Рішення

від 16.12.2024 по справі 758/16086/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/16086/24

Категорія 14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Лукавої Ю.Р., розглянувши цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - заявник) звернулась до суду із заявою, в якій просить суд встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла у с. Широке, Мелітопольського району, Запорізької області, Україна, ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою подальшої реєстрації факту смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану з отриманням відповідного свідоцтва, оскільки, факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України.

В обґрунтування своєї заяви посилалася на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла у с. Широке, Мелітопольського району, Запорізької області, Україна, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отримати свідоцтво про смерть у ВДРАЦС неможливо, оскільки аналіз документів, представлених заявником, свідчить, що для підтвердження факту смерті надано документи, видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Встановлення факту смерті необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про смерть.

Суд, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю заявниці, що підтверджується свідоцтвом про народження заявника серії НОМЕР_1 , виданим 31 жовтня 1967 року, виданим Мелітопольським РАЦ (а.с. 4).

Факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Широке, Мелітопольського району, Запорізької області, Україна підтверджується «свідоцтвом про смерть № НОМЕР_2 видане НОМЕР_3 «територіальним відділом РАЦС Мелітопольського району управління РАЦС Запорізької області» (а.с. 9).

Дані документи відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є недійсними на території України, оскільки видані незаконно створеними органами на тимчасово окупованій території України, а відомості про смерть особи не внесенні до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

З огляду на вказане, зареєструвати факт смерті ОСОБА_2 в органах державної реєстрації актів цивільного стану громадян Міністерства юстиції України заявник не в змозі, оскільки, довідка про причини смерті та свідоцтво про смерть, які видані незаконним органом, не є документами, на підставі яких можливо провести державну реєстрацію смерті особи, а отже, не створюють жодних юридичних наслідків.

Так, відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_2 виданим 99000006 «територіальним відділом РАЦС Мелітопольського району управління РАЦС Запорізької області (а.с. 9) ОСОБА_2 померла у с. Широке, Мелітопольського району, Запорізької області, Україна, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

У відповідності до п. 2.ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Згідно з ч. 2 ст. 317 ЦПІК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

с. Широке, Мелітопольського району, Запорізької області, Україна окуповане російською федерацією.

Метою встановлення заявником факту смерті ОСОБА_2 є отримання свідоцтва про смерть встановленої форми.

Судом встановлено, що заявник позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію смерті матері у позасудовому порядку.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість заяви та її задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 263-265, 293, 315, 317, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті - задовольнити;

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла у с. Широке, Мелітопольського району, Запорізької області, Україна, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання;

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК