Рішення

від 19.12.2024 по справі 320/32995/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року м.Київ №320/32995/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення мене ОСОБА_1 за підпунктом г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу, як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час ди воєнного стану, за сімейними обставинами у зв?язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною 3 числа осіб з інвалідністю III групи;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення мене ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв?язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною 3 числа осіб з інвалідністю III групи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про звільнення ОСОБА_1 у запас, прийняте за результатами розгляду рапорту від 19.05.2024 є незаконним, оскільки позивач має дружину зі статусом інваліда ІІІ групи, яка потребує догляду, що є законною підставою для його звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону Про військовий обов?язок і військову службу.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем та обіймає посаду водія-електрика в званні старшого солдата за контрактом з 29.03.2020 року терміном на 3 роки. Строк контракту продовжений понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану - до оголошення мобілізації на підставі наказу начальника Об`єднаного метрологічного забезпечення ЗСУ від 29.03.2023 року.

19.05.2024 року позивачем подано рапорт на ім`я начальника відділу пересувних лабораторій вимірювальної техніки військової частини НОМЕР_1 , в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення мене з військової служби за контрактом (припинення контракту) через сімейні обставини, а саме : наявність дружини із числа осіб з інвалідністю третьої групи (відсутність правового ока) на підставі п.п. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-ХІІ.

Начальник відділу подав зазначений рапорт командиру військової частини, в якому клопотав про звільнення позивача.

На рапорті помічник командира по правовій роботі зробив відмітку про те, що рапорт не підлягає до задоволення через відсутність підтверджуючих документів.

29.05.2024 року командир військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_2 на рапорті позивача зазначив про залишення без задоволення згідно чинного законодавства.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений, зокрема, указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 з 5 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб; від 18.04.2022 № 259/2022 з 5 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб та триває на момент розгляду цієї справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 1, 3 та 5 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).

Відповідно до пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції станом на 19.05.2024) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У свою чергу, п. 3 ч. 12 цієї статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

- військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

- військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

- виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати;

- утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

- виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати;

- необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;

- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

- якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року).

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).

Відповідно до аз. 2 та 3 п. 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до п. 241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно з правовими нормами п. 242 Положення №1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Враховуючи вказане вище, слід дійти висновку про те, що положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для звільнення з військової служби військовослужбовець на підставі пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 цього Закону має довести необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Предметом цього позову є бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.05.2024 року та не звільнення позивача, з військової служби.

Отже, в цій справі суд має надати оцінку на предмет правомірності таких дій відповідача, оцінивши їх через призму верховенства права та критеріїв законності дій та рішення суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

При цьому суд наголошує, що принцип верховенства права підпорядковує державу інтересам людини, а не навпаки. Коли учасником правовідносин виступає держава, остання у суперечці щодо права з будь-якою особою, має поступитися на користь опонента, оскільки вона сама створила ситуацію правової невизначеності і порушила в такий спосіб принцип верховенства права.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Судом встановлено, що позиція позивача у цій справі полягає у тому, що нього наявне право на звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, а саме правового ока).

У цій справі суд надає оцінку виключно спірним правовідносинам, що виникли внаслідок подання позивачем рапорту про звільненні з військової служби від 19.05.2024 року. Відповідно, судом застосовується правове регулювання, чинне на час виникнення таких спірних правовідносин.

З огляду на зазначене, суд звертає увагу на безпосереднє формулювання пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII, а саме на тому, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У свою чергу, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, зокрема, через необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Тобто, підстава для звільнення з військової служби, на яку робить посилання позивач у рапорті про звільненні з військової служби від 19.05.2024 року, а саме пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону Про військовий обов`язок і військову службу, у зв`язку з тим, що у нього є дружина, яка має інвалідність ІІІ групи, із зазначенням про відсутність правового ока є правомірною та законною, оскільки наявна одночасно у п. 3 ч. 5 статті 26 Закону №2232-XII та п. 3 ч. 12 статті 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до абз.4 п.241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Враховуючи викладене, за результатом розгляду рапорту військовослужбовця приймається відповідне рішення.

Так, судом встановлено, що 19.05.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби.

Водночас в матеріалах справи відсутні будь-які докази надання Військовою частиною НОМЕР_1 відповідного рішення, прийнятого за результатами розгляду рапорту позивача від 19.05.2024. Вказана бездіяльність відповідача є грубим порушенням положень абзацу 4 п. 241 Положення № 1153.

Тобто, суд вказує, що відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби. Отже, суд доходить до висновку про відсутність прийняття відповідачем відповідного рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби від 19.05.2024.

За таких обставин, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 19.05.2024 відповідно до пп. г п. 3 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».

Водночас судом встановлено, що 08.11.2024 відповідачем направлено до суду клопотання про долучення доказів, а саме витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2024 № 323. Зі змісту вказаного витягу з наказу вбачається, що старшого солдата ОСОБА_1 , водія-електрика відділу пересувних лабораторій вимірювальної техніки Об?єднаного центру метрологічного забезпечення Збройних Сил України Сил логістики Збройних Сил України, призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 27 жовтня 2024 № 1319-PC на посаду матроса резерву НОМЕР_2 запасної роти військової частини НОМЕР_3 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 . А також, з « 01» листопада 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Таким чином, проходження старшим солдатом ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 закінчилося в день виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме 01.11.2024.

Суд вказує, що з 01.11.2024 припинено правовідносини між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 щодо проходження військової служби, зокрема, й щодо розгляду рапортів та вирішення питань про звільнення позивача з військової служби.

Отже, враховуючи, що позивач вибув з підпорядкування відповідача станом на час судового розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що заявлений позивачем спосіб захисту прав шляхом зобов`язання (друга вимога) щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача за підпунктом г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу вже не є ефективним та не відновить його право на належний розгляд рапорту про звільнення / вирішення питання про звільнення з військової служби.

Крім того, суд зауважує, що на час розгляду справи позивач не обмежений у праві повторно звернутися з рапортом до військової частини, в якій він перебуває у розпорядженні, для вирішення питання звільнення його з військової служби, зокрема, на підставі пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов?язок і військову службу.

Частинами 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З метою дотримання принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час ди воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною 3 числа осіб з інвалідністю III групи.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.