Ухвала

від 18.12.2024 по справі 522/22521/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/22521/24

Провадження № 2-з/522/397/24

УХВАЛА

про забезпечення позову

18 грудня 2024 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Павлик І.А., розглянувши заяву Одеської міської ради про забезпечення позову у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

13.12.2024 до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОМР до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Баранова О.В. та ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна.

Разом з позовною заявою представник позивача надав до суду заяву про забезпечення позову, яку зареєстровано канцелярією суду 17.12.2024, шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,0 кв.м., житловою площею 26,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2591154951100) та заборони органам та суб`єктам державної реєстрації прав, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,0 кв.м., житловою площею 26,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2591154951100).

Заяву обґрунтовано тим, що існують об`єктивні побоювання, що до закінчення розгляду справи по суті, спірне нерухоме майно може бути відчуженим на користь інших осіб, що може призвести до порушення прав Одеської міської ради та ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь Одеської міської ради.

Надавши належну правову оцінку підставам, якими представник позивача обґрунтовує подану ним заяву, суд дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За нормами ст. 149 ЦПК України суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

За змістом ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 вищевказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії.

Отже, суд при з`ясуванні підстав для забезпечення позову повинен об`єктивно оцінювати можливість настання несприятливих наслідків, пов`язаних з виконанням судового рішення.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.

Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав заявника не встановлений.

Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Судом встановлено, що вимоги позивача стосуються квартири за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої на даний час є ОСОБА_2 .

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 є власником спірного нерухомого майна, то в силу положень закону, у будь-який час, без обмежень, вона може розпорядитися своїм майном на власний розсуд, що може призвести до того, що позивач не зможе захистити порушені права в межах одного судового провадження, у разі задоволення даного позову.

Водночас позивач просить суд забезпечити позов шляхом одночасного накладення арешту на зазначене нерухоме майно та заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо цього нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 11.05.2022 у справі № 317/2155/21 навів наступні висновки: «Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженні майном.

Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.

Ураховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, Верховний Суд вказав, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є заборона відчуження спірного нерухомого майна, в зв`язку з чим визнав оскаржувану ухвалу апеляційного суду в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій, пов`язаних з переходом права власності на спірне нерухоме майно (відчуження) законною та обґрунтованою та скасував її в частині накладення арешту на спірне майно, як таку, що не відповідає вимогам закону».

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна є співмірними заявленим вимогам, безпосередньо пов`язані з предметом спору, та є необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, у разі задоволення позову, а тому заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

В іншій частині вимоги заяви не відповідають наведеній позиції суду касаційної інстанції, а відтак задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 149, 150,153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Одеськоїміської радипро забезпеченняпозову усправі запозовом Одеськоїміської радидо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору,на сторонівідповідачів Державний нотаріусКиївської державноїнотаріальної конториу м.Одесі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнанняспадщини відумерлою,визнання договорукупівлі-продажунедійсним тавитребування майназадовольнитичастково.

Заборонити органам та суб`єктам державної реєстрації прав, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,0 кв.м., житловою площею 26,0 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2591154951100).

В решті вимог заяви відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та протягом п`ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суддя І.А. Павлик