Рішення

від 18.12.2024 по справі 380/14933/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2024 рокусправа № 380/14933/24Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі рапорту від 15.05.2024;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 , з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі рапорту від 15.05.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 15.05.2024 позивач подав до командира військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції норми закону, що діяла на момент подання позивачем вказаного вище рапорту), оскільки його батько згідно висновку ЛКК потребує стороннього догляду. В подальшому, позивачем отримано відповідь від 14.06.2024 №38/7-99 від командування військової частини НОМЕР_1 , в якій зазначено, що позивачем не долучено доказів наявності в його батька інвалідності І чи ІІ групи, а також не надано відомостей про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд. Така відмова у задоволенні рапорту, на думку позивача, є неправомірною, з огляду на що, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою судді від 22.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що після подання вказаного рапорту на звільнення та під час його розгляду, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 за №3633-IX, який набрав чинності з 18 травня 2024 року в статтю 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» були внесені зміни, які стосувались також і підстав звільнення з військової служби. Така підстава на звільнення з військової служби, на яку посилається позивач, була виключена. Відповідач зазначає, що після вивчення службового матеріалу щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби встановлено, що ним не долучено доказів наявності у його батька, ОСОБА_2 інвалідності І чи II групи, а також, не надано відомостей про відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд. Вважає, що під час розгляду рапорту позивача жодних порушень законодавства України допущено не було, оскільки, відмова в задоволені рапорту ґрунтувалась на вимогах норм Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», які були чинним на час розгляду а не подання рапорту.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

15.05.2024 ОСОБА_1 подав до свого командування рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час дії воєнного стану): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (в редакції норми закону, що діяла на момент подання позивачем вказаного вище рапорту).

До рапорту ОСОБА_1 долучено наступні нотаріально засвідчені копії: паспорта ОСОБА_1 , картки платника податків ОСОБА_1 , паспорта ОСОБА_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , висновку ЛКК від 08.05.2024 №108/10.

Відповідно до відмітки, вказаний рапорт був зареєстрований за №26/198 від 15.05.2024.

Необхідність звільнення з військової служби обґрунтовувалась тим, що батько прозивача, ОСОБА_2 , потребує стороннього догляду, що підтверджується Висновком лікарсько-консультативної комісії від 08.05.2024 №108/10 форми первинної облікової документації №080-4/о, виданого КНМП Рогатинська ЦРЛ про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

14.06.2024 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь листом №38/7-99 про відсутність підстав для звільнення, оскільки після вивчення службового матеріалу щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби встановлено, що ним не долучено доказів наявності у його батька, ОСОБА_2 інвалідності І чи II групи, а також, не надано відомостей про відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Вважаючи у зв`язку з цим своє право на звільнення порушеним та таким, що потребує захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Статтею 26 Закону №2232-XII (у редакції станом на 15.05.2024) визначені підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII було визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

18.05.2024 набув чинності Закон України №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану військовослужбовці, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, з 18.05.2024 у статті 26 Закону №2232-XII відсутня така підстава для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану, як «у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду».

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.

Відповідно до пункту 233 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. За наявності передбачених законом підстав, звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі проходження військової служби.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009№ 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі - Інструкція № 735).

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

З наведеного слідує, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Відтак, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.

Судом встановлено, що 14.06.2024 військова частина НОМЕР_1 відмовила у звільненні позивача з військової служби, оскільки після вивчення службового матеріалу щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби встановлено, що ним не долучено доказів наявності у його батька, ОСОБА_2 інвалідності І чи II групи, а також, не надано відомостей про відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд (на підставі статті 26 Закону №2232-XII у редакції з 18.05.2024) .

Згідно з положеннями ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до висновків щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Тобто, якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі №240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі №360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі №640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі №520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі №380/13615/21.

Крім того, Верховний Суд, аналізуючи спірні правовідносини у контексті дії правових норм у часі і просторі у постанові від 23 липня 2024 року у справі №280/3308/23 виходив з того, що положеннями пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), відповідно до якого, адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.

Відповідно до статей 87 та 88 Закону №2073-IX адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.

З огляду на це, Верховний Суд у справі №280/3308/23 виснував, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права.

Так, під час розгляду даної справи судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли 15.05.2024 (день звернення позивача із відповідним рапортом) та припинились 14.06.2024 (день надання відповідачем на ім`я позивача відповіді на рапорт), тобто такі правовідносини тривали у проміжку часу до та після набуття 18.05.2024 чинності змінами до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та в межах тридцятиденного строку, встановленого Законом на розгляд відповідного рапорту.

Відтак, застосовуючи чинну, на час розгляду рапорту позивача, редакцію Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, відповідач діяв в межах повноважень, та у спосіб, встановлений Законом.

Водночас, як вже йшлося вище, згідно з частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану військовослужбовці, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відмова Військова частина НОМЕР_1 у звільненні позивача з підстав того, що ним не долучено доказів наявності у його батька, ОСОБА_2 інвалідності І чи II групи, а також, не надано відомостей про відсутність інших членів сім?ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, є правомірною та такою, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Оскільки позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є похідними від первинної позовної вимоги, то враховуючи висновки суду у цій справі такі задоволенню також не підлягають.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку що позовні вимоги є необґрунтованими та у задоволенні позову необхідно відмовити.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна