Постанова
від 16.12.2024 по справі 915/102/24
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/102/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв-не з`явився;

від Миколаївської обласної прокуратури, м.Миколаїв-Шафарчук О.В., на підставі посвідчення;

від Снігурівської міської ради, м.Снігурівка, Миколаївської області- не з`явився;

від Державного спеціалізованого господарського підприємство «Ліси України», м. Київ- не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року, м. Миколаїв, суддя першої інстанції Семенчук Н.О., повний текст складено та підписано 16.09.2024 року

у справі №915/102/24

за позовом: Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, м. Миколаїв, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївська обласна військова адміністрація) м. Миколаїв

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв

2) Снігурівської міської ради, м.Снігурівка, Миколаївської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м. Київ

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними і скасування наказів, скасування державної реєстрації земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У січні 2024 року Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївська обласна військова адміністрація) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №15/1-65ВИХ-24 (15/1-3004-24) від 29.01.2024 (з урахуванням заяви №15/1-130вих-24 від 29.02.2024) в якій просить суд:

- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029.

- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 25,2756 га з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 (№ 9 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).

- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 19.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 площею 25,2756 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області.

- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (ЄРДПОУ 04056581) на земельну ділянку площею 25,2756 з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 (запис №39786236 від 16.12.2020).

В обґрунтування позову посилається на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, загальною площею 303,1455 га. На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 25,2756 га (кадастровий номер 4825710100:23:000:0029, дата реєстрації 19.10.2019), в межах Снігурівської міської ради Снігурівського району.

Зазначена ділянка сформована, як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності. У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ передано територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6136,7890 га, розташовані в межах території вказаної сільської ради, згідно з актом приймання-передачі. Відповідно до вказаного наказу, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 08.12.2020, у комунальну власність передано земельну ділянку площею 25,2756 га (кадастровий номер 4825710100:23:000:0029, порядковий номер 9).

На підставі вказаного наказу 16.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029, про що вчинено запис №39786236.

Водночас, прокурор зазначає, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 29.11.2023 №03-1221 та долученого до неї витягу з картографічної бази даних, земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватський лісгосп" (квартал 5). Спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Враховуючи викладене вище, прокурор вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ, наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ видано з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства. На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.12.2020 вчинено запис №39786236 про реєстрацію прав комунальної власності на земельну ділянку за Снігурівською міською радою. Тому відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації права комунальної власності спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, яка була проведена саме на підставі незаконних наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

Окрім наведеного, прокурором у позовній заяві обґрунтовано підстави для представництва ним у даній справі інтересів держави.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 позовні вимоги задоволено повністю; усунуто перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029; усунуто перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 25,2756 га з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 (№ 9 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу; усунуто перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 19.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 площею 25,2756 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області; усунуто перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (ЄРДПОУ 04056581) на земельну ділянку площею 25,2756 з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 (запис №39786236 від 16.12.2020); стягнуто з Головного управління Держгеокадастру та Снігурівської міської ради на користь Миколаївської обласної прокуратури судові витрати.

Задовольняючу прокурору позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право власності держави було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права комунальної власності на спірну земельну ділянку провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

Зокрема, за висновками суду, право комунальної власності у Снігурівської міської ради на спірну земельну ділянку виникло на підставі протиправного наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, тому відповідне право у Снігурівської міської ради на законних підставах не виникло.

Зважаючи на те, що у Снігурівської міської ради право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, місцевий господарський суд, вказав, що відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності.

Отже, враховуючи, що Головним управлінням Держеокадастру у Миколаївській області порушено положення законодавства при затвердженні документації з інвентаризації земель та реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 25,2756 га з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 як земель сільськогосподарського призначення, а також те, що земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні Філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», суд першої інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню; також підлягає скасуванню в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права комунальної власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 скасувати в частині визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.11.2019 та 08.12.2020, в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних прокурора в цій частині повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, відповідач-1 зазначає, що достатнім та ефективним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є скасування вчиненої у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на цю ділянку.

Так, відповідач-1 вказує, що для того, щоб можна було припинити державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі на підставі рішення суду, окрім позовної вимоги про скасування такої реєстрації, не потрібно пред`явлення будь-яких інших позовних вимог, а тому, заявлення прокурором ще й вимоги про скасування наказу від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ, яким затверджено землевпорядну документацію, на підставі якої сформовано спірну ділянку, є помилковим, оскільки не є ефективним способом захисту порушених інтересів.

Щодо факту державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав, відповідач-1 вказує, що для того, щоб можна було припинити речове право в Державному реєстрі прав на підставі рішення суду, достатньо буде заявлення 1 (однієї) позовної вимоги, яка базуватиметься на застосуванні одного із 3 (трьох) передбачених ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» варіантів.

Тобто, відповідач-1 вважає, що якщо б було, заявлено позовну вимогу «про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав», то задоволення її судом матиме своїм наслідком припинення речових прав у Державному реєстрі речових прав. І для цього не потрібно додатково ставити вимогу або «про визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або «про скасування державної реєстрації прав та відповідно права та обтяження, що виникли, як її наслідок».

При цьому у позові, поданому прокурором у справі №915/102/24, заявлено одразу 2 (дві) позовні вимоги, які мають зумовити настання одного і того ж результату скасування державної реєстрації речового права Снігурівської міської ради на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029.

