Постанова

від 27.11.2024 по справі 752/15928/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 року м. Київ

Справа № 752/15928/22

Провадження: № 22-ц/824/10565/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддівНежури В. А., Соколової В. В.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника Генерального прокурора Літвінової Вікторії в інтересах держави в особі Київської міської ради та адвоката Левковича Тараса Володимировича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К. В.,

у справі за позовом заступника Генерального прокурора Дмитра Вербицького в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом визнання договорів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та проведеної на їх підставі державної реєстрації права, зобов`язання повернути земельні ділянки,

у с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року заступник Генерального прокурора Вербицький Д. в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі по тексту - КМР, позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , відповідач), треті особи: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив» «Котміст» (далі по тексту - ОКЖК «Котміст»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка» (далі по тексту - ТОВ «Будівельна спілка» ), ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 ), мотивуючи його тим, що рішенням Київської міської ради № 147/649 від 02 грудня 1999 року «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» створено на території острова Жуків у м. Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків», який включає в себе 1794,6 га земель на території острова «Жуків» у м. Києві, які перебувають під особливою державною охороною. Острів «Жуків» та прибережну смугу до південної межі міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту.

Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного Шосе у Голосіївському районі м. Києва» передано ОБЖК «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га, які фактично розташовані на території острова Жуків у м. Києві.

ОКЖК «Котміст» оформив правовстановлюючі документи на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га і 0,2402 га та вніс їх до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка».

У подальшому земельну ділянку, площею 6,0799 га, яка є частиною земельної ділянки площею 34,3740 га (кадастровий номер 8000000000:90:371:0019), ТОВ «Будівельна спілка» за договором дарування від 29 січня 2009 року відчужило на користь ОСОБА_2 , яким здійснено її поділ на 32 окремі земельні ділянки та оформлено нові правовстановлюючі документи на них.

24 жовтня 2013 року та 25 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110 і 8000000000:90:371:0111, перейшли у власність ОСОБА_1 .

Земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_3 , а 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін у відповідній частині постановами Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 355/189 від 01 жовтня 2007 року про передачу ОКЖК «Котміст» спірних земельних ділянок. Судами встановлено порушення ст.ст. 41, 127 ЗК України, ст.ст. 133, 134, 137 ЖК УРСР при передачі земельних ділянок; зазначено, що передані земельні ділянки розташовані в межах суб`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «острів Жуків».

Розташування спірної земельної ділянки у межах ландшафтного заказника та заплави річки Дніпро згідно з чинним законодавством свідчить про віднесення її до земель природно-заповідного і водного фондів, що унеможливлює перебування земельної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для житлової забудови.

Крім того, вказано, що спірна земельна ділянка належить до зони охоронюваного ландшафту, на ній заборонено здійснювати діяльність, яка може негативно впливати на цей природний комплекс, зокрема, проводити містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи.

Позивач вказує, що на підставі положень ст. 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України, спірна земельна ділянка не може перебувати у приватній власності з виникненням приватного володільця.

На підставі викладеного, просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельними ділянками на 21 км Столичного шосе в Голосіївському районі міста Києва, шляхом:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110 від 24 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111 від 25 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 від 29 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2013 року, індексний номер 7176476, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24 жовтня 2013 року за номером 3046279, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2013 року, індексний номер 7181735, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24 жовтня 2013року за номером 3048967, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 жовтня 2013 року, індексний номер 7199544, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 25 жовтня 2013 року за номером 3056336, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 жовтня 2013 року, індексний номер 7359260, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 29 жовтня 2013 року за номером 3129069, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки площею 0,197 га кожна з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 та 8000000000:90:371:0112, розташовані на 21 км Столичного шосе в Голосіївському р-ні м. Києва, територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельними ділянками на 21 км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109 від 24 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2013 року, індексний номер 7176476, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24 жовтня 2013 року за номером 3046279, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0109.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110 від 24 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.10.2013, індексний номер 7181735, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 24.10.2013 за номером 3048967, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0110.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111 від 25 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 жовтня 2013 року, індексний номер 7199544, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 25 жовтня 2013 року за номером 3056336, припинивши право власності ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0111.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 від 29 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 жовтня 2013 року, індексний номер 7359260, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 29 жовтня 2013 року за номером 3129069, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Офісу Генерального прокурора 267 233 грн 40 коп. судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладені договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок між відповідачем ОСОБА_1 , як покупцем, з однієї сторони, та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як продавцями, з іншої сторони, вчинені з порушенням вимог закону, а тому підлягають визнанню недійсними. У разі визнання недійсним договору, що стало підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації. З урахуванням цього, суд вважав правильним способом захисту в цій частині заявлені позивачем вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійсненої на їх підставі державної реєстрації права власності відповідача на спірні земельні ділянки. Підстави для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача повернути спірні земельні ділянки територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради відсутні, суд першої інстанції вважав неефективним способом захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги заступник Генерального прокурора та узагальнені доводи

Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду в частині незадоволеної позовної вимоги про зобов`язання повернути земельні ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким таку вимогу задовольнити.

Скарга мотивована її тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначено, що, відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки, суд не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушених прав у спорах про захист земель природо-заповідного фонду (постанова від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16). Крім того, суд не спростував доводів прокурора про доцільність обраного способу захисту, обмежившись лише твердженням про те, що у цьому немає потреби, адже визнано недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок та скасовано реєстрацію права власності відповідача на них.

Також, зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що саме повернення земельних ділянок забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися належним йому майном, та помилково не застосував ст. 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення в оскаржуваній частині.

Зауважено, що суд першої інстанції, зазначивши, що визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності є достатнім для поновлення прав територіальної громади м. Києва, не врахував, що спірні земельні ділянки відповідач набула не від Київської міської ради, а від фізичних осіб, а тому визнання договорів недійсними не зумовлює виникнення у Київської міської ради будь-яких речових прав на ділянки, що відчужувалися за договорами.

Також вказано, що суд помилково застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, тоді як правовідносини у цій справі є іншими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги адвоката Левковича Т. В. в інтересах ОСОБА_1 та узагальнені доводи скарги

Представник відповідача адвокат Левкович Т. В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у їх задоволенні.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд помилково визначив позов як негаторний, не врахувавши, що сформульовані позовні вимоги про усунення перешкод власнику, автоматично не вказують на те, що вимоги про визнання правочинів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав є негаторними. При цьому, вирішення питання щодо природи заявленого позову було вирішальним для правильного та належного розгляду спору та, відповідно, і для питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Вказував, що оскільки позивачем було заявлено віндикаційну вимогу, вимоги щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію прав з припиненням права власності відповідача на земельні ділянки не можуть вважатися ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу держави. Обрання неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Також вказував, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач набула права власності від особи, яка не мала права розпоряджатися земельними ділянками, а, отже, в розумінні приписів ЦК України, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а позбавлення її права власності матиме «індивідуальний і надмірний тягар», оскільки відповідачка набула спірне майно у законний спосіб. Втручання у право власності відповідачки не буде «пропорційним», оскільки за рахунок добросовісного набувача майна вирішуються попередні помилки, дії, бездіяльність осіб та державних органів. Позбавлення відповідача майна без належної компенсації не забезпечить «необхідний справедливий баланс» між інтересами сторін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Куліковій С. В. у складі колегії суддів: головуючий суддя Кулікова С. В., судді Болотов Є. В., Музичко С. Г.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року справу призначено судді-доповідачу Невідомій Т. О. у складі колегії суддів: головуючий суддя Невідома Т. О., судді Нежура В. А., Соколова В. В.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу представника відповідача, зазначивши, що доводи апеляційної скарги не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення, приписи про позовну давність на такі позови не розповсюджується. Спірні земельні ділянки є землями з особливим правовим титулом і режимом, якими передбачено пріорітет державної та комунальної власності над приватною власністю та за прямою вказівкою закону унеможливлює заволодіння цими землями приватними особами. Тож належним способом захисту у правовідносинах щодо їх повернення законним власникам є звернення із негаторним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурора, адвокат Левкович Т. В. в інтересах ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що твердження про заявлення саме негаторного позову є безпідставним, а відтак доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на дійсних обставинах справи.

ОСОБА_2 у своїх письмових поясненнях, заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив визнати вимоги позивача віндикаційними вимогами та застосувати строки позовної давності до таких вимог. Також вважає, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель природно - заповідного фонду та історико-культурного призначення, а також заплавних земель, а з наданих картографічних матеріалів лінія позначена коричневим кольором визначає межу міста Києва.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представник КМР Бухванистий О. В. та прокурор Сімаченко А. О. підтримали подану апеляційну скаргузаступника Генерального прокурора Літвінової Вікторії в інтересах держави в особі Київської міської ради

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від адвоката Левковича Т. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справу.

Вирішуючи клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2024 року, за заявою адвоката Левковича Т. В. в інтересах ОСОБА_1 забезпечено його участь у судовому засіданні, призначеного на 27 листопада 2024 року на 14 год. 30 хв., в режимі відеоконференції.

Клопотання про відкладення мотивовано тим, що адвокат Левкович Т. В. перебуває на лікарняному, на підтвердження чого останній надав витяг з медичного висновку про тимчасову непрацездатність. Однак, зі змісту клопотання та медичного висновку неможливо встановити причини неможливості адвоката Левковича Т. В. приймати участь у судовому засіданні у режимі відео конференції.

Адвокатом Левковичем Т. В. в інтересах ОСОБА_1 , у повній мірі викладено свої доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням у апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу прокурора. Ні в апеляційній скарзі, ні у відзиві на апеляційну скаргу та у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами справи за відсутності ОСОБА_1 або адвоката Левковича Т. В.

Згідно висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16, відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. В той же час, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, в пункті 1 статті 6 зазначає, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на розгляд його справи протягом розумного строку. Крім того, Європейська хартія про закон «Про статус суддів» також в п. 1.6 зазначає, що держава зобов`язана забезпечити суддів засобами для належного виконання ними своїх задач, в тому числі й для розгляду справ протягом розумних строків.

За викладених обставин та ураховуючи те, що справа перебуває в провадженні суду з квітня 2024 року, подання представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції, за відсутності об`єктивної неможливості реалізувати своє право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та її представника.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» створено на території о-ва Жуків у м. Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» (а.с. 68-70, том 1).

До складу заказника увійшли землі, що перебували в користуванні комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа», колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське», а також міські землі, які офіційно не передані у власність чи користування.

Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва» кооперативу передано у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га і 0,2402 га , а всього загальною площею 74,69 га, які розташовані на території о-ва Жуків у м. Києві (а.с.76-79, том 2).

На підставі вказаного рішення ОКЖК «Котміст» 02 січня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №006272 на земельну ділянку, яка розташована на 21 - му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києві з кадастровим номером 8000000000:90:371:0019 (а.с.83-84, том 2).

У подальшому вказану земельну ділянку ОКЖК «Котміст» внесено до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка».

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №030425 від 30 жовтня 2008 року ТОВ «Будівельна спілка» на підставі рішення Господарського районного суду м. Києва від 07 квітня 2008 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0019 (а.с. 85-86, том 1).

26 січня 2009 року на підставі договору дарування ТОВ «Будівельна спілка» подарувало, а ОСОБА_2 прийняв у дар частину від земельної ділянки площею 34,3740 га (кадастровий номер 8000000000:90:371:0019), а саме 6,0799 га. (а.с. 119-124, том 2).

Після оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 здійснив її поділ на 32 окремі ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0042, 8000000000:90:371:0090 - 8000000000:90:371:0120 та оформив право власності на них.

24 жовтня 2013 року та 25 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу, на підставі яких три земельні ділянки площею 0,197 га, кожна, з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110 і 8000000000:90:371:0111 перейшли у власність ОСОБА_1 (а.с. 125-137, том 2).

Земельну ділянку площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_3

29 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,197 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0112 (а.с. 138 - 141, том 2).

Таким чином, на підставі вказаних угод до відповідача перейшло право власності на чотири земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 і 8000000000:90:371:0112 площею 0,197 га кожна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави (а.с. 147- 178, том 2):

- визнано недійсними з моменту прийняття такі рішення Київської міської ради: від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «КОТМІСТ» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва»; від 08 жовтня 2009 року № 494/2563 «Про поновлення дії рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «КОТМІСТ» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва»; від 25 березня 2010 року № 468/3906 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 27 січня 2010 року №79-6-00734»;

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6,2572 га, укладений 24 грудня 2009 року між Київською міською радою та ОКЖК «КОТМІСТ», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27 січня 2010 року за № 79-6-00734;

- зобов`язано ОКЖК «КОТМІСТ» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, розташовану за адресою: 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 6,2572 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0028 вартістю за нормативною грошовою оцінкою 19439726 грн 24 коп;

- визнано недійсними видані ОКЖК «КОТМІСТ» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ № 006274, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00191, № 07-8-00192 та № 07-8-00193.

