Рішення

від 10.12.2024 по справі 206/4880/24

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 206/4880/24

Провадження 2/206/1754/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Малихіної В.В.,

при секретареві Тимченко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, про визнання безпідставною відмовою у приватизації житлового приміщення, -

за участі:

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника позивача (адвоката) Баранова Д.М.,

ВСТАНОВИВ:

20.09.2024 року до суду звернувся представник позивача та позивач, з позовною заявою до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, про визнання безпідставною відмовою у приватизації житлового приміщення, в якій просить визнати незаконною та безпідставною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у передачі у власність кімнату у гуртожитку та зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради оформити приватизацію на кімнату.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 31 травня 2024 року позивач звернувся до органу приватизації - Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про передачу у приватну власність кімнати АДРЕСА_1 , заява зареєстрована відповідачем 14.06.2024р за вх.№118. До цієї заяви надані усі необхідні документи, які передбачені п.18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009 в діючій на редакції та які були прийняті органом приватизації до розгляду, тобто жодних питань щодо пакету документів, які згідно за законом повинна надати особа до органу приватизації, у відповідача не виникало.

Але, 25 червня 2024р. відповідач надав свою відповідь «Про розгляд заяви» за №3/16-3226, згідно якої позивачу відмовлено у приватизації кімнати у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою відмови у приватизації цього житлового приміщення відповідач вважає наявність у позивача власного житла за адресою: АДРЕСА_3 .

За таких підстав, на думку відповідача, відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008р. №500-VI з останніми змінами та доповненнями (далі - Закон №500-VI), «департамент житлового господарства Дніпровської міської ради не має законних підстав, для підготовки проекту рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради щодо передачі Вам (позивачу) та членам Вашої сім?ї житлового приміщення за вищезазначеної адресою». У зв`язку з чим звернувся за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та витребувано у Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, 13, тел. +38(044) 355-14-63, e-mail: info@minre.gov.ua) письмову інформацію про перебування смт. Кам?янка (колишня назва - смт. Більмак) Пологівського району Запорізької області під тимчасовою окупацією. Призначено підготовче судове засідання. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву.

21.10.2024 року до суду від Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України надійшла інформація на виконання ухвали суду від 25.09.2024 року.

Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні. Обґрунтувавши тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду та посилаючись на лист департаменту житлового господарства, заява на приватизацію зазначеного житлового приміщення не оформлена належним чином в частині прізвища.

25 листопада 2024 року представником позивача до електронного суду подано відповідь на відзив. З якої вбачається, що позивач не згодний з обґрунтованням відзиву та зазначає, що відповідач помилково дійшов до висновку про відсутність у позивача права на приватизацію спірної кімнати у гуртожитку за «наявністю власного житла» посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 29.04.2020 року у справі №137/1052/17, що є абсолютно безпідставним, бо такої постанови Верховного Суду від 29.04.2020 року, а тим більше Верховного Суду України, по справі №137/1052/17, взагалі не існує. Крім того, відповідно з відповіді Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, згідно якої АДРЕСА_3 , який позивач успадкував за своєю бабусею і у якому ніколи не проживав, перебуває під тимчасовою окупацією, а тому не може вважатися житлом у розумінні ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, Закону №2482-ХІІ, Закону №500-VI. Також, відповідно до Переліку територій, на який ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затверджений Наказом Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022р. в чинній на час розгляду цієї справи редакції, Більмацька селищна територіальна громада, у склад якої входить смт. Кам`янка, знаходиться під тимчасовою окупацією. Також, саме надане позивачем до органу приватизації та іншими необхідними документами письмове повідомлення АТ «Ощадний банк України» від 10.06.2024 р. №ЕЛ-82699/103.40/389-15/2024 є безумовним належним доказом, який підтверджує невикористання позивачем житлових чеків для приватизації, а тому твердження відповідача про відсутність такого доказу не відповідає фактичним обставинам справи.

25.11.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники позивача в судовому засіданні просили позовні вимоги задовольнити з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений. Причини неявки суду невідомі.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Відповідно до відповіді «Про розгляд заяви» за №3/16-3226, згідно якої позивачу відмовлено у приватизації кімнати 13 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , а саме посилаючись на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, що позивач має право власності житло за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.9-10).

Згідно з технічним паспортом від 04 липня 2023 року квартири реєстраційний номер ТІО1:9375-1122-7746-0017 за інвентаризаційною справою №816 адресою об`єкта є Дніпропетровська область, Дніпровський район, Дніпровська територіальна громада, м. Дніпро (станом на 01.01.2021), АДРЕСА_2 , замовником якого є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (а.с.11-18).

Відповідно до відповіді на запит від 08.05.2024 (вх. КП "ДМБТІ ДМР № 15/04169 від 08.05.2024), Комунальне підприємство "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради повідомляє, що станом на 31.12.12. реєстрація права власності нерухоме майно за адресами АДРЕСА_2 (на першому поверсі); АДРЕСА_4 за гр. ОСОБА_1 , КП "ДМБТ" ДМР не проводилась (а.с.19).

Згідно з відповіді на звернення від 10.06.2024 року до Філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк в ТВБВ №10003/0389, щодо використання/невикористання житлових чеків за приватизацію державного житлового фонду за адресою проживання: АДРЕСА_2 , за результатами розгляду повідомив, що банк не може надати запитувану інформацію щодо використання житлових чеків, у зв`язку з відсутністю списків громадян, які мають право прийняти участь в приватизації державного житлового фонду за вищезазначеною адресою (а.с.20).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 31.05.2024, відомості щодо зареєстрованого права власності на житловий будинок на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер:102, виданого 11.02.2020 власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 зареєстрований ОСОБА_1 (а.с.22).

Згідно з довідкою №810 від 31.05.2024, видана громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому що він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований в гуртожиток по будинкової книзі разом з матір?ю з 07.05.1990 до 15.05.2003 року. Самостійна реєстрація з 15.05.2003 року, знятий з реєстрації 10.05.2024 року (а.с.23).

Відповідно до довідки №807 від 31.05.2024 року про реєстрацію місця проживання громадян зареєстрованих у жилому приміщенні (кімнаті, кімнатах) у гуртожитку за відомостями КП «Жилсервіс 5»ДМР за адресою АДРЕСА_2 зареєстрований та постійно проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.05.2024 року (а.с.24).

Згідно з ордером №85 на житлову площу в гуртожитку, який видано ОСОБА_1 на право зайняття сімейної жилої кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_2 розміром 54 м2 за рішенням адміністрації, профспілкового комітету ООО «Днепробетон» (а.с.25).

Згідно з ордером на житлову площу в гуртожитку комунальної власності територіальної громади м.Дніпра серії УП №55 від 09.05.2024 року, виданого ОСОБА_1 на право зайняття зі складом родини 1 особа жилої площі 30,7 кв.м. в гуртожитку по АДРЕСА_2 строком на постійно. Ордер виданий на підставі розпорядження департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 22.09.2023 №219 (а.с.26).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/004723798 від 10.05.2024 на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останній зареєстрований 10.05.2024 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.27).

Згідно з типовим договором найму житлового приміщення у гуртожитках комунальної власності територіальної громади міста Дніпра №3-511013 від 09 травня 2024 року, комунальне підприємство «Жилсервіс 5» Дніпровської міської ради в особі директора Карпенка Сергія Сергійовича, що діє на підставі розпорядження Дніпровського міського голови №1-15/9рк від 15.09.2023 з громадянином ОСОБА_3 згідно з нормами Цивільного та Житлового кодексів України, Постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 № 208 «Про затвердження примірного положення про гуртожитки» на підставі ордера на житлове приміщення у гуртожитку комунальної власності територіальної громади м.Дніпра (далі - Гуртожиток) від 09.05.2024 серія УП № 55 уклали договір, відповідно до якого останньому і членам його родини надають в користування житлове приміщення у гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 56,4 кв.м.: житлової 30,7 кв.м.(а.с.28-29).

Відповідно до довідки №803 від 05.11.2023 року форми 5, солдат ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі з 02.08.2023 року у військовій частині НОМЕР_2 на посаді навідника 1 відділення розвідувального взводу (а.с.30).

Згідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №893 від 15.02.2024 року, видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в період 28.12.2023 15.02.2024 бав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с.Новоолександрівка Запорізька область (а.с.31).

Відмова у здійсненні приватизації займаної позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 , чинить останньому перешкоду у реалізації його права на приватизацію вказаного житлового приміщення.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пункту третього статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків- пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну кімнату позивача не розповсюджується.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року N 396.

Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 15 Житлового кодексу України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За змістом статті 58 ЖК, ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Відповідно до пунктів 69, 70, 72 розділу IV Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 № 470, ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Відповідно до пункту 17 Положення № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відтак, відмова у здійсненні приватизації займаної позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 , обґрунтовується тим, що пунктом 18 Положення № 396, задля здійснення приватизації житла громадянином до органу приватизації подається: документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного фонду.

Враховуючи те, що у позивача є власне житло за адресою АДРЕСА_3 , але в якому він не проживав та не має можливості проживати так як будинок знаходиться на тимчасово окупованій території та на сьогоднішній день у позивача виникли перешкоди у реалізації свого права на приватизацію житла.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до пункту другого статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до пункту 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 статті 2 цього Закону.

Враховуючи, що позивач на законних підставах зареєстрований та постійно проживає у вказаній кімнаті, відмова в приватизації займаного ним житла з причин наявність у позивача власного житла за адресою: АДРЕСА_3 , є такою, що порушує його право на приватизацію, а тому ОСОБА_1 змушений був звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, відповідно до статті 65-1 ЖК України, наймачі жилих приміщень у будинках державного або громадського житлового фонду можуть придбати займані ними приміщення у власність.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Суд встановив, що позивач вселений у квартиру на законних підставах, незаконність його проживання ніким не спростована та не заперечувалась, а відсутність ордеру позбавляє його можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири та враховуючи, що у нього є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, крім ордеру, який надати не має можливості по незалежним від нього обставинам.

Відповідно до статті 59 ЖК України, ордер на спірну квартиру не був визнаний в судовому порядку недійсним, відповідач не спростував факту, що ордер дійсно видавався, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо зобов`язання здійснити приватизацію спірної квартири є доведеними законними, обґрунтованими, а відтак підлягає задоволенню.

Виходячи з положень законодавства, а саме п.18 Положення №396 з урахуванням змісту п.69 постанови №470, сама по собі наявність чи відсутність ордера на житлове приміщення в пакеті документів, які подаються громадянином для приватизації житла, не може бути єдиною і остаточною причиною відмови у визнанні права громадянина на приватизацію на тій підставі, що відповідно до п.68 постанови №470 ордер дійсний лише протягом 30 днів з дня його видачі.

З моменту реєстрації позивача в спірній кімнаті його право на користування житловим приміщенням ніким, в тому числі відповідачами не оскаржувалось та доказів такого оскарження суду не надано. Із позовними вимогами до суду про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням відповідач не звертався.

Згідно наданих стороною позивача доказів, ОСОБА_1 являється наймачем спірного житлового приміщення та зареєстрований в ньому з 10.05.2024 року, отже на законних підставах користується житлом.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно з положеннями пункту 10 статті 8 у прив`язці до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому посилання відповідача на те, що позивач не має права на приватизацію згідно з положенням 18 Положення № 396, оскільки не надано ордеру, є безпідставним.

Таким чином, дії відповідача порушують конституційне право позивача на приватизацію житла у встановленому законом порядку.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 (провадження № 61-1845св20) Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення. При цьому у цій справі було зроблено правовий висновок, що не є належним способом захисту визнання права власності на квартиру. Тобто, суд не може визнати право власності, він може лише визнати безпідставною відмову і зобов`язати орган оформити цю приватизацію.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту - зобов`язати провести приватизацію квартири. Про ефективність та належність визначеного позивачем способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

За таких обставин, з урахуванням вищезазначених норм права щодо можливості суду обрати спосіб захисту, який не суперечить закону відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з метою ефективного захисту прав позивача, враховуючи способи захисту цивільних прав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у спосіб визнання протиправною відмови (у формі листа-відповіді) відповідача у безкоштовній приватизації квартири на підставі наявності власного житла на жиле приміщення та зобов`язання відповідача провести дії по приватизації квартири позивачем у відповідності п. 18 Наказу МЖКГ України від 16.12.2009 року «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будників), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» за відсутності ордеру на жиле приміщення та Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду».

Що стосується позовних вимог про визнання права на приватизацію кімнати, то суд виходить з наступного.

З системного аналізу норм Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.

Суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ від 05.08.2019 року за №761/28893/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц (провадження №14-165цс18).

Позовні вимоги про визнання права на приватизацію кімнати не є належним способом захисту прав позивача, оскільки суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла за вищенаведеними в рішенні нормами права.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», відповідно до ст.ст. 15,16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки листом від 25.06.2024 року відповідачем було відмовлено позивачу у реалізації його права на приватизацію, даний спір вирішується в порядку цивільного судочинства.

Оскільки, позовна заява підлягає до задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь держави слід стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 9 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, зареєстрованим у МЮ України 29.01.2010 року за № 109/17404, ст. 2, 4, 7, 11, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доДепартаменту житловогогосподарства Дніпровськоїміської ради,про визнаннябезпідставною відмовоюу приватизаціїжитлового приміщення- задовольнити.

Визнати незаконною та безпідставною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у передачі у власність (приватизації) ОСОБА_1 кімнати у гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 .

Зобов`язати орган приватизації Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради провести дії по приватизації житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Стягнути з Департаменту житловогогосподарства Дніпровськоїміської ради(49001,м.Дніпро,вул.Воскресенська,16,код ЄДРПОУ38114671) на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя В.В. Малихіна