Рішення

від 18.12.2024 по справі 161/19414/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/19414/24

Провадження № 2/161/5063/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого судді Рудської С.М.

при секретарі Коржик Н.В.

за участі:

прокурора Войтюк К.О.

представника відповідача Музики-Дубравського В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

18.10.2024 року заступник керівник Луцької окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 07.03.2024 року ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в с. Струмівка Луцького р-ну, площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства (далі земельна ділянка-1). Підставою державної реєстрації земельної ділянки слугувало рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,5 га, однак таке не містить відомостей про розміщення земельної ділянки у межах певного населеного пункту та містить посилання на Декрет Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26.12.1992 року, який на момент прийняття зазначеного рішення втратив чинність. Поряд з цим, за інформацією ГУ Держгеокадастру у Волинській обл. ОСОБА_3 на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4 вже набула у власність дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294, площею 0,25 га, та 0722884800:03:001:4266, площею 0,25 га, що підтверджується Державним актом серії ЯБ 490369 від 07.06.2007 року. Тобто, на момент отримання права власності на земельну ділянку-1, рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4 вже було реалізованим. З огляду на наведене, земельна ділянка-1, вибула з комунальної власності протиправно. Окружною прокуратурою опрацьовано технічну документацію із землеустрою, що слугувала підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 та встановлено, що остання розроблена з порушенням норм земельного законодавства. На даний час власниками земельної ділянки-1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.03.2024 року № 710. Враховуючи наведене, а також висновок Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17.12.2014 року у справі № 6-140цс14, просить суд витребувати у комунальну власність Підгайцівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером: 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, що розташована у с. Струмівка Луцького р-ну.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2024 року було вжито заходів забезпечення позову шляхом: накладення арешту на спірну земельну ділянку та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо неї; заборони відповідачам відчужувати, здавати в оренду (суборенду), вчиняти будь-які інші правочини, підписувати акти та різного роду документи щодо зазначеної земельної ділянки; заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру відомості та зміни щодо спірного майна (а.с. 92-93).

Прокурор Луцької окружної прокуратури в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним у позові, заявлені вимоги просила задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача - Підгайцівської сільської ради до початку судового засідання подав до суду заяву з проханням розгляд справи здійснювати без його участі, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с. 119).

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував. В обґрунтування своїх доводів останній зазначив, що його довіритель є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Дане твердження узгоджується з тим, що до матеріалів справи не додано жодних доказів незаконності вибуття із власності ОСОБА_3 такого майна, або ж доказів притягнення до відповідальності розробника технічної документації на земельну ділянку за її незаконність. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, про день, час, місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 118), заяви, клопотання, відзив на позовну заяву від нього на адресу суду не надходили.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час, і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які визнано судом поважними.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , оскільки він належним чином та завчасно був повідомлений про день, час, місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомив, заяви, клопотання про відкладення розгляду справи від нього на адресу суд не надходили.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.03.2024 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в с. Струмівка Луцького р-ну Волинської обл., площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства (а.с. 14-зворот-15).

Підставою державної реєстрації даної земельної ділянки слугувало рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,5 га. Вказане рішення не містить відомостей про розміщення земельної ділянки у межах певного населеного пункту та містить посилання на Декрет Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26.12.1992 року, який на момент прийняття зазначеного рішення втратив чинність 04.10.2006 року (а.с. 16-17, 23-25).

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Волинській області ОСОБА_3 на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4 вже набула у власність дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294, площею 0,25 га, та 0722884800:03:001:4266, площею 0,25 га, що підтверджується Державним актом серії ЯБ 490369 від 07.06.2007 року (а.с. 30, 34-42).

Відповідно до технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку громадянці ОСОБА_3 в с. Струмівка 2007 року, підставою видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку є заява ОСОБА_3 та рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4. Місцезнаходження об`єкта с. Струмівка, площа 0,5000 га, для ведення особистого селянського господарства. На підставі згаданого Державного акту сформовано дві земельні ділянки з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294, 0722884800:03:001:4266, площею по 0,25 га кожна.

Із наведеного слідує, що 07.03.2024 року на підставі рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4 ОСОБА_3 зареєстровано право власності ще земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в с. Струмівка Луцького р-ну, площею 0,18 га для ведення особистого селянського господарства попри ту обставину, що рішення Підгайцівської сільської ради від 17.11.2006 року № 9-4 вже було реалізованим, шляхом набуття останньою у власність двох земельних ділянок з кадастровими номерами 0722884800:03:001:4294, 0722884800:03:001:4266.

Відповідно до інформації Підгайцівської сільської ради від 09.08.2024 року № 729/3.2/2-24, останньою проведено обстеження земельної ділянки площею 0,18 га з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в с. Струмівка, про що складено акт від 07.08.2024 року, яким підтверджено факт незаконного формування та вибуття з комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 в с. Струмівка (а.с. 28-29).

За наведених умов земельна ділянка з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 вибула з комунальної власності протиправно, поза волею власника.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 на користь ОСОБА_3 рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування означає, що орган місцевого самоврядування, як власник землі, волю на відчуження цієї ділянки не виявив, тому вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, а здійснення органом місцевого самоврядування права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц, у висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 25.01.2017 року у справі № 916/2131/15, від 23.11.2016 року у справі № 916/2144/15, від 02.11.2016 року у справі № 522/10652/15-ц, від 05.10.2016 року у справі № 916/2129/15).

Відсутність рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи користування є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування на розпорядження землею від імені народу України.

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду також застосовані Верховним Судом у постановах від 13.02.2024 року у справах № 924/1024/22, № 924/1018/22, № 924/1022/22.

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 5 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 50 ЗУ «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

Таким чином, відведення земель здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Проект землеустрою для відведення земельної ділянки це землевпорядна документація, що виготовляється під час первинного оформлення права власності або користування (оренди) земельною ділянкою, а також при зміні її цільового призначення. Основою для розробки проекту є заява замовника та дозвіл від відповідного органу місцевої влади на його розробку.

Окрім того, відповідно до ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зазначене свідчить про незаконне формування земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851 всупереч відсутності рішення уповноваженого органу про її відведення у власність шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення, та безпідставну реєстрацію ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке вже реалізоване, та вибуття такої земельної ділянки із комунальної власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16 (п. 5.5), від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (п. 90).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Виходячи зі специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

На даний час власниками земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:0851, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.03.2024 № 710, а тому останні стороною позивача правильно визначені відповідачами за пред`явленими позовними вимогами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

На переконання суду, у даному випадку існують усі правові підстави для витребування у комунальну власність Підгайцівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером: 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, що розташована у с. Струмівка Луцького р-ну Волинської обл.

Суд зауважує, що добросовісна поведінка відповідачів під час набуття вищевказаного майна у власності не спростовує того факту, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності Підгайцівської сільської ради незаконно.

З огляду на наведене, суд також оцінює критично доводи сторони відповідача про відсутність доказів незаконності вибуття із власності ОСОБА_3 спірного майна, або ж доказів притягнення до відповідальності розробника технічної документації на земельну ділянку за її незаконність, оскільки підставою для витребування у комунальну власність Підгайцівської сільської ради земельну ділянки з кадастровим номером: 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, що розташована у с. Струмівка Луцького р-ну Волинської обл., є саме її незаконне набуття у власність ОСОБА_3 .

Також суд наголошує на такому.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У п. п. 79-81 Постанови від 26.05.2020 року по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на виявлене порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Бездіяльністю компетентного органу щодо захисту прав та інтересів держави чи територіальної громади є невжиття ним заходів для такого захисту протягом розумного строку після того, як йому стало або повинно було стати відомо про можливе порушення зазначених прав або інтересів.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 року у справі № 916/1033/20, від 08.10.2020 року у справі № 904/5912/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, на даний час Підгайцівська сільська рада є розпорядником земельних ділянок вказаної категорії, в тому числі і щодо їх передачі у приватну власність.

З урахуванням зазначеного, дану позовну заяву подано в інтересах Підгайцівської сільської ради, як уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Разом з тим, Підгайцівська сільська рада проти подання прокурором позову в її інтересах не заперечувала, оскільки, як уже зазначалося, підтвердила твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства (листи від 19.07.2024 року № 667/3.2/2-24, від 09.08.2024 року № 729/3.2/2-24, від 10.09.2024 року № 742/3.2/2-24).

Більше того, прокурором надано час та можливість позивачу самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави. Прокурором неодноразово інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листами від 09.07.2024 року № 15-6256вих-24, від 30.07.2024 року № 53-6911вих-24, від 03.09.2024 року № 53-7802вих-24.

За результатами обстеження спірної земельної ділянки комісією органу місцевого самоврядування рекомендовано Підгайцівській сільській раді звернутись до суду з метою витребування її з незаконного володіння у комунальну власність.

Слід зазначити, що Підгайцівська сільська рада в одному з листів інформувала окружну прокуратуру про намір самостійного звернення до суду з відповідним позовом, водночас, згодом, надала інформацію про неможливість такого звернення у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору, внаслідок чого заходів до відновлення порушених державних інтересів на даний час органом місцевого самоврядування не вжито.

Наведене свідчить про обгрунтованість наявності підстав для звернення Луцькою окружною прокуратурою до суду з даним позовом.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову заступника керівника Луцької окружної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Отже, витрати пов`язані із забезпеченням доказів, як процесуальна дія, необхідна для розгляду справи та відновлення порушених прав та законних інтересів сторони у справі, відносить до судових витрат, які підлягають поділу за наслідками розгляду справи.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Із наведеного слідує, що понесені Волинською обласною прокуратурою та документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з даним позовом в розмірі 2422,40 грн. та за звернення до суду із заявою про забезпечення позову в розмірі 1211,20 грн., у зв`язку із задоволенням позову, підлягають компенсації за рахунок відповідача в рівних частках.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 133, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов заступника керівника Луцької окружної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати у комунальну власність Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області (код ЄДРПОУ: 04332331) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) земельну ділянку з кадастровим номером: 0722884800:03:001:0851, площею 0,18 га, що розташована у с. Струмівка Луцького району Волинської області.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Волинської обласної прокуратури понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп., а загалом по 1816,80 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6ст. 259 ЦПК України з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: Луцька окружна прокуратура Волинської області, адреса місцезнаходження: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 13, код ЄДРПОУ: 02909915.

Позивач: Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, адреса місцезнаходження: Волинська обл., Луцький р-н, с. Підгайці, вул. Шкільна, 30, код ЄДРПОУ: 04332331.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 19 грудня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська