною другою статті 14 КАС України (підлягає урахуванню, позаяк правовий аналіз стосується невиконання рішення, ухваленого в порядку адміністративного судочинства), частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України, виснувавши, що: невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013); держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019).

Крім того, відповідно до практики ЄСПЛ, яка за статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (рішення ЄСПЛ у справах «Шмалько проти України» (заява № 60750/00), «Валерій Фуклєв проти України» (заява № 6318/03), «Apostol v. Georgia» (заява № 30779/04), «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04)).

З огляду на зазначені правові норми та висновки обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129 та 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Усупереч наведеному доказів виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16 (щодо зобов`язання НБУ вчинити необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» як банківської установи) матеріали цієї справи не містять, що беззаперечно свідчить про незабезпечення державними органами реалізації принципу обов`язковості судових рішень та, відповідно, порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права акціонерів банку на справедливий суд.

Поряд із цим судова палата враховує, що неможливість виконання зазначеного судового рішення у відповідній частині була зумовлена відсутністю правового механізму відновлення банківської ліцензії після скасування у судовому порядку рішення НБУ про її відкликання.

Утім, відсутність законодавчого врегулювання не може бути підставою для порушення конституційних гарантій та конвенційних прав особи, тож неможливість повернення / відновлення НБУ банківської ліцензії конкретному банку за рішенням суду, не звільняла НБУ від виконання ним обов`язку щодо застосування заходів (у межах встановленої законом компетенції) щодо такого банку, спрямованих на забезпечення прав його акціонерів, за захистом яких вони зверталися до суду.

Такі заходи з боку НБУ в контексті спірних правовідносин та залежно від дійсних обставин (Постанова НБУ № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних та прийняте на її підставі Рішення Фонду № 239 про запровадження тимчасової адміністрації також були визнані протиправними та скасовані судовим рішенням) вочевидь мали полягати у забезпеченні можливості «відновити» банківську ліцензію за наслідком виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку та / або приведення банком своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства, адже Постанова НБУ від 01.10.2015 № 659/БТ про віднесення до категорії проблемних не була скасована (згідно зі статтею 75 Закону про банки, главою 12 розділу II «Заходи впливу» Положення про застосування НБУ заходів впливу).

Схожого підходу у питанні «відновлення» банківської ліцензії у спірних правовідносинах дотримувалася Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у пункті 213 постанови від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 про те, що «НБУ може поновити банківську ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» у разі приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні».

Таким чином, єдиним можливим способом виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16 (щодо зобов`язання НБУ вчинити необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» як банківської установи) вбачається такий, за яким НБУ належало виконати покладені на нього законодавством обов`язки у «процедурі віднесення банку до категорії проблемних» та, зрештою, у випадку виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку та / або приведення ним своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства, прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України.

У протилежному випадку (невиконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку та / або не приведення ним своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства) НБУ відповідно до вимог закону належало застосувати заходи, які б забезпечили виведення Фондом банку з ринку з дотриманням законодавчо визначених процедур та строків їх проведення.

Суд зауважує, що наявними у справі доказами не підтверджено приведення ПАТ «Український інноваційний банк» (наразі - ПАТ «Український інноваційний компанія») своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства у строк, визначений постановою НБУ № 659/БТ про віднесення до категорії проблемних.

Так само матеріали справи не містять доказів прийняття Правлінням НБУ в установлений законом строк нового рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, що б надало Фонду законні підстави для початку процедури виведення банку з ринку, тобто можливості прийняття Фондом у межах власної виключної компетенції рішень про запровадження тимчасової адміністрації або про початок процедури ліквідації відповідно.

Наведене, на переконання Суду, беззаперечно свідчить, що, всупереч конституційній гарантії обов`язковості судового рішення державний орган належним чином не виконав покладених на нього законодавством обов`язків у питанні здійснення банківського нагляду (в тому числі щодо застосування подальших обов`язкових процедур), що позбавило, у цьому конкретному випадку, можливості акціонерів банку як відновити свої права, за захистом яких вони звертались до суду (зокрема спір у справі № 826/5325/16), так і захистити свої права під час та за наслідком здійснення Фондом процедури виведення банку з ринку в установлений законом спосіб.

Зважаючи на наведені міркування, Суд трактує зазначену бездіяльність державного органу як таку, що спричинила порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення, передбаченого статтями 129 та 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України, статтями 2, 18, 327 ГПК України, статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та може свідчити про порушення права на суд, визначеного статтею 6 Конвенції.

