Рішення

від 19.12.2024 по справі 369/20664/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/20664/24

Провадження № 2-о/369/751/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/20664/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області про встановлення факту смерті, -

В С Т А Н О В И В:

До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк Донецької області у віці 82 років помер його батько ОСОБА_2 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: с. Н.-Петрівка, В-Новоселківський район Донецька область, РНОКПП НОМЕР_1 , який був зареєстрований по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

Причина смерті: аневризма дуги аорти з розривом, що підтверджується довідкою про причину смерті № 508 від 06.12.2024 року Кіровським відділом ЗАГС Донецького міського управління юстиції Міністерства юстиції псевдо «ДНР».

Встановлення факту смерті батька, заявнику необхідно для проведення державної реєстрації смерті відповідно до вимог чинного законодавства України та отримання свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.12.2024 року відкрито провадження у справі за вказаною заявою.

Заявник у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник заінтересованої особи - Боярський відділдержавної реєстраціїактів цивільногостану уФастівському районіКиївської області у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.

Встановлення факту смерті батька заявнику необхідно для проведення державної реєстрації смерті відповідно до вимог чинного законодавства України та отримання свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи; згідно з положеннями частинами 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року та п. 1 ч. 5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 17.03.2011 року підставою для державної реєстрації є лікарське свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення особи померлою, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

Постановою Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» надано статус «тимчасово окупованих» територіям окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з російською федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена Постановою ВР України № 252-VIII від 17.03.2015 року (згідно додатку), яка набрала чинності 08.04.2015 року.

Відповідно до п. 1 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275 від 02.12.2015 року м. Донецьк Донецької області віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Закон закріплює за державою обов`язок вживати всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або посадовими особами, є недійсним і таким, що не створює правових наслідків.

Окрім цього, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або посадові особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів. Зокрема, належними відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження та смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.

Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявниці, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ст. 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.

Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку ст. 317 ЦПК України. Виходячи із вищевикладеного, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що надане в якості доказу лікарське свідоцтво про смерть видане медичним закладом яке, хоча і не є документом встановленої форми про смерть, водночас вважається доказом, який достовірно свідчить про смерть особи у певний час і за певних обставин, а саме смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьк Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки судом не встановлено іншого.

Відповідно до ст. 317ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених допустимими та належними доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 12, 76-81, 247, 258-259, 263-265, 317 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 ,заінтересована особа:Боярський відділдержавної реєстраціїактів цивільногостану уФастівському районіКиївської областіпро встановленняфакту смерті - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: с. Н.-Петрівка, В-Новоселківський район Донецька область, РНОКПП НОМЕР_1 , який був зареєстрований по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк Донецької області.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручена у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 19.12.2024 року.

Суддя А.В. Янченко