Постанова

від 17.12.2024 по справі 917/1951/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1951/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Зуєв В.А.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Жирний О.С.,

відповідача: Савченко Б.А. (в режимі відеоконференції),

третьої особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024

та рішення Господарського суду Полтавської області від 21.06.2023

у справі № 917/1951/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Приватного акціонерного товариства "Гадячгаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг

про стягнення 20 012 794,22 грн,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Гадячгаз", в якому просило стягнути кошти у сумі 20 012 794, 22 грн, з яких: 16 458 130, 75 грн основної заборгованості за послуги балансування природного газу за договором транспортування природного газу №1702000583 від 03.01.2017, 2 441 389, 23 грн - пені, 339 570, 40 грн - 3% річних, 773 703, 84 грн - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство "Укртрансгаз" посилалось на порушення відповідачем умов договору транспортування природного газу в частині здійснення своєчасної оплати послуг балансування обсягів природного газу №1702000583 від 03.01.2017 за період січень-лютий, квітень, червень-серпень, жовтень-грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.10.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Гадячгаз" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 8 484 842, 28 грн основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 13.10.2020 скасовано та ухвалено нове про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду від 23.06.2022 рішення Господарського суду Полтавської області від 13.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 скасовано, а справу № 917/1951/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.06.2023 (суддя Безрук Т.М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 (колегія суддів у складі: Слободін М.М. - головуючий, Гребенюк Н.В., Тихий П.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Гадячгаз" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 8 484 842, 28 грн основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (оператор) та Приватним акціонерним товариством "Гадячгаз" (замовник) укладено договір транспортування природного газу №1702000583 від 03.01.2017.

Надалі Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" змінило назву на Акціонерне товариство "Укртрансгаз", відомості про що внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За умовами цього договору оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг (п. 2.1.).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором.

У п. 2.3 договору сторонами погоджено перелік послуг, які можуть бути надані замовнику, а саме: послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи; послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій; послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї.

Обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього договору (пункт 2.4 договору).

Пунктами 2.5.-2.7. договору визначено, що

- приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюється відповідно до вимог Кодексу;

- замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі;

- оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів.

У пункті 4.1 договору сторони погодили, що замовник, зокрема, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг, а також вчасно врегульовувати небаланси.

Згідно з пунктом 5.1. договору, порядок комерційного обліку природного газу (у тому числі приладового) та перевірки комерційних вузлів обліку, а також порядок приймання-передачі природного газу в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи та визначення і перевірки параметрів якості в цих точках здійснюється сторонами відповідно до вимог Кодексу та з урахуванням цього Договору.

Окремим додатком 3 до цього договору між оператором та замовником, який є оператором газорозподільної системи /прямим споживачем/ газовидобувним підприємством /виробником біогазу, інших видів газу з альтернативних джерел, визначається перелік комерційних вузлів обліку газу, встановлених на всіх точках входу/виходу до відповідного замовника (пункт 5.4. договору).

Відповідно до пунктів 7.1.-7.3. договору, вартість послуг балансування розраховується за фактичною вартістю, яка визначається відповідно до порядку, встановленого Кодексом. Оператор розміщує інформацію про чинні тарифи та базову ціну газу на своєму веб-сайті: www.utg.ua. Тарифи, передбачені пунктом 7.1., є обов`язковими для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами цього договору.

Умовами пунктів 9.1.-9.4 договору визначено, що у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та неврегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до Кодексу в строк до дванадцятого числа місяця наступного за газовим місяцем, замовник зобов`язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс замовника визначається відповідно до Кодексу.

Вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс замовника за формулою:

В балансування = БЦГ х К х QБГ,

де БЦГ - базова ціна газу; QБГ - обсяг негативного місячного небалансу замовника послуг транспортування; К - коефіцієнт компенсації, що дорівнює 1,2. При розмірі небалансу до 5% від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, застосовується коефіцієнт, що дорівнює 1.

Базова ціна газу визначається оператором відповідно до Кодексу. Оператор визначає базову ціну газу щомісяця у строк до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, та розміщує її на своєму веб-сайті.

Оператор до 14 числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник, крім вартості послуг, вказаних в абзаці другому цього пункту, зобов`язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує 5 банківських днів, починаючи від дати отримання замовником рахунку-фактури. Рахунок-фактура надсилається цінним листом з описом вкладення.

Відповідно до пункту 11.4. договору послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого замовником відповідно до Кодексу та розділу ІХ цього договору.

Пунктом 17.1. договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дня його укладання на строк до 31.12.2017. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд умов.

Позивач, як Оператор ГТС, здійснив процедуру алокації та встановив наявність у відповідача негативних місячних небалансів природного газу в січні в обсязі 167,585 тис. куб.м, в лютому в обсязі 204,118 тис. куб.м, в квітні обсязі 102,315 тис. куб.м, в червні в обсязі 32,206 тис. куб.м, в липні в обсязі 20,304 тис. куб.м, в серпні в обсязі 22,842 тис. куб.м, в жовтні в обсязі 40,741 тис. куб.м, у листопаді в обсязі 204,705 тис. куб.м, в грудні в обсязі 286,881 тис. куб.м (2018 рік), у січні 2019 року в обсязі 298,442 тис. куб.м та у лютому 2019р. - 215,667 тис. куб.м.

Відповідно до пункту 11.4. договору в зв`язку із нездійсненням відповідачем заходів щодо самостійного врегулювання негативних небалансів за вказані періоди в порядку, встановленому Кодексом ГТС, позивач надав відповідачу послуги балансування для врегулювання небалансів за вказані періоди на загальну суму 20 222 850, 51 грн, про що позивач оформив односторонні акти про надання таких послуг: акт № 01-18-1702000583-БАЛАНС від 31.01.2018 на обсяг негативного місячного небалансу 167,585 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 1965274,13 грн з ПДВ, акт № 02-18-1702000583-БАЛАНС від 28.02.2018р. на обсяг негативного місячного небалансу 204,118 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 2599942,40 грн з ПДВ, акт № 04-18-1702000583-БАЛАНС від 30.04.2018 на обсяг негативного місячного небалансу 102,315 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 1303231,99 грн з ПДВ, акт № 06-18-1702000583-БАЛАНС від 30.06.2018р. на обсяг негативного місячного небалансу 32,206 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 410222,24 грн з ПДВ, акт № 07-18-1702000583-БАЛАНС від 31.07.2018 на обсяг негативного місячного небалансу 20,304 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 258621,14 грн з ПДВ, акт № 08-18-1702000583-БАЛАНС від 31.08.2018р. на обсяг негативного місячного небалансу 22,842 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 328172,23 грн з ПДВ, акт № 10-18-1702000583-БАЛАНС від 31.10.2018 на обсяг негативного місячного небалансу 40,741 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 603771,25 грн з ПДВ, акт № 11-18-1702000583-БАЛАНС від 30.11.2018 на обсяг негативного місячного небалансу 204,705 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 2833140,46 грн з ПДВ, акт № 12-18-1702000583-БАЛАНС від 31.12.2018 на обсяг негативного місячного небалансу 286,881 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 3856654,20 грн з ПДВ, акт № 01-19-1702000583-БАЛАНС від 31.01.2019 на обсяг негативного місячного небалансу 298,442 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 3766424,47 грн з ПДВ, акт № 02-19-1702000583-БАЛАНС від 28.02.2019 на обсяг негативного місячного небалансу 215,667 тис. куб. м., загальною вартістю послуг балансування 2297396,00 грн з ПДВ.

До вказаних актів позивач склав додатки розрахунок вартості послуг балансування.

Вказані акти та розрахунки були надіслані відповідачу разом з рахунками на оплату та звітами по точкам входу/виходу супровідними листами позивача від 16.02.2018, від 20.03.2018, від 18.05.2018, від 17.07.2018, від 15.08.2018, від 19.09.2018, від 15.11.2018, від 18.12.2018, від 16.01.2019, від 18.02.2019, від 15.03.2019.

Як вказує позивач, в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач не сплатив вартість послуг балансування у повному обсязі, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем неправильно проведено розрахунок послуг з балансування обсягів природного газу з урахуванням коефіцієнту компенсації 1.2, що призвело до збільшення вартості таких послуг та покладання на відповідача додаткових витрат щодо оплати послуг балансування газу. Крім того, суди врахували, що відповідачем за послуги балансування за даним договором було здійснено часткову оплату за рахунок субвенції в порядку, передбаченому Постановою КМУ №256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", у зв`язку з чим відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при застосуванні норм Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2002 № 256 не враховано висновки Об`єднаної палати Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, висновки Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 920/504/18, де було сформовано правовий висновок щодо можливості нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суми, які були сплачені несвоєчасно та поза межами спільних протокольних рішень. Крім цього, вказує на наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування коефіцієнту 1,0 до спірних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 916/1807/16, від 04.12.2018 у справі № 927/276/18, від 05.03.2019 у справі № 923/351/18, від 27.03.2019 у справі № 906/110/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 09.10.2019 року у справі № 922/1382/18, від 28.10.2020 у справі № 917/1641/19, оскільки за умовами п. 9.2 договору йдеться саме про необхідність співвідношення небалансу відповідача та його відбору у певному газовому місці із газотранспортної системи для встановлення коефіцієнту компенсації при визначенні вартості послуги балансування, тому що саме таке розуміння умов договору зумовлює певне дисциплінування замовника послуг транспортування до контрольованого відбору природного газу із газотранспортної системи та недопущення її перевантаження.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 17.12.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 25.11.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 25.11.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він вказує на помилковість доводів скаржника, та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів та підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, де відзначено: «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Водночас колегія суддів не вважає, а скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 916/1807/16, від 04.12.2018 у справі № 927/276/18, від 05.03.2019 у справі № 923/351/18, від 27.03.2019 у справі № 906/110/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 09.10.2019 року у справі № 922/1382/18, від 28.10.2020 у справі № 917/1641/19, є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Фактично доводи скаржника зводяться до того, що оскільки за умовами п. 9.2 договору йдеться саме про необхідність співвідношення небалансу відповідача та його відбору у певному газовому місці із газотранспортної системи для встановлення коефіцієнту компенсації при визначенні вартості послуги балансування, тому що саме таке розуміння умов договору зумовлює певне дисциплінування замовника послуг транспортування до контрольованого відбору природного газу із газотранспортної системи та недопущення її перевантаження.

Водночас у вказаних постановах викладено висновок про те, що пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС визначено, що небаланс - це різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається відповідно до алокації (обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників).

Відповідно до розділу XIV Кодексу ГТС при розрахунку небалансу замовників послуг транспортування оператор газотранспортної системи враховує всі обсяги природного газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи. Перевищення обсягів відібраного природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу є негативним небалансом, а перевищення обсягів переданого природного газу над обсягами відібраного природного газу - позитивним небалансом. Оператор газотранспортної системи надсилає замовнику послуг транспортування відомості для визначення статусу небалансу замовника послуг транспортування. Відомості про статус небалансу надаються замовнику послуг транспортування за допомогою інформаційної системи.

Аналіз наведених положень законодавства, зокрема Кодексу ГТС, дає підстави для висновку, що для визначення коефіцієнту компенсації (за визначеною в пункті 9.2 договору формулою), що підлягає застосуванню коли визначається вартість послуг з балансування обсягів природного газу (при негативному місячному небалансі), процентне співвідношення розміру небалансу обраховується (визначається) від обсягу природного газу, відібраного замовником з газотранспортної системи - з врахуванням всіх обсягів газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника.

Вказане свідчить про те, що наразі сформувалася усталена судова практика щодо чіткого розмежування підстав для застосування коефіцієнтів 1 і 1,2 при обчисленні заборгованості за послуги балансування, надані позивачем замовнику.

При цьому судами було враховано вказану практику і суди дійшли висновку, що для визначення вартості послуг балансування за січень - червень 2018 року необхідно застосувати коефіцієнт компенсації 1,0, оскільки ними встановлено, що обсяг небалансу відповідача становив у відповідних періодах менше 5 % загального обсягу природного газу, що надійшов у газорозподільну мережу.

Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових позицій Верховного Суду є необґрунтованою та не отримала підтвердження під час касаційного провадження. Оскільки перелік підстав для закриття касаційного провадження, визначений ст. 296 ГПК України, є вичерпним, і в ньому не передбачено можливості закриття касаційного провадження у разі непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" в цій частині необхідно залишити без задоволення.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відмовляючи у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат, суди виходили з того, що згідно п.9.4 договору, оператор до 14 числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник, крім вартості послуг, вказаних в абз.2 цього пункту, зобов`язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує 5 банківських днів, починаючи від дати отримання замовником рахунку-фактури. Оплата послуг балансування оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.

Розрахунки з оплати послуг по балансуванню обсягів природного газу за період січень-квітень 2018 року проводилися за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету, відповідно до постанови КМУ №256 від 04.03.2002.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК Нафтогаз України та ПАТ «Укртрансгаз». Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (яка втратила чинність з 01.01.2018 з одночасним внесенням змін до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затв.Постановою КМУ від 04.03.2002 №256).

Виходячи з абзацу 4 пункту 5 Порядку №256 (введений в дію з 01.01.2018), підприємства, установи, організації, що надають послуги, в тому числі транспортування природного газу (позивач по справі), готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг (замість довідки згідно Порядку №20) і надсилають їх протягом місяця, але не пізніше 10-го числа місяця, що настає за звітним періодом, фінансовим органам райдержадміністрації, виконавчих органів міських рад (міст республіканського АРК та обласного значення), об`єднаних територіальних громад та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів, які узагальнюють реєстри та надають їх Головним управлінням Казначейства. Згідно абз. 13 вказаного пункту (введеного в дію у новій редакції з 01.01.2018) Казначейство перераховує протягом місяця, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема послуг з транспортування природного газу.

Порядок проведення розрахунків органами Казначейства встановлюється Мінфіном. Так наказом Мінфіну від 04.01.2018 за №1, зареєстрованого в МЮУ 16.01.2018 за №64/31516 було затверджено Порядок проведення органами Казначейства розрахунків, передбачених пунктом 8-1 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, та взаємодії учасників таких розрахунків.

Для проведення розрахунків відповідно до пункту 8-1 Порядку №256 всі учасники так само відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. №256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійсню їх виконання.

Таким чином, з огляду на те, що з 01 січня 2018 року витратив чинність Порядок № 20, який встановлював механізм перерахування субвенцій з державного бюджету на оплату пільг, субсидій, компенсацій, в тому числі щодо послуг з постачання природного газу, на підставі якого учасниками розрахунків складались акти звіряння по обсягу наданих послуг та спільні протокольні рішення щодо порядку їх оплати, - був введений новий механізм проведення відповідних розрахунків, учасниками якого з огляду на зміст Порядку №256 є АТ "Укртрансгаз" (оператор газотранспортної системи) та ПрАТ "Гадячгаз" (оператор газорозподільної системи).

Тобто, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

Відтак, суди дійшли висновків, що незалежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови. При цьому суди послались на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16, від 18.04.2018 у справі № 906/790/16 та від 22.05.2018 у справі № 926/2733/16.

Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає, зокрема, про те, що судом апеляційної інстанції при застосуванні норм Порядку №256 не враховано висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18, та у постановах Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19, від 08.06.2022 у справі № 920/504/18.

Так, у справі №904/1210/18 предметом спору є вимоги НАК "Нафтогаз України" до ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" про стягнення 60 493 442, 45 грн пені, 13 939 822, 28 грн 3% річних та 49 721 769,08 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 26.05.2017 по 27.02.2018, які виникли внаслідок порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 12.04.2017 № 17-204-Н в частині своєчасності оплати отриманого газу.

Судами встановлено, що взаєморозрахунки між сторонами здійснювались відповідно до вимог Порядку відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ та Порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ (далі - Постанова № 792), від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005 №20 (далі - Порядок № 20), Порядку № 256.

Ухвалюючи постанову в цій справі і здійснивши аналіз положень Порядку відкриття (закриття) рахунків та Порядку проведення розрахунків, затверджених Постановою № 792, в сукупності з приписами частини шостої статті 11 Закону, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що хоча Постановою № 792 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 792 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №904/1210/18 зроблено, зокрема, правові висновки щодо умов та строків проведення розрахунків та нарахування штрафних санкцій у разі проведення розрахунків на підставі Порядків №20,493,256.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду здійснено аналіз вказаних положень, з яких слідує, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши СПР, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Цей правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 (пункти 6.23, 6.24) викладені правові висновки, що для нарахування пені на підставі пункту 7.2 договору, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих коштів поза межами порядку і строків, визначених СПР, а підставою для стягнення таких нарахувань за порушення грошового зобов`язання може бути наявність суми основного боргу, яка не була предметом регулювання СПР, та яка була несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19 предметом спору є вимога "НАК "Нафтогаз України" до підприємства теплових мереж "Ковельтепло" про стягнення 650 599, 92 грн., з яких 315 062, 24 грн. пені, 166 498, 77 грн - 3% річних та 169 038, 91 грн інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем, як теплопостачальною організацією, грошового зобов`язання щодо своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений природний газ, яке виникло на підставі договору постачання природного газу.

Судами в цій справі встановлено, що взаєморозрахунки між сторонами здійснювались відповідно до вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальниками природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 (далі - Порядок №217), Порядком №20, Порядком №256.

Колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №903/918/19 зазначила, що у Верховному Суді склалась різна судова практика вирішення спорів за подібного суб`єктного складу (позивач - АТ "НАК "Нафтогаз України", як гарантований постачальник природного газу, та відповідач як теплопостачальна організація) та предмета спору (стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу з оплати вартості природного газу) у зв`язку з існуванням різних правових позицій щодо застосування до спірних правовідносин положень Порядку №217 при з`ясуванні можливості теплопостачальних організацій впливати на порядок, строки та розмір розрахунків за поставлений природний газ.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу судів, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 19-1 Закону України "Про теплопостачання", статей 11-13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків №20, №217, №256, №483, до предмета доказування у таких спорах входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком №20 та Порядком №483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.

У постанові від 08.06.2022 у справі №920/504/18 предметом спору є вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" до ТОВ "Сумигаз Збут" про стягнення 5346980,86 грн - пені, 1663545,49 грн - 3% річних, 4606326,49 грн - інфляційних нарахувань, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу.

У справі №920/504/18 Верховним Судом встановлено, що відповідач здійснив оплату переданого у жовтні 2016 - березні 2017 природного газу у загальній сумі 2040410035,41 грн. Розрахунки за договором здійснювалися:

- шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанов НКРЕКП);

- шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків відповідно до Порядку №20.

Верховним Судом також встановлено, що при укладенні договору та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України сторони керувалися Порядком №20. Водночас, з 01.01.2018 втратив чинність Прядок №20, але зобов`язання по відшкодуванню наданих пільг та субсидій за 2017 рік залишилися. Відтак, положення Порядку №20 поширюються на спірні правовідносини сторін у період до 01.01.2018.

Фінансування субвенції щодо пільг і житлових субсидій населенню з 01.01.2018 відбувалося уже відповідно до Порядку №256 в редакції, чинній з 01.01.2018.

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили, що хоча визначений Порядком №256 (в редакції, чинній з 01.01.2018) правовий механізм передбачає можливість відповідача у 2018 році розрахуватися з позивачем за пільгами та житловими субсидіями населенню, проте жодного посилання на можливість включення до обсягу асигнувань, виділених державою, боргів за договорами між суб`єктами господарювання, які виникли в період до 01.01.2018, і які не є боргами за пільги та житлові субсидії населенню, порядок №256 не містить. При цьому сума простроченої заборгованості в розмірі 55000000,00 грн за договором №16-445-Н, на яку позивачем нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних, не є боргом за пільгами та житловими субсидіями населенню, оскільки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не погоджувалося з цим у передбачений законом спосіб, а саме шляхом укладення у 2017 році (до 01.01.2018) обов`язкового у таких випадках спільного протокольного рішення на заборгованість у сумі 55000000,00 грн, яке було б профінансовано саме відповідно до Порядку №20. Натомість, вказана сума коштів була перерахована 30.01.2018 за платіжним дорученням №3, призначення платежу - згідно договору від 28.10.2016 № 16-445-Н та постанови КМУ від 04.03.2002 №256 (зі змінами).

Використання відповідачем асигнувань, отриманих у 2018 році згідно з Порядком №256 (в редакції, чинній з 01.01.2018), з метою погашення боргу перед постачальником, свідчить про власне волевиявлення споживача щодо використання бюджетних коштів, однак не позбавляє відповідача обов`язку відшкодування втрат кредитора, пов`язаних з простроченням грошового зобов`язання.

Положення Порядку №256 (в редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання нею чинності, оскільки цей Порядок не містить вказівки про розповсюдження його дії на правовідносини, що існували до 01.01.2018 та які відмінні від боргових зобов`язань по пільгам і субсидіям населення. Суд з цього приводу зауважує, що наведене випливає з принципу незворотності дії закону в часі, визначеного частиною другою статті 5 ЦК України.

У справі, яка розглядається (№917/1951/19) спірний період між сторонами виник після 01.01.2018. Судами встановлено, що згідно п.9.4 договору оплата послуг балансування оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період. В свою чергу, з 01.01.2018 витратив чинність Порядок № 20, який встановлював механізм перерахування субвенцій з державного бюджету на оплату пільг, субсидій, компенсацій, в тому числі щодо послуг з постачання природного газу, на підставі якого учасниками розрахунків складались акти звіряння по обсягу наданих послуг та спільні протокольні рішення щодо порядку їх оплати, - був введений новий механізм проведення відповідних розрахунків, учасниками якого з огляду на зміст Порядку №256 є АТ "Укртрансгаз" (оператор газотранспортної системи) та ПрАТ "Гадячгаз" (оператор газорозподільної системи). Тобто, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

Вказані висновки судів не свідчать про невідповідність висновкам, викладеним у справах наведених скаржником, а зроблені з урахуванням різних норм матеріального права, за інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, яка формує зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" у цій частині на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1 і 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені ст. 300 ГПК України, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів апеляційної та першої інстанцій.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 21.06.2023 у справі № 917/1951/19, відкрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, закрити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 21.06.2023 у справі № 917/1951/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Зуєв В.А.