Щодо наявності підстав для застосування законодавства про банкрутство до ПАТ «Українська інноваційна компанія»

На підставі наведених мотивів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі, а також преюдиційних обставин інших судових справ Суд керується таким.

Юридичну особу (ідентифікаційний код 05839888), яка наразі має назву - ПАТ «Українська інноваційна компанія», було створено з метою здійснення банківської діяльності та найменовано ПАТ «Український інноваційний банк» (скорочене найменування - ПАТ «Укрінбанк»).

На підставі виданої НБУ банківської ліцензії та внесення запису регулятором до Державного реєстру банків ПАТ «Укрінбанк» набуло статусу банку.

Протягом 2015 - 2019 років щодо ПАТ «Укрінбанк» Правління НБУ у межах визначеної законом компетенції прийняло такі рішення:

- Постанову НБУ від 22.09.2015 № 622/БТ про запровадження особливого режиму контролю та призначення куратора;

- Постанову НБУ від 01.10.2015 № 659/БТ про віднесення до категорії проблемних;

- Постанову НБУ від 24.12.2015 № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних;

- Постанову НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.

У свою чергу, виконавчою дирекцією Фонду прийнято стосовно ПАТ «Укрінбанк», зокрема, такі акти:

- Рішення Фонду від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації (прийняте на підставі та за наслідком Постанови НБУ № 934);

- Рішення Фонду від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації (прийняте на підставі та за наслідком Постанови НБУ № 180).

- Рішення Фонду від 15.02.2018 № 536 про продовження строків здійснення процедури ліквідації;

- Рішення Фонду від 21.03.2019 № 622 про продовження строків здійснення процедури ліквідації.

Прийняті щодо ПАТ «Укрінбанк» постанови НБУ № 934 та № 180, а також рішення Фонду № 239, № 385, № 536 та № 622 були визнані протиправними та скасовані чинними судовими рішеннями у справах № № 826/5325/16, 826/14033/17, 826/4471/18 та 640/5446/19 (хронологія розгляду справ та стислий зміст судових рішень детально викладено в описовій частині цієї постанови).

При цьому, як було зазначено, визнавши протиправними та скасувавши Постанову НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію й Рішення Фонду від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації, Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29.04.2016 у справі №826/5325/16 також зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» як банківської установи в обсязі та стані, який існував до прийняття зазначеної постанови НБУ від 22.03.2016 № 180.

У світлі наведених обставин важливе значення має врахування викладеного у пункті 213 постанови від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 правового висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що «скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями».

Утім, такий висновок не може нівелювати конституційної гарантії обов`язковості судового рішення, зокрема, у адміністративному судочинстві (за правилами якого вирішувалися відповідні спори у справах № № 826/5325/16, 826/14033/17, 826/4471/18 та 640/5446/19).

Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки іншим судом суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

У цьому зв`язку судова палата повторно акцентує, що відсутність законодавчого врегулювання не може бути підставою для порушення конституційних гарантій та конвенційних прав особи, тому неможливість повернення / відновлення НБУ банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» за рішенням суду не звільняла НБУ від виконання ним обов`язку щодо застосування заходів (у межах встановленої законом компетенції) щодо такого банку, спрямованих на:

1) прийняття рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України - у випадку виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку та / або приведення ним своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства (ураховуючи чинність Постанови НБУ від 01.10.2015 №659/БТ про віднесення до категорії проблемних); або

2) застосування заходів для забезпечення виведення Фондом проблемного банку з ринку з дотриманням законодавчо визначених процедур та строків їх проведення - у разі неприведення банком своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства.

Позаяк наявними у справі доказами не підтверджено приведення ПАТ «Український інноваційний банк» (наразі - ПАТ «Український інноваційний компанія») своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства, Правлінню НБУ (згідно із встановленими законом повноваженнями) належало прийняти нове рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, що надало б Фонду законні підстави для початку здійснення процедури виведення банку з ринку (прийняття Фондом у межах власної виключної компетенції рішень про запровадження тимчасової адміністрації або про початок процедури ліквідації відповідно).

Отже, відсутність належного законодавчого регулювання (порядку «відновлення» банківської ліцензії у випадку скасування судовим рішенням відповідних рішень НБУ та Фонду, спрямованих на здійснення процедури виведення банку з ринку) та невжиття державним органом (НБУ) відповідних заходів призвело до правової невизначеності як щодо статусу ПАТ «Український інноваційний банк» (нова назва - ПАТ «Українська інноваційна компанія»), так і щодо визначення органу / суб`єкта, наділеного повноваженнями на управління такою юридичною особою.

Зазначене підтверджується тим, що органами управління ПАТ "Український інноваційний банк" неодноразово приймались рішення та державними реєстраторами вносились відповідні реєстраційні записи щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначались органи управління.

Такі зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв`язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб`єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, а отже ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов`язків.

Водночас судова палата вкотре наголошує, що зміна найменування банку без попереднього погодження НБУ чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банку в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банку.

Утім, матеріалами справи підтверджено, що з дати скасування чинними судовими рішеннями у справі № 826/5325/16 відповідних рішень НБУ та Фонду щодо здійснення процедури виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку (шляхом ліквідації) до дати підготовчого засідання у цій справі минуло близько п`яти років, що перевищує встановлений законом (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) строк цієї процедури (без урахування можливих строків її продовження, що є неможливим без здійснення такої процедури).

Протягом цього періоду НБУ не вжив заходів щодо прийняття нового рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, виключно яке [рішення НБУ] є встановленою законом підставою для прийняття Фондом власних рішень для початку процедури виведення банку з ринку, а саме рішення про запровадження тимчасової адміністрації або рішення про початок процедури ліквідації відповідно.

Наведене, на переконання судової палати, свідчить про те, що НБУ як особливий центральний орган державного управління допустив бездіяльність, позаяк належним чином не виконав покладені на нього законодавством обов`язки у питанні здійснення банківського нагляду, зокрема щодо прийняття необхідних рішень, спрямованих на забезпечення можливості застосування Фондом подальших обов`язкових процедур до неплатоспроможного банку.

Поза тим судова палата повторно акцентує, що правовою підставою для запровадження Фондом тимчасової адміністрації або здійснення ним ліквідації банку є відповідні рішення цього органу. Такі рішення (про запровадження тимчасової адміністрації та про початок процедури ліквідації) виконавча дирекція Фонду має право прийняти виключно на підставі рішень Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних чи про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію відповідно.

Зазначені рішення виконавчої дирекції Фонду та Правління НБУ не є нормативно-правовими актами, адже мають характер індивідуальних.

У разі скасування судом індивідуального акта державного чи іншого спеціалізованого органу такий акт не породжує жодних правових наслідків.

Підтвердженням цьому є те, що за змістом чинних судових рішень у справах №№826/4471/18 та 640/5446/19 (якими визнано протиправними та скасовано рішення Фонду про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" від 15.02.2018 № 536 та від 21.03.2019 № 622 відповідно) суди адміністративної юрисдикції, у тому числі Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, підставою для скасування оспорюваних рішень Фонду зазначили похідний характер цих рішень від попередньо скасованих Рішення Фонду № 385 про початок процедури ліквідації та Постанови НБУ № 180 про відкликання банківської ліцензії.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в пункті 257 (аналогічний пункту 235) постанови від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 виснувала, що «скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом».

Такий висновок (саме щодо випадку, коли також скасовано рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації) не має нормативного підтвердження, однак був сформульований Великою Палатою Верховного Суду у спірних правовідносинах за відсутності правової регламентації порядку відновлення банківської діяльності установи у зв`язку з тим, що рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії було скасоване у судовому порядку через юридично-організаційні порушення його прийняття, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії.

Усупереч наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду (щодо повноважень Фонду на управління банком попри скасування у судовому порядку як рішення Фонду про початок процедури ліквідації, так і рішення про запровадження тимчасової адміністрації) здійснення Фондом ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк» (наразі - ПАТ «Український інноваційний компанія») виявилося неможливим, позаяк єдиною встановленою законом підставою для початку такої процедури є відповідне рішення Правління НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Таким чином, розглядаючи цю справу, Суд враховує, що за відсутності нормативного регулювання продовження процедури виведення банку з ринку шляхом ліквідації у випадку скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії саме НБУ як уповноваженому суб`єкту на здійснення банківського нагляду належало прийняти у межах своєї компетенції відповідні рішення, чого зроблено не було.

У цьому зв`язку Суд зважає на те, що у справах № № 826/15260/17, 826/11199/16 суди відмовили у задоволенні позовів Фонду про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (у тому числі відповідно до рішень загальних зборів від 13.07.2016), тоді як НБУ не звертався з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів, змін до статуту чи скасування записів у ЄДР, незважаючи на те, що з моменту ухвалення відповідних рішень минуло вже понад шість років.

