Рішення

від 19.12.2024 по справі 539/4106/24

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/4106/24

Провадження № 2/539/1310/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Пилипчука М. М.,

за участі секретаря судового засідання Крайсвітньої Н. М.,

представника позивачів адвоката Кузьмич Н. О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Територіальна громада в особі виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, про визначення часток квартири, що перебувають у спільній сумісній власності, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи відповідача

У вересні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Територіальна громада в особі виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, про визначення часток квартири, що перебувають у спільній сумісній власності.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від05 квітня 1996 року № 37, виданого органом приватизації виконавчого комітету містаЛубни Полтавської області ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Водночас окремі частки кожного із співвласників у свідоцтві про право власності на житло не були визначені. При набутті права власності на квартиру, тобто її приватизації, будь-яких домовленостей між співвласниками або ж рішення суду стосовно розміру часток у праві спільної власності не було. ОСОБА_5 після укладення шлюбу 27 січня 2007 року змінила дівоче прізвище « ОСОБА_6 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_7 ».

Між позивачами та відповідачем, які є співвласниками, виникли суперечки щодо порядку користування спільною квартирою, у позасудовому порядку спір вирішити не вдалось. Визначення часток у спільній сумісній власності необхідно для проведення їх реєстрації у реєстраційній службі для подальшої можливості вчинення нотаріальних дій. Укладення нотаріально посвідченого договору між співвласниками про виділ у натурі часток із майна, що є у спільній частковій власності, є неможливим, оскільки відповідач не бажає укладати нотаріально посвідчений договір. Частки усіх співвласників є рівними і становлять по 1/3 частці у кожного співвласника.

На підставі викладеного ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили визначити рівні частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 квітня 1996року № НОМЕР_1 , виданого органом приватизації виконавчого комітету містаЛубни Полтавської області, по 1/3 частці за кожним.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Рух справи

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 вересня 2024 року вказану справу передано судді Пилипчуку М.М.

Суддя на виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України 26 вересня 2024року звернувся із запитом до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування)відповідача.

Згідно з відповіддю Відділу реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, яка надійшла на адресу суду 16 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку загального позовного провадження з викликом сторін, призначено підготовче судове на 19 листопада 2024 року.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті на 09 грудня 2024 року.

Представник виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області звертався до суду із заявою, у якій просив розглянути справу без його участі.

Фактичні обставини, встановлені судом

Суд встановив, що відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 05 квітня 1996 року № НОМЕР_1 , виданого органом приватизації МПМДК-13 міста Лубни Полтавської області квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . Загальна площа квартири становить 35,4 кв. м.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим Комунальним підприємством «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 09 вересня 2024 року, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 35,4 кв. м, складається з коридора, площею 4,1 кв. м, кімнати, площею 21 кв. м, кухні, площею 7,2 кв. м, ванної, площею 3,3 кв. м, шафи 0,7 кв. м.

За змістом інформаційної довідки від 09 вересня 2024 року № 1029, виданої Комунальним підприємством «Лубенської міжрайонне бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_2 зареєстрована станом на 29 грудня 2012 року у книзі № 75 за реєстровим № 9300. Квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 . Документом, що підтверджує право власності, є свідоцтво про право власності на житло, видане органом приватизації МПМДК-13 міста Лубни Полтавської області 05 квітня 1996 року № 37.

ОСОБА_5 після укладення шлюбу 27 січня 2007 року змінила дівоче прізвище « ОСОБА_6 » на прізвище чоловіка « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб від27 січня 2007 року серія НОМЕР_2 .

У судовому засіданні позивач вказував, що не заперечує щодо позовних вимог. Зазначив, що не заперечував та не заперечує щодо вирішення питання визначення часток у спільній сумісній власності на квартиру у позасудовому порядку, зокрема у нотаріуса, проте не має можливості оплатити вартості послуг останнього.

Представник позивачів у судовому засіданні підтримала заявлені у справі вимоги, зокрема, з підстав викладених у позовній заяві, а також вказувала, що позивачі не можуть визначити частки у спільній сумісній власності, оскільки у них відсутній оригінал свідоцтва про право власності на спірну квартиру, а наявний лише дублікат. Зазначила, що в інтересах позивачів зверталася до Комунальним підприємством «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» щодо отримання оригіналу вказаного свідоцтва проте отримала усну відмову. Доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не подала.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 05 квітня 1996 року № 37, виданого органом приватизації МПМДК-13 міста Лубни Полтавської області, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .

За змістом інформаційної довідки від 09 вересня 2024 року № 1029, виданої Комунальним підприємством «Лубенської міжрайонне бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 369 ЦК України).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (частини перша та друга статті 370 ЦК України).

Відповідно до частин першоїтретьої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Право спільної сумісної власності сторін у справі підтверджено поданими до суду доказами, тому визначення частки сторін у справі (по 1/3 частці за кожним) у спільній сумісній власності не потребує додаткового визначення судовим рішенням.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 127/15389/20-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №522/1528/15-ц зроблено висновок, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20).

Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач.

Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки предметом позову у цій справі є визначення рівних часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, що належить сторонам на підставі свідоцтва про право власності на житло, по 1/3 частці за кожним. Водночас нормами матеріального права закріплено, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Задоволення позовних вимог про визначення 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 у спільній сумісній власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , що вже закріплено у частині другій статті 370 ЦК України, не призведе до поновлення прав позивачів, відновлення володіння, користування або розпорядження ними зазначеним майном, отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивачів, яке потребуватиме додаткових засобів захисту, тобто повторного звернення до суду.

Водночас суд звертає увагу, що визнання відповідачем позову суперечить закону, тому відсутні правові підстави для її задоволення.

Судом також враховано, що відповідач не заперечує щодо вирішення питання спірного нерухомого майна у позасудовому порядку (зокрема, щодо визначення часток квартири у нотаріуса). Відповідач вказував, що самі позивачі не бажають з ним вирішити питання щодо спірної квартири у позасудовому порядку.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Висновки за результатами розгляду позовних вимог

Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду (частина першастатті 259 ЦПК України).

З оглядну на викладене, відсутні підстави для судового захисту прав позивачів, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення обґрунтоване доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими у судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263265,273, 274,279,354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Територіальна громада в особі виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, про визначення часток квартири, що перебувають у спільній сумісній власності залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ;РНОКПП НОМЕР_3 ).

Позивач ОСОБА_9 (місце проживання: АДРЕСА_3 ;РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;РНОКПП НОМЕР_5 ).

Третя особа Територіальна громада в особі Виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (місцезнаходження: 37500, Полтавська область, місто Лубни, вулиця Ярослава Мудрого, 33; ЄДРПОУ 04057439).

Суддя М. М. Пилипчук