Постанова

від 17.12.2024 по справі 910/18717/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2024 р. Справа№ 910/18717/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Рудаченко А.О. (ордер серія ВН №1381106 від 26.06.2024 ( в режимі відеоконференції)

від відповідача 1: Делявська Г.М. (копія виписки з ЄДР від 15.01.2024)

від відповідача 2: Кудіна Т.А. (посвідчення від 01.03.2023 №076368)

від третьої особи на стороні відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів і Офісу Генерального прокурора

на рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2024

у справі №910/18717/23 (суддя Антон ПУКАС)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"

до 1) Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,

2) Офісу Генерального прокурора

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державна казначейська служба України

про стягнення 3 197 670 грн,

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаболат» (далі за текстом - ТОВ «Агрофірма «Шаболат», позивач) до Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі за текстом - АРМА, відповідач-1), Офісу генерального прокурора (далі за текстом - відповідач-2), в якій позивач просить суд стягнути із державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 197 670 грн заподіяних збитків.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що ним відповідно до наданих товарно-транспортних накладних передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» на підставі укладеного договору складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14.06.2018 власне насіння соняшнику, врожаю 2018 року, у загальній кількості 513, 92 тон на зберігання.

В подальшому, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к в межах кримінального провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019 накладено арешт на майно: зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, та передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Водночас, за апеляційною скаргою ТОВ «Агрофірма «Шаболат» ухвалою Київського апеляційного суду від 13.09.2021 ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к, якою накладено арешт на майно - насіння врожаю 2018 насипом у кількості 304, 54 тон, яке належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» скасовано та постановлено нову ухвалу, якою заявнику відмовлено в частині арешту майна, а саме насіння соняшнику врожаю 2018 насипом у кількості 304, 54 тон, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор».

Позивач вказує, що ринковою вартістю 1 тони насіння соняшника врожаю 2018 року, якого останнього було протиправно позбавлено у кількості 304, 54 тон, становить 10 500 грн станом на дату здійснення реалізації цього майна АРМА (травень-червень 2019), а відтак ринкова вартість належного Позивачу майна становить 3 197 670 грн (304, 54 т. * 10500 грн), які на думку Позивача є збитками, заподіяними органами державної влади із накладення арешту у кримінальному провадження на належне позивачу майно - насіння соняшника врожаю 2018, у кількості 304, 54 т., яке зберігалось ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» та в подальшому реалізовано АРМА за заниженою ціною, що призвело до позбавлення Позивача права власності на визначене вище майно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2024 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" збитки в розмірі 3 197 670 грн та судовий збір в розмірі 47 965 грн 05 коп.

У відшкодуванні позивачу витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

За висновками суду першої інстанції, внаслідок сукупних дій відповідачів, позивача протиправно позбавлено права майна - насіння соняшника врожаю 2018 року, в кількості 304, 54 тони, яке перебувало на зберіганні у ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», а саме за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський елеватор», що вбачається з рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 по справі № 916/619/19.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18717/23, ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовної заяви у справі №910/18717/23.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначив, що АРМА об`єктивно, неупереджено та у повній мірі обґрунтовано необхідність реалізації активу. Також, за твердженням апелянта, позивачем не доведено і не підтверджено, що соняшник врожаю 2018 року насипом у кількості 304,54 тон у момент проведення публічних торгів зберігався у ТОВ «Білгород-Дніпровський елеватор», і таке зберігання та права позивача на зерно підтверджені належним і допустимим доказом - складським документом, виданим зберігачем.

Апелянт зазначає, що ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції не надав оцінку звіту про незалежну оцінку майна від 23.05.2019, яким був частиною процедури виконання функцій АРМА, а не висновком експерта, наданим на підтвердження того чи іншого факту після вчинення певних правовідносин.

Скаржник також стверджує, що оскільки майно знаходилось на зберіганні у ТОВ «Білгород-Дніпровський елеватор», то у випадку втрати майна, шкода повинна відшкодовуватись зберігачем.

Також апелянт зазначає, що у випадку задоволення судом заявленої позовної вимоги про стягнення 3 197 670,00 грн та у випадку скасування арешту на грошові кошти, накладені в межах кримінального провадження, може відбутись подвійне стягнення таких коштів на користь позивача.