У частині другій статті 19 Конституції України закріплений принцип публічного права (в аспекті законності), відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження.

Аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів положенням Конвенції, ЄСПЛ у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не можуть мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (пункт 70 рішення ).

На державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08, пункт 74); «Тошкуце та інші проти Румунії» (заява № 36900/03, пункт 37)) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (заява № 48939/99, пункт 128); «Беєлер проти Італії» (заява №33202/96, пункт 119)).

Принцип «належного урядування» передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи мають діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (заява №33202/96, пункт 120), «Онер`їлдіз проти Туреччини» (заява № 48939/99, пункт 128), «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (заява № 21151/04, пункт 72), «Москаль проти Польщі» (заява № 10373/05, пункт 51)).

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується власністю на матеріальні речі і не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять собою активи, можуть також вважатися «майновими правами» і, таким чином, «майном» у цілях цього положення. У кожній справі слід дослідити питання того, чи обставини справи, взяті разом, наділяли заявника правом на істотний інтерес, який захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення ЄСПЛ у справах «Броньовський проти Польщі» (заява № 31443/96), «Ятрідіс проти Греції» (заява № 31107/96), «Беєлер проти Італії» (заява № 33202/96), «Анхойзер-Буш проти Португалії» (заява № 73049/01), «Онер`їлдиз проти Туреччини» (заява № 48939/99), «Паррілло проти Італії» (заява № 46470/11), «Белане Надь проти Угорщини» (заява № 53080/13), «Еліф Кизил проти Туреччини» (заява № 4601/06)).

Аналізуючи дії державних органів у контексті порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо права особи на мирне володіння майном, ЄСПЛ зазначав, що ліцензія на ведення підприємницької діяльності (бізнесу) є володінням. Її відкликання є втручанням у право, гарантоване статтею 1 Першого протоколу (див. рішення ЄСПЛ у справах «Мегадат.ком СРЛ проти Молдови» (заява № 21151/04), «Бімер С.А. Проти Молдови» (заява № 15084/03), «Розенцвайг і Бондед Веахаузіс Лтд. Проти Польщі» (заява № 51728/99), «Векони проти Угорщини» (заява № 65681/13), «НІТ С.Р.Л. проти Республіки Молдова» (заява № 28470/12)).

Також за практикою ЄСПЛ банківська ліцензія вважається «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. пункт 130 рішення ЄСПЛ у справі «Capital Bank AD v. Bulgaria» (заява № 49429/99)).

У справі «C?ng?ll? Holding A.S. and C?ng?ll?oglu v. Turkey» (заяви № № 31833/06 та 37538/06) (за змістом якої йшлося про примусове виведення з ринку та передачу у власність держави з подальшим продажем одного із банків Туреччини) ЄСПЛ керувався тим, що оскільки національні суди виснували про незаконність відповідних адміністративних актів щодо передачі банку державі та визнали їх недійсними з ретроспективною дією, то втручання у право заявників на користування своїм майном не може вважатися законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункти 50-52 рішення ЄСПЛ у цій справі).

Зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Suzer and Eksen Holding A.S. v. Turkey» (заява №6334/05) вбачається, що покликаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, заявники (акціонери приватного банку) скаржилися на порушення прав власності та на відмову національних органів виконати остаточні судові рішення, якими скасовані всі адміністративні заходи, що призвели до ліквідації їхнього банку. ЄСПЛ встановив, що заходи, вжиті Агентством з Банківського регулювання і нагляду, призвели до позбавлення заявників майнових прав, як матеріальних, так і нематеріальних, пов`язаних з діяльністю їхнього колишнього банку. У цьому відношенні Суд вважав, що оскаржувані заходи становлять втручання у здійснення заявниками права на мирне володіння своєю власністю, і, отже, застосовується стаття 1 Першого протоколу. Також ЄСПЛ з`ясував, що означене Агентство не вжило жодних заходів для забезпечення виконання остаточних і таких, що підлягають виконанню, адміністративних рішень, винесених проти нього, порушивши право заявників на суд у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Тож за результатом розгляду цієї справи ЄСПЛ постановив, що мало місце як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з нехтуванням державою-відповідачем права заявників на суд, так і порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, по перше, у зв`язку із заходами позбавлення майна, вжитими державою проти банку, по друге, з огляду на невиконання відповідних адміністративних рішень.

З огляду на зазначену практику ЄСПЛ, позбавлення банківської ліцензії розглядається як втручання в право власності колишніх власників (акціонерів) банку, при чому в кожному конкретному випадку визначальним є встановлення обставин того, чи відповідало таке втручання вимогам законності, чи переслідувало законну мету і чи було воно пропорційним переслідуваній меті.

В аспекті наведених правових висновків ЄСПЛ судова палата зауважує, що всі індивідуальні акти НБУ та Фонду щодо виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку були визнані незаконними та скасовані в судовому порядку (тобто скасовано юридичну підставу для введення тимчасової адміністрації та початку ліквідації), тоді як НБУ, у свою чергу, не виконав покладених на нього законодавством обов`язків у питанні здійснення банківського нагляду, зокрема щодо повторного прийняття у визначений законом строк необхідних рішень задля забезпечення можливості Фонду здійснити процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Отже, здійснення органом державного управління своїх функцій щодо банківського нагляду у відповідний спосіб може свідчити про порушення принципу належного урядування та гарантованого Конвенцією права на мирне володіння майном.

Нехтування цими обставинами в питанні визначення правового статусу ПАТ «Український інноваційний компанія» (попередня назва - ПАТ «Український інноваційний банк») є неможливим.

Таким чином, внаслідок бездіяльності центрального органу державного управління (НБУ), а також через не запровадження органом законодавчої влади нормативного регулювання порядку «відновлення» банківської ліцензії у випадку скасування судовими рішеннями відповідних рішень НБУ та Фонду, спрямованих на здійснення процедури ліквідації банку, чи порядку подальшого виведення неплатоспроможного банку з ринку за цих умов, Боржника варто вважати таким, що був позбавлений можливості зберігати правовий статус банку.

Також Суд врахував, що процедура виведення банку з ринку так і не була поновлена та, у контексті окреслених вище обставин, на дату підготовчого засідання у цій справі не було реальних перспектив для її поновлення.

У цьому зв`язку доцільною вбачається ліквідація ПАТ «Українська інноваційна компанія» на підставі положень КУзПБ як єдиний можливий спосіб захисту прав не лише акціонерів цього товариства, його кредиторів та працівників, а й прав самого Боржника, зокрема, перед дебіторами.

Підсумовуючи, Суд зауважує, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування законодавства про банкрутство до ПАТ «Українська інноваційна компанія» урахував такі виняткові обставини цієї справи:

- наявність чинних судових рішень, якими визнано протиправними та скасовано всі рішення НБУ та Фонду щодо виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку (єдине нескасоване рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемних згідно з нормативним регулюванням до процедури виведення банку з ринку не належить);

- наявність чинного судового рішення, яким суд зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» як банківської установи в обсязі та стані, який існував до прийняття постанови НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію;

- неналежне виконання НБУ покладених на нього законодавством обов`язків щодо здійснення банківського нагляду, зокрема внаслідок неприйняття необхідних рішень, спрямованих на забезпечення можливості Фонду здійснити процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку;

- порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення та виконання державними органами відповідних їх функцій у межах своєї компетенції у спосіб, що підпадає під ознаки порушення гарантованих Конвенцією права на суд та права на мирне володіння майном, а також принципу належного урядування;

- пропуск встановлених законом строків для ліквідації ПАТ «Укрінбанк» у порядку, визначеному банківським законодавством;

- відсутність нормативного регулювання механізму поновлення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку у випадку скасування у судовому порядку відповідних рішень НБУ та Фонду щодо запровадження такої процедури;

- відсутність за даними Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу з назвою ПАТ «Укрінбанк» та кодом 05839888, що обумовлює неможливість визначення органу / суб`єкта, наділеного повноваженнями на управління цією особою;

- існування у правовому полі юридичної особи (ідентифікаційний код 05839888), яка здійснювала банківську діяльність та мала назву ПАТ «Укрінбанк», із новою назвою - ПАТ «Українська інноваційна компанія» та із внесеними змінами до статуту стосовно видів діяльності, тоді як незаконність рішень загальних зборів щодо таких змін та відповідних записів у ЄДР не була доведена в судовому порядку (тоді як НБУ взагалі не ініціював відповідних спорів);

- відсутність у ПАТ «Українська інноваційна компанія» банківської ліцензії та відсутність відомостей про зазначену юридичну особу в єдиному Державному реєстрі банків.

Допускаючи можливість застосування до ПАТ «Українська інноваційна компанія» положень КУзПБ, Суд також урахував, що у провадженні у справі про банкрутство, порівняно з ліквідацію цього Товариства у передбаченій банківським законодавством процедурі, є не менш ефективним та дієвим захист прав та інтересів третіх осіб у правовідносинах із Боржником, що виникли під час здійснення ним як банківської діяльності (в межах спеціальної правосуб`єктності як банківської установи), так і не пов`язаної з такою господарської діяльності з дати внесення органами управління змін до статуту та їх державної реєстрації (правомірність чого не спростована у судовому порядку).

При цьому Фонд не позбавлений права заявити грошові вимоги у статусі кредитора Боржника щодо суми коштів, які були виплачені вкладникам на підставі Закону про гарантування вкладів (що і було здійснено Фондом згідно із наявними у цій справі доказами), а також інші збитки за їх наявності.

Будь-яке розширене тлумачення положення частини другої статті 2 КУзПБ у спосіб, який би позбавляв права доступу до суду ПАТ «Українська інноваційна компанія» як юридичну особу, ненаділену статусом банку, є неприпустимим.

Таким чином, з урахуванням положень статті 6 Конвенції здійснення судової процедури банкрутства ПАТ «Українська інноваційна компанія» у визначеному законодавством про банкрутство порядку є формою реалізації Боржником та усіма його кредиторами права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Такий порядок дій стабілізує правову ситуацію навколо зазначеного Товариства і забезпечить захист прав та інтересів усіх учасників спірних правовідносин.

Щодо суті доводів касаційних скарг

За результатом перегляду оскаржуваних судових рішень Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм статті 39 КУзПБ, як і інших норм матеріального чи процесуального права, які підлягають застосуванню чи дотриманню господарським судом під час розгляду по суті у підготовчому засіданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Інших порушень норм процесуального права, які є підставами для обов`язкового скасування оскаржуваних судових рішень (частина перша статті 310 ГПК України), судовою палатою під час касаційного провадження не встановлено.

Доводи скаржників щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, Суд вважає безпідставними, позаяк у зазначеній постанові не вирішувалось питання щодо застосування норм КУзПБ.

Аргументи Фонду про те, що власники банку, вважаючи незаконним втручання НБУ в діяльність банку, можуть захищати свої права шляхом відшкодування заподіяної шкоди відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, є обґрунтованими. Однак, такі доводи не враховують особливостей спірних правовідносин щодо наявності порушення прав, окрім акціонерів, також й інших осіб, зокрема кредиторів. Права цих осіб залишилися незахищеними з огляду на правову невизначеність стосовно правового статусу Боржника, що існує з моменту внесення загальними зборами змін до статутних документів Товариства та їх державної реєстрації (станом на дату розгляду справи Верховним Судом складає близько восьми років).

Інші наведені у касаційній скарзі Фонду твердження про помилкове незастосування апеляційним господарським судом положень Закону № 590-IX судова палата відхиляє з підстав суперечності таких доводів принципу незворотної дії законів у часі та вимог частини третьої статті 3 ГПК України в аспекті здійснення судочинства відповідно до закону, чинного на час розгляду заяви ініціюючого кредитора у підготовчому засіданні місцевого господарського суду.

Також Суд відхиляє аргументи скаржників про застосування судами попередніх інстанцій положень КУзПБ без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 18.11.2021 у справі № 910/4475/19, оскільки відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Так, на відміну від обставин справи № 910/4475/19, у цій справі незаконність рішень загальних зборів щодо змін до статуту Товариства та їх державної реєстрації не була доведена у судовому порядку, а на дату підготовчого засідання Державний реєстр банків не містив відомостей щодо ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Решта доводів скаржників про неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (постанови від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18) не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, адже, з огляду на предмет і підстави заявлених у зазначених справах позовних вимог, характер спірних правовідносин та сфери правового регулювання, відповідні висновки сформульовані у правовідносинах, які очевидно не є подібними до правовідносин у цій справі.

Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, а оскаржувані судові рішення у справі прийняті судами відповідно до фактичних обставин й вимог матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права чи допущення процесуальних порушень, про що помилково стверджували скаржники.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладені у цій постанові мотиви та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Розподіл судового збору

У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційних скарг витрати зі сплати судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі в. о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Міхно С. С. на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 913/266/20 відмовити.

2. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі в. о. уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження виведення з ринку ПАТ «Український інноваційний банк» Міхно С.С. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

3. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 у справі № 913/266/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді В. В. Білоус

О. В. Васьковський

С. В. Жуков

В. І. Картере

В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк