Рішення

від 17.12.2024 по справі 320/12346/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року м. Київ № 320/12346/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у

Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального

управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови від 30.01.2018 ВП №44802748 про стягнення виконавчого збору у розмірі 143559,65 грн та від 24.04.2018 ВП №56246119 про відкриття виконавчого провадження.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає про протиправне стягнення з неї виконавчого збору в межах виконавчого провадження, за яким повернуто виконавчий документ без виконання, оскільки виконавчий збір фактично є платою за вчинення виконавцем дій, пов`язаних з примусовим виконанням документу, тобто платою за таку процедуру. Водночас, повернення виконавчого документа без виконання, на переконання позивачки, не може слугувати підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору та, відповідно, про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення такого виконавчого збору.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про правомірність винесення спірних постанов у відповідності до вимог законодавства.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 від відповідача витребувано документи.

05.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

На примусовому виконанні у відповідача перебував виконавчий лист від 12.06.2014 №2/357/1873/14, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (ВП №44802748).

Постановою від 18.09.2014 відкрито виконавче провадження №44802748.

Постановою від 30.01.2018 ВП №44802748 у зв`язку з надходженням від стягувача заяви про повернення виконавчого листа, керуючись пунктом1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувачу. У постанові зазначено, що утримання не проводилося, заборгованість згідно виконавчого документа. Виконавчий збір та витрати не стягувались.

Постановою від 30.01.2018 ВП №44802748 відповідно до статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» з позивачки стягнуто виконавчий збір у розмірі 43559,65 грн.

Постановою від 24.04.2018 ВП №56246119 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови від 30.01.2018 ВП №44802748 про стягнення з позивачки на користь відповідача виконавчого збору у розмірі 43559,65 грн.

Вважаючи постанови від 30.01.2018 про стягнення виконавчого збору та від 24.04.2018 про відкриття виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

На дату відкриття виконавчого провадження №44802748 (18.09.2014) спеціальним законом, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі по тексту також - Закон №606-XIV).

Частиною першою статті 28 Закону №606-XIV (в редакції станом на 18.09.2014) було передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 28 Закону №606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Положеннями частини сьомої статті 28 Закону №606-XIV визначено, що у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

5 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тексту також - Закон №1404-VIII).

Пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Зміст розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII вказує, що положення попереднього Закону № 606-XIV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-XIV. Водночас кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII, чинної на дату винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, у частині другій якої слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Верховний Суд у постановах від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 08 липня 2021 року у справі №480/5242/19 та інших зазначив, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом №2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника, оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції статті 27 Закону №1404-VІІІ, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд за подібних обставин сформулював позицію про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору.

Водночас, суд зазначає, що відповідачем винесено спірні постанови у період до внесення змін до Закону №1404 Законом №2475, з огляду на що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII.

Крім того, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIIІ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанови Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.01.2018 ВП №44802748 про стягнення виконавчого збору та від 24.04.2018 ВП №56246119 про відкриття виконавчого провадження.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (09113, м. Біла Церква, бул. Олександрійський, 94, код ЄДРПОУ 34846037).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Жук Р.В.