З огляду на зазначене, відповідач-1 стверджує, що позовна вимога про скасування спірного наказу від 08.12.2020 №22-ОТГ також не відповідає вимогам ст.5 Господарського процесуального кодексу України в частині своєї ефективності, оскільки захист інтересу держави, на який вона спрямована вже здійснюється за рахунок задоволення судом позовної вимоги про скасування державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Також, відповідач-1 вказує, що прокурором не враховано, що він, виконуючи вимоги п.2 ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України, вказав у позовній заяві Головне управління, як одного із відповідачів у справі, чим фактично створив ситуацію, за якої держава позивається сама до себе.

Крім того, відповідач-1 вказує, що позовні вимоги відносно спірних наказів Головного управління від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 № 22-ОТГ мали бути залишені судом першої інстанції без задоволення, оскільки дії Головного управління не змінюють його правового статусу, як діючого органу державної влади, тобто, державою в своїй особі.

Отже, на думку відповідач-1, суд першої інстанції, який ухвалив оспорюване рішення, здійснив неправильну кваліфікацію спірних правовідносин, у зв`язку з чим порушив вимоги Господарського процесуального кодексу України, що послугувало ухваленню незаконного та необґрунтованого судового рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 року прийнято апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 до свого провадження колегією суддів у новому складі, а саме: головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.

21.11.2024 року через підсистему електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просив суд апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зокрема, у відзиві останній зазначає, що відповідач-1 не звертає увагу на те, що у абз. 2 ч. 10 ст. 24 цього Закону вказано, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Позивач вказує, що для того, щоб судове рішення про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки було виконуваним, воно має містити також вказівку щодо скасування рішення органу влади, на підставі якого затверджена технічна документація, під час розроблення якої було сформовано відповідну ділянку, та щодо припинення наявних речових прав на цю землю.

Також, позивач наголошує на тому, що скасування у судовому порядку наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ (про передачу ділянки із державної власності у комунальну власність) та скасування вчиненої 16.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на спірну ділянку за своєю суттю і є припиненням усіх речових прав на землю, яке в силу закону має бути вчинено судом одночасно зі скасуванням державної реєстрації права власності на спірну ділянку у Державному земельному кадастрі.

З огляду на вказане, прокурор вважає, що помилковими є твердження апелянта про те, що ним обрано неефективний спосіб захисту в частині оскарження наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області у спірних правовідносинах, оскільки такі вимоги відповідають імперативним нормам закону, узгоджуються зі сталою судовою практикою та дійсними обставинами справи, а також спрямовані на реальне поновлення порушених інтересів держави та виконуваності судового рішення.

Щодо тверджень Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, що в частині позовних вимог про визнання незаконними наказів, позов прокурора є позовом держави до неї самої, позивач зауважив на тому, що у цій справі прокурор у відповідності з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся з позовом на захист інтересів держави (в особі дійсного власника спірної ділянки Миколаївської обласної державної адміністрації) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, які пов`язані зі зміною цільового призначення землі (із лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) та, як наслідок, форми власності (із державної у комунальну). Порушником відповідного права держави виступають 2 юридичні особи Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (яке прийняло спірні накази усупереч вимог закону) та Снігурівська міська рада (яка набула права комунальної власності на ділянку лісового фонду).

Отже, на думку прокурора, обставини справи вочевидь свідчать про те, що пред`явлений позов не є позовом держави проти держави, оскільки його метою є поновлення інтересів держави шляхом відновлення становища, яке існувало до порушень.

Прокурор наголошує на тому, що позов прокурора спрямований на припинення права комунальної власності на незаконно сформовану земельну ділянку з метою повернення ділянки лісового фонду площею 25 га у її первісний стан (із комунальної власності у державну) та відновлення належного цільового призначення лісових земель.

Прокурор вважає, що з огляду на незаконність наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано спірну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (за рахунок, у тому числі, земель державного лісового фонду), та подальшої її передачі у комунальну власність, ототожнення відповідача Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області з державою є неможливим.

Також прокурор вказує, що у даному спорі він визначив позивачем Миколаївську обласну державну адміністрацію, а відповідачами Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області та Снігурівську міську раду. Зазначені суб`єкти є окремими юридичними особами, які мають власні законодавчі повноваження, у тому числі щодо виконання прав та обов`язків власника земель від імені Українського народу та територіальної громади.

Так, Миколаївська обласна державна адміністрація у спірних правовідносинах виступає від імені Українського народу розпорядником земель державного лісового фонду. До повноважень Головного управління Держгекадастру в Миколаївській області та Снігурівської міської ради розпорядження землями державного лісового фонду не відноситься.

Отже, на думку прокурора, ним визначено сторони судового процесу з дотриманням норм процесуального права.

Також, 26.11.2024 року через підсистему електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївська обласна військова адміністрація) надійшов відзив, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Зокрема у відзиві останній зазначає, що, оскільки саме наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності, тобто фактично відбулася зміна цільового призначення спірної ділянки лісового фонду площею 25 га на землі сільськогосподарського призначення, тому цей наказ підлягає скасуванню у судовому порядку.

Також, позивач вважає, що скасування судом наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ про передачу ділянки із державної у комунальну власність та скасування вчиненої 16.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку має бути вчинено одночасно, оскільки не можна вважати остаточним припиненням прав Снігурівської міської ради на цю ділянку без скасування цього наказу. Згідно зі статтею 117 Земельного кодексу України саме цей наказ є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї, тому без скасування оскаржуваного наказу Снігурівська міська рада матиме можливість повторно зареєструвати право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) вважає безпідставним твердження апелянта про те, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконними і скасування оскаржуваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області є такими, які заявлені державою до самої себе, вважає, що у цій справі позивач і відповідач не збігаються, оскільки позивачу і відповідачу законом надані різні повноваження, зокрема, щодо розпорядження землею, тому в даному випадку немає збігу, який би унеможливлював наявність спору. Сторонами у справі визначено окремі юридичні особи: Миколаївську обласну державну адміністрацію (позивач), Головне правління Держгеокадастру у Миколаївській області та Снігурівську міську раду (відповідачі).

Також, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) зазначає, що прокурором було заявлено не віндикаційний, а саме негаторний позов з огляду на те, що у справі № 915/102/24 має місце часткове накладання незаконно сформованої земельної ділянки на землі державного лісового фонду, що перебувають на праві постійного користування у Державному спеціалізованому лісовому господарстві «Ліси України», м. Київ.

25.11.2024 року через електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшли пояснення, в яких останній зазначає, що, заявляючи позовну вимогу про скасування наказів, прокурор не врахував, що наказ №22-ОТГ не підлягає оскарженню, оскільки є розпорядчим актом індивідуальної дії, який вже вичерпав свою дію з моменту державної реєстрації спірної земельної ділянки за Снігурівською міською радою.

Відповідач-1 ще раз наголосив, що суд першої інстанції не вправі був вирішувати позовні вимоги про визнання незаконними та скасування спірних наказів Головного управління від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 № 22-ОТГ, оскільки це позовні держави до самої ж себе, але в особі різних органів влади.

Також, відповідач-1 вказує, що обґрунтування прокурора своєї позиції з посиланням на ч.10 ст.24 Закону України «Про державний земельний кадастр» є помилковим, адже її реалізація у спірних правовідносинах неможлива.

Звертає увагу суду на те, що прокурор у справі №915/102/24, звернувся до суду одночасно із двома позовними вимогами, які в силу ч.3 ст.26 Закону 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухома майно та їх обтяжень» зумовили настання одного і того ж результату скасування державної реєстрації речового права Снігурівської міської ради на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029.

Крім того, відповідач-1 зазначає, що твердження прокурора про те, що єдиним можливим способом припинення речових прав на спірну земельну ділянку є саме визнання незаконним та скасування рішення органу влади, на підставі якого цю земельну ділянку сформовано, не знаходить свого належного підтвердження.

Відповідач-1 вказує, що у прокурора відсутні підстави стверджувати про наявність компетенційного спору, оскільки спірна земельна ділянка ніколи не була об`єктом Державного земельного кадастру саме як земельна ділянка лісогосподарського призначення (п. «е» ч.1 ст.19 Земельного кодексу України). В силу приписів ч.5 ст.186 Земельного кодексу України, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель не підлягає погодженню, а підлягає лише затвердженню, а тому вважає, що на час прийняття його наказу від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ про затвердження технічної документації, спірна земельна ділянка вже була об`єктом Державного земельного кадастру (ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр») і обліковувалася там саме як земельна ділянка сільськогосподарського призначення (п.«а» ч.1 ст.19 Земельного кодексу України).

Головне управління наголошує, що посилання прокурора на п.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 для вирішення спірних правовідносин у справі №915/102/24 є безпідставним, адже спірні правовідносини у обох судових справах позбавлені ознак подібності.

Відповідач-1 вважає доводи прокурора, зазначені у справі безпідставними та необґрунтованими, а ухвалене судове рішення від 05.09.2024 незаконним та необґрунтованим, що є підставою для його оскарження у відповідній частині.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзиви на апеляційну скаргу, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, представник прокуратури заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача-1 з мотивів, що викладені письмово у відзиві, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку до їх електронного кабінету ухвали про відкриття апеляційного провадження, про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, учасники справи скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 не потребує скасування, з огляду на наступне.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.11.2019 за №9871/0/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою» , відповідно до ст.15-1, 122, 186 Земельного кодексу України, Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», «Про землеустрій», «Про державний земельний кадастр», наказів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 №59 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" та від 13.05.2019 №129 «Про деякі питання проведення заходу з інвентаризації земель державної власності», Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Держгеокадастру від 17 листопада 2016 №308 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру», в редакції наказу Держгеокадастру від 12 листопада 2019 року №285 «Про внесення змін до наказу Держгеокадастру вівд 17 листопада 2016 року №308)», затверджено Технічну документацію iз землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області розмір земельної ділянки загальною площею 303,1455 га.

На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 25,2756 га (кадастровий номер 4825710100:23:000:0029, дата реєстрації 19.10.2019), в межах Снігурівської міської ради Снігурівського району.

Зазначена ділянка сформована як землі сільськогосподарського призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, щодо земельної ділянки кадастровий номер 4825710100:23:000:0029 відкрито Поземельну книгу 19.10.2019 в якій містяться координати поворотних точок меж земельної ділянки, експлікація земельних угідь (де вказана площа земельної ділянки 25,2756 га), кадастровий план земельної ділянки .

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №22-ОТГ від 08.12.2020 передано територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6136,7890 га, які розташовані в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, згідно з актом приймання - передачі.

Відповідно до наказу №22-ОТГ від 08.12.2020, акту приймання-передачі від 08.12.2020, додатку до акту «Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність Снігурівській міській раді Миколаївської області», у комунальну власність передано земельну ділянку площею 25,2756 га (кадастровий номер 48254101000:23:000:0029, порядковий номер 9) (а.с.31-33).

На підставі наказу від 08.12.2020 №22-ОТГ, акту приймання-передачі від 08.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.12.2020 за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 48254101000:23:000:0029, про що вчинено запис №39786236.

Водночас, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект", яка міститься в листі №03-1221 від 29.11.2023, та доданого до нього витягу з картографічної бази даних ДП «Березнігуватський лісгосп» Снігурівського лісництва кварталу №5 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 48254101000:23:000:0029 накладається на землі державного лісового фонду квартал 5 Снігурівського лісництва .

За інформацією філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого лісового господарства «Ліси України», яка міститься у листі №1122 від 30.11.2023, та доданого до нього викопіювання з матеріалів лісовпорядкування Снігурівського лісництва, земельна ділянка площею 25,2756 га, з кадастровим номером 48254101000:23:000:0029 розташована в межах 5 кварталу Снігурівського лісництва частково накладається на землі державного лісового фонду орієнтовною площею 25,0 га.

У листі №1185 від 28.12.2023 філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого лісового господарства «Ліси України» зазначено, що вона є постійним користувачем земель державного лісового фонду, у тому числі земельної ділянки площею 25,2756 га з кадастровим номером 48254101000:23:000:0029, на підставі матеріалів лісовпорядкування - Проекту організації та розвитку лісового господарства Снігурівського лісництва, затвердженого Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням. Відповідно до матеріалів лісовпорядкування у кварталі 5 Снігурівського лісництва, в межах якого розміщена ділянка з кадастровим номером 48254101000:23:000:0029, зростають лісові насадження акації, в`яза, ясеня і клена віком від 25 до 51 років, крім того у вказаному кварталі наявні галявини та балки (а.с.54). Відповідно до даних Національної кадастрової системи із застосуванням шару «Ліси», який сформований в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.

Водночас, за інформацією Кабінету Міністрів України від 01.11.2023 №28078/0/2-23, яка була надана на запит прокуратури від 31.10.2023 за №15/1-792ВИХ-23, рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування державним підприємством «Баштанське лісове господарство» земельною ділянкою із кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 не приймалось .

Згідно інформації Миколаївської обласної державної адміністрації, яка міститься у листі №05-67/2920/5-23 від 03.11.2023, головою державної адміністрації не видавались розпорядження про вилучення із постійного користування або припинення права постійного користування Державного підприємства «Баштанське лісове господарство» або інших лісогосподарських підприємств земельною ділянкою площею 25,2756 га з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029, зміни її цільового призначення .

Також, відповідно до інформації Філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого лісового господарства «Ліси України» від 30.11.2023 №1122, погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову, згоду на вилучення або відведення земельної ділянки іншим спеціалізованим лісогосподарським підприємствам філія не надавала (а.с.52).

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконними і скасування наказів, скасування державної реєстрації права комунальної власності спірної земельної ділянки.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Оскільки у даному разі рішення суду першої інстанції апелянтом оскаржується лише в частині задоволення місцевим господарським судом під час ухвалення рішення позивних вимог прокурора про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ, обставини щодо задоволення Господарським судом Миколаївської області позовних вимог про скасування вчиненої 19.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 площею 25,2756 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради на земельну ділянку площею 25,2756 з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029, в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в апеляційному порядку не переглядаються.

Перед тим, як переглядати оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог в оскаржуваній частині, судова колегія наголошує про необхідність дослідження підставності представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, з огляду на те, що хоча вказане і не є доводами апеляційної скарги скаржника, проте перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Тобто, обов`язком суду під час розгляду справи є встановлення того чи правильно прокурором обрано особу, в інтересах держави в особі якої він звертається до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та гл. 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) не вживала необхідних заходів щодо поновлення прав та інтересів держави в частині скасування незаконних наказів та припинення права комунальної власності на спірну земельну ділянку, з огляду на що, на переконання прокурора, незверненням позивача до суду спричиняється шкода інтересам держави, що, в свою чергу, свідчить про пасивну поведінку позивача, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень.

Так, здійснивши аналіз абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду в п. 37 постанови від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в п. 69 постанови від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, пп. 8.19 постанови від 06.07.2021 року у справі № 911/2169/20 та п. 40 постанови від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У відповідності до ст.324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

На час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області спірних наказів Кабінет Міністрів України, відповідно до ст.ст.84, 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних наказів), був розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», окремі положення якого набрали чинності 27.05.2021, внесено зміни до статей 122, 149 Земельного кодексу України.

За приписами ч.5 ст.122 Земельного кодексу України Миколаївська обласна державна адміністрація є розпорядником земельних ділянок державної власності, що розташовані за межами населеного пункту.

Отже, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки, є Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) має право звернутися до суду за захистом порушеного права як розпорядник земель державного лісового фонду.

Прокуратурою в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 31.10.2023 скеровано до Миколаївської облдержадміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) запит №15/1-3019-23 (15/1-794вих-23), де вказано про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної земельної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 шляхом визнання незаконноми і скасування наказів та скасування державної реєстрації такої ділянки, як об`єкта цивільних прав.

У відповідь на вказаний запит Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) листом №05-67/2920/5-23 від 03.11.2023 проінформувала, що нею не вживались заходи щодо повернення земельної ділянки у власність держави у судовому порядку. Повідомила, що обласна військова адміністрація не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства .

Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка частково відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською обласною державною адміністрацією протягом розумного строку заходів до їх поновлення, є підставою звернення прокурора до суду.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Отже, прокурор, у відповідності з вимогами ст.131-1 Конституції України, ст.53 Господарського процесуального кодексу України, має всі правові підстави для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.

Миколаївська обласна прокуратура направила Миколаївській обласній державній адміністрації (Миколаївській обласній військовій адміністрації) повідомлення №15/1-64вих24 від 29.01.2024, в якому повідомила про намір здійснення Миколаївською обласною прокуратурою представництва інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) шляхом пред`явлення позову до господарського суду Миколаївської області.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія вважає, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації).

З огляду на зазначене судова колегія наголошує, що доводи відповідача-1, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених апеляційним господарським судом за текстом постанови, а тому, не можуть слугувати підставами для скасування вірного по суті висновку, викладеного в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.

Щодо заявлених позовних вимог прокурора по суті в оскаржуваній частині, колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Згідно ч.2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно ст.7 Земельного кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з п. 4 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

У відповідності з п. 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

У відповідності зі ст.48 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект", яка міститься в листі №03-1221 від 29.11.2023, та доданого до нього витягу з картографічної бази даних ДП «Березнігуватський лісгосп» Снігурівського лісництва кварту №5 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 48254101000:23:000:0029 накладається на землі державного лісового фонду квартал 5 Снігурівського лісництва.

Також, за інформацією філії «Баштанське лісове господарство» ДСЛГ «Ліси України», яка міститься у листі №1122 від 30.11.2023, та доданого до нього викопіювання з матеріалів лісовпорядкування Снігурівського лісництва, земельна ділянка площею 25,2756 га, з кадастровим номером 48254101000:23:000:0029 розташована в межах 5 кварталу Снігурівського лісництва частково накладається на землі державного лісового фонду орієнтовною площею 25,0 га.

Відповідно до даних Національної кадастрової системи із застосуванням шару «Ліси», який сформований в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду .

Крім того, у листі №254/10 від 25.01.2024 Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, надано інформацію, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 частково накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу середньої річки Інгулець шириною не менше 50 м та накладається на русло струмка Кринички та його визначену в законодавстві захисну смугу не менше 25 метрів .

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 ст.3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ч.1 ст. 79-l Земельного кодексу України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

У відповідності до частини 1 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні.

Приписами частини 2, 5 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельних ділянок здійснюється (серед іншого) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст.35 Закону України "Про землеустрій", п.2 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 (далі - Порядок), інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно п.3 Порядку, державна інвентаризація земель та земельних ділянок - інвентаризація земель, яка проводиться з метою формування земельних ділянок усіх форм власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.

У відповідності до п.7 Порядку, вихідними даними для проведення інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок є:

матеріали з Державного фонду документації із землеустрою;

відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; електронних документів, що містять відомості про результати робіт із землеустрою;

містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку;

планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17 жовтня 2003 р., ратифікованої Законом України від 15 червня 2004 р. № 1776-IV, крім проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок;

відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

копії документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку;

наказ Держгеокадастру або територіального органу Держгеокадастру (у разі проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок);

графічні матеріали відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, на яких зазначено місце проведення робіт з державної інвентаризації земель, орієнтовну площу та кадастровий номер суміжної земельної ділянки (у разі проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок);

відомості про меліоративну мережу або її складову частину (складові частини), надані замовником документації із землеустрою та/або Держрибагентством.

Під час проведення інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок можуть використовуватися матеріали дистанційного зондування землі, лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі, проектної документації на будівництво меліоративної мережі.

У відповідност до п.29 Порядку, відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. №1051.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 № 59, зі змінами, внесеними наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 №129, передбачено провести у 2019 році інвентаризацію на території об`єднаних територіальних громад несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій

На підставі цього наказу проведено інвентаризацію та складено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) в межах Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області загальною площею 303,1455 га, яка затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 9871/0-14-19-СГ від 19.11.2019.

В результаті вказаної інвентаризації на підставі "Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029, та останню віднесено до земель сільськогосподарського призначення.

Слід зазначити, що частиною 5 ст.116 Земельного Кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 2, 8 ст. 20 Земельного Кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності проводилася органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймали рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебували у державній чи комунальній власності, здійснювалося за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статей 57, 59 Лісового Кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої на час виникнення спірних відносин земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, могли вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим кодексом.

Частинами другою статті 149 Земельного Кодексу України було визначено, що вилучення земельних ділянок, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.

За приписамим ч.9 ст.149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно із пунктом 5 статті 27 Лісового Кодексу України Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно із пунктом 4 статті 31 Лісового Кодексу України обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

Вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Також, відповідно до інформації Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 30.11.2023 №1122, погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову, згоду на вилучення або відведення земельної ділянки іншим спеціалізованим лісогосподарським підприємствам філія не надавала .

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.11.2019 за №9871/0/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію iз землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано спірну земельну ділянки з кадастровими номерами 4825710100:23:000:0029 та віднесено до земель сільськогосподарського призначення, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в ocoбi на той час Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення.

При цьому, вказані обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка на час їх інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України», м. Київ.

Отже, при проведенні інвентаризації земель допущено порушення земельного законодавства щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду та зміни її цільового призначення, оскільки повноваження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та вилучення лісів для нелісогосподарських потреб, станом на момент виникнення спірних правовідносин, належало виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення її до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність, та на теперішній час частково належить до земель державного лісового фонду.

У зв`язку із вищезазначеним, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ та наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ видано з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Водночас, надаючи оцінку обраному прокурором способу відновлення порушеного права державної власності на спірну земельну ділянки, зокрема шляхом визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 Цивівльного Кодекса України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Згідно зі статтею 152 Земельного Кодекса України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного Кодекса України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного Кодекса України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного Кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Як вбачається з матеріалів справи, саме спірні накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області стали підставою для незаконного формування та передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029, що відбулося внаслідок протиправного вилучення з державної власності та постійного користування Філії «Баштанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» земель державного лісового фонду, як наслідок, протиправної державної реєстрації права комунальної власності на таку землю зі зміною її цільового призначення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі №923/466/17 Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок про те, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, на підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах.

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження. У даному випадку Снігурівською міською радою після державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку не вчинялось жодних дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок лісового фонду державної власності та неможливість їх передачі у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Снігурівській міській раді як землі сільськогосподарського призначення, позов з вимогою про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області за встановлених судом конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельних ділянок та особи власника.

Подібний за змістом висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Отже, визнання незаконними та скасування наказів, які продовжують діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідних записів та здійснення реєстраційних дій у Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, призведе до усунення порушення прав держави на землю.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги прокурора про: - усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації (Миколаївській обласній військовій адміністрації) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029; - усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації (Миколаївській обласній військовій адміністрації) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 25,2756 га з кадастровим номером 4825710100:23:000:0029 (№9 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу) є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

При цьому судова колегія враховує, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до абз.2 ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Також подальша наявність недостовірних відомостей у Державному земельному кадастрі щодо земельних ділянок порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей Державного земельного кадастру та створюватиме перешкоди у їх використанні власником за цільовим за призначенням.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки №363523934 від 29.01.2024) вбачається, що на саме підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ, акту приймання - передачі від 08.12.2020 Снігурівської міської ради було здійснено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади Снігурівської міської ради на спірну земельну ділянку з відкриттям розділу на спірну земельну ділянку.

При цьому, доводи скаржника про те, що достатнім та ефективним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є скасування вчиненої у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на цю ділянку, а тому заявлені прокурором ще і вимоги про скасування наказів є помилковими, оскільки не є ефективним способом захисту порушених інтересів, колегією суддів саме в даному випадку не беруться до уваги, з огляду на наступне.

За загальним правилом ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України суд, здійснюючи правосуддя, захищає державні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, обираючи спосіб захисту, позивач насамперед повинен перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту. Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме цей спосіб.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).

Відповідно до висновків, зроблених Верховним Судом у постановах від 23.11.2023 у справі №370/457/20, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 19.01.2022 у справі №363/2877/18 та від 16.02.2022 у справі №363/669/17, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Так, у абз. 1 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» дійсно наголошено на тому, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у тому числі, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

При цьому, Головне управління Держгеокадастру не звертає увагу, що у абз. 2 ч. 10 ст. 24 цього Закону вказано, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Пунктом 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, визначено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» та цього Порядку. Документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати вимогам Закону України «Про Державний земельний кадастр» та цього Порядку.

Аналогічно, у ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України зазначено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, у тому числі, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Зазначені норми права є імперативними. Тобто, у суду є законодавчо встановлений обов`язок одночасно зі скасуванням державної реєстрації земельної ділянки у Державного земельного кадастру визнати незаконним та скасувати рішення органу влади, на підставі якого цю ділянку сформовано та припинити усі речові права на таку землю.

Отже, із вищевказаного вбачається, що вочевидь для того, щоб судове рішення про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації права власності на земельну ділянку було виконуваним, воно має містити також вказівку щодо скасування рішення органу влади, на підставі якого затверджена технічна документація, під час розроблення якої було сформовано відповідну ділянку, та рішення органу влади щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки задля припинення наявних речових прав на цю землю та відновлення її законного правового становища.

В даному випадку, таким рішенням органу влади спірний наказ Головного управляння Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.11.2019 №9871/0/14-19-СГ, що правильно встановлено судом першої інстанції. Саме внаслідок цього наказу фактично відбулася зміна цільового призначення спірної ділянки лісового фонду площею 25 га на землі сільськогосподарського призначення.

До того ж, як наголошено Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, оскільки спірним рішенням органу влади змінено цільове призначення земельної ділянки, то таке рішення не вичерпало своєї дії шляхом його виконання, воно є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування відповідного рішення органу влади (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення (пункти 141-149).

Щодо наявних речових прав на спірну ділянку, то судом першої інстанції також вірно встановлено, що підставою для незаконної державної реєстрації права комунальної власності став спірний наказ від 08.12.2020 № 22-ОТГ, оскільки саме ним Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області передало спірну ділянку у комунальну власність в особі Снігурівської міської ради.

При цьому, згідно зі ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. На підставі рішення органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у державну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у державну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади на неї.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст. 26 цього Закону у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

З огляду на це, скасування у судовому порядку наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 08.12.2020 № 22-ОТГ (про передачу ділянки із державної у комунальну) та скасування вчиненої 16.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності на спірну ділянку за своєю суттю і є припиненням усіх речових прав на землю, яке в силу закону має бути вчинено судом одночасно зі скасуванням державної реєстрації ділянки у Державному земельному кадастрі.

Скасування ж у судовому порядку виключно державної реєстрації права комунальної власності на спірну ділянку, як про це вказує Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області у апеляційній скарзі, не можна вважати остаточним припиненням прав Снігурівської міської ради на цю ділянку без скасування наказу від 08.12.2020 № 22-ОТГ, оскільки саме цей наказ в силу ст. 117 Земельного кодексу України є правовстановлюючим документом, а державна реєстрація такого права лише посвідчує визнання державою вже наявного права. Відповідно, у випадку погодження з позицією Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, що достатньо скасувати лише державну реєстрацію зареєстрованого права, без скасування наказу від 08.12.2020 № 22-ОТГ (про передачу спірної ділянки із державної у комунальну), залишатиметься чинним право комунальної власності, яке у будь-який момент Снігурівська міська рада зможе повторно зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 виклала правову позицію про можливість заявлення негаторного позову на захист інтересів держави, у тому числі, шляхом визнання незаконним та скасування наказів територіального органу Держгеокадастру.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду вказала, що «серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, у тому числі, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

Аналіз ст. 155 Земельного кодексу України, ст.. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та стала судова практика підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права (у тому числі, визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру) .

У п. 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження (пункти 120, 121 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Також, колегія суддів зазначає, що у схожих правовідносинах Касаційний господарський суд складі Верховного Суду у постанові від 20.12.2023 у справі №916/1517/22 також звертав увагу на необхідність врахування положень ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» в частині обов`язковості скасування рішення органу влади про затвердження землевпорядної документації, на підставі якої незаконно сформовано земельну ділянку.

Так, за висновками суду касаційної інстанції у цій справі, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації разом зі скасуванням рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, на підставі якої

сформовано відповідну ділянку.

Також, у пунктах 5.106 5.108 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 вказано, що за змістом ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» позовні вимоги прокурора щодо скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок та припинення усіх прав щодо них, у зв`язку з неправильним внесенням даних про їх категорію під час проведення державної реєстрації є ефективним та правильним способом захисту.

Крім того, колегія суддів наголошую на тому, що норми ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» та ст. 79-1 Земельного кодексу України є обов`язковими не лише для суду, а й для Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

Так, як вказано у преамбулі Закону України «Про державний земельний кадастр», цей Закон установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

При цьому, відповідно до ст. 6, 7 Закону України «Про державний земельний кадастр», п. 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. Аналогічно, згідно зі ст.ст. 2, 3, 4 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Оскільки Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області є держателем та адміністратором ДЗК (ст. 6 Закону України «Про державний земельний кадастр») та органом контролю за використанням та охороною земель (ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»), то цей орган вочевидь використовує норми Земельного кодексу України у своїй діяльності.

До того ж, питання можливості оскарження наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, на підставі яких незаконно сформовано землі сільськогосподарського призначення, що частково накладаються на ділянки державного лісового фонду також досліджувалося судами у справах №916/1749/22, №916/1750/22, за результатами розгляду яких Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 22.05.2024 виніс постанови, якими позовні вимоги прокурора задовольнив.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковими твердження апелянта про те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту в частині оскарження наказів Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області у спірних правовідносинах, оскільки такі вимоги відповідають імперативним нормам закону, узгоджуються зі сталою судовою практикою та дійсними обставинами справи, а також спрямовані на реальне поновлення порушених інтересів держави та виконуваності судового рішення.

Щодо тверджень Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, що в частині позовних вимог про визнання незаконними наказів позов прокурора є позовом держави до неї самої, колегія суддів зазначає наступне.

У цій справі прокурор у відповідності з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся з позовом на захист інтересів держави (в особі дійсного власника спірної ділянки Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, які пов`язані зі зміною цільового призначення землі (із лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) та, як наслідок, форми власності (із державної у комунальну). Порушником відповідного права держави виступають 2 юридичні особи Головне управління Держгеокадастру в Миколаївської області (яке прийняло спірні накази усупереч вимогам закону) та Снігурівська міська рада (яка набула права комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду).

Обставини справи вочевидь свідчать про те, що пред`явлений позов не є позовом держави проти держави, оскільки його метою є поновлення інтересів держави шляхом відновлення становища, яке існувало до порушень.

За вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 13, 14 Конституції України та ст. 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції України).

Принцип верховенства Конституції України поширюється на всю територію України.

Неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2014 у справі № 3-рп/2014).

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 у справі № 6-рп/2016).

Тобто, відповідно до Основного Закону України, права власника земель державної власності реалізують органи державної влади, у відповідності з компетенцією, визначеною Земельним кодексом України (ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України).

Як вірно наголошено у позові, встановлено судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції вище за тестом даної постанови, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області не є розпорядником від імені держави земель державного лісового фонду, а тому спірні накази (якими сформовано ділянку сільськогосподарського призначення державної власності за рахунок 25 га лісових земель та передано її у комунальну власність під виглядом сільськогосподарських угідь) були прийнято з порушенням законодавчого механізму та компетенції по розпорядженню земель лісогосподарського призначення, тобто поза волею держави.

Так, на час прийняття Головне управління Держгеокадастру в області спірних наказів відповідно до ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на той момент) права власника земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських реалізувалися на той час Кабінетом Міністрів України, а не Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївської області.

На думку Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, у спірних правовідносинах слід застосувати позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №915/86/23. Проте, з вказаним не можна погодитися, оскільки спірні правовідносини (у справі №915/102/24) в частині предмету, підстав та обставин позову не є подібними з правовідносинами у справі №915/86/23, виходячи з наступного.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) позову (ухвала Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, тощо).

У справі №916/86/23, на відміну від справи №915/102/24, прокурором не заявлявся негаторний позов (про усунення перешкод у користуванні землями лісового фонду з посиланням на вимоги ст. 391 Цивільного кодексу України); не було державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою в особі уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Натомість з обставин справи №915/102/24 вбачається, що на спірну незаконно сформовану сільськогосподарську ділянку, яка частково накладається на землі державного лісового фонду, 16.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено державну реєстрацію права комунальної власності за Снігурівською міською радою.

При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельним кодексом України (як в редакції на час виникнення спірних правовідносин, так і на цей час) до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, у тому числі, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Аналогічно, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств).

Тобто, на законодавчому рівні встановлена пряма заборона на перехід права власності (із державної у комунальну) на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

З огляду на це та враховуючи дійсні обставини справи №915/102/24,, позов прокурора спрямований на припинення права комунальної власності на незаконно сформовану земельну ділянку з метою повернення ділянки лісового фонду площею 25 га у її первісний стан (із комунальної власності у державну) та відновлення належного цільового призначення лісових земель.

Помилковим є також посилання Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №826/3115/17 щодо неможливості заявлення позову держави до неї самої та, як наслідок, тлумачення цього рішення на користь своєї абсолютно не узгодженої з вимогами закону позиції.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №826/3115/17 (у адміністративному спорі) дійсно констатувала неможливість звернення, за загальним правилом, одного органу державної влади до іншого, оскільки держава не може позиватись до себе самої, проте вказала на виняток з такого правила компетенційність спору (п. 36 цієї постанови).

Судом вищої інстанції під компетенційним спором визначено спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Отже, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області залишає поза увагою, що у справі №915/102/24 спір між Миколаївською обласною державною адміністрацією (позивачем) та Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області (відповідачем) є компетенційним, хоча внаслідок нього і виникли господарські правовідносини (та спір про право).

Оскільки на законодавчому рівні встановлені повноваження кожного органу державної влади на розпорядження від імені держави (Українського народу) землями певної категорії, то такий суб`єкт в силу ст. 19 Конституції України діє від імені держави лише законно та в межах наданої компетенції. Усі інші дії такого органу не слід ототожнювати з діями держави.

Зокрема, за змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає підстави стверджувати, що ототожнення органу державної влади з державою пов`язане саме з діяльністю такого органу, що здійснюється лише у відповідності з вимогами законодавства України.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 констатовано, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Тобто, воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Здійснення органом державної влади розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави (схожу позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 23.01.2019 у справі №916/2130/15, від 08.11.2023 у справі №918/1141/22).

При цьому, як вбачається з обставин справи, у даній справі прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Миколаївської облдержадміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), оскільки, як вже зазначалося вище, на підставі спірних наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області фактично вилучено із державної власності та постійного користування ДСГП «Ліси України» землі державного лісового фонду загальною площею 25 га, всупереч вимогам закону, а отже поза волею держави в особі уповноваженого суб`єкту, що призвело до подальшої передачі землі лісового фонду у комунальну власність під виглядом ділянки сільськогосподарського призначення.

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії», державні органи зобов`язані виправляти допущені ними помилки та не повинні мати зиск із своєї протиправної діяльності, в тому числі, шляхом звільнення від відповідальності.

Отже, з огляду на незаконність наказів Головного управління Держгеокадастру в області щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано спірну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності (за рахунок, у тому числі, земель державного лісового фонду), та подальшої її передачі у комунальну власність, ототожнення відповідача Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області з державою в такому випадку є неможливим.

Не можна погодитися з думкою Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області і про те, що у спірних правовідносинах збігаються позивач та відповідач у одній особі, що суперечить вимогам ст. 45 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно зі ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Тобто, законодавець під поняттям «особа» має на увазі окрему фізичну чи юридичну особу.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Такими особами, за змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

У даному спорі прокурор визначив позивачем Миколаївську обласну державну адміністрацію (Миколаївську обласну військову адміністрацію), а відповідачами Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області та Снігурівську міську раду.

Зазначені суб`єкти є окремими юридичними особами, які мають власні законодавчі повноваження, у тому числі щодо виконання прав та обов`язків власника земель від імені Українського народу та територіальної громади.

Так, Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) у спірних правовідносинах виступає від імені Українського народу розпорядником земель державного лісового фонду (ст. 122, 149 Земельного кодексу України). До повноважень Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області та Снігурівської міської ради розпорядження землями державного лісового фонду не відноситься.

Отже, прокурором визначено сторін судового процесу з дотриманням норм процесуального права.

Суттю спору у даній справі є відновлення права позивача (Миколаївської облдержадміністрації) на землі державного лісового фонду, які відповідач (Головне управління Держгеокадастру в області) під час проведення інвентаризації сільськогосподарських земель, поза волею держави вилучив із постійного користування державного підприємства, змінивши при цьому їх цільове призначення, та передав у комунальну власність (Снігурівської міської ради), для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Отже, характер спору вочевидь є таким, що за змістом ст. 158 Земельного кодексу України може бути розглянутий та вирішений виключно судом.

На користь правової позиції прокурора щодо можливості заявлення позовів в інтересах держави в особі одного органу влади до іншого про оскарження прийнятих рішень також свідчить постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, за якою: «Насамперед Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.» (п. 96).

«Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, спрямованим на захист інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади Черкас, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку відповідача-1 - Черкаської міської ради» (п. 109). «Згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем (п. 111). «У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (п. 115). «Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача (п. 116).

У цій справі Велика Палата Верховного Суду чітко вказала, що порушник інтересів держави орган державної влади, який прийняв відповідне рішення усупереч вимог закону має бути відповідачем.

Тому, враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора в оскаржуваній частині рішення суду та вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального права та вимог процесуального закону, з огляду на що підстав для його скасування або зміни в цій частині не вбачається.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Тобто, сутність обґрунтованості рішення суду полягає в тому, що воно має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи наведене вище, судова колегія зазначає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального і процесуального права, які мають бути застосовані в даному випадку.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2024 року у справі №915/102/24 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.12.2024 року.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Я.Ф. Савицький


Суд	Південно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	16.12.2024
Оприлюднено	23.12.2024
Номер документу	123912270
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника

Семенчук Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 16.12.2024 по справі 915/102/24ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —915/102/24

Постанова від 16.12.2024

Постанова
від 16.12.2024 по справі 915/102/24
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД