Ухвала

від 20.12.2024 по справі 607/25372/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.12.2024 Справа №607/25372/24 Провадження №4-с/607/59/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., скаржника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі скаргу ОСОБА_1 на дії, рішення державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відкриття виконавчого провадження з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із скаргою на дії, рішення державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відкриття виконавчого провадження ВП №76506864 від 08.11.20214 з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії РАП №2464046265 від 04.06.2024, яка прийнята інспектором з паркування сектору контролю за паркуванням ТЗ УМІ ТМР управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради.

В обґрунтування поданої скарги ОСОБА_1 вказав, що державний виконавець, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76506864 від 08.11.20214 з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, не з`ясував чи прийнята постанова про накладення адміністративного стягнення правомірною, зокрема чи прийнята уповноваженою посадовою особою, чи направлялась для відома та оскарження ОСОБА_1 , чи є така постанова правомірною та чи набрала законної сили.

Скаржник ОСОБА_1 вказав, винесена щодо нього постанова про накладення адміністративного стягнення є неправомірною, оскільки прийнята неуповноваженою посадовою особою, не направлялась йому для відома та оскарження, що не було з`ясовано державним виконавцем при прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вказаної постанови, а тому просить скасувати рішення про відкриття виконавчого провадження ВП №76506864 від 08.11.2024 щодо виконання постанови серії РАП №2464046265 від 04.06.2024 та повернути її для усунення недоліків до управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради.

Подана ОСОБА_1 скарга Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області заведена в порядку цивільного судочинства з присвоєнням номера №607/25372/25 (4-с/607/59/2024).

В судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримав, просить її задовольнити у повному обсязі.

Представник державної виконавчої служби в судове засідання не з`явився з невідомих на те суду причин, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

За результатами розгляду скарги суд вважає, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та провадження у справі підлягає закриттю виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Водночас, як вбачається зі змісту скарги та матеріалів, які надані в її обґрунтування, на виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження ВП №76506864 від 08.11.20214 з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії РАП №2464046265 від 04.06.2024, яка прийнята інспектором з паркування сектору контролю за паркуванням ТЗ УМІ ТМР управління муніципальної інспекції Тернопільської міської ради.

Отже, рішення, яке знаходиться на виконанні у Тернопільському відділі державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ухвалене не відповідно до норм ЦПК України.

Відповідно до п. 4 Листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24152/0/413 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі», юрисдикційність розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС залежить від спеціалізації суду, який ухвалив рішення, що підлягає примусовому виконанню органами ДВС.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 02 червня 2016 року№1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Українисуд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням уКонституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria, заява N 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень .

Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересіву цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (частина перша, пункт 1 частини другоїстатті 19 КАС Україниу відповідній редакції).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17, від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 та інших .

У пункті 7 частини першоїстатті 4 КАС Українивизначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першоюстатті 287 КАС Україниучасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановленіЗаконом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

При цьому частиною другоюстатті 74 зазначеного Законупередбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Положеннями ч.2ст.20КАС Українивизначено,що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Оскільки скаржник ОСОБА_1 оскаржує в порядку цивільного судочинства дії державного виконавця пов`язані із відкриттям виконавчого провадження з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, яка винесена не судом, а інспектором управляння муніципальної інспекції Тернопільської міської ради, а тому суд доходить до переконання, що оскарження ОСОБА_1 дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження ВП №76506864 від 08.11.20214 з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята не судом, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Тернопільським окружним адміністративним судом, а не в порядку цивільного судочинства Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

За таких обставин, суд вважає за необхідне, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, закрити провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, рішення державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відкриття виконавчого провадження з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 447 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, рішення державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відкриття виконавчого провадження з приводу виконання постанови про накладення адміністративного стягнення закрити.

ОСОБА_1 роз`яснити, що його спір із Тернопільським відділом державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства Тернопільським окружним адміністративним судом.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий суддя В. Л. Дзюбич