Також, не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Офіс Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18717/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат".

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначив, доказів допущеної бездіяльності або протиправної діяльності посадових осіб Генеральної прокуратури України при здійснені досудового розслідування у кримінальному провадженні матеріали справи не містять.

Офіс Генерального прокурора наголошує, що Київський апеляційний суд в ухвалі від 13.09.2021 надав оцінку законності процесуальної дії (накладення арешту), а не визнавав протиправність дій або бездіяльності прокурора у кримінальному провадження у розумінні ст. 303 КПК України.

Також апелянт наголошує, що судом не прийнято до уваги доводи останнього, що станом на 01.02.2019 на зберіганні у ТОВ «Білгород-Дніпровський елеватор» перебувало насіння соняшника вагою 292 945 кг, що належало позивачу. Скаржник зазначає, що позивач при передачі ТОВ «Білгород-Дніпровський елеватор» олійних культур для зберігання здійснював господарську діяльність на власний ризик, а тому майнові втрати не можуть покладатись на державу.

Офіс Генерального прокурора також зазначає, що обставини, які є предметом у справі №910/18717/23, не досліджувались судами під час розгляду справи № 910/4131/22, а отже у розумінні ст. 75 ГПК України не є обставинами, які не потребують доказування.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 справу №910/18717/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі №910/18717/23 та призначено до розгляду на 16.07.2024.

15.07.2024 через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 розгляд справи було відкладено до 17.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 розгляд справи було відкладено до 15.10.2024.

14.10.2024 через канцелярію суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

15.10.2024 судове засідання не відбулось в зв`язку з перебуванням суддів Руденко М.А. та Барсук М.А. у відрядженні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 судове засідання призначено на 05.11.2024.

30.10.2024 через канцелярію суду від представника відповідача 1 надійшло клопотання про долучення судової практики.

04.11.2024 через канцелярію суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

05.11.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву до 19.11.2024.

19.11.2024 судове засідання не відбулось, в зв`язку з перебуванням судді Барсук М.А. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024, після виходу судді Барсук М.А. з лікарняного судове засідання призначено на 17.12.2024.

12.12.2024 через канцелярію суду від представника відповідача 1 надійшло клопотання про долучення судової практики.

У судовому засіданні, 17.12.2024 представник відповідача 1 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в позов відмовити.

Представник відповідача 2 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в позов відмовити.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційних скарг, просив їх залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце справи сторони повідомлялись належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до їх електронних кабінетів через систему «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа (а.с.22,48 т.4)

Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету.

Частинами 5 та 7 ст. 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, колегія суддів, зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, а представник третьої особи надавав свої пояснення у судовому засіданні 05.11.2024, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи у судовому засіданні 17.12.2024.

Заслухавши пояснення представників сторін, що заявлялись вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 14.06.2018 між ТОВ «Агрофірма «Шаболат» (Поклажодавець) та ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» (Зерновий склад) укладено договір складського зберігання зерна № 14/С/18 від 14.06.2018 (том 1, а.с. 22), предметом якого є зобов`язання Поклажодавця передати Зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від Поклажодавця засвідчується відповідними складськими документами, а Зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених таким договором умовах та повернути його Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувачу.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 у справі № 916/619/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаболат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровський елеватор» про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження та користування майном встановлено наступні обставини:

- відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.08.2018 р., складеного між ТОВ «Агрофірма Шаболат» (поклажодавець) та ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» (Зерновий склад), поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання соняшник некласний у кількості 283,160 тон - 31.08.2018; (а.с.57 т.1)

- відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.11.2018 р., складеного між ТОВ «Агрофірма Шаболат» (поклажодавець) та ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» (Зерновий склад), поклажодавець передав, а Зерновий склад прийняв на зберігання соняшник некласний у кількості 21,38 тон - 30.11.2018 р.;(а.с.61 т.1)

- вказані обставини свідчать, що, починаючи з 31.08.2018 р. вантаж соняшник некласний у кількості 283,16 тон, та, починаючи з 30.11.2018 р. вантаж соняшник некласний у кількості 21,38 тон, перебуває на зберіганні у відповідача - ТОВ Білгород-Дністровський елеватор;

- судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору № 14/С/18 позивачем передано відповідачу на відповідальне зберігання майно, що підтверджується складеними між позивачем та відповідачем актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № БДЕ00000377 від 31.08.2018 р. та № БДЕ00000620 від 30.11.2018 р. на відповідальне зберігання у кількості 304,54 тон, які було підписано сторонами та завірено їхніми печатками (а.с. 19, 20).

Так, вказаним вище рішенням суду першої інстанції зобов`язано ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом утримання від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ «Агрофірма Шаболат» у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт, вивозу з території елеватора, розташованого за адресою: 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, соняшнику врожаю 2018 року у кількості 304,54 т.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к (в межах кримінального провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019) (том 1, а.с. 76) задоволено клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. про накладення арешту; накладено арешт на майно, а саме: на зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном; передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19 - 24 Закону, зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора.

Метою накладення зазначеного арешту стало збереження конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як зазначає відповідач-1, метою здійснення заходів з управління проведено ідентифікацію арештованих активів, про що свідчить отриманий АРМА лист старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України Пархоменка А.В. від 05.04.2019 № 831/24/9/2-2019 (вх. від 07.05.2019 № 1591/27-19) та додані до нього документи, зокрема інспекційні звіти.

Згідно з інспекційним звітом від 15.04.2019 №PC/PC/L19AP231 (том 1, а.с. 250) активи за адресою: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Маршала Бірюзова 16 виявлені в такій кількості: пшениця 1 741,256 мт (об`єм 2385,86 м3, натура 0,7298232, вага 1741,256 тн), пшениця (зерносуміш) 84,965 мт (об`єм 29,807 мт (об`єм 116,39 м3, натура 0,7300026, вага 84,965 тн), горох 29,807 тн (об`єм 38,71 м3, натура 0,7700077, вага - 29, 807 тн), ячмінь - 4,596 мт (об`єм 7,15 м3, натура 0,6427972, вага 4,596 тн), пшениця 270,000 тн ( об`єм 360 м3, натура 0,75, вага270,000 тн), насіння соняшника 29,961 мт (об`єм 103,30 м3, натура 0,29, вага 30,000 тн), насіння соняшника 566, 470 мт (об`єм 1531,00 м3, натура 0,37, вага 566, 500 тн).

23.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ Консалтинг» на замовлення АРМА складено звіт про незалежну оцінку майна (том 2, а.с. 2-22), об`єктом оцінки якого стало майно: «пшениця вагою 211,256 тн., пшениця (зерносуміш) вагою 84,965 тн, горох вагою 29,807 тн, ячмінь вагою 4,596 тн, насіння соняшника вагою 596,431 тн, що зберігається на складах за адресою: Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Маршала Бірюзова, буд. 16».

У вказаному звіті, зокрема, зазначено, що вся інформація фінансового, економічного і технічного характеру, надана замовником чи уповноваженими ним особами, в усній чи письмовій формі, підтверджена чи не підтверджена документально, приймалася як достовірна; оцінювач не проводив спеціальної перевірки її достовірності, з зв`язку з тим, що відповідальність за достовірність наданої інформації несе замовник, оцінювач не несе відповідальності за висновки, зроблені на основі наданої замовником інформації чи документів, що містять недостовірні відомості; при виконанні робіт оцінювач не проводив обміру представленого до оцінки майна, а користувався даними технічних паспортів (інвентаризаційних справ) або іншої наданої замовником документації і не несе відповідальності за відхилення фактичних даних відносно наданої замовником документації.

Згідно із звітом вартість 1 (однієї) тонни насіння соняшника складає 2 158, 46 грн, а вартість 596, 431 тонн - 1 287 374, 84 грн.

Відповідно до офіційного сайту Державного підприємства «Сетам» (ДП «Сетам») 24.05.2019 останнім опубліковано оголошення стосовно продажу виявлених зернових культур в такій кількості: «пшениця - 1 741,256 мт (об`єм - 2385,86 м3, натура - 0,7298232, вага - 1741,256 тн), пшениця (зерносуміш) - 84,965 мт (об`єм - 116,39 м3, натура - 0,7300026, вага - 84,965 тн), горох - 29,807 мт (об`єм - 38,71 м3, натура - 0,7700077, вага - 29,807 тн), ячмінь - 4,596 мт (об`єм - 7,15 м3, натура - 0,6427972, вага - 4,596 тн), пшениця - 270,000 мт (об`єм - 360,00 м3, натура - 0,75, вага - 270,000 тн), насіння соняшника - 29,961 мт (об`єм - 103,30 м3, натура - 0,29, вага - 30,000 тн), насіння соняшника - 566,470 мт (об`єм - 1531,00 м3, натура - 0,37, вага - 566,500 тн) [згідно інспекційного звіту № №PC/PC/L19AP231]»; номер лоту: 352541; стартова ціна: 3 777 460, 32 грн; місцезнаходження майна: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова 16. (том 1, а.с. 80)

Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 409118 30.05.2019 відбулися торги за лотом № 352541, найменування майна «Зернові культури, круп`яні та олійні культури», місцезнаходження майна: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, стартова ціна - 3 777 460, 32 грн, ціна продажу: 3 777 460, 32 грн, сума сплаченого гарантійного внеску - 188 873, 02 грн; сума, яку необхідно перерахувати на рахунок продавця - 3 777 460,32 грн; зазначені суми мають бути сплачені переможцем до 06.06.2019. (том 1, а.с. 83)

Як визнають учасники спору, 03.06.2019 між АРМА (продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Карел-Груп» (покупець) укладено договір купівлі-продажу активу № 13, за умовами якого:

- у порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти активи за специфікацією, що є невід`ємною частиною договору (додаток) і сплатити за них певну грошову суму (пункт 1);

- місцезнаходження активів: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16 (пункт 2);

- реалізація активу здійснюється продавцем згідно з положеннями статей 1, 9, 21 Закону і на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к (пункт 3);

- ціна договору за активи становить 3 777 460,32 грн згідно з протоколом електронних торгів від 30.05.2019 № 409118 (пункт 4).

За специфікацією до вказаного договору найменування активу: зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; одиниця виміру, вага - 2 727,124 мт.

В подальшому, 11.07.2019 кримінальне провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019 об`єднано в одне провадження з кримінальним провадженням № 32018100110000013 від 02.02.2018 із присвоєнням єдиного номеру № 32018100110000013 від 02.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.09.2021 (том 1, а.с. 133) ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 скасовано в частині накладення арешту майна - соняшник врожаю 2018 насипом у кількості 304, 54 тон, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16.

Також вказаною ухвалою постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. в частині арешту майна, а саме соняшнику врожаю 2018 року насипом у кількості 304, 54 тон, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач звертався до АРМА з листом від 19.05.2021 вих. № 74 (том 1, а.с. 178) щодо повернення належного йому майна, а саме насіння соняшнику врожаю 2018 у кількості 304, 54 тон.

У відповідь АРМА листом від 04.06.2021 № 4742/6.1-33-21/6 (том 1, а.с. 182) повідомило про проведення торгів, зокрема, і щодо арештованого майна Позивача, за результатами якого з переможцем укладено договір - купівлі продажу арештованих активів.

З листа АРМА від 06.06.2022 № 250/6.1-38-22/6 (том 1, а.с. 189) вбачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2020 у справі № 757/32982/20-к в межах кримінального провадження № 32018100110000013 від 02.02.2018 з огляду на існування ризику перерахування коштів одному потерпілому, накладено арешт та передано в управління АРМА кошти в сумі 3 777 460, 32 грн, які виручено згідно договору купівлі-продажу активу № 13 від 03.06.2019 від реалізації зернових культур, які зберігалися на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, що відповідно унеможливлює перерахувати такі кошти законному власнику.

Відтак, позивач зазначає, що такими протиправними діями відповідачів (протиправне подання прокурором клопотання про накладення арешту та безпідставна реалізація АРМА майна Позивача) йому заподіяно збиток у розмірі заявленої до стягнення суми.

На підтвердження вартості 1 тони насіння соняшника врожаю 2018 позивачем надано цінову довідку Одеської регіональної торгово-промислової палати № СИО-е № 000205 від 10.11.2023, відповідно до якої закупівельні оптові ціни станом на 26.06.2019 - 10 400 грн -10 800 грн. (том 1, а.с. 192)

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про те, що внаслідок сукупних дій відповідачів, позивача протиправно позбавлено майна - насіння соняшника врожаю 2018 року, в кількості 304, 54 тони, яке перебувало на зберіганні у ТОВ «Білгород- Дністровський елеватор», а саме за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський елеватор», що вбачається з рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 по справі № 916/619/19.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 2 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За вимогами частин 6, 7 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії такої особи чи органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Водночас, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади, їх посадових або службових осіб наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими ж нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 ГПК України).

Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Предметом спору у цій справі є позовна вимога позивача до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Офісу Генерального прокурора про стягнення 3 197 670 грн майнової шкоди на підставі статей 22, 1166, 1176, 1190, 1192 ЦК України, якої позивач зазнав внаслідок спільних протиправних дій відповідачів.

В обґрунтування наявності неправомірних рішень (дій) відповідачів, позивач у позовній заяві послався на те, що арешт на зернові культури накладено прокуратурою протиправно, що встановлено судом апеляційної інстанції в ухвалі від 13.09.2021 справі № 757/5804/19-к.

Так, як вже було зазначено вище, ухвалою Київського апеляційного суду від 13.09.2021 (том 1, а.с. 133) ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 скасовано в частині накладення арешту майна - соняшник врожаю 2018 насипом у кількості 304, 54 тон, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16.

Також було постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національної поліції України Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. в частині арешту майна, а саме соняшнику врожаю 2018 року насипом у кількості 304, 54 тон, який належить ТОВ «Агрофірма «Шаболат» та зберігається на території елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16.

У вказаній ухвалі судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

- головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 02.02.2019 №120190000000000087 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України;

- за доводами клопотання про накладення арешту досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвестгруп» та підконтрольних йому елеваторів, зокрема, елеватора ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор», зловживаючи своїм службовим становищем, вчинили розкрадання ввіреного їм майна на підставі договорів складського зберігання майна (зернових культур), чим спричинили збитки державі та комерційним структурам в особливо великих розмірах;

- постановою слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України Драчука Ю.П. від 04.02.2019 зазначене майно, а саме зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №120190000000000087;

- в рамках вказаного кримінального провадження прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, а саме зернових культур, круп`яних та олійних культур, які перебувають на території ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном з посиланням на наявність правової підстави, передбаченої частиною 3 статті 170 КПК України;

- задовольняючи подане клопотання, слідчий суддя послався на доведеність стороною обвинувачення відповідності майна критеріям статті 98 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України);

Згідно висновків суду апеляційної інстанції:

- прокурором вимог закону не дотримано, зокрема, у клопотанні прокурора про арешт майна не зазначено кількості та виду зернових культур, які належить арештувати, та його власників;

також у такому клопотанні відсутнє мотивування, за якими критеріями статті 98 КПК України майно підпадає під ознаки речових доказів;

- до клопотання не долучено документів, які б свідчили про те коли, ким і на яких підставах передані зернові культури на зберігання елеватору, за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18;

- у зв`язку з цим стороною обвинувачення в розумінні вимог статті 173 КПК України не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які посилався у клопотанні прокурор, а слідчий суддя у відповідності до статті 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення;

- що стосується постанови слідчого про визнання майна речовим доказом, то в ній також не зазначено конкретно які зернові культури та в якій кількості є речовим доказом у кримінальному провадженні, а також відсутнє мотивування, за якими критеріями статті 98 КПК України майно підпадає під ознаки речових доказів, що позбавляє суд можливості провести аналіз та зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

З урахуванням наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що факт скасування судового рішення - ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к про накладення арешту на спірне майно, є підставою для перегляду всіх юридично значимих дій особи, які вона вчинила в період чинності такого судового рішення, а саме проведення реалізації майна позивача.

Колегія суддів вважає, що за змістом ухвали Київського апеляційного суду від 13.09.2021 справі № 757/5804/19-к також спростовуються доводи відповідача 2 про недоведеність допущеної бездіяльності або протиправної діяльності при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 120190000000000087 з боку посадових осіб Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України), які б відповідали вимогам визначеним в статей 73, 74 ГПК України.

Адже, як зазначено в ухвалі Київського апеляційного суду від 13.09.2021 справі № 757/5804/19-к, судом встановлено те, що прокурором під час розгляду справи належним чином не доведено відповідність арештованого майна критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України; прокурором у клопотанні про арешт майна не зазначено кількості та виду зернових культур, які належить арештувати та його власників; до клопотання не долучено документів, які б свідчили про те, коли, ким і на яких підстава були передані зернові культури на зберігання ТОВ «Білгород-Дністровський Елеватор» за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, та Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20-А та Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача-2 про не оскарження позивачем в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора та звертає увагу на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 де зазначено, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Більше того, колегія суддів також враховує, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 10.05.2022 (справа № 947/23598/21, том 1, а.с. 139) скаргу ТОВ «Агрофірма «Шаболат» щодо неповернення тимчасово вилученого майна задоволено.

Зобов`язано прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 3218100110000013 від 02.02.2018 повернути власнику - ТОВ «Агрофірма «Шаболат» соняшник врожаю 2018 року у кількості 304,54 тон.

У вказаній ухвалі судом встановлено, що бездіяльність органу досудового розслідування, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в передбачений законом строк, не відповідає діючому законодавству, зокрема вимогам п.2 ч.1 ст.169 КПК України, що порушує права власника майна, щодо того, що тимчасово вилучене майно, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна, повинно бути негайно повернено особі, у якої його було вилучено.

В заперечення проти позовних вимог АРМА стверджує, що діяло на виконання своїх повноважень, встановлених законом, та на підставі чинної на той час ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 757/5804/19-к, якою накладено арешт на майно з його передачею АРМА для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19 - 24 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".

Оцінюючи доводи щодо дій відповідача 1, колегія суддів зазначає, що повноваження АРМА визначено Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон про АРМА) і Положенням про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 613 від 11.07.2018.

Управління активом за Законом про АРМА (яким визначені правові та організаційні засади функціонування Агентства) - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Суд також звертає увагу на те, що абзацом першим частини п`ятої статті 21 Закону про АРМА передбачено окрему підставу для реалізації активу, переданого в управління Агентству. Цією нормою визначено, що активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Агентству з відповідним зверненням прокурора.

Отже, підставою для передачі Агентству активів, визначених частиною четвертою цієї статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.

Правова проблема щодо тлумачення норм КПК України та Закону про АРМА, що стосуються правових підстав для реалізації майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, вирішувалась Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/18647/19.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що порядок зберігання речових доказів та документів в кримінальному провадженні визначений статтею 100 КПК України, частиною шостою якої передбачено, що речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

Абзац сьомий частини шостої цієї статті визначає, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

На відміну від абзацу першого частини шостої статті 100 КПК України перелік майна, визначений статтею 21 Закону про АРМА, не є вичерпним.

Разом з тим, зазначена стаття 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що норма абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

У пункті 9.19 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що: «враховує практику розгляду судами питання забезпечення доказів у кримінальному провадженні та значення цього забезпечення і звертає увагу на те, що речові докази відповідно до частини другої статті 84 КПК України є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, та умовою дотримання прав осіб, права яких, у тому числі й майнові, було обмежено щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт. Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №758/16546/18, постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26.08.2020 у справ №757/42018/19к».

Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів акцентує, що підставою для передачі Агентству активів, визначених у частині четвертій статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.

Водночас, як вже зазначалось, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к (в межах кримінального провадження № 12019000000000087 від 02.02.2019) накладено арешт на майно, а саме: на зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора за адресами: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16; Одеська область, Татарбунарський район, с. Дивізія, вул. Колхозна, 20 А, і Одеська область, Біляєвський район, с. Яськи, вул. Севастопольська, 18, заборонивши вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном; передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19 - 24 Закону, зернові культури, круп`яні та олійні культури, які перебувають на території Елеватора.

Тобто, спірне майно (зернові, круп`яні та олійні культури) за ухвалою слідчого судді від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к не було передано АРМА виключно для його реалізації відповідним процесуальним документом.

Водночас, у цій справі, при наявності у АРМА можливості вибору із декількох варіантів визначення порядку управління активами (згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к - майно передано АРМА в управління для реалізації або передачі в управління), відповідачем 1 належними та допустимими доказами не доведено, що у даному випадку єдиним можливим варіантом управління активом - сільськогосподарською продукцією, яка на час виникнення спірних правовідносин (реалізація майна 30.05.2019) зберігалась у спеціально відведеному для тривалого зберігання зерна місці - зерновому елеваторі, розташованому за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16, була його реалізація.

Доказів, на спростування викладеного, відповідачем 1 під час розгляду даної справи до суду надано не було.

Наведені обставини підтверджують вірність висновку суду першої інстанції про недоведеність АРМА необхідності здійснення саме реалізації спірного активу на виконання своїх повноважень, встановлених Законом та ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.02.2019 у справі №757/5804/19-к.

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, у даній справі діями відповідачів порушуються базові принципи права на вільне володіння власністю, що знайшло своє закріплення в одному з фундаментальних європейських міжнародних договорів - Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (далі - ЄКПЛ) (ст. 1 Першого Протоколу).

У практиці Європейського суду з прав людини було вироблено три головні критерії для оцінки щодо відповідності конкретного втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, яке би відповідало приписам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такими критеріями є: чи є втручання в право власності законним (тобто чи передбачений такий захід національним законодавством); чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є втручання в право власності пропорційним переслідуваним цілям (тобто чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та інтересами особи, яка страждає від такого втручання).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

У даному випадку законність втручання у право власності визначається з огляду на норми Закону про АРМА, що стосуються чітко визначених правових підстав для передачі Агентству активів та порядку управління цими активами, а також правових підстав для вчинення Агентством дій щодо реалізації майна позивача.

Колегія суддів зазначає, що дії АРМА щодо реалізації активу позивача - сільськогосподарської продукції, за: недоведеності наявності єдиного можливого варіанту управління активом - його продажу з огляду на визначені ухвалою суду альтернативні варіанти порядку управління (для реалізації або передачі в управління за договором) виключають законність втручання відповідача 1 у право власності позивача шляхом продажу його активу.

У даному випадку, оцінивши законність втручання у право власності, колегія суддів дійшла до висновку, що встановлені обставини протиправного позбавлення підприємства права на власний розсуд розпоряджатись своїм майном, наслідком чого стало не отримання прибутку (грошових коштів) від реалізації належної йому сільськогосподарської продукції, дозволяють застосувати такий спосіб захисту порушеного майнового права як відшкодування майнової шкоди.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.03.2023 у справі № 910/16672/20, від 05.10.2023 у справі № 910/4131/22 у схожих правовідносинах.

А тому доводи апелянтів, що у даному випадку шкода (збитки) за втрату майна має бути відшкодована саме особою, у якої майно знаходилось на зберіганні - ТОВ «Білгород-Дніпровський елеватор», колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Досліджуючи природу заявленої до стягнення суми у цій справі, колегія суддів зауважує, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно- наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдана шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, внаслідок сукупних дій відповідачів, позивача протиправно позбавлено права майна - насіння соняшника врожаю 2018 року, в кількості 304, 54 тони, яке перебувало на зберіганні у ТОВ «Білгород- Дністровський елеватор», а саме за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський елеватор».

Колегія суддів зазначає, що обставини перебування вказаного вище майна позивача на зберіганні у ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» за адресою: 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16 встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 у справі № 916/619/19, яке набрало законної сили 19.06.2019.

Відповідно до 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на зазначене, вказані обставини не підлягають доказуванню в межах даного судового процесу та відповідно є преюдиційними для даного складу суду.

А тому доводи апелянтів про не доведення належними та допустимими доказами речового права позивача на насіння соняшника врожаю 2018 року, в кількості 304, 54 тони колегія суддів відхиляє.

Посилання відповідача 1 на приписи ч. 5 ст. 75 ГПК України, а саме що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, колегія суддів відхиляє, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, які були встановлені у рішенні Господарського суду Одеської області від 17.05.2019 у справі № 916/619/19.

Більше того, враховуючи встановлену у такому рішенні кількість майна позивача, рік його врожаю та вид останнього, відсутність доказів повернення такого майна зберігачем, твердження відповідача-2, що станом на 01.02.2019 непогашеними складськими квитанціями Позивача на насіння соняшника є 292 945 кг колегією суддів визнаються безпідставними та недостатніми доказами, що не спростовують доводи та докази позивача.

Досліджуючи ціну майна позивача - насіння соняшнику врожаю 2018 року у кількості 304, 54 т., колегія суддів враховує, що згідно протоколу № 409118 "Проведення електронній торгів" від 30.05.2019 ціна продажу за лотом № 352541 склала суму у розмірі 3 777 460,32 грн.

Проте, відповідно до даних листів Торгово-промислової палати України щодо цін на сільськогосподарську продукцію від 17.10.2019 за №2598/08.0-7.3, реалізація арештованого майна електронних торгів, проведених 30.05.2019 організатором електронних торгів державним підприємством "СЕТАМ" у формі аукціоні продажу майна, лот № 352545, (станом на 29.05.2019, тобто на день проведення електронних торгів) у формі аукціону з продажу майна, діяли наступні закупівельні оптові ціна зернові культури врожаю 2018 року (СРТ-завод, грн/т З ПДВ), а саме: за пшеницю 3 класу у межах 5 300 - 5 600 грн/т; за пшеницю фуражну 4-6 класів у межах 5 100-5 400 грн/т, а також закупівельні оптові ціни за олійні культури врожаю 2018 (ЕХW, грн/т з ПДВ), зокрема, за насіння соняшника у межах 10 100 - 10 500 грн.

Вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у справі № 910/16672/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 та постановою Верховного Суду від 01.03.2023.

Так, позивачем на підтвердження вартості 1 тонни насіння соняшника надано цінову довідку Одеської регіональної торгово-промислової палати № СИО-е № 000205 від 10.11.2023, відповідно до якої закупівельні оптові ціни станом на 26.06.2019 - 10 400 грн -10 800 грн.

В свою чергі, відповідач-1 зазначає, що у звіті ТОВ «РМ Консалтинг» (а.с.2-22 т.2) оцінювачем використано вартість аналогів найбільш подібних об`єкту оцінки, а саме насіння соняшнику, вартість якого на умовах опту складало 9 636 грн, що за переконаннями АРМА не суттєво відрізняється, а відтак визначена оцінювачем вартість майна Позивача є належною.

Водночас, судом першої інстанції звіт ТОВ "РМ Консалтинг" про належну оцінку майна від 23.05.2019, наданий відповідачем 1, правомірно не прийнято до уваги з огляду на положення статей 73, 98 ГПК України, встановивши при цьому, що він не підтверджується іншими зібраними у справі доказами, а складений із вихідних даних наданих першим відповідачем у справі, а не в межах даної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено розмір матеріальної шкоди у сумі 3 197 670 грн (304, 54 т * 10 500 грн), який, у встановленому порядку не спростований ані першим, ані другим відповідачем.

Доводи відповідача-1, що у випадку скасування ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2020 у справі № 757/32982/20-к, яким накладено арешт на грошові кошти в сумі 3 777 460,32 грн, що були виручені за договором купівлі-продажу Активу № 13 від 03 червня 2019 року від реалізації зернових культур, що зберігалися на ТОВ «Білгород-Дністровський елеватор» та задоволення даного позову може відбутись подвійне стягнення цих коштів на користь позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки на момент винесення оскаржуваного рішення матеріали справи не містять доказів скасування ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2020 у справі № 757/32982/20-к.

Як вже зазначалось, для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). 3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 4. Вина особи, що завдала шкоду.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди, а відсутність хоча б одного з цих елементів, відповідно, виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб`єктом відшкодування шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України є особа, яка її завдала. Частина 2 статті 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Крім того, згідно вимог ч. 1 ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи те, що матеріалами справи доведено, що діями відповідачів позивача було протиправно позбавлено права на власний розсуд розпоряджатись своїм майном, і як наслідок останній не отримав прибуток, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачу заподіяно матеріальної шкоди у розмірі 3 197 670 грн.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржниками не доведено обґрунтованість своїх апеляційних скарг, доказів на підтвердження своїх вимог не надано, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18717/23, отже підстав для їх скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржників.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів і Офісу Генерального прокурора на рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18717/23 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва 29.04.2024 у справі № 910/18717/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи № 910/18717/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 18.12.2024.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук