Рішення

від 17.12.2024 по справі 320/18966/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року м. Київ № 320/18966/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс»

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва

Ляпіна Дмитра Валентиновича

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 29.03.2024 №73341785, винесену відповідачем.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність спірної постанови з огляду на неможливість своєчасно виконати вимоги приватного виконавця через ненадходження її на адресу позивача. Означена причина, на переконання позивача, є поважною.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що твердження позивача щодо ненадходження на його адресу вимоги не відповідають дійсності, оскільки така вимога була направлена на його адресу засобами поштового зв`язку та отримана ним 27.04.2024. Проте, позивачем як боржником судове рішення не виконано, що мало наслідком винесення спірної постанови про накладення на нього штрафу.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

20.05.2024 та 28.05.2024 до суду надійшли клопотання про долучення доказів.

05.06.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

06.06.2024 до суду надійшли матеріали виконавчого провадження №73341785.

Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

На примусовому виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження №73341785 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7310/20, виданого 06.10.2020 про зобов`язання ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» передати ОСББ «Зарічна 1-Г» документацію щодо будинку 1-Г по вулиці Зарічній у м. Києві згідно переліку. Стягувачем зазначено ОСББ «Зарічна 1-Г», боржником позивача.

Постановою від 15.11.2023 відкрито виконавче провадження №73341785 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7310/20, виданого 06.10.2020.

Актами приватного виконавця від 06.12.2023, від 14.09.2023 зафіксовано, що боржником не передано стягувачу документацію.

Постановами від 06.12.2023, 25.12.2023, 11.01.2024, 25.01.2024, 09.02.2024, 26.02.2024 відкладено виконавчі дії.

Вимогою виконавця від 21.12.2023 №55936 від боржника вимагалось надати докази виконання судового рішення до 14.00 год. 25.12.2023. Означена вимога направлена на електронну адресу представника позивача 21.12.2023.

Постановою від 20.03.2024 скасовано постанову від 15.11.2023 про відкриття виконавчого провадження №73341785 в частині зобов`язання боржника передати стягувачу оригінал проектної документації зі схемами влаштування внутрішньобудинкових систем.

Вимогою виконавця від 20.03.2024 №2088 від боржника вимагається надати докази виконання судового рішення до 28.03.2024 та запропоновано сторонам (їх представникам) прийняти участь у проведенні виконавчих дій з 12.00 до 12.30 год. 29.03.2023. Вказана вимога направлена на адресу позивача засобами поштового зв`язку зі штрихкодовим ідентифікатором 0600902145882 та отримана представником за довіреністю 27.03.2024.

29.03.2024 приватним виконавцем складено акт, в якому зазначено про невиконання боржником виконавчого документу.

Постановою від 29.03.2024 за невиконання наказу №910/7310/20 від 06.10.2020 на позивача накладено штраф у розмірі 5100 грн.

Вважаючи таку постанову протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

Основним законом, що регламентує порядок примусового виконання рішень, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту Закон №1404-VIII).

За приписами статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями пункту 1-1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема судового наказу.

Відповідно до пункту 16 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчих дій має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) /частина 6 статті 26 Закону № 1404-VIII/.

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що застосування примусового заходу виконання рішення у вигляді штрафу є обов`язком державного виконавця і направлений він на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Норми Закону України «Про виконавче провадження» вказують, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Поважними в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №127/3770/17.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою від 15.11.2023 відкрито виконавче провадження №73341785 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/7310/20, виданого 06.10.2020.

Актами приватного виконавця від 06.12.2023, від 14.09.2023 зафіксовано, що боржником не передано стягувачу документацію.

Постановами від 06.12.2023, 25.12.2023, 11.01.2024, 25.01.2024, 09.02.2024, 26.02.2024 відкладено виконавчі дії.

Вимогою виконавця від 21.12.2023 №55936 від боржника вимагалось надати докази виконання судового рішення до 14.00 год. 25.12.2023. Означена вимога направлена на електронну адресу представника позивача 21.12.2023.

Постановою від 20.03.2024 скасовано постанову від 15.11.2023 про відкриття виконавчого провадження №73341785 в частині зобов`язання боржника передати стягувачу оригінал проектної документації зі схемами влаштування внутрішньобудинкових систем.

Вимогою виконавця від 20.03.2024 №2088 від боржника вимагається надати докази виконання судового рішення до 28.03.2024 та запропоновано сторонам (їх представникам) прийняти участь у проведенні виконавчих дій з 12.00 до 12.30 год. 29.03.2023. Вказана вимога направлена на адресу позивача засобами поштового зв`язку зі штрихкодовим ідентифікатором 0600902145882 та отримана представником за довіреністю 27.03.2024.

29.03.2024 приватним виконавцем складено акт, в якому зазначено про невиконання боржником виконавчого документу.

Тобто, актом приватного виконавця від 29.03.2024 зафіксовано факт невиконання боржником самостійно рішення суду.

Постановою від 29.03.2024 за невиконання наказу №910/7310/20 від 06.10.2020 на позивача накладено штраф у розмірі 5100 грн.

Суд наголошує, що позивач в позові не заперечує, що ним не виконано рішення суду, проте, зазначає, що вказані в позові обставини є поважними причинами невиконання рішення суду. Такою підставою є неотримання позивачем вимоги виконавця від 20.03.2024 №2088.

Проте, означена обставина спростовується наявними в матеріалах ВП доказами направлення позивачу вимоги засобами поштового зв`язку зі штрихкодовим ідентифікатором 0600902145882 та отримання її представником за довіреністю 27.03.2024.

Інших поважних та обґрунтованих підстав, які б заважали позивачу у встановлений строк виконати рішення суду представником позивача не наведено, а судом не встановлено.

Жодних інших доказів, які б засвідчували наявність поважних причин для невиконання рішення суду, що набрало законної сили, у межах спірних правовідносин позивачем не надано.

Суд враховує, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі Бурдов проти Росії (Burdov v. Russia), заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви, заява N 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України (Fuklev v. Ukraine), заява N 71186/01, п. 84).

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що приватний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, у той час як позивачем не доведено наявності обставин, що виключають відповідальність за невиконання судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

VI. Судові витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, підстав для відшкодування позивачу понесених при подачі позову судових витрат немає.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Жук Р.В.