Рішення

від 19.12.2024 по справі 489/5597/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

19.12.2024

Справа №489/5597/24

Провадження №2/489/2081/24

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Ставратій Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря», Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

встановив.

Представник позивача звернувся до суду з позовом, яким просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Мотивуючи вимоги тим, що гуртожиток, розташований по АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні від 28.03.2024, в кімнаті АДРЕСА_3 вищезазначеного гуртожитку зареєстровані відповідачі. Під час обстежень житлового фонду комісією, в присутності мешканців гуртожитку було виявлено, що в кімнаті АДРЕСА_1 відповідачі не мешкають з 2019 року по теперішній час. Вказана кімната не приватизована та не є службовою. За вказаною кімнатою рахується борг зі сплати комунальних послуг. Крім того, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.03.2024 № 559, дитина відібрана у матері та вміщена до КНП ММР «МДЛ № 2». Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 10.04.2024 № 633, дитину влаштовано до КЗ «Лисогірська спеціальна школа Первомайського району Миколаївської області» де він перебуває на повному державному забезпеченні.

Ухвалою суду від 05.08.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак надав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату, на підставі ст. 223 ЦПК України, та приходить до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Гуртожиток розташований по АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради та перебуває на балансі комунального підприємства Миколаївської міської ради «Зоря».

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні з Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 28.03.2024 за вих. № 7.16-377904-2024, за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Під час обстеження житлового фонду комісією було виявлено, що в кімнаті АДРЕСА_1 відповідачі не проживають з 2019 року по теперішній час.

Згідно з Актом від 14.03.2024, підписаним сусідами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідченому посадовими особами КП ММР «Зоря»., за адресою: АДРЕСА_4 з 2019 по теперішній час не проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

За змістом ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ч.4 ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71,72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням ст.8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року, заява №30856/03, KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, §41-42).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі №490/12384/16-ц (провадження №61-37646св18) зроблено висновок по застосуванню статей 71,72 ЖК Української РСР та вказано, що: «збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71,72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а вказане рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання; таким чином, зняття з реєстраційного обліку є наслідком задоволення вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом визнання особи такою, що втратила право на житло.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.3 ст.81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 09.04.2024, право власності на кімнату АДРЕСА_1 не зареєстровано.

Відповідно до технічного заключення кімнати АДРЕСА_1 від 08.05.2024, основний квартиронаймач кімнати АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Кімната не приватизована та не є службовою.

З розрахунків - повідомлення за лютий - березень 2024 по АДРЕСА_4 , вбачається, що за вказаною адресою наявна заборгованість за: опалення, гаряча вода - 31928,65 грн.; водопостачання та водовідведення - 37617,23 грн.; поводження з побутовими відходами - 425,08 грн..

Враховуючи те, що відповідачка ОСОБА_1 не проживає в спірному житловому приміщенні, витрати на його утримання не несе, за комунальні послуги не сплачує, а реєстрація відповідачки за вказаною адресою, позбавляє позивача можливості надати вказану кімнату іншим особам, що потребують забезпечення житлом, позов про визнання відповідачки ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.

Щодо вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 , слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні обставини суд відзначає, що пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2022 № 447 "Про внесення змін до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини" доповнено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини пунктами 79-1-79-3: зокрема, під час дії на території України надзвичайного або воєнного стану рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною, районною у м. Києві держадміністрацією, районною військовою адміністрацією або виконавчим органом міської, селищної, сільської ради за місцем проживання (перебування) або виявлення дитини з урахуванням документів, що підтверджують статус дитини.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 559 від 27.03.2024, вирішено відібрати дитину ОСОБА_2 у матері ОСОБА_1 та улаштувати дитину до КНП ММР «Міська дитяча лікарня № 2» для проведення медичного обстеження.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 633 від 10.04.2024, влаштовано дитину ОСОБА_2 до комунального закладу «Лисогірська спеціальна школа» Перомайського району Миколаївської обласної ради на повне державне забезпечення до 01.07.2024.

Відповідно до положень ст. 9 Житлового Кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 71 ЖК України передбачено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до положень ст. 18, ч.3 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім`ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім`ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення стосовно збереження за дитиною права користування житлом, у якому вона проживала до переміщення її до закладу охорони здоров`я, навчального або іншого дитячого закладу, прийомної сім`ї, закріплене в п.2 ч.1 ст. 248 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Малолітній ОСОБА_2 не проживає у кімнаті АДРЕСА_1 , оскільки відібраний у матері та поміщений до комунального закладу у строк до 01 липня 2024.

У суду відсутні документи, які підтверджують місце проживання дитини на теперішній час. Крім того, суду не надано доказів, на підставі яких дитину було відібрано у матері, та де на той час проживали відповідачі (зокрема, Акт обстеження житлово-побутових умов).

Крім того, в матеріалах справи відсутній висновок зі Служби у справах дітей про доцільність або недоцільність визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

Таким чином, право відповідача ОСОБА_2 на користування житловим приміщенням гарантовано діючим законодавством до досягнення ним 23 років, не залежно від його проживання або не проживання у цьому житлі, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря», Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 .

В задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням кімнати АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Миколаївської міської ради судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ: 04056612, місцезнаходження за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа:

Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Зоря», код ЄДРПОУ: 37104458, місцезнаходження за адресою: м. Миколаїв, вул. Дмитра Кременя, 57 б.

Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, юридична адреса: м. Миколаїв, пр-т Богоявленський, 1, ЄДРПОУ 22437186.

Повний текст судового рішення складено «19» грудня 2024.

Суддя Н.О. Рум`янцева