Постанова

від 19.12.2024 по справі 500/5567/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5567/24 пров. № А/857/26880/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 500/5567/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-

суддя в 1-й інстанції Баб`юк П.М.,

дата постановлення ухвали 08.10.2024,

місце ухвалення рішення м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення не зазначено, -

В С Т А Н О В И В :

13 вересня 2024 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, в якому позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ";

-визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України від14.08.2024 №2269-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ";

-поновити ОСОБА_1 на посаді консула Консульства України в Порту;

-стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 15.08.2024 по дату фактичного поновлення на посаді;

-стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_1 500000,00 грн завданої моральної шкоди.

Ухвалою судді від 18.09.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з моменту її отримання для усунення недоліків позовної заяви шляхом:

-сплати судового збору у встановленому законом розмірі на належний рахунок та подання до суду належних доказів такої сплати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.;

-подання до суду заяви про поновлення строку на звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ".

Ухвалою судді від 07.10.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ", вказані у заяві позивача від 27.09.2024.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос "Про відкликання ОСОБА_1 ", повернуто позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.

Продовжено розгляд питання відкриття провадження у справі щодо решти позовних вимог.

Ухвалою судді від 08.10.2024 в іншій частині позовних вимог прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Не погоджуючись із ухвалою від 07.10.2024 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, таку оскаржила позивач, подавши на неї апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовною заявою про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 », вказані у заяві позивача від 27.09.2024; передати позовну заяву у відповідній частині позовних вимог до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду в рамках судової справи №500/5567/24.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апелянт, вказала, зокрема, що суд першої інстанції неправильно, необ`єктивно та неповно оцінив такий доказ як клінічна довідка від 27.06.2024.

Висновок суду першої інстанції про те, що фази стресу, тривоги і безсоння, а також розлад адаптації не є поважними причинами, які перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права нічим не обґрунтований та є безпідставним. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в клінічній довідці від 27.06.2024 зазначається лише про «деякі покращення стану хворої» та про збереження симптоматики тієї хвороби, яка була причиною перебування позивача на лікарняному у період з 24.04.2024 по 07.05.2024 та з 03.06.2024 по 27.06.2024.

Отже, якщо хвороба позивача була поважною причиною для неможливості звернутися до суду у період з 24.04.2024 по 07.05.2024 та з 03.06.2024 по 27.06.2024, то збереження симптоматики цієї ж хвороби (до того ж пов`язане із триваючим розладом адаптації) так само має розглядатися як поважна причина пропуску строку на звернення до суду і в подальшому.

Суд першої інстанції також не звернув увагу та не надав належної оцінки висновку лікаря, прямо вказаному у клінічній довідці від 27.06.2024 про те, що станом на дату зазначеної довідки позивач «перебуває в стані захворювання».

Таким чином, наявний доказ прямо свідчить про те, що станом на 27.06.2024 позивач все ще перебувала у стані хвороби.

Суд першої інстанції не врахував того, що згідно з наказом від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 » позивач була відкликана із довготермінового відрядження до Португальської Республіки з 01.07.2024, а отже позивач змушена була перервати своє лікування 27.06.2024 для того, щоб у терміновому порядку організовувати переїзд із Португальської Республіки до України в ситуації, коли позивач не могла спланувати та організувати це завчасно.

Також зазначає, що медична довідка від 22.07.2024 видана, як прямо у ній зазначено, «для пред`явлення роботодавцю» та оформлена згідно з правилами Німеччини, як країни, в якій довідка була видана; така очевидно підтверджує, що станом на 22.07.2024 позивачка разом із своїм сином все ще знаходилися за межами України (в Німеччині) у зв`язку з неможливістю повернутися в Україну через гостре інфекційне захворювання.

Крім того, зауважила, що переписка позивача з відповідачем з липня 2024 року стосувалася, як правильно встановив суд першої інстанції, наданих пропозицій посад для переведення в системі органів дипломатичної служби України та здійснювалася на виконання вимог Закону України «Про дипломатичну службу» та Порядку ротації посадових осіб дипломатичної служби в органах дипломатичної служби, затвердженого наказом МЗС від 18.10.2018 № 427. Листування з Відповідачем щодо наданих пропозицій посад для переведення є обставиною, яка навпаки свідчить про існування у Позивача об`єктивних перешкод та труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду із позовом про скасування наказу від 29.04.2024.

В ухвалі від 07.10.2024 суд першої інстанції взагалі не дослідив обставину, пов`язану із впливом тяжких змін у життєвих та професійних стосунках позивача, спричинених необхідністю у терміновому порядку організовувати переїзд із Португальської Республіки до України в ситуації, коли позивач не могла спланувати та організувати це завчасно

Суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано не врахував обставину, що має важливе значення та належить до категорії «інших підстав для поновлення строку» в розумінні частини 1 статті 123 КАС України: на відміну від інших випадків незаконного звільнення працівників роботодавцем, у випадку Позивача незаконне звільнення було не одноразовим протиправним актом (у формі видачі наказу про звільнення), а саме триваючим правопорушенням, яке розпочалося із незаконного відкликання Позивача з довготермінового закордонного відрядження (шляхом видачі наказу Наказу №1580-ос від 29.04.2024) та завершилося формальним звільненням позивача з посади консула. Наказ про її звільнення знаходиться у тісному та безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із наказом від 29.04.2024. Позивач не була б звільнена, якби не була відкликана із довготермінового відрядження.

Оскільки правопорушення відповідача було триваючим, то відлік передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку для звернення до адміністративного суду (для оскарження обох індивідуальних актів Відповідача від 29.04.2024 та від 14.08.2024, які є складовими одного такого правопорушення, та становлять одну й ту саму об`єктивну сторону того ж самого правопорушення) має починатися з моменту завершення вчинення такого триваючого правопорушення, тобто з 19 серпня 2024 року, коли Позивач отримала Наказ №2269-ос від 14.08.2024 про її звільнення.

З позиції апелянта, суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму та обмежив право доступу позивача до суду у спосіб, несумісний із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наголошувала, що висновок суду першої інстанції, зроблений в ухвалі від 07.10.2024, про неповажність причин пропуску строку звернення до суду з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування наказу від 29.04.2024 №1580-ос ґрунтується на неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та на невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Вказав, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Суд першої інстанції вірно оцінив клінічну довідку від 27.06.2024 та зазначив, що наведені обставини не можна вважати поважними та такими, що перешкоджали б позивачу своєчасному зверненню до суду за захистом свого порушеного права.

Судом досліджено довідки, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, з яких вбачається, відсутність будь-яких посилань на перебування позивача на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, що могло б свідчити про неможливість звернення до суду, крім цього, перерви між лікуваннями становлять більше місячного строку, встановленого для звернення до суду.

Повідомив, що станом на листопад 2024 року позивач так і не прибула до України, та зрештою до МЗС, як це передбачено пунктом 2 розділу IV Порядку ротації посадових осіб дипломатичної служби в органах дипломатичної служби, затвердженого наказом МЗС від 18.10.2018 №427, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.11.2018 за №1274/32726.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

10.05.2024 ОСОБА_1 ознайомилась під підпис з Графіком відкликання посадових осіб дипломатичної служби, які підлягають ротації у 2024 році, та наказом МЗС про її відкликання з довготермінового відрядження.

МЗС повністю погоджується з висновками суду, викладеними в оскаржуваній ухвалі, оскільки, як зазначено судом, наказ МЗС від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 » було реалізовано наказом МЗС від 11.07.2024 №2036/ос, яким ОСОБА_1 , консула Консульства України в Порту, було зараховано у розпорядження МЗС з 12.07.2024 по 12.09.2024, і до звільнення її з посади 15.08.2024 позивач жодних дій по оскарженню наказу від 29.04.2024 не вчиняла.

Крім того, судом також вірно зазначено, що з липня 2024 року позивач вела активну переписку з МЗС щодо наданих пропозицій посад для переведення. Однак, з позовом про скасування наказу від 29.04.2024 № 1580-ос звернулась до суду лише у вересні 2024 року. Позивачем не надано належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у встановлений строк та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку зі зверненням до суду із позовними вимогами, у частині, що стосується визнання протиправним та скасування наказу МЗС від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 ».

Крім того, судом першої інстанції вірно надано оцінку, щодо тверджень позивача про нібито триваюче правопорушення з боку МЗС

Судом першої інстанції вірно зазначено, що наказ про відкликання та наказ про звільнення є окремими індивідуальними актами, мають окремі підстави їх винесення, створюють різні наслідки для позивача, та можуть бути оскаржені незалежно один від одного.

