Ухвала

від 19.12.2024 по справі 320/60436/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

19 грудня 2024 року 320/60436/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення у формі повідомлення від 07.10.2024 року №3778 про відмову у наданні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період,

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.09.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення про надання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Одночасно з позовною заявою, представником позивача була подана заява про забезпечення адміністративного позову, відповідно до якої просить суд:

-заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов`язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування заяви зазначено, що 19 вересня 2024 року позивач подав на розгляд Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву щодо надання відстрочки останньому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. За результатом розгляду поданої позивачем зави та долучених до неї документів, які підтверджують наявність підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», протоколом від 02 жовтня 2024 року №36 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки. Зазначає, що без застосування заходів забезпечення позову, існують ризики того, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є процедурно неможливою.

Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд прийшов до наступного.

Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.

Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).

В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Судом встановлено, що передумовою звернення до суду із заявою про забезпечення позову слугувала відмова ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_2 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Суд враховує те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України Про військовий обов`язок і військову службу, частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.

Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.

У той же час, як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову представник позивача посилається на те, що рішення органу військового управління про відмову в наданні її довірителю відстрочки від призову під час мобілізації, на його переконання, є протиправним.

Однак слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку представника позивача, порушують права та інтереси позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які представник позивача оцінює негативно.

Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Враховуючи позовні вимоги, з якими звернувся позивач, суд зауважує, що забезпечення позову у визначений ним спосіб буде фактично вирішенням справи по суті до прийняття рішення у даній справі, без з`ясування фактичних обставин справи, без оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних доказів y їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справ № 800/521/17 зазначила: "позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжую правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин".

Також як на іншу ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову представник позивача посилається на те, що позивач може бути мобілізований на військову службу, що становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус, після чого неможливо буде реалізувати право на відстрочку.

Водночас такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.

Крім того, на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходів, спрямованих на мобілізацію позивача, не надано жодних доказів, що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.

Також необхідно зазначити, що право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та реалізовується в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зокрема, пунктом 63 згаданого Порядку передбачено, що військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

З наведених положень висновується, що сам факт прийняття комісією рішення про відмову в наданні відстрочки сам по собі не зумовлює призову особи на військову службу під час мобілізації на особливий період і цьому обов`язково передує направлення військовозобов`язаного на медичний огляд для визначення ступеню його придатності до військової служби.

У свою чергу, до заяви про забезпечення позову не надано доказів того, що відповідачем вживаються заходи щодо направлення позивача на медичний огляд для визначення ступеню його придатності до військової служби.

Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Підводячи підсумок вищевикладеному суд враховує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Наведені представником позивача доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.

Інших обставин існування небезпеки порушення прав позивача, обґрунтованих відповідними доказами, представником позивача не зазначено та судом не встановлено.

З огляду на вище викладене та здійснивши оцінку обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що подана заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 19 грудня 2024 року.

Суддя Кочанова П.В.