- визнано недійсними видані ТОВ «Земконтракт» державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 011938 та серії ЯЖ № 011939, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00383 та № 07-8-00382;

- визнано недійсними видані ТОВ «Лігабуд» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 011940 та серії ЯЖ № 011941, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00385 та № 07-8-00384;

- визнано недійсним видані ТОВ «Срібна затока» державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЖ № 011924, зареєстрований 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00414, серії КВ № 137630, серії КВ № 137631, серії КВ № 137632, серії КВ № 137633, серії КВ № 137634, серії КВ № 137635, серії КВ № 137636, зареєстровані 05 липня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00456, № 07-8-00457, № 07-8-00458, № 07-8-00459, № 07-8-00460, № 07-8-00454, № 07-8-00455;

- визнано недійсним виданий ТОВ «Сателін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137642, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00472;

- визнано недійсним виданий ТОВ «Провін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137637, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00473;

- визнано недійсними видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» державні акти на право власності на земельні ділянки: серії КВ № 137640, серії КВ № 137638, серії КВ № 137639, серії КВ № 137641, які зареєстровано 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00469, № 07-8-00471, № 07-8-00470, № 07-8-00468;

- визнано недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно: від 15 листопада 2013 року № 12840058, від 25 грудня 2013 року № 15437565, від 25 грудня 2013 року № 15437177, від 25 грудня 2013 року № 15436660, від 25 грудня 2013 року № 15436954, видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;

- скасовано рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію права власності ТОВ «Інтеграліті Інвест» на нерухоме майно: від 15 листопада 2013 року № 7969134, від 25 грудня 2013 року № 9526148, від 25 грудня 2013 року № 9526128, від 25 грудня 2013 року № 9526096, від 25 грудня 2013 року № 9526120;

- визнано відсутність в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Земконтракт», ТОВ «Лігабуд», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Сателін», ТОВ «Провін», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «Башта-2» та ТОВ «ФК «Індекс-Груп» права власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 22,2526 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0019; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 5,3893 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0041; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,6522 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0043; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 30,5199 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0020; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,2402 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0026; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 2,5 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0161; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,69 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0162; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,69 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0163; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 1 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0167; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 8 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0166; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 13,2399 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0164; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 4,4 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0165; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 14, 6199 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0169; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,75 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0172; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,6901 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0173; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 12,2861 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0174; 21-й км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,8937 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0175 загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 107 148 652 грн 55 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № № 006272, 006273 та 006274, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: 21 км Столичного шосе, Голосіївський р-н, м. Київ, залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили (а.с. 216- 245, том 2).

Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками № № 1, 2 (а.с. 218 - 226, том 1).

Згідно додатку № 1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури міста Києва» Жуків острів і прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту (пункт 4.1).

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі лісового господарства «Конча-Заспа» та колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське» (а.с. 68, том 1).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» підтверджено правовий режим острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано у підпункті 3.4.1 додатку № 1 до розпорядження.

У матеріалах справи міститься висновок Інституту географії НАН України від 13 липня 2020 року № 01-03/110 та картографічні матеріали, надані на запит Офісу Генерального прокурора від 02 липня 2020 року № 15/2/1-8687-11, відповідно до яких належні відповідачу земельні ділянки, розміщені в південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649. Поєднання спірних ділянок утворює два цілісних ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега озера Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра. Згідно з геоморфологічною картою Києва спірні земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) річки Дніпра.

Згідно висновку, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 , щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0094, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175 до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року для визначення відповідності (невідповідності) розташування спірних земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва було проведено кореляцію (пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на «основний кресленик історико-архітектурного опорного плану та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст»» та зроблено висновок, що шляхом кореляції та порівняння доведено, що зазначені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту.

З наданих картографічних матеріалів зі схемами розміщення спірних земельних ділянок з відповідними графічними позначеннями, сформовані, у тому числі, за даними Публічної кадастрової карти, вбачається розташування спірних ділянок у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Позиція суду апеляційної інстанції

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Левкович Т. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі водного фонду.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Положеннями статтей 43, 44 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України».

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Законом та іншими актами законодавства України.

Частиною 3 статті 7 зазначеного Закону визначено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 Закону визначено допустимі види використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду та встановлено можливість здійснення діяльності, яка не суперечитиме цільовому призначенню територій та об`єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

У статті 1 вказаного Закону визначено, що заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно з п.ґ ч.4 ст.83 ЗК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Пунктом 7 статті 80 ВК України визначено, що з метою охорони водності малих річок забороняється надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Частиною 1 статті 32 вказаного Закону визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками №№1, 2.

Відповідно до додатка №1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури міста Києва» Жуків острів і прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту (пункт 4.1).

Рішенням Київської міської ради VI сесії XXIII скликання від 02 грудня 1999 року №147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків було оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі Лісового господарства «Конча-Заспа» та Колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське».

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» підтверджено статус острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано у підпункті 3.4.1 додатку №1 до розпорядження.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлю наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

На підтвердження того, що спірні земельні ділянки віднесені до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» і заплави річки Дніпро та до зони охоронюваного ландшафту прокурором було надано інформаційну довідку від 06 жовтня 2022 року №01-03/143, складену завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук Спицею P.O., висновок щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0009, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111, 8000000000:90:371:0112 до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 та картографічні матеріали із відповідними схематичними позначеннями.

Згідно інформаційної довідки від 06 жовтня 2022 року №01-03/143, складеної завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук Спицею P. O. спірні земельні ділянки розміщені в південній частині Ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року №147/649. Поєднання спірних ділянок утворює два цілісних ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега оз. Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра. Згідно з геоморфологічною картою Києва, спірні земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра (а.с. 22,26, том 2).

Відповідно до висновку, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0094, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175 до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року для визначення відповідності (невідповідності) розташування спірних земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва було проведено кореляцію (пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на «основний кресленик історико-архітектурного опорного плану та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст» та зроблено висновок, що шляхом кореляції та порівняння доведено, що зазначені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту (а.с. 13-23, том 3).

З наданих картографічних матеріалів зі схемами розміщення спірних земельних ділянок з відповідними графічними позначеннями, сформовані, у тому числі, за даними публічної кадастрової карти вбачається розташування спірних ділянок у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків».

Указане спростовує доводи ОСОБА_2 про те, що спірні земельні ділянки не розташовані на території охоронюваного ландшафту.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави р. Дніпро, а отже є землями природно-заповідного фонду.

При цьому колегія суддів зауважує, що відсутність установлених меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» не впливає на розташування спірних ділянок на території охоронюваного ландшафту, що підтверджено належними доказами.

Оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави р. Дніпро, отже є землями природно-заповідного фонду, надання їх у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, враховуючи, що спірні земельні ділянки, власником яких на даний час є ОСОБА_1 вибули з комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва», яке визнане судовими рішеннями недійсним, колегія суддів приходить до висновку, що волі територіальної громади міста Києва на таке вибуття не було.

Частиною 3 статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року №183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц).

Отже, за вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірні земельні ділянки з володіння відповідача ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель природо-заповідного та водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

Відповідач ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мала і повинна була знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги та в зоні охоронюваного ландшафту, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність.

За таких обставин повернення спірних земельних ділянок від ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в його право власності.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду, землями в зоні охоронюваного ландшафту всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10228/14-ц).

Зайняття земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Аналогічний висновок міститься і у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі №911/3306/17, від 09 вересня 2020 року у справі №487/5434/17.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц сформульовано висновок про те, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Як встановлено вище, постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, 006273 та 006274, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: 21 км Столичного шосе, Голосіївський р-н, м. Київ.

Колегія суддів зауважує, що за наявності судового рішення у справі № 355/3189, для повернення спірних земельних ділянок, оспорювання наступних правочинів, щодо спірного майна і проведених на підставі них реєстраційних дій, що посвідчують відповідне право відповідача, не є ефективним способом захисту права власника, а тому вимоги прокурора про визнання недійсних договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації задоволенню не підлягають.

Повернення земельної ділянки державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що вказаний позов є негаторним, а відтак, посилання сторони відповідача на те, що прокурор пропустив трирічний строк звернення до суду з даним позовом є безпідставними, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням належного та ефективного способу захисту порушених прав та інтересів позивача, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 та 8000000000:90:371:0112, розташовані на 21 км Столичного шосе в Голосіївському р-ні м. Києва, територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 265992 грн 90 коп. (29772 грн - за дванадцять вимог немайнового характеру, 236220 грн 90 коп. вимогу майнового характеру та 1240 грн 50 коп - за подання заяви про забезпечення позову (а.с. 51,67, том 1), та за подання апеляційної скарги 354331 грн 35 коп. (а.с. 223а, том 3).

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь Офісу Генерального прокурора слід стягнути судові витрати у розмірі 590552 грн 25 коп., пропорційно до задовлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.369, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора Літвінової Вікторії в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити.

Апеляційну скаргу адвоката Левковича Тараса Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) повернути земельні ділянки площею 0,197 га кожна з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111 та 8000000000:90:371:0112, розташовані на 21 км Столичного шосе в Голосіївському р-ні м. Києва, територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Офісу Генерального прокурора (Код ЄДРПОУ 00034051, адреса: м. Київ, вул. Різницька, 13/15) 590552 (п`ятсот дев`яносто тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19 грудня 2024 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова