Постанова

від 19.12.2024 по справі 127/21638/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/21638/24

Провадження № 22-ц/801/2515/2024

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 рокуСправа № 127/21638/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»

на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Рішення ухвалив суддя Сичук М. М.

Рішення ухвалено за відсутності сторін у м. Вінниця

Дата складення повного тексту рішення 10 жовтня 2024 року,

Встановив:

У червні 2024 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 03 травня 2021 року між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «ФК «ЕЙС», було укладено кредитний договір № 317778385 на суму 22000,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом.

Кредитор своє зобов`язання по видачі кредиту виконав шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, але відповідачем у визначений договором строк кредит погашено не було. Тому у зв`язку з порушенням умов зазначеного кредитного договору у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у загальній сумі 88022,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача разом із судовими витратами зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн. та витратами на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір у розмірі 6056,00 грн. і витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не враховано, що строк дії договорів факторингу продовжувався додатковими угодами, а предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31 грудня 2020 року) є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Позивач вважає, що договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, в редакції та з урахуванням додаткових угод до нього, встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору.

Крім того, що судом першої інстанції не враховано, що договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2022 року. Реєстри прав вимоги № 142 від 13 липня 2021 року, № 7 від 28 жовтня 2021 року, № 1 від 14 лютого 2022 року, підписані вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем.

Сам факт укладення договору факторингу між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» в 2018 році не спростовує факту переходу права вимоги до позивача, адже з урахуванням визначених строків дії договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.

Відповідач ОСОБА_1 у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 03 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 317778385 на суму 22000,00 грн. зі сплатою процентів строком на 30 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника (а. с. 52-56).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 22 000,00 грн. ОСОБА_1 на його банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а. с. 80).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» був укладений договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором (а. с. 111-117).

У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди про продовження строку дії вказаного вище договору факторингу.

Із витягу з Реєстру прав вимоги № 146 від 03 серпня 2021 року вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 317778385 від 03 травня 2021 року (а. с. 88-90).

05 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) був укладений договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором. У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди про продовження строку дії вказаного договору факторингу (а. с. 98-104).

Із витягу з Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року вбачається, що до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 317778385 від 03 травня 2021 року (а. с. 25-27).

20 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «ЕЙС» (фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) був укладений договір факторингу № 20/10/23-03, за умовами якого ТОВ «ФК «ЕЙС» (фактор) зобов`язалося передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а останній відступити позивачу право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників (а. с. 58-64).

Із витягу з Реєстру боржників від 20 жовтня 2023 року вбачається, що до ТОВ «ФК «ЕЙС» від ТОВ «ФК Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 317778385 від 03 травня 2021 року (а. с. 38-40).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «ФК «ЕЙС»» не надало належних доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 317778385, оскільки кредитний договір був укладений 03 травня 2021 року, а договір факторингу, за умовами якого одному з попередніх факторів - ТОВ «Таліон Плюс» передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28 листопада 2018 року, тобто задовго до укладення самого кредитного договору. Крім того, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року, від 05 серпня 2020 року та від 20 жовтня 2023 року. Отже, ТОВ «ФК «ЕЙС»» не набуло прав первісного кредитора, а тому не має права пред`являти свої вимоги за кредитним договором № 317778385, укладеним 03 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим такий висновок суду першої інстанції.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 317778385 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли 03 травня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином.

Витяг з Реєстру прав вимоги № 145, в якому зазначено відповідача ОСОБА_1 , датується 03 серпня 2021 року, тобто більш ніж через два роки після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором.

Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, оскільки повністю спростовуються викладеним вище, та зводяться до переоцінки представником позивача вірно встановлених судом першої інстанції обставин.

При цьому суд вважає, що посилання позивача на продовження строку дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року додатковими угодами не спростовує необхідності чіткого визначення предмета договору на момент його укладення, адже правочин є чинним лише за умови визначеності його істотних умов, а предмет договору факторингу має бути конкретно визначений.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 317778385 від 03 травня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ЕЙС» відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» залишити без задоволення.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник