Рішення

від 18.12.2024 по справі 600/4403/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/4403/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі пп. Г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу - у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 щодо його звільнення з військової служби на підставі п.п. Г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років, тому має право на звільнення з військової служби на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підтвердженням самостійного виховання дитини позивач вважає доведеним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та утриманням користь неповнолітньої ОСОБА_3 аліментів.

Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби до відповідача. Оскільки відповідач не звільнив його з військової служби на підставі поданого рапорту, позивач вважає відмову відповідача протиправною.

За вказаною позовною заявою, ухвалою суду від 07.10.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду витребувано з військової частини НОМЕР_1 письмові докази по справі.

Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) подала до суду відзив, в якому просила відмовити позивачу в задоволення позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що за результатами розгляду рапорту позивача командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення: залишити клопотання солдата ОСОБА_1 про звільнення без задоволення. Рішення командира військової частини НОМЕР_1 доведено до солдата ОСОБА_1 , що підтверджується журналом реєстрації внутрішньої кореспонденції з підписом позивача про отримання.

На думку відповідача, у спірних правовідносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позаяк розірвання шлюбу не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

У відзиві відповідач також вказував на безпідставність посилань позивача щодо наявності підстав для звільнення його з військової служби «у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років», оскільки вказана підстава відсутня в ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07.05.20213, позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16.07.2024 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової частини НОМЕР_1 на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставинами, а саме: самостійним вихованням та утриманням дитини віком до 18 років.

До рапорту позивачем долучено наступні копії документів: копію паспорта громадянина України; копію картки платника податків; копію рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20.03.2024 у справі № 723/696/24; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07.05.20213; копію довідки від 21.03.2024 № 218.

Вказаний рапорт 24.07.2024 зареєстровано військовою частиною НОМЕР_1 за вх. № 4497.

За наслідками розгляду вказаного рапорту, 27.07.2024 командиром військової частина НОМЕР_1 прийнято рішення про залишення клопотання солдата ОСОБА_1 без задоволення, на підставі доповідної записки тимчасово виконуючого обов`язки командира з правової роботи начальника юридичної групи частини Сергія Черняк від 27.07.2024.

Прийняте рішення доведено до відома позивача, що підтверджується сторінкою журналу реєстрації внутрішньої кореспонденції з підписом позивача про отримання.

У доповідній записці від 27.07.2024, серед іншого, зазначено, що солдат ОСОБА_1 як підтвердження факту самостійного виховання дитини ОСОБА_3 надає рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20.03.2024 у справі № 723/696/24, відповідно до якого, суд розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Оскільки розірвання шлюбу не є підставою для звільнення відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", в доповідній записці запропоновано залишити клопотання солдата ОСОБА_1 без задоволення.

Вважаючи відмову щодо не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України № 69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З матеріалів справи видно, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації. Проходить військову службу позивач у військовій частині НОМЕР_1 .

Водночас, як видно з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб під час мобілізації в особливий період врегульовано п. 2 ч. 4 ст. 26 Законом № 2232-XII.

Зокрема, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).

Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з абз. 4 п. 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція) звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

На підставі пункту 12.11 розділу XII Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Як визначено пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення (…).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Відповідно до пункту 5 Додатку 19 Інструкції визначено Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № та визначено, зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин.

Для звільнення за цих обставин військовослужбовець зобов`язаний подати, зокрема, рапорт та документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, в даному спорі докази того, що позивач має дитину віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Як свідчать матеріали справи, позивач, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини: самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років.

Як доказ наявності сімейних обставин або інших поважних причин позивач долучив до рапорту наступні документи: копію паспорта громадянина України; копію картки платника податків; копію рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20.03.2024 у справі № 723/696/24; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07.05.20213; копію довідки від 21.03.2024 № 218.

Розглядом справи по суті встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07.05.20213, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 20.03.2024 у справі № 723/696/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, позов задоволено. Розірвано між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який зареєстрований 23.07.2011 виконавчим комітетом Борівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, про що складено актовий запис № 4.

Питання обов`язків щодо самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.

Крім того, до рапорту позивачем додано копію довідки Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області від 21.03.2024 № 218, згідно якої ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживає за вказаною адресою.

Надаючи оцінку доводам позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби, суд зазначає, що предметом доказування в цій справі є доведеність факту наявності сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: позивач має дитину віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду, та, як наслідок, встановлення наявності підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.

Між тим, суд вважає, що рішення суду про розірвання шлюбу не є достатнім та належним доказом самостійного виховання та утримання позивачем дитини віком до 18 років з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402-III (далі - Закон № 2402-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі СК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Аналіз вищезазначених положень свідчить, що розірвання шлюбу між батьками не скасовує обов`язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні.

Верховним Судом в постанові від 13.06.2018 у справі № 822/2446/17 в подібних правовідносинах викладено правовий висновок (п. 51 постанови), що рішення про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків не доводять факт відсутності участі другого батька у вихованні дитини.

Таким чином, рішення суду про розірвання шлюбу, яке позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби, не є належними доказом того, що він самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, оскільки не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.

Між тим, доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків або позбавлена батьківських прав, що свідчило б про самостійне виховання позивачем неповнолітньої дитини, позивачем не надано до суду.

На переконання суду, доказами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років одним з батьків є, зокрема: свідоцтво про смерть батька або мати; рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батька (матері) безвісти зниклим (відсутнім), рішення суду про оголошення батька (матері) померлим, рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини; відбування покарання у місцях позбавлення волі.

Вказані документи об`єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.

Разом з тим, позивачем не пред`явлено до суду жодних документів, які б підтвердили факт відсутності участі матері ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 віком до 18 років, неможливості виконувати обов`язки стосовно виховання та утримання своєї дитини.

За таких обставин, суд вважає, що додані до рапорту позивачем документи не підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: факт самостійного виховання та утримання ним дитини віком до 18 років.

Окрім того, звертаючись з рапортом про звільнення з військової служби, позивач не надав відповідачу інших належних та допустимих доказів, які можуть слугувати підставою для звільнення його з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, оскільки останній не підтвердив наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: самостійне виховання та утримання дитини віком до 18 років.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Доводи позивача щодо протиправної відмови відповідачем у звільненні з військової служби у спірних правовідносинах, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Посилання позивачем у позові на судовий наказ Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26.07.2024 у справі № 723/2808/24, характеристику, а також довідку від 03.07.2024, як на підставу самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки, суд відхиляє, оскільки вказані документи не долучалися позивачем до рапорту про звільнення з військової служби.

Крім того, суд звертає увагу, що судовий наказ Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26.07.2024 у справі № 723/2808/24, характеристику, а також довідку від 03.07.2024 не є належними та допустимими доказами, які слугувати підставою для звільнення позивача з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4, абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, оскільки не підтверджують самостійне виховання та утримання ним неповнолітньої доньки.

Не бере до уваги суд також твердження позивача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах Закону України «Про правотворчу діяльність» в частині подолання прогалини у формі аналогії права чи аналогії закону, оскільки відповідно до пункту 1 Розділу XIV "Прикінцеві положення" Закону України "Про правотворчу діяльність" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. Тобто, вказаний Закон набрав чинності, однак не введений у дію, у зв`язку з дією воєнного стану в Україні.

Інші доводи позивача суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують правомірність непогодження відповідачем звільнення його з військової служби.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя В.К. Левицький