Рішення

від 19.12.2024 по справі 440/6257/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/6257/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

24 травня 2024 року ОСОБА_1 засобами системи "Електронний суд" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання бездіяльності Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо не проведення повного розрахунку на момент звільнення та не проведення виплати нарахованої суддівської винагороди - протиправною; стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нараховану але не виплачену частину заробітку у вигляді судової винагороди у сумі 146 266, 29 грн. та грошову компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2023 року по дату фактичного розрахунку чи дату постановлення відповідного рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 року у справі № 320/2542/22 зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Київського районного суду м. Полтава ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за виключенням днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів. На момент звільнення позивача у відставку 21.02.2023 року Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Полтавській області достеменно було відомо про наявний спір щодо заборгованості суддівської винагороди. На даний час рішення суду щодо необхідності проведення перерахунку суддівської винагороди знаходиться на примусовому виконанні в Управлінні забезпечення виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. На виконання вимоги державного виконавця керівником Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області листом №03/2555/2023 від 18.09.2023 року повідомлено про часткове виконання рішення суду у справі № 320/2542/22, щодо проведення перерахунку суддівської винагороди та визнано фактичну недоплату суддівської винагороди за призначенням по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» у сумі 146 266, 29 грн., а також повідомлено про неможливість провести вказані виплати у зв`язку з відсутністю коштів за призначенням по КЕКВ «Інші виплати населенню». З метою отримання нарахованих коштів у вигляді судової винагороди позивач звертався листами від 02.11.2023 року, від 08.01.2024 року, від 12.03.2024 року до відповідачів, на які останні повідомляли, що наявна заборгованість за призначенням по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», а кошти відсутні за призначенням по КЕКВ «Інші виплати населенню». Наполягає на тому, що станом на день його звільнення 21.02.2023 року була наявна неузгоджена заборгованість з виплати судової винагороди на загальну суму 146 266, 29 грн., яка на даний час не виплачена з мотивів відсутності коштів. Також позивач зазначав, що відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/6257/24, cправу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.10.2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. Свою позицію мотивував тим, що з серпня 2024 року доплата суддівської винагороди за рішенням суду має виконуватись лише в межах бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» за кодом економічної класифікації видатків не 2730 «Інші виплати населенню», а за кодом 2800 «Інші поточні видатки». Управління, як розпорядник коштів нижчого рівня, звернулось листом до Державної судової адміністрації України з проханням виділити додаткові кошти на бюджетну програму 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» для виконання рішення суду по справі №320/2542/22. На даний час кошторисні призначення та фінансування на зазначені цілі не були виділені.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 року закрито провадження у справі № 440/6257/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди в сумі 146266,29 грн.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

21.02.2023 року рішенням Вищої ради правосуддя № 85/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду міста Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Київського районного суду міста Полтави №07-08/05/о.с. від 21.02.2023 року ОСОБА_1 відраховано зі штату Київського районного суду міста Полтави у зв`язку зі звільненням з посади у відставку.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 року у справі №320/2542/22, яке набрало законної сили 21.04.2023 року, зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Київського районного суду м. Полтава ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за виключенням днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 року у справі №320/2542/22 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснило перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 визначивши розмір такої винагороди до виплати в сумі 146266,29 грн, однак виплату заборгованості на даний час не здійснено через відсутність коштів.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, законодавством установлений обов`язок роботодавця провести в день звільнення працівника виплату йому всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації. Водночас за невиконання такого обов`язку встановлена відповідальність для роботодавця (виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку) у випадку відсутності спору про розмір сум та у випадку, коли такий спір вирішено на користь працівника.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Статтею 52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відповідно статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України в постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, після зарахування судді до штату суду він є працівником цього суду і отримує заробітну плату у вигляді суддівської винагороди. У разі звільнення суддя припиняє трудові відносини із цим судом, а тому має право на повний розрахунок із ним відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, оскільки спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус суддів" питання виплати компенсації не урегульоване.

Згідно висновку Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №640/14569/21 реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3574/19, від 21 липня 2021 року у справі № 340/996/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/14764/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 600/1071/20-а, від 05 квітня 2023 року у справі № 420/12157/21, від 06 липня 2023 року у справі № 580/3240/19 та інших Верховний Суд акцентував увагу на тому, що установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 600/1071/20-а, від 02 грудня 2021 року у справі № 120/1873/19-а, від 02 лютого 2023 року у справі № 826/1575/17 та інших, при задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.

Разом із тим, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а та інших, на обов`язку визначення розміру відшкодування/середнього заробітку органом, який виносить рішення по суті спору.

Тобто установивши порушення законодавства про оплату праці , що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На необхідності відповідного обчислення Верховний Суд також наголосив у постановах від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21, від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21, від 29 червня 2023 року у справі № 640/13028/21 та інших.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 року у справі №320/2542/22 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснило перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 визначивши розмір такої винагороди до виплати в сумі 146266,29 грн., однак виплату заборгованості на даний час не здійснено через відсутність коштів.

З аналізу статті 117 КЗпП України в чинній редакції слідує, що для роботодавця, з вини якого звільненому працівникові не виплачено у день звільнення належні йому суми, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність у вигляді сплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи, що ОСОБА_1 відраховано зі штату Київського районного суду міста Полтави 21.02.2023 року та на даний час повний розрахунок не проведено, відповідно період затримки розрахунку при звільненні складає більше шести місяців.

З огляду на те, що відповідач не виплатив позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд доходить висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про суддівську винагороду середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 124 342,20 грн.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, становить 746 053,20 грн. (124 342,20 грн. х 6 місяців).

Суд звертає увагу, що у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян дійшов висновку, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Зважаючи на наведене, судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Таким чином, враховуючи висновки у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 суд застосовує приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених обставин слід дійти висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З метою ефективного захисту прав позивача слід стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 746 053,20 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 17, м. Полтава, Полтавська область, 36020; код ЄДРПОУ 26304855), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (вул. Шевченка, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36011; код ЄДРПОУ 37959255) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 746 053,20 грн. (сімсот сорок шість тисяч п`ятдесят три гривні 20 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяА.Б. Головко