Постанова

від 10.12.2024 по справі 306/6/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 306/6/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 грудня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Козар Микола Михайлович, на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2024 року, ухвалене суддею Вінер Е.А. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Служби у справах дітей Полянської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей

встановив:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи Служби у справах дітей Полянської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

Позов мотивує тим, що між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб 18.06.2011. Перебуваючи у шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , обоє 2021 року народження.

Спільне життя у подружжя не склалося, позивач та відповідачка більше чотирьох місяців не проживають разом, в них постійно виникають сварки та непорозуміння. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу є неможливим. Дружина поїхала та залишила двох дітей на позивача, який наразі сам їх виховує. Вважає, що спільні діти мають проживати з батьком, так як дружина покинула їх, виїхала з квартири та знаходиться за кордоном.

Фактичні шлюбні відносини між ними припинені, хоч вони і знаходяться в зареєстрованому шлюбі. Останнім часом вони не підтримують взаємних відносин, не проводять час разом. У зв`язку з цим просить шлюб розірвати та визначити місце проживання дітей разом з батьком

Рішенням Свалявськогорайонного судуЗакарпатської областівід 29квітня 2024року позов було задоволено частково.

Суд мотивував своє рішення тим, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

В частині визначення місця проживання дітей разом з батьком, суд відмовив у задоволенні даної позовної вимоги та прийшов до висновку, що така позовна вимога заявлена позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат КозарМ.М.,подав апеляційнускаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання дітей з батьком. В решті задоволених вимог рішення просить залишити без змін.

Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення, яке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В своїх доводах посилається на те, що в матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування, який підтверджує, що діти проживають з позивачем в гідних умовах, висновок відповідає інтересам дітей.

Зазначає, що визначаючи місце проживання дітей потрібно виходити з найкращих інтересів дитини в першу чергу та врахувати хто зможе їм дати гармонійний соціальний, фізичний, духовний, моральний і соціальний розвиток.

Проживання дітей із позивачем саме по собі не є підставою для визнання позову таким, що не підлягає задоволенню, оскільки такий факт не позбавляє права позивача вимагати визначення місця проживання дітей в судовому порядку.

У дане судове засідання учасники справи не з`явились.

Від третьої особиСлужби усправах дітейПолянської сільськоїради надійшлазаява пророзгляд справибез їхучасті. Від інших сторін по справі ніяких заяв чи клопотань не надходило.

Оскільки сторони по справі у судове засідання не з`явилися, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, то суд вважає, що таку слід вирішити по суті(Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи Служби у справах дітей Полянської сільської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

18.06.2021 між сторонами у виконавчому комітеті Голубинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області було зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 10 (а.с. 6)

Від шлюбу у подружжя ОСОБА_5 народилося двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво Серії НОМЕР_2 (а.с.7, 8).

Спільною заявоювід 22.12.2023свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засвідчили,що ОСОБА_2 не проживаєзі своїмчоловіком тадітьми заадресою: АДРЕСА_1 , вже більше чотирьох місяців (а.с. 9).

Згідно акту обстеження умов від 22.12.2023 зроблений начальником Служби у справах дітей Полянської сільської ради, діти чисті доглянуті, обуті, ситі, тобто створені всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей.

В.о. сільського голови Полянської сільської ради надала висновок від 28.03.2024, згідно якого орган опіки та піклування Полянської сільської ради вважає за доцільне визначити проживання дітей з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.31-33).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьоюстатті 5 СК Українипередбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно дочастини першоїстатті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно достатті 8 Закону України "Про охорону дитинства"кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третястатті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зістаттею 12 Закону України "Про охорону дитинства"на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зістаттею 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно достатті 160 СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону «Про охорону дитинства»).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

У Постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №501/3594/20 у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду наголошено, що дитина є найбільш вразливою стороною у будь-яких сімейних конфліктах, оскільки на її долю припадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не лише спірні питання між батьками та іншими особами, а фактично визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Апелянт не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови визначення місця проживання дітей з батьком посилається на висновок органу опіки та піклування Полянської сільської ради від 28.03.2024 №24 в якому зазначено, що діти проживають з батьком в гідних умовах та доцільним визначити місце проживання дітей разом з ОСОБА_1 , оскільки таке буде відповідати найкращим інтересам дітей.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта з огляду на наступне.

Ґрунтуючись на статтях 160 та 161 СК України місце проживання дітей, які не досягли десяти років визначається за згодою батьків, але якщо існує спір щодо визначення місця проживання дітей з одним із батьків, то такий спір вирішується органом опіки та піклування або судом.

Тому, якщо такий спір у сторін відсутній, то визначення місця проживання не може розглядатись і в такому випадку такі позовні вимоги будуть заявлені передчасно такий висновок зробив суд першої інстанції, з чим не можна не погодитись.

Відповідачка ОСОБА_2 участь в справі не бере, оскільки, за словами апелянта, перебуває за кордоном, судового спору щодо визначення місця проживання дітей з одним із батьків немає, тобто у матері з батьком відсутній будь-який спір щодо цього, а тому висновки суду першої інстанції є правильними.

Доречним буде зазначити й ту обставину, що діти з дати народження проживаються за місцем перебування батьків, а саме: АДРЕСА_1 , та зазначене місце проживання вказано і ОСОБА_2 , що додатково стверджує той факт, що між сторонами відсутній спір з приводу визначення місця проживання малолітніх дітей.

Слід зазначити, Верховний Суд наголошує, що висновок органу опіки та піклування - не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений(Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.01.2021 у справі №753/6498/15-ц та постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а).

Крім цього, як зазначено у Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №523/19706/19 обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях справ не може абсолютизуватись.

Тобто, посилання апелянта на висновок органу опіки та піклування тільки береться судом до уваги, але не є обов`язковим.

В будь-якому випадку, оскільки права і обов`язки подружжя рівні, то визначення місця проживання дітей з батьком без врахування думки матері чи її заперечень, може призвести до порушення прав та інтересів матері.

Отже, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає матеріальним та процесуальним нормам права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 12, 81, 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Козар Микола Михайлович, залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: