Рішення

від 12.12.2024 по справі 190/2260/24

П'ЯТИХАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 190/2260/24

Провадження №2/190/604/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м.П"ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Горбенко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання, утримання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною та батьком,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання, утримання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що з відповідачем ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21.03.2024 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з ним, матір дитини проживає окремо. Оскільки наразі на території України тривають військові дії, знаходження його дитини на території України є небезпечним, а тому для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини йому потрібно вивезти доньку за кордон. Без підтвердження факту того, що він самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою донькою без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері він не має права на перетин державного кордону України у період дії військового стану.

У зв`язку з вищевикладеним просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує, утримує та здійснює догляд за неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері ОСОБА_3 , 1988 року народження.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву з проханням справу розглядати без її участі, позов визнає. Крім того зазначила, що останні роки повністю вихованням, здійсненням догляду та утриманням неповнолітньої доньки займається її батько ОСОБА_1 , вона наразі не має фізичної чи фінансової можливості брати участь у вихованн, догляді та утриманні доньки/а.с.52/.

Представник третьої особи служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Горбенко І.М. в судовому засіданні позов не визнала, зазначила, що позивачем не надано доказів протиправної поведінка матері відносно доньки, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір`ю позивача. Їй відомо, що наразі позивач разом з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають окремо від матері. Батько дитини самостійно виховує, утримує та здійснює догляд за неповнолітньою дитиною. Мати участі у вихованні та утриманні дитини не приймає. Останній раз вона бачила матір дитини ще весною 2023 року. Після того, як у будинок позивача та його колишньої дружини потрапив дрон, у ОСОБА_3 стався психологічний розлад.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що він є чоловіком матері позивача. Останній рік він поряд з неповнолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 бачить лише батька, тобто позивача. Йому відомо, що матір дитини ОСОБА_3 виїхала за кордон. Після того, як почались обстріли, в дім позивача та його колишньої дружини потрапив дрон, після чого ОСОБА_3 почала нервувати. ОСОБА_3 не займається утриманням та вихованням доньки ОСОБА_7 з осені минулого року.

Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони з 15 вересня 2009 року по 21 березня 2024 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2024 року про розірвання шлюбу/а.с.15-16/.

Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження/а.с.18/.

Згідно копії акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 , проведеного службою у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації в квартирі дитини створені належні умови для проживання та навчання/а.с.13-14/.

Відповідно до копії довідки директора спеціалізованої школи I-III ступенів № 91 з поглибленим вивченням інформатики Шевченківського району м. Києва - Кавун Є.Д. навчається в 2-А класі даної школи з поглибленим вивченням інформатики. Мати дитини ОСОБА_3 не приймає участі в шкільному процесі доньки. Комунікацією з вчителем, оплатою харчування, організацією побуту, дозвілля, тощо займається батько ОСОБА_1 /а.с.17/.

Відповідно до копій квитанцій позивач ОСОБА_1 здійснює оплату за навчання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оплату комунальних послуг /а.с.28-30, 85-93/.

Згідно копії довідок про реєстрацію та місце проживання позивач ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 /а.с.25-26/.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звернувшись до суду із заявою, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що саме він здійснює догляд за дитиною, створив для неї належні побутові умови для проживання, займається її вихованням, керуючись забезпеченням інтересів дитини.

Вимоги заяви пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Відповідно до частини першої статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частини першої статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

За таких обставин, на підставі належним чином оцінених доказів, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Таких правових висновків дійшла ВП ВС у постанові від 11.09.2024р. по справі №201/5972/22.

Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути самостійною вимогою, а є однією з обставин, що встановлюється при розгляді спорів між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12,81,141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного виховання, утримання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною та батьком - відмовити.

Судові витрати по справі залишити по фактично понесеним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 20 грудня 2024 року.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса