Постанова

від 19.12.2024 по справі 200/3064/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року справа №200/3064/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 р. у справі № 200/3064/24 (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 317 226,38 грн..

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 р. позов задоволено частково. Стягнуто з 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 192 024,56 грн.. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області є державною організацією, яка фінансується виключно за рахунок коштів державного бюджету та проводить видатки лише в межах фонду грошового забезпечення на відповідний рік. Також, відповідач наполягає на зменшенні розміру виплат, зокрема, виходячи з співмірності розміру втрачених сум.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим 22 грудня 2017 року.

З 01.02.2015 року по 22.07.2022 року позивач проходив службу у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області.

23.09.2023 року представник позивача звернувся до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області з запитом щодо виплати індексації грошового забезпечення з 01.02.2015 року по 20.07.2022 року. Відповідь на адвокатський запит відповідач не надав.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.01.2024 року у справі №200/6595/23, яке набрало законної сили 12.02.2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області було задоволено частково.

Визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо застосування січня 2016 року, як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2015 року по 28.02.2018 року ОСОБА_1 .

Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2015 року по 28.02.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 22.07.2022 року з урахуванням абзацу 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів заселення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.07.2022 року, з урахуванням абзацу 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів заселення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Згідно даних з карткового рахунку відповідачем на виконання рішення суду від 12.01.2024 року у справі № 200/6595/23 позивачу на підставі наказу ГУ ДСНС України у Донецькій області №345-НК/50 від 23.04.2024, було виплачено індексацію грошового забезпечення 08.05.2024 року у розмірі 317 242,25 грн..

Згідно даних архівної відомості щодо ОСОБА_1 за січень грудень 2022 року, грошове забезпечення позивача за січень 2022 року складає 14319,41 грн.; грошове забезпечення позивача за лютий 2022 року складає 31506,12 грн., за березень 2022 року складає 57701,68 грн.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Судом першої інстанції позов задоволено частково, стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) шестимісячного терміну, в розмірі 192 024,56 грн..

Позивачем апеляційна скарга не подана, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина та засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункти 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Суд зауважує, що чинним спеціальним законодавством не врегульовано питання щодо виплати середнього заробітку або компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, строки проведення розрахунку при звільненні, а також відповідальність за недотримання вказаних строків передбачені положеннями статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У тих правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, за загальним правилом, пріоритетними є саме норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах таких положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 року, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а, від 05.08.2020 року у справі №826/20350/16, від 24.12.2020 року у справі № 340/401/20, від 28.01.2021 року у справі №240/11214/19 та інших.

Відтак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було застосовано до спірних правовідносин положення статей 116 та 117 КЗпП України.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон №2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана саме ця редакція норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем, отже має бути застосована до спірних правовідносин.

Верховний суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 дійшов наступних правових висновків: «Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022р. правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022р. підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

П.73 Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.»

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.07.2022 року (дата звільнення) по 08.05.2024 року (дата виплати грошового забезпечення).

Відтак, при вирішенні спору суд першої інстанції правомірно керувався редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо зменшення розміру виплат, виходячи з співмірності розміру втрачених сум, колегією суддів не прийнято до уваги.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 р. у справі № 200/3064/24 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 р. у справі №200/3064/24 - залишити без змін.

Повне судове рішення 19 грудня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко