Рішення

від 19.11.2024 по справі 445/1267/23

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 445/1267/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бакаїм М.

секретаря судового засідання Назар С.М.

з участю представника позивача Левицької В.Р.

а участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Золочеві Львівськоїобласті цивільнусправу запозовом Золочівськоїокружної прокуратури вінтересах державив особіЗолочівської міськоїради Золочівськогорайону Львівськоїобласті до ОСОБА_2 провитребування майназ чужогонезаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

перший заступник керівника Золочівської окружноїпрокуратури вінтересах державив особіЗолочівської міськоїради Золочівськогорайону Львівськоїобластізвернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить витребувати з її незаконного володіння на користь об`єднаної територіальної громади Золочівської міськоїради Золочівськогорайону Львівськоїобластіземельну ділянку площею 0,3440 га - кадастровий номер 4621885200:11:001:0010, для ведення особистого селянського господарства в с. Підлипці Золочівського району Львівської області. В обґрунтування позову вказав, що відповідачка, на підставі рішення 38 сесії Підлипецької сільської ради Золочівського району 7 демократичного скликання від 20.11.2020 року № 1359 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_2 зареєструвала на праві приватної власності спірну земельну ділянку. При цьому, вказане рішення на сесії не приймалось, оскільки 38 сесія Підлипецької сільської ради Золочівського району 7 демократичного скликання, в порушення вимог ст. 46, 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" не була повноважною через те, що в її пленарному засіданні не брали участь більше половини депутатів від загального складу ради, а також не голосували за прийняття такого рішення. Окрім того, з`ясовано, що ОСОБА_2 впродовж 2020 року в Підлипецьку сільську раду із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Руда Золочівського району Львівської області, не зверталася.

По вказаному факту зареєстровано кримінальне провадження № 12021141210000151 від 24.06.2021 року за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України, відносно колишньої голови Підлипецької сільської ради ОСОБА_3 , обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні скеровано на розгляд до Золочівського районного суду Львівської області. Відтак, вважає, що вищевказана земельна ділянка вибула із власності територіальної громади на підставі підробленого документа, так як відповідного волевиявлення не було, а тому підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідачки.

У наданому відзиві на позов представник відповідачки просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачки ОСОБА_2 законно реалізувала своє право на безоплатне отримання у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства відповідно до Земельного кодексу України. Також зазначає, що через довгострокове користування матір`ю відповідачки вказаною ділянкою, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 погоджено у встановленому законом порядку. Посилання позивача в позові на кримінальне провадження №12021141210000151 від 24.06.2021 відносно колишньої сільської голови Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_3 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.346 КК України як підставу звернення до суду з позовною заявою вважає передчасною, у зв`язку з тим, що у вказаному провадженні судом вирок не винесено, винуватість сільської голови ще не доведена.

В судовому засіданні представник позивача - прокурор Левицька В.Р. підтримала позовну заяву та просила задовольнити з підстав, викладених у її змісті та відповіді на відзив.

Представник Золочівської міськради до суду не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позов підтримує.

Представник відповідача адвокат Жеребецька І.О. позов не визнала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з`ясованих обставин встановив наступне.

Рішенням 38 сесії Підлипецької сільської ради 7 демократичного скликання Золочівського району Львівської області від 20.11.2020 р. № 1359, було вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , для ведення особистого селянського господарства площею 0,3440 га в АДРЕСА_1 , та надати у власність ОСОБА_2 , цю земельну ділянку.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 за реєстраційним номером 2348584246218, на підставі рішення Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області № 1359 від 20.11.2020 року, зареєстровано право приватної власності на зазначену вище земельну ділянку.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 330583327 від 28.04.2023 року, на підставі ухвали суду від 17.01.2023 у справі № 445/2896/21, на земельну ділянку площею 0,3440 га - кадастровий номер 4621885200:11:001:0010, для ведення особистого селянського господарства, власником якої є ОСОБА_2 , накладено арешт.

Згідно копії обвинувального акту у кримінальному провадженні №12021141210000151 від 24.06.2021 року, ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 364 КК України, внаслідок незаконних дій якої спірна земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області та набута відповідачкою.

З матеріалів справи судом встановлено, що дане кримінальне провадження перебуває на розгляді в Золочівському районному суді Львівської області.

З журналу реєстрації заяв Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області встановлено, що упродовж 2020 року ОСОБА_2 не зверталася в Підлипецьку сільську раду із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,3440 га в АДРЕСА_1 .

Згідно порядку денного 38 сесії Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області 7 демократичного скликання від 20.11.2020 встановлено, що на вказаній сесії були присутніми та голосували 7 депутатів із 14 загального складу, тобто сесія не була повноважною.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

суд застосовує висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Згідно рішення Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області І сесії VIII скликання №13 від 26.11.2020 року, вирішено почати процедуру реорганізації Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області шляхом приєднання до Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області.

Відповідно до пп.4 п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади.

Листом № 1359 від 24.04.2023 Золочівською міською радою Золочівського району Львівської області не вживались заходи щодо поновлення порушених прав територіальної громади, в особі Золочівської міської ради.

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, зазначив в чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.116Земельного кодексуУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зі змісту ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У відповідності до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішуються відповідно до закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частиною 5 статті 60 вказаного Закону також визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Золочівська міська рада Золочівського району Львівської області.

Таким чином, для правомірного розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у власності територіальної громади, необхідне волевиявлення відповідної територіальної громади, представником якої, на час набуття відповідачкою спірних земельних ділянок у власність, виступала Підлипецька сільська рада Золочівського району Львівської області.

Воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади (вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України № 916/2129/15 від 05.10.2016).

Згідно положень ст. ст. 317, 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Лише власник має право розпоряджатись своїм майном і вчиняти відносно будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч.3 ст.388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, власник, з дотриманням вимог статей387і388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391ЦК України). Указане положення кореспондується із частиною першою статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частинами другою та третьою статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою ,і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження№ 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Крім цього, судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21). Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18).

Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, провадження № 61-13700св19 зазначив, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі(на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, повноваження органів виконавчої влади в частині затвердження цих проєктів регулюється статтею 118 ЗК України.

Рішення сільської ради, яке стало підставою для реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, як встановлено, не приймалося (тобто відсутнє волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки), що вказує на недобросовісне набуття останньою права власності на спірну земельну ділянку.

Ч.12 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Згідно ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно порядку денного 38 сесії Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області 7 демократичного скликання від 20.11.2020 встановлено, що на вказаній сесії були присутніми та голосували 7 депутатів із 14 загального складу.

Отже, рішення №1359 від 20.11.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиу власністьгр. ОСОБА_2 дляведення особистогоселянського господарства» на сесії не приймалось, оскільки 38 сесія Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області 7 демократичного скликання, в порушення вищевказаних вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не була повноважною через те, що в її пленарному засіданні не брали участь більше половини депутатів від загального складу ради, а також не голосували за прийняття такого рішення.

Щодо твердження представника відповідачки про передчасність посилання позивача в позові на кримінальне провадження №12021141210000151 від 24.06.2021 відносно колишньої сільської голови Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_3 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.346 КК України, суд зазначає наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша та друга статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом(частина третя статті 12 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності (пункт 4 частини третьої статті 2, стаття 12 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)).

Відповідно до ст.ст. 80,81 ЦПК України достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

У даному випадку, законом не визначено обов`язкової наявності обвинувального вироку для підтвердження незаконного отримання в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 .

Відповідачкою не надано доказів, яким підтверджується законність набуття в приватну власність спірної земельної ділянки та правомірність рішення №1359 від 20.11.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства».

В той же час, позивачем шляхом надання як докази журналу реєстрацій заяв Підлипецької сільської ради та порядку денного 38 сесії Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області 7 демократичного скликання від 20.11.2020 доведено, що рішення №1359 від 20.11.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиу власністьгр. ОСОБА_2 дляведення особистогоселянського господарства» на сесії не приймалось.

У постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 Великої Палати Верховного Суду викладена наступна правова позиція: "чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17).

Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи" (пункт 105).

Доводи представника відповідачки щодо довгострокового користування відповідачкою спірною земельною ділянкою з посиланням на довідку Підлипецької сільської ради Золочівського району від 11.11.2005, судом не беруться до уваги, оскільки копія згаданої довідки є неналежним доказом.

Так, з копії вищезгаданої довідки від 11.11.2005 вбачається, що господарство ОСОБА_4 (мати відповідачки) згідно перепису худоби станом на 01.06.2005 утримує двоє штук рогатої худоби, в тому числі корова і одна голова молодняка, господарство користується 0,92 га землі.

Така довідка видавалася на ім`я матері відповідачки по місцю вимоги та зі змісту якої не встановлено факт користування спірною земельною ділянкою як відповідачкою, так і її матір`ю.

Інших доказів, які б підтверджували користування відповідачкою спірною земельною ділянкою суду не надано.

При цьому, документами, які підтверджують наявність у громадянина права користування, можуть бути, зокрема державні акти на право постійного користування земельними ділянками державні акти на право володіння землею записи в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій, записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і сільських рад , державні акти на право довічного успадкованого володіння землею, договори про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, акт відводу земельної ділянки в натурі.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння майном

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право ОСОБА_2 на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребовування у ОСОБА_2 спірної земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну та комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Отже, витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідачки є обґрунтованим, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Судом встановлено, що рішення, на підставі якого відповідачка набула право власності на спірну земельну ділянку, Підлипецькою сільською радою не приймалось, що підтверджується Порядком денним 38 сесії Підлипецької сільської ради Золочівського району Львівської області 7 демократичного скликання від 20.11.2020, згідно якого сесія не була повноважною через те, що в її пленарному засіданні не брали участь більше половини депутатів від загального складу ради, а також не голосували за прийняття згаданого рішення.

Зазначене свідчить, що спірна земельна ділянка вибула у володіння ОСОБА_2 не з волі територіальної громади села Підлипці Золочівського району Львівської області.

За таких підстав, належним захистом прав територіальної громади є витребування земельної ділянки від її набувача.

Керуючись ст. 321, 330, 387, 388 ЦК України, ст.12,81,263-265ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

позов задовольнити.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жит. с. Руда Золочівського району Львівської області, на користь об`єднаної територіальної громади Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області земельну ділянку площею 0,3440 га - кадастровий номер 4621885200:11:001:0010 , для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення може бути протягом 30-ти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення 30-денного строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 28.11.2024 року.

Суддя М.В.Бакаїм