Постанова

від 18.12.2024 по справі 580/9427/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/9427/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Янківська В.П., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в Черкаській області, ГУ ПФУ в Закарпатській області) в якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №971010136936 від 20.09.2024 про відмову в перерахунку пенсії;

2) зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , у розмірі 82% суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи зі стажу роботи на посаді судді - 36 років 4 місяці 2 дні, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.09.2024 року за №04-16/42/24, згідно якої суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 01.01.2024 складає 299 772 грн, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року значений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - ГУ ПФУ в Черкаській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скаувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Черкаській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі №580/5760/24 зобов`язано Черкаський апеляційний суд видати ОСОБА_1 , довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 01.01.2024, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

На виконання вказаного судового рішення Черкаський апеляційний суд, відповідно до додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України, видав довідку від 09.09.2024 за №04-16/42/24, за підписом голови суду та головного бухгалтера про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, станом на 01.01.2024 складає 299 772,00 грн.

12.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді, у розмірі 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.09.2024 року за №04-16/42/24.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 20.09.2024 №971010136936, за результатами розгляду заяви позивача, у порядку екстериторіальності, відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні такого перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Підставою прийняття оскаржуваного рішення пенсійним органом стало те, що з 01.01.2024 у суддів, які працюють на відповідних посадах, базовий розмір, з якого визначаються посадові оклади не змінювався і залишився на рівні 2102 грн., а тому підстави для перерахунку пенсії, згідно ст.142 Закону № 1402-VIII відсутні.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивачки до суду з даним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 20.09.2024 №971010136936 про відмову в перерахунку пенсії та зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок і виплатити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2024 року, відповідно до довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.09.2024 року за №04-16/42/24.

Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Проте, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , у розмірі 82% суддівської винагороди судді, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.09.2024 №04-16/42/24, починаючи з 01.01.2024, з врахуванням фактично виплачених сум, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Частиною 1 статті 4 Закон № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Згідно з ч.3 ст. 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.

Відповідно до ч.ч. 4-5 ст.142 Закону № 1402-VI у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Так, у рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У свою чергу, визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Як вже вище зазначено судом, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Зазначений висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Окрім того, до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

У свою чергу, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закони № 1082-ІХ, № 1928-ІХ та №2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку, відповідач протиправно відмовив позивачці у перерахунку грошового забезпечення судді, на підставі довідки про суддівську винагороду Черкаського апеляційного суду від 09.09.2024 року за №04-16/42/24.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки про суддівську винагороду від 09.09.2024 року за №04-16/42/24 року, яка видана Черкаського апеляційного суду, а тому оскаржене рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області є протиправним та підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в даній частині залишенню без змін.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині зобов`язання саме ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок і виплатити щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2024 року, відповідно до довідки від 09.09.2024 року за №04-16/42/24 року, яка видана Черкаського апеляційного суду, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, з огляду на наступне.

Як вже вище зазначено колегією суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №971010136936 від 20.09.2024 про відмову в перерахунку пенсії судді у відставці ОСОБА_1 , на підставі довідки від 09.09.2024 року за №04-16/42/24 року, яка видана Черкаського апеляційного суду.

Відповідно, законними є висновки суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року, на підставі довідки від 09.09.2024 року за №04-16/42/24 року, яка видана Черкаського апеляційного суду.

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено - ГУ ПФУ у Закарпатській області.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що дії зобов`язального характеру щодо перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є - ГУ ПФУ в Закарпатській області.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року по справі № 500/1216/23.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню, з зобов`язанням ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити перерахунок і виплатити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2024 року, відповідно до довідки від 09.09.2024 року за №04-16/42/24 року, яка видана Черкаського апеляційного суду, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга частковому задоволенню, оскільки рішення суду в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок і виплатити щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , у розмірі 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи з її стажу роботи на посаді судді - 36 років 4 місяці 2 дні, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.09.2024 №04-16/42/24, згідно якої суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 01.01.2024, складає 299 772,00 грн., починаючи з 01.01.2024, з врахуванням фактично виплачених сум.

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 20453063) здійснити перерахунок і виплатити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2024 року, відповідно до довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 09.09.2024 №04-16/42/24, з врахуванням фактично виплачених сум.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено 18.12.2024 року