Рішення

від 19.12.2024 по справі 320/39778/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року № 320/39778/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ТОВ «ДІЄСА» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №1082/ж10/31-00-07-05-01-24 від 30.05.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №1083/ж10/31-00-07-05-01-24 від 30.05.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

На адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків з долученням квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2023 відкрито адміністративне провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Позовна заява мотивована тим, що Акт перевірки у встановленому законом порядку позивачу не направлявся та не вручався позивачу. За порушення вчинені у разі проведення розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД наступає відповідальність, передбачена п. 7 ст. 17 Закону № 265, та не утворює порушення, передбаченого п.2 ст. 3 Закону України № 265.

Застосовувати до ТОВ «ДІЄСА» санкцію за допущене ним порушення у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі РРО) як за таке, що вчинене повторно, оскільки матеріалами справи не підтверджено обставини виявлення контролюючим органом такого ж правопорушення, що було вчинене позивачем протягом останнього календарного року.

Фактична перевірка була проведена контролюючим органом з істотними порушеннями вимог чинного податкового законодавства. Зокрема, без чіткої мети та фактичних підстав у наказі на проведення перевірки, що суперечить приписам ПК України.

Відповідач не погодився з доводами викладеними у позовній заяві та подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що перевіркою встановлено проведення розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД, а саме: Позивачем були надані друковані копії чеків з реалізації підакцизних товарів (електроскутерів, електросамокатів) від 03.01.2023 №17729, від 22.01.2023 №18691 та від 01.04.2023 №21087 відповідно на суму реалізації 15 999 грн, 58 917 грн, 53 599 грн.) та факт видачі покупцям розрахункових документів не встановленої форми (без відображення в фіскальних чеках РРО коду товарної під категорії УКТ ЗЕД на загальну суму 128 515 грн, згідно додатку до акту фактично перевірки), чим порушено п.1,2,11 ст.3 Закону №265. Згідно з вимогою пп. 215.3.7 п. 215.3 ст. 215 Кодексу скутери, електросамокати підпадають під категорію підакцизних товарів.

Відповідач зазначив, що положення пп. 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» покладені на відповідача. Враховуючи вищевикладене, у контролюючого органу були наявні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню, так як прийняті виключно на підставі норм чинного податкового законодавства

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області проведена фактична перевірка магазину, розташованого за адресою: м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд. 53, в якому здійснює діяльність ТОВ «ДІЄСА», за результатами якої складено акт перевірки від 09.05.2023 №001271.

Перевіркою встановлено проведення розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД, а саме: Позивачем були надані друковані копії чеків з реалізації підакцизних товарів (електроскутерів, електросамокатів) від 03.01.2023 №17729, від 22.01.2023 №18691 та від 01.04.2023 №21087 відповідно на суму реалізації 15 999 грн, 58 917 грн, 53 599 грн.) та факт видачі покупцям розрахункових документів не встановленої форми (без відображення в фіскальних чеках РРО коду товарної під категорії УКТ ЗЕД на загальну суму 128 515 грн, згідно додатку до акту фактично перевірки), чим порушено п.1,2,11 ст.3 Закону №265.

За результатами розгляду акта перевірки Центральним МУ ДПС по роботі з ВПП прийняті податкові повідомлення-рішення (далі ППР) від 30.05.2023: №1082/ж10/31-00-07-05-01-24, згідно з яким застосовано до ТОВ «ДІЄСА» штрафні (фінансові) санкції у сумі 184 773 грн, у тому числі 15 999 грн.х100%) за невидачу відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції - 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше, 168 774 грн. 112 516 грн. х 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення; №1083/ж10/31-00-07-05-01-24, згідно з яким застосовано до ТОВ «ДІЄСА» штрафні (фінансові) санкції у сумі 5100 грн. за проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.

Надаючи правову оцінку таким висновкам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (п.п.21.1.1, 21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України).

Одним з видів податкового контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, відповідно до статті 75 ПК України, є право контролюючих органів на проведення камеральної, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичної перевірки.

Такі перевірки мають свої особливості щодо сфери правового регулювання, підстав для їх призначення, проведення, оформлення результатів та прийнятих за її наслідками рішень. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України.

На відміну від всіх інших передбачених законом перевірок фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до п.80.1 ст.80 ПК України.

Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки, закон встановлює підстави та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення.

Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Колегія суддів звертає увагу на правове формулювання п.80.2 ст.80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки.

Водночас, запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім п.81.1 ст.81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

Як вже зазначалося колегією суддів, фактичну перевірку ТОВ «Дієста» проведено на підставі наказу Головного управління ДПС у Кіровоградській області №549-п від 04.05.2023р., в якому підставою проведення перевірки зазначено положення підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Так, за змістом пункту 80.2.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2024р. по справі №420/9909/23 зазначив, що у випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки. При цьому, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

Відповідно до пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, податкові органи здійснюють державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.

Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) шляхом проведення фактичних перевірок.

Фактична перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства про ціни і ціноутворення;

- отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Окрім посилання на п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України та п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України наказ Головного управління ДПС у Кіровоградській області №549-п від 04.05.2023р. не містить посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених вказаними нормами, зокрема, будь-яких відомостей про наявність у контролюючого органу станом на час призначення перевірки інформації щодо порушень позивачем вимог законодавства, в тому числі про ціни, ціноутворення, реалізації товару з порушення законодавства.

Ні наказ, ні матеріали справи не містять жодних доказів (листи, доповідні записки, службові листи, отримана інформація від правоохоронних органів), які стали підставою для проведення перевірки.

Заперечуючи проти позову Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не зазначено яку саме інформацію отримано контролюючим органом, що свідчить про можливі порушення платником податків ТОВ «ДІЄСТА» законодавства, в т.ч. законодавства про ціни і ціноутворення, що слугувало передумою для прийняття рішення про необхідність проведення фактичної перевірки зазначеного суб`єкта господарювання.

Відповідачем не надано жодних пояснень та доказів щодо наявності підстав для проведення перевірки відповідно до п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України та п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, незважаючи на те, що незаконність спірних податкових повідомлень-рішень ТОВ «ДІЄСТА» обґрунтовувало, передусім, проведенням Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області фактичної перевірки магазину, що розташована за адресою: м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна,53 за відсутності передбачених законом підстав для її призначення.

В наказі Головного управління ДПС Кіровоградській області №549-п від 04.05.2023, зазначена правова (юридична) підстава для проведення фактичної перевірки позивача (п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України), в той час як відомості про фактичну підставу не являється встановити ні зі змісту вказаного наказу, а ні з матеріалів справи.

Наведене дає підстави Суду для висновку, що у відповідача не було підстав для призначення спірної перевірки відповідно до п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Суд також звертає увагу Відповідача, що перевірка проводилася на підставі п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, а не п.п. 80.2.5 п.80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, як вважає відповідач, відповідно до відзиву на позовну заяву. Посилання Відповідачем на практику КАС ВС щодо застосування п.п. 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України не є ревалентним до застосування п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України та судом не приймається.

Таким чином, відповідач у відзиві на позовну заяву здійснив покликання на п.п. 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, проте не навів жодних аргументів та не надав жодних доказів правомірності проведення перевірки на підставі п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, з чого вбачається, що відповідач не заперечував проти правильності доводів Позивача викладених у позовній заяві, щодо неправомірності проведеної перевірки на пісдтаві п.п. 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.02.2020р. у справі №826/17123/18 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018р. (справа №804/1113/16), від 24.05.2019р. (справа №826/16221/15), від 03.10.2019р. (справа №820/850/16), від 16.10.2019р. (справа №820/11291/15), від 22.11.2019р. (справа №815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки, яким судами має бути надана правова оцінка в першу чергу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що недотримання контролюючим органом вимог п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо призначення фактичної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії.

Описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, тобто допущені податковим органом порушення під час призначення перевірки за усталеною практикою Верховного Суду є істотними, відповідно, є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень.

Відтак, встановлення обставин щодо неправомірності проведення перевірки, за наслідками якої й було прийнято Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків спірні податкові повідомлення-рішення від 30.05.2023 №1082/ж10/31-00-07-05-01-24 та №1083/ж10/31-00-07-05-01-24, є достатнім для висновку про їх протиправність без надання правової оцінки суті виявленим порушенням.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №1082/ж10/31-00-07-05-01-24 від 30.05.2023 та №1083/ж10/31-00-07-05-01-24 від 30.05.2023 винесенні протиправно, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 398794 від 29 листопада 2023 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, судовий збір у сумі 2684 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №1082/ж10/31-00-07-05-01-24 від 30.05.2023.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №1083/ж10/31-00-07-05-01-24 від 30.05.2023.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45; код ЄДРПОУ 36483471) судовий збір у розмірі 2684,00 грн. (дві тисячі вісімсот чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління по роботі з великими платниками податків (адреса: 02068, місто Київ, вулиця Кошиці, 3; код ЄДРПОУ ВП 44082145).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.