Ухвала

від 19.12.2024 по справі 141/828/24

ОРАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 141/828/24

Провадження №2-з/141/4/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року с-ще Оратів

Суддя Оратівського районного суду Вінницької області Климчук С.В., розглянувши заяву директора Дочірнього підприємства «Біріт - Надія» Ходос В.П. від 16.12.2024 про забезпечення позову у цивільній справі № 141/828/24 за позовом Дочірнього підприємства «Біріт - Надія» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності,

У С Т А Н О В И В:

17.12.2024 до суду надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «Біріт - Надія» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності.

Також 17.12.2024до судуодночасно ізпозовною заявоюподано заявувід 16.12.2024про забезпеченняпозову,в якійдиректор Дочірньогопідприємства «Біріт-Надія» ХодосВ.П.просить судвжити заходизабезпечення позову шляхомнакладення арештуна майно нежитловубудівлю (виробничийбудинок)за адресою: АДРЕСА_1 ,що належитьна правівласності ОСОБА_1 ,а також заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим суб`єктам державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав щодо нежитлової будівлі (виробничого будинку) за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що договір дарування від 04.12.2024, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого є виробничий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є недійсним, оскільки станом на день укладення цього договору дарувальник ОСОБА_2 не набув права власності на зазначений виробничий будинок та, відповідно, не мав права на його відчуження.

Так, ОСОБА_2 зареєстрував право власності на виробничий будинок у с. Животівка на підставі протоколу засідання комісії з врегулювання майнових відносин реформованого КПС «Мир», реорганізованого в СВК «Мир» с. Животівка Оратівського району Вінницької області від 12.09.2023.

Проте, відповідне рішення про передачу майна ОСОБА_2 зборами співвласників КСП «Мир», реорганізованого в СВК «Мир», не приймалося, а комісія з врегулювання майнових відносин не має повноважень на прийняття рішень щодо виділення майна співвласникам КПС «Мир», реорганізованого в СВК «Мир».

Всупереч цьому, 09.11.2023 державним реєстратором Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Козак Русланом Віталійовичем було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю у с. Животівка на підставі протоколу засідання комісії з врегулювання майнових відносин реформованого КПС «Мир», реорганізованого в СВК «Мир» с. Животівка Оратівського району Вінницької області від 12.09.2023.

Через місяць після оформлення права власності на нежитлову будівлю, ОСОБА_2 уклав оскаржуваний договір дарування, яким подарував зазначене майно відповідачу ОСОБА_1 . Таким чином, одразу після незаконного оформлення права власності на виробничу будівлю, первісний власник ОСОБА_2 відчужив її на користь ОСОБА_1 .

Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у справі у виді накладення заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо виробничого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , може призвести до повторного відчуження цього майна, що зробить неможливим виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь ДП «Біріт - Надія».

Суд, розглянувши матеріали заяви від 16.12.2024 про забезпечення позову та матеріали позовної заяви Дочірнього підприємства «Біріт - Надія» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності у справі № 141/828/24, доходить наступних висновків.

Як убачається з витягу з Державного реєстру речових прав № 354179670, сформованого 13.11.2023, 09.11.2023 державним реєстратором Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Козак Русланом Вікторовичем зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на закінчений будівництвом об`єкт виробничий будинок загальною площею 835,8 кв.м. (опис: А майстерня, п/А підвал, п1/А підвал), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору дарування виробничого будинку з господарськими будівлями від 04.12.2024, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Кравченко О.В. та зареєстрованого в реєстрі за 2141, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняв в дарунок належний ОСОБА_2 на праві власності виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 . За вказаною адресою розташована нежитлова будівля виробничого будинку, загальною площею 835,80 кв.м., до якого належать: А майстерня, п/А підвал, п1/А підвал. Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності на виробничий будинок підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.149ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.06.2021 по справі № 308/8567/20, законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.

У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

За наслідком викладеного, розгляд заяви про забезпечення позову підлягає негайному розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду, без повідомлення учасників справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 3 ст.150ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішення питання про забезпечення позову потребує зваженого підходу, оскільки забезпечення позову має відповідати тій цілі, для якої такий захід слугує, а не бути інструментом зловживання процесуальними правами.

Аналіз наведених норм діючого законодавства дає підстави стверджувати, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є збереження матеріального об`єкта спору до вирішення справи в суді.

Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 по справі №6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19 роз`яснив, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Накладання судом арешту на майно особи безперечно є втручанням зі сторони державного органу у право власності особи, передбачене статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою (Рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999 заява №22774\93).

Суд зауважує, що метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Статтею 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому суд зауважує, що жодних належних доказів в підтвердження доводів, викладених у заяві від 16.12.2024 про забезпечення позову, заявником не подано до суду, а висловлено лише власні суб"єктивні твердження та припущення щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у відповідний спосіб по справі № 141/828/24.

Відтак, з урахуванням фактичних обставин справи, приймаючи доуваги,що предметомспору усправі №141/828/24є визнаннянедійсним договорударування,що бувукладений 04.12.2024між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,предметом якогоє виробничийбудинок заадресою: АДРЕСА_1 ,та скасуваннядержавної реєстраціїправа власності ОСОБА_1 на зазначенийоб"єктнерухомості,та враховуючивідсутність належнихдоказів,які бсвідчили продержавну реєстраціюправа власності ОСОБА_1 на спірненерухоме майно(виробничийбудинок,що розташованийза адресою: АДРЕСА_1 ),а такожвідсутності доказів,які бсвідчили провчинення відповідачем станом на момент звернення позивача до суду із відповідним позовом дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовчих дій до його реалізації, зокрема відчуження з метою уникнення в подальшому відповідальності (у разі задоволення позову) суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав щодо нежитлової будівлі (виробничого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ), які зазначені у заяві про забезпечення позову від 16.12.2024, не відповідає заявленимпозовним вимогам та призведе до порушення прав власника об`єкта нерухомості щодо володіння, користування та розпорядження нерухомим майном.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відповідача відчужити нерухоме майно без подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Поряд з цим, суд враховує й те, що належних доказів співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами в контексті розміру частки майнового паю у пайовому фонді майна КПС «Мир», реорганізованого в СВК «Мир» с. Животівка, зокрема, документу, що підтверджує вартість нерухомого майна, належного відповідачу, та на яке заявник просить суд накласти арешт, суду не надано та матеріали заяви про забезпечення позову від 16.12.2024 не містять.

На підставі викладеного, суд вважає, що заявником не обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, а також не наведено переконливих аргументів, які свідчили б про те, що не вжиття заходу забезпечення позову у запропонований ним спосіб може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі за фактичних обставин та за умови задоволення позову.

З огляду на установлені фактичні обставини, суд доходить висновку, що правові підстави для задоволення заяви від 16.12.2024 про забезпечення позову відсутні.

Керуючись ст. ст. 149-153, 260, 353 ЦПК України, суд

П О С ТА Н О В И В:

1. Заяву директора Дочірнього підприємства «Біріт - Надія» Ходос В.П. від 16.12.2024 про забезпечення позову у цивільній справі № 141/828/24 шляхом накладення арешту на майно нежитлову будівлю (виробничий будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , та заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міській, районній, районній у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим суб`єктам державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав щодо нежитлової будівлі (виробничого будинку) за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

2. Копію ухвали суду направити сторонам.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.В. Климчук