Рішення

від 09.12.2024 по справі 585/3435/24

РОМЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 585/3435/24

Номер провадження 2/585/981/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді - Євтюшенкової В. І.,

з участю секретаря судового засідання - Зубко К.В.,

Справа № 585/3435/24, провадження № 2/585/981/24

заявник: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа: Служба у справах дітей Роменської міської ради, як орган опіки та піклування,

розглянув в порядку загального позовного провадження позовну заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Представник позивача - адвокат Єрньєй Алла Анатоліївна, яка діє на підставі Ордеру серії ВМ №1053584 від 06.08.2024.

Стислий виклад позицій учасників справи:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини.

В обґрунтування заяви посилається на те, що з відповідачкою мають спільного сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України мати дитини - ОСОБА_2 виїхала за кордон і дитина з того часу постійно та безперервно проживає разом з ним, повністю знаходиться на його утриманні та вихованні. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має для нього важливе юридичне значення, оскільки підтвердить статус «одинокого батька», дасть можливість оформити документи щодо соціальної допомоги на дитину, і надасть йому можливість отримати відстрочку від призову під час оголошення мобілізації. Посилаючись на норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, просить задоволити подану ним позовну заяву та встановити факт самостійного виховання та утримання ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона пояснює про те, що перебуває за кордоном, дитина проживає разом з батьком, який здійснює його виховання та утримання. Із позовними вимогами ознайомлена, позов визнає (а.с.39 зворот).

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

08 серпня 2024 року постановлено ухвалу про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Копію ухвали про відкриття провадження та призначення по справі підготовчого засідання надіслано учасникам справи (а.с. 24).

05 вересня 2024 року закрите підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.44).

Представник позивача надала суду заяву, в якій просила про розгляд справи у її відсутності та без участі позивача. Позовні вимоги підтримала і просила позов задовольнити (а.с.69).

Від відповідача на електронну адресу суду надійшла заява, в якій вона просить справу розглянути у її відсутності, повідомила, що перебуває за кордоном (а.с.9 зворот).

Представник третьої особи - Служби у справах дітей РМР Сумської області надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, при розгляді справи покладається на розсуд суду (а.с.50).

Представником позивача 09.12.2024 до суду разом із заявою про розгляд справи у відсутності позивача та представника, були подані додаткові письмові докази, які судом без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні, було постановлено повернути представнику позивача, оскільки такі докази були подані до суду з порушенням вимог ЦПК України (ст. 83 ЦПК України), які встановлюють порядок подання доказів. Окрім того, при зверненні до суду із заявою про встановлення факту, позивач не зазначав, що у нього існують труднощі в отриманні та поданні певних доказів та не надав відомостей про неможливість їх подання разом із заявою про встановлення факту (а.с.70).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06.10.2015 зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с.9).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 06.05.2022, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , його батьками у свідоцтві вказані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а.с.11).

З Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану №00035517168 від 07.05.2022 вбачається, що в актовий запис про народження №117 від 04 квітня 2008 року за заявою про визнання батьківства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 №07/21.13-108 від 03.05.2022, поданою до Роменського відділу ДРАЦСу у Роменському районі Сумської області Сумської області ПС МРУЮ (м. Суми), внесено зміни: прізвище неповнолітнього сина сторін було змінене з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , у відомостях про батька дитини змінене прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , вказана дата народження батька - ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його громадянство - громадянин України, зазначено інформацію про місце проживання батька (а.с.13).

ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).

15.03.2023 виконавчий комітет Роменської міської ради прийняв рішення за №55, яким вирішив визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його батька, ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).

З характеристики, наданої ТОВ «Есканда» вбачається, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Есканда» з 2015 року на посаді оператора станцій. Загальний стаж роботи на займаній посаді понад 7 років. За час роботи зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, який може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності і знаходиться в межах його компетенції (а.с.17).

З проаналізованих обставин, судом встановлено, що їм відповідають правовідносини щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, які підлягають вирішенню на підставі норм Сімейного кодексу України (далі СК України) та Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

При розгляді даної заяви судом застосовані норми права:

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає

в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У справі, яка є предметом розгляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Мотиви суду.

Суд оцінив за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, враховує всі надані докази і вважає, що існують підстави для відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, матері дитини є підставою для припинення її обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У справі, яка розглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини та для самої дитини.

Так, доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

У поданій заяві позивач зазначає, що з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України мати дитини - ОСОБА_2 постійно та безперервно проживає за кордоном.

При цьому, суду не надано достатньо доказів, крім відмітки у закордонному паспорті відповідачки, щодо її перебування за кордоном, не додано довідки прикордонної служби щодо перетину кордону ОСОБА_2 , відсутні докази щодо частоти її приїздів в Україну і спілкування з сином, тощо.

Отже, зазначені у позові обставини, не підтверджують факт самостійного одноосібного виховання та утримання позивачем їх спільного з відповідачкою сина, а проживання матері дитини окремо від неї, не впливає на обсяг її прав і не звільняє її від виконання батьківських обов`язків щодо дитини.

Позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітнього, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

За наявними в матеріалах справи доказами, позивач не довів, що матір неповнолітнього в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, позовна вимога, про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем сина , необґрунтована і не доведена.

Позивачем не надано суду належних доказів того, що мати не може виконувати батьківські обов`язки, чи вона позбавлена батьківських прав, чи визнана недієздатною.

Цим позовом позивач фактично намагається юридично закріпити за собою статус одинокого батька, при цьому не позбавляючи відповідача батьківських прав. Така ситуація суперечила б самій суті цього статусу і не відповідає інтересам дитини, оскільки у разі порушення права дитини на батьківське виховання, позивач повинен вживати заходів для захисту прав та інтересів дитини, щоб у майбутньому дитина не мала обов`язків стосовно такої матері, а не намагатися одночасно користуватися пільгами, які встановлені для одиноких батьків, водночас залишаючи за собою право вимагати від матері виконання нею свого обов`язку щодо виховання дитини.

До позову долучені письмові пояснення сина сторін, якому на сьогоднішній день повних 16 років, в яких він зазначає, що з 2022 року він проживає разом з батьком, мати проживає за кордоном. Весь цей час і на сьогоднішній день його повністю виховує батько, і піклується про нього лише один батько. Мати участі в його утриманні не приймає, а він не бажає і не хоче проживати за кордоном (а.с.62).

Проте, як вбачається із поданого позивачем позову, та поданої відповідачкою заяви, в якій вона визнає позов - між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо виховання та утримання дитини, неповнолітній син сторін сам визначив місце проживання (з батьком), а суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача - а фактично вимогами на підставі яких позивач бажає отримати відстрочку від мобілізації, що свідчить про неефективний спосіб захисту обраний позивачем, та необґрунтованість і безпідставність поданого позову, а тому в задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.

Щодо визнання відповідачем позову, то процесуальний закон дозволяє суду не прийняти визнання позову, якщо це порушує права інших осіб (див. Постанови ВС, справа № 214/5134/22, справа №401/1944/22).

З викладених мотивів суд дійшов висновку, що факт самостійного виховання і утримання дитини не підтверджується належними доказами, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає інтересам дитини, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Згідно з статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, то судові витрати позивача слід залишити за позивачем.

Судом також застосовані інші норми процесуального права, а саме: ст.ст. 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України.

Суд вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Роменської міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання дитини - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей Роменської міської ради, як орган опіки та піклування, адреса: 42000, Україна, Сумська область, м. Ромни, бульвар Шевченка, 11, код ЄДРПОУ 44114386.

Повне судове рішення складене 18.12.2024.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ В. І. Євтюшенкова