Ухвала

від 19.12.2024 по справі 620/16526/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 грудня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/16526/24

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіна М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И Л А:

12.12.2024 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) звернувся до суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення з 23.05.2022 до 31.08.2024 без урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік (а саме, станом на: 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення з 23.05.2022 до 31.08.2024 відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками до вказаної постанови, та провести його виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 видати йому оновлений грошовий атестат та оновлену довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, для обчислення пенсії відповідно до статті 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами)» із зазначенням розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, а також із зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за період з 23.05.2022 до 31.08.2024, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за період з 23.05.2022 по 31.08.2024, за весь час затримки виплати.

Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Перевіряючи позовну заяву на відповідність вимогам процесуального закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, з огляду на таке.

Так, загальні вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, визначені у статті 160 КАС України, а перелік документів, що додаються до позовної заяви наведений у статті 161 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно з вимогами частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Проте, в порушення наведених вище норм процесуального права, позивачем не надано суду копії позовної заяви з доданими до неї документами у кількості відповідно до учасників справи для одного з відповідачів, в одному примірнику. Крім того, у наданій позивачем копії позову з додатками відсутні копії заяви про поновлення строку звернення до суду, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої допомоги.

Також позивач не надав до суду документ про сплату судового збору за подання до суду позову немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн, або документи, які підтверджують підстави звільнення його від сплати відповідно до закону.

До того ж, суд зазначає, що частиною шостою статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

12.12.2024 позивач разом із цим позовом подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення та поновити йому цей строк, посилаючись на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.08.2024 №489-РС він був звільнений з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та з 31.08.2024 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; знятий з речового забезпечення військової частини НОМЕР_2 та йому виданий речовий атестат. Вважаючи, що відповідач не в повному обсязі виплатив йому грошове забезпечення, позивач через адвоката 16.09.2024 звернувся до військової частини НОМЕР_2 з вимогою надати довідки про його грошове забезпечення та усі види грошових виплат за період з 23.05.2022 по 31.08.2024, проте відповіді від останньої не отримав.

Крім того, позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду посилається на те, що впродовж усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду, зокрема, із позовними заявами та іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні питання щодо поважності наведених заявником причин пропуску строку звернення до суду, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктами 6 та 7 частини першої статті 167 КАС України серед загальних вимог до форми та змісту письмового клопотання встановлено, що таке клопотання повинно містити перелік документів та інших доказів (за наявності), що до нього додаються, а також інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку, що при зверненні до суду з письмовим клопотанням щодо вирішення певного питання заявник повинен надати відповідні докази (за наявності), які підтверджують викладені у клопотанні обставини.

Перевірячи поважність вказаних позивачем у заяві причин пропуску строку звернення, суд вважає, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, на їх підтвердження, зважаючи на таке.

Так, приписами частини першої статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, згідно статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 23.05.2022 по 18.07.2022 строк звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці - не застосовується, а після цієї дати, тобто з 19.07.2022 застосуванню підлягає тримісячний строк, перебіг якого починається з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені особі при звільненні.

Водночас, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 зробив висновок про те, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантин.

У свою чергу, суд констатує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбаченихКодексом адміністративного судочинства Українипевних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Тому, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на звернення до суду, встановлений законом, може бути підставою для висновку про його пропуск з поважних причин.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, тобто має системний характер, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, які складові воно має, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Тож з дня отримання виплати особа, якій вона здійснюється, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. У цьому разі особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.

Тож, враховуючи наведене вище, а також те, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) припинена 30.06.2023, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом лише 12.12.2024, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду у частині позовних вимог, які стосуються обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.09.2023 по 31.08.2024, у тому числі щодо видачі оновленого грошового атестату, а наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду причини без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду з відповідною позовною заявою та без надання відповідних доказів на підтвердження обставин, які обумовили пропуск цього строку, на переконання суду, є неповажними.

Щодо посилання позивача у заяві на введення воєнного стану, то суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.12.2022 у справі №990/102/22 зауважила, що обставина повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України могла унеможливити дотримання встановленого законом процесуального строку, однак поважними такі причини можна визнати лише за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку.

До того ж, суд звертає увагу на правові висновки, викладені у пункті 57 постанови Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24 щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, відповідно до яких, проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Таким чином, позивач не подав до суду докази на підтвердження обставин, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду.

У відповідності до вимог частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно із частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки позивач може усунути у десятиденний строк з моменту отримання ухвали, подавши до суду: копії позовної заяви з доданими до неї документами для одного з відповідачів, в одному примірнику; копії заяви про поновлення строку звернення до суду, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правничої допомоги; документ про сплату судового збору за немайнову вимогу, що складає 1211,20 грн, або документи, які підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону; заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням інших підстав для його поновлення з наданням відповідних доказів поважності причин його пропуску.

У разі неусунення цих недоліків позовної заяви щодо частини вимог, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України буде повернута позивачеві.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

Керуючись статтями122, 123,160,161,169, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

У Х В А Л И Л А:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків його позовної заяви.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява разом із доданими до неї матеріалами буде йому повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Марія ДУБІНА