Відтак, у зв`язку з вищевикладеним, вбачається, що причини на які посилається позивач, не є поважними та не можуть бути підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки жодних поважних причин які б перешкоджали позивачу звернутись з позовом до суду, останньою не наведено.

Просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 без змін.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом встановлено, що наказом Міністерства закордонних справ України «Про відкликання Є.Б. Бордюк» №1580-ос від 29.04.2024 відкликано ОСОБА_1 , консула Консульства України в Порту, в Україну з 01 липня 2024 року у зв`язку з закінченням довготермінового відрядження, та, зокрема, відповідно до п. 2 розділу IV Порядку ротації посадових осіб дипломатичної служби в органах дипломатичної служби, затвердженого наказом МЗС від 18.10.2018 №427 (зі змінами), протягом десяти календарних днів з дати завершення довготермінового відрядження, визначених наказом МЗС прибути до Управління кадрового менеджменту МЗС.

Із позовною заявою, у якій позивач, серед іншого, просила скасувати наказ №1580-ос від 29.04.2024 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду 13.09.2024 за допомогою системи «Електронний суд» та додатково підтверджується відміткою суду на позовній заяві.

Ухвалою від 18.09.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків, зокрема, для подання до суду заяви про поновлення строку на звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 ».

Позивач з метою виконання вимог ухвали від 18.09.2024 подала до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Як зазначив суд першої інстанції, в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду стосовно протиправності наказу №1580-ос від 29.04.2024 у передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) місячний строк, позивач вказала на такі поважні причини як тривалий розлад здоров`я та перебування на лікарняному у відповідний період часу, вплив тяжких змін у життєвих та професійних стосунках позивача, спричинених необхідністю у терміновому порядку організовувати переїзд із Португальської Республіки до України в ситуації, коли позивач не могла спланувати та організувати це завчасно (оскільки була відкликана в Україну достроково, за один рік до завершення граничного строку, встановленого частиною першою статті 18 Закону України «Про дипломатичну службу», без наявності при цьому підстав для дострокового відкликання, передбачених статтею 19 цього Закону) та необхідністю піклуватися про сина із порушенням розвитку, який потребує постійної підтримки та опіки.

Крім того вказувала, що наказ №1580-ос та наказ від 14.08.2024 №2269-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » є складовими одного й того ж триваючого правопорушення з боку відповідача, яке полягає у незаконному та протиправному звільненні позивача з посади консула Консульства України в Порту в Португальській Республіці.

Повертаючи позовну заяву позивачу в відповідній частині позовних вимог відповідно до ухвали від 07.10.2024, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у встановлений строк та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку зі зверненням до суду із позовними вимогами, у частині, що стосується визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 ».

Відтак, причини на які посилалася позивач, мотивуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та не можуть бути підставою для поновлення такого строку

Оскільки з позовними вимогами позивач звернулася до суду поза межами встановленого статтею 122 КАС України строку, зазначені позивачем у заяві від 30.09.2024 обставини на підтвердження причин пропуску ним строку звернення до суду є неповажними, то суд дійшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 ».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується таким.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї статті).

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Варто зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

У категорії справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.11.2022 у справі №500/1185/21, від 25.01.2024 у справі №120/4609/22, від 12.04.2024 у справі №640/10147/22.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі №800/30/17 (9901/328/18) зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

У постанові від 05.02.2020 у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Частина 1 ст. 121 КАС України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Звернення до суду поза межами строків, визначених ст. 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

При цьому звернення до суду з пропуском строку, визначеного приписами ст. 122 КАС України, за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведених правових норм убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи належить він поновленню.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

Згідно із пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Сторонами не заперечується той факт, що за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором щодо проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів та положення КАС України, зокрема в частині строку звернення до суду.

Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії права на суд, може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частина 2 ст. 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Для цього позивач як особа, зацікавлена у поданні позову, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем надано суду медичні декларації від 24.04.2024 та від 03.06.2024, зі змісту яких слідує, що з 24.04.2024 по 07.05.2024 та з 03.06.2024 по 27.06.2024 ОСОБА_1 була непрацездатною та перебувала у стані тимчасової непрацездатності, тому у вказаний період остання не мала можливості звернутися до суду.

Суд першої інстанції також вказав, що критично оцінює посилання відповідача на клінічну довідку від 27.06.2024, у якій зазначено, що попри деякі покращення стану хворої, станом на зараз симптоматика зберігається, наявні фази стресу, тривоги і безсоння, спостерігається розлад адаптації, оскільки наведені обставини не можна вважати поважними та такими, що перешкоджали б позивачу своєчасному зверненню до суду за захистом свого порушеного права.

Крім цього, судом першої інстанції критично оцінено покликання позивача на те, що при поверненні до України, вона та її син ІНФОРМАЦІЯ_1 , захворіли у Німеччині на гостре інфекційне захворювання, через що не мали можливості повернутися в Україну у липні-серпні 2024 року, що підтверджується медичною довідкою від 22.07.2024, оскільки у вказаній довідці зазначено лиш те, що через гостре інфекційне захворювання родина Антона Світкова (сина позивачки) наразі не має можливості повернутися додому.

Також вказана довідка не містить відомостей про тривалість лікування.

Оцінюючи відповідні висновки суду першої інстанції у співставленні з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає, що хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2019 у справі №120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано докази про її перебування саме на стаціонарному лікуванні у періоди після 27.06.2024 (поновлено листок тимчасової непрацездатності з 03.06.2024 по 27.06.2024), о 22.07.2024 (вказано про наявність гострого інфекційного захворювання) та після вказаної дати. Медична довідка від 22.07.2024 взагалі не містить зазначення ні початку захворювання, ні його завершення.

При цьому, позивачем не доведено, а судам першої інстанції не встановлено, що у зі змісту долученої до матеріалів справи медичної документації вбачається, що позивач перебувала у стані, який дійсно свідчив про наявність обмежень у здійсненні нею фізичної чи інтелектуальної діяльності.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв`язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв`язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв`язку, з метою реалізації своїх прав та обов`язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №160/14919/22.

Своєю чергою, позивач засобами електронного зв`язку вела переписку з відповідачем, що належно досліджено судом першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про те, що наказ №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 » та наказ відповідача від 14.08.2024 №2269-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » є складовими одного й того ж триваючого правопорушення з боку відповідача, яке розпочалося із незаконного відкликання позивача з довготермінового закордонного відрядження (шляхом видачі наказу №1580-ос від 29.04.2024) та завершилося формальним звільненням з посади консула (шляхом видачі наказу №2269-ос від 14.08.2024), суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2018 у справі №810/1224/17 з метою забезпечення єдності правозастосовчої практики надала тлумачення, зокрема, поняття «триваючого правопорушення». Так, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.

Судом першої інстанції надано правильно оцінку тим фактам, що наказом Міністерства закордонних справ України від 11.07.2024 №2036/ос, ОСОБА_1 , консула Консульства України в Порту, зараховано у розпорядження МЗС з 12.07.2024 по 12.09.2024, після чого їй тричі надавалися пропозиції про переведення в системі органів дипломатичної служби, а причиною винесення оскаржуваного наказу від 14.08.2024 №2269-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » слугувала відмова позивача, як посадової особи дипломатичної служби, яка зарахована в розпорядження МЗС, від третьої поспіль пропозиції про переведення в системі органів дипломатичної служби після завершення довготермінового відрядження.

За таких обставин, у даному відсутнє триваюче правопорушення, оскільки оскаржені накази є окремими індивідуальними актами, мають окремі підстави їх винесення, створюють різні наслідки для позивача, та можуть бути оскаржені незалежно один від одного.

Дійсно, наказ від 29.04.2024 №1580-ос "Про відкликання ОСОБА_1 " реалізовано, наказом Міністерства закордонних справ України від 11.07.2024 №2036/ос, відповідно до якого ОСОБА_1 зараховано у розпорядження МЗС з 12.07.2024 по 12.09.2024, і до звільнення її з посади 15.08.2024 жодних дій по оскарженню наказу від 29.04.2024 позивач не вчиняла, а з даним позовом про скасування наказу від 29.04.2024 №1580-ос звернулась до суду лише 13.09.2024.

У контексті викладеного, позивачем не доведено існування реальних перешкод самостійно чи через представника звернутись до суду у встановлений строк.

Підсумовуючи викладене у сукупності, в даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 ».

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти Україн`и (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain)» № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги сторони позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №500/5567/24 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 29.04.2024 №1580-ос «Про відкликання ОСОБА_1 » залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк