Постанова

від 11.12.2024 по справі 335/7552/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.12.2024 Справа № 335/7552/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/7552/24 Головуючий у 1 інстанції Крамаренко І.А.

Провадження № 22-ц/807/2317/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

№ 22-ц/807/2317/24-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.

Трофимової Д.А,

за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року та представника ОСОБА_1 - Ковтун Владислава Ігоровича на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2024 року у справі позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення моральної та матеріальної шкоди, в обґрунтування якого зазначено наступне.

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) є учасником бойових дій та перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району станом на 2021 рік. Також, згідно з рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 22.01.2016, Позивачу надано статус учасника бойових дій. Позивач відповідно до свого статусу має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій, а саме на виплату разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2021, справа № 280/10339/21, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено Законом. Зобов`язано УСЗН ЗМР по Комунарському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

15.02.2022 Запорізьким окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист.

З 15.02.2022 року та по теперішній час, рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/10339/21 не виконується.

Поряд із цим, на сьогоднішній день правонаступником УСЗН ЗМР по Комунарському району, є Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради.

Вказаною бездіяльністю відповідача порушуються конституційні права та гарантії ОСОБА_1 у галузі соціального захисту.

Бездіяльністю Департаменту СЗН ЗМР позивачу спричиняється моральна шкода, оскільки він стоїть на захисті нашої держави більше 9-ти років, а через не виконання рішення суду ОСОБА_1 розчаровується, оскільки йому постійно приходиться доводити своє право на пільги встановлені Законом, а згодом ще й виконання рішення суду. Тобто, стоячи на захисті Держави, він не отримує навіть ті соціальні гарантії, які йому належать до виплати та за рішенням суду. Позивач вважає себе ошуканим, постійні згадки про описані обставини морально травмують та продовжують травмувати його. Перебуваючи безпосередньо на лінії бойового зіткнення, маючи один вихідний день на тиждень, Позивач вимушений знаходити час для звернень до органів влади, для того, щоб дізнатись про стан виконання рішення суду та інше. Все це займає певний час Позивача, якого в його графіку не має через перебування на службі в батальйоні поліції особливого призначення ГУНП в Запорізькій області. Невиконанням рішення суду Позивач зневірився у справедливість, та вимушений звертатись знову до судових органів, для відновлення свого порушеного права. Завдану моральну шкоду невиконанням рішення суду Позивач оцінює у 20 000,00 грн.

Крім того, позивачу ОСОБА_1 завдано матеріальних збитків, які обґрунтовано наступним.

За рішенням Запорізького окружного адміністративного суду, зобов`язано УСЗН ЗМР по Комунарському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Мінімальний розмір пенсії у 2021 році становив 1769,00 грн. Отже, 1769 * 5 = 8 845 грн. (розмір п`яти мінімальних пенсій які належать до виплати Позивачу). Так, УСЗН ЗМР по Комунарському району було виплачено ОСОБА_1 1491,00 грн. Виплата вказаної суми випливає із судового рішення та є преюдиційним фактом. Відтак, 8845,00 - 1491,00 = 7354,00 грн. - сума яка належить до виплати за рішенням суду та яка наразі не виплачена.

Посилаючись на вимоги ст.625 ЦК України, зазначає, що йому завдано матеріального збитку на суму у розмірі 10 162,06 грн., за період з 01.03.2022 по 10.06.2024, яка складається із: суми боргу у розмірі 7 354,00 грн.; інфляційних витрат у розмірі 2,285,83 грн.; штрафних санкцій (3% річних) у розмірі 522,23 грн.

Просив суд стягнути з Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди спричиненої невиконанням рішення суду у розмірі 20 000,00 грн; суму матеріального збитку у розмірі 10 162, 06 грн.; суму понесених судових витрат, у тому числі, витрат на правничу допомогу.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн.

Стягнуто з Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на користь держави суму судового збору у розмірі 401,51 (чотириста одна гривень 51 коп.) грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність в діях посадових осіб відповідача протиправних дій, які призвели до заподіяння позивачеві моральної шкоди.

11 грудня 2024 року від представника ОСОБА_1 - Ковітуна В.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без змін, а оскаржуване рішення без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду про відмову в ухваленні додаткового рішення представник ОСОБА_1 - Ковтун В.І. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відсутність підстави для ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача судових витрат.

09 грудня 2024 року від представника Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради - Колокол О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради підлягає задоволенню в повному обсязі, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - Ковтун Владислава Ігоровича підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ст. 376 ч. 4 ЦПК України).

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району станом на 2021 рік, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим ГУ Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

Згідно з рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 22.01.2016, Позивачу надано статус учасника бойових дій.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 по справі № 280/10339/21 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (надалі - Управління), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили 31.01.2022, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням https://reestr.court.gov.ua/Review/102386896.

На підставі рішення Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» вирішено ліквідувати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району, а Департамент соціального захисту населення визначено правонаступником Управління.

Відповідно до ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 по справі № 280/10339/21 замінено боржника у виконавчому листі, виданому 15.02.2022 Запорізьким окружним адміністративним судом по справі № 280/10339/21, а саме - Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (код ЄДРПОУ 37573838) на його правонаступника - Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради (проспект Маяковського, 3, м. Запоріжжя, ЄДРПОУ 37573438). (за посиланням https://reestr.court.gov.ua/Review/120061115).

Вказане вище судове рішення з 15.02.2022 та по теперішній час, у повному обсязі не виконано.

Згідно листа Департаменту соціального захисту населення ЗМР від 21.05.2024 за № 01.01-09/4494, представника позивача повідомлено про те, що належну ОСОБА_1 суму буде виплачено згідно з Порядком, термін перерахування залежить від обсягів надходження коштів з Державного бюджету України на рахунок Департаменту на фінансування бюджетної програми.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди зважаючи на те, що виплата разової грошової допомоги ОСОБА_1 не здійснена на даний час протягом тривалого строку, що зумовило обставини, які вимагали від позивача додаткових зусиль по організації свого, зокрема, робочого часу для захисту своїх прав, через що, суд дійшов висновку про те, що вказане мало негативний вплив на позивача, зокрема на його повсякденне життя та негативні емоції позивача, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Окрім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане свідчить про бездіяльність відповідача, внаслідок чого порушуються права позивача на отримання грошових коштів присуджених судовим рішенням.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Щодо оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Отже, підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173,1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом ЗО днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України.

За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Механізм виконання рішення суду у справі № 280/10339/21 визначений Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902, а видатки на виконання таких рішень передбачаються кожного року законом України про Державний бюджет на відповідний рік за бюджетною програмою 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду».

Відповідно до п. З Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем вказаної бюджетної програми є Міністерство соціальної політики України, а згідно з п. 4 Порядку розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є Нацсоцслужба та її територіальні органи, регіональні органи соціального захисту населення, районні органи соціального захисту населення, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат.

Пунктом 5 Порядку визначено пріоритетність напрямів, за якими спрямовуються бюджетні кошти, у т.ч. для забезпечення виконання грошових зобов`язань щодо виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової допомоги до 5 травня у розмірах, визначених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (пп.2 п.5 Порядку).

Відповідно до п.9 Порядку розподіл бюджетних коштів між боржниками здійснюється Міністерством соціальної політики України з дотриманням пріоритетності напрямів пропорційно потребі в забезпеченні виконання рішень. Регіональні органи соціального захисту населення розподіляють бюджетні кошти між районними органами соціального захисту населення та центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат з дотриманням пріоритетності їх спрямування пропорційно потребі в забезпеченні виконання рішень на підставі інформації, сформованої відповідно до черговості.

Відповідно до п. 10 Порядку боржник, перераховує кошти стягувану відповідно до визначених пріоритетності га черговості виконання рішень (списків). Боржник бере бюджетні зобов`язання та проводить платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом.

Відповідно до п. 11 Порядку районні органи соціального захисту населення та центри з нарахування та здійснення соціальних виплат щомісяця до 5 числа подають регіональним органам соціального захисту населення інформацію про потребу в бюджетних коштах для забезпечення виконання рішень суду за бюджетною програмою 2501290 «Забезпечення виконання рішень суду», підготовлену відповідно до пріоритетності з дотриманням черговості виконання рішень суду за встановленою Міністерством соціальної політики України формою, що відповідно до п.12 Порядку передається до Міністерства соціальної політики України.

Таким чином, сплата коштів на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 280/10339/21 має та може бути проведена виключно відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902, у разі надходження коштів державного бюджету за вищезазначеною бюджетною програмою КПКВК 2501290 "Забезпечення виконання рішень суду", що відповідає вимогам чинного бюджетного законодавства.

Відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат. Даний висновок узгоджується із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а.

Також, Верховний Суд у постанові від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Відсутність бюджетного та іншого фінансування, коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат.

Аналіз статей 11 та 23 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України. Моральна шкода відшкодовується незалежно від зини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Своїми діями Департамент жодного разу не порушив норми, викладені у ст. 1167 Цивільного кодексу України.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади або місцевого самоврядування та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади або місцевого самоврядування наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповіднихспорах. Підставою для притягнення органу державної влади або місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св 19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності.

Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіював шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс 18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

На думку колегії суддів, ОСОБА_1 не надав доказів, що його негативні емоції досягли рівня страждань, які є моральною шкодою, ОСОБА_1 не доведено, в чому вона полягає, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями Департаменту та настанням будь-яких негативних наслідків для ОСОБА_1 , а також нічим не підтверджено заявлену співмірність.

Доводи апеляційної скарги Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради зайшли своє підтвердження під час розгляду матеріалів справи колегією суддів.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Щодо оскарження Ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2024 року про відмову в задоволенні заяви адвоката Ковтуна Владислава Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

В частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Позивачем в позовній заяві заявлено орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач очікував понести у зв`язку з розглядом справи, на що суд перої інстанції не звернув уваги при винесені оскаржуваної ухвали.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, то відсутні правові підстави для задоволення заяви адвоката Ковтуна В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 про стягнення судових витрат з відповідача відповідно до пунктів 1,2 ч.2 ст.141 ЦПК України.

В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначені приписи процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни мотивувальної частини Ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2024 року та відмови в задоволенні заяви адвоката Ковтуна В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 про стягнення судових витрат з відповідача з підстави визнання позовних вимог такими, що не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року у цій справі скасувати, прийняти постанову наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Ковтун Владислава Ігоровича задовольнити частково.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді: