Рішення

від 18.12.2024 по справі 903/861/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 грудня 2024 року Справа № 903/861/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції

до відповідача-1: Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання договору недійсним та стягнення 17 232,00 грн.

Представники сторін:

прокурор: Коломий Оксана Олегівна;

від позивача: не прибули;

від відповідача-1: не прибули;

від відповідача-2: не прибули;

Встановив: Керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції звернувся з позовом до Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №60 від 12.04.2023, укладений між Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради та ФОП ОСОБА_1 ;

- стягнути з ФОП ОСОБА_1 в дохід держави 8616,00 грн. отриманих на підставі договору купівлі-продажу №60 від 12.04.2023;

- стягнути з Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради в дохід держави вартість товарів, отриманих на підставі договору купівлі-продажу №60 від 12.04.2023, в розмірі 8616,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що договір купівлі-продажу №60 від 12.04.2023 не відповідає інтересам держави та суспільства у відповідності до положень ч.3 ст. 228 ЦК України та ч.2 ст. 67 ЗУ «Про запобігання корупції», оскільки укладений всупереч встановленого законодавством господарського порядку, зокрема ч.1 ст. 28 ЗУ «Про запобігання корупції», а відтак доводить що останній є недійсним.

Ухвалою суду від 16.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.11.2024.

Ухвалою суду від 04.11.2024 відкладено підготовче засідання на 02.12.2024, постановлено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача-2 Фізичної особи-підприємця Мигулі Олени Павлівни про розгляд справи №903/861/24 за позовом Керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Національного агенства з питань запобігання корупції до відповідача-1: Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та стягнення 17 232,00 грн. в загальному позовному провадженні.

04.11.2024 від Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№01-75/7286/24 від 04.11.2024, у якому відповідач 1 просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити повністю та здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача 1.

15.11.2024 від Керівника Ковельської окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1 за вх.№01-75/7581/24 від 15.11.2024.

Ухвалою суду від 02.12.2024 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.12.2024.

04.12.2024 від Національного агентства з питань запобігання корупції через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли письмові пояснення за вх. №01-75/7992/24 від 04.12.2024.

Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання, у письмових поясненнях за вх. №01-75/7992/24 від 04.12.2024 просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача.

Представник відповідача-1 у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, у відзиві на позовну заяву за вх.№01-75/7286/24 від 04.11.2024 просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача 1.

Представник відповідача-2 у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача та представників відповідачів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутня в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідача позовні вимоги підтримала, просить суд позов задоволити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Ключовим для застосування норм ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави".

Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У світі існує чітке бачення того, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов`язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини, що знайшло своє відображення у Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003, яка набрала чинності для України з 01.01.2010, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (далі - Конвенція ООН проти корупції).

Частиною 1 статті 5 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що кожна Держава-учасниця, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.

Кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів (частина 4 статті 7 Конвенції ООН проти корупції).

Згідно із частиною 4 статті 8 Конвенції ООН проти корупції кожна Держава-учасниця розглядає, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, можливість запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх функцій.

Статтею 19 Конвенції ООН проти корупції встановлено, що кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи утриманні від здійснення дій, що є порушенням законодавства, державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Статтею 34 Конвенції ООН проти корупції врегульовано щодо наслідків корупційних діянь, а саме з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.

Таким чином, боротьба з корупцією та подолання її наслідків є одним із пріоритетів роботи держави України, в тому числі за взятими на себе міжнародними зобов`язаннями згідно Конвенції ООН проти корупції.

Окрім того, статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначено, що національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Отже "боротьбу з корупцією" визначено як однією із складових національної безпеки держави.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палата Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні компетентний орган, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави або робить це неналежно.

Бездіяльність компетентного органу означає, що такий суб`єкт знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орґан протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) з метою виконання покладених на нього повноважень, зокрема, має право: звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням встановлених цим Законом вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення.

З урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, Ковельською окружною прокуратурою 11.09.2024 до НАЗК направлено лист №52-3701вих-24, у якому повідомлено уповноважений орган про невідповідність договору купівлі-продажу від 12.04.2023 №60 інтересам держави та суспільства у зв`язку із тим, що останній укладений внаслідок порушення антикорупційного законодавства.

Національне агентство з питань запобігання корупції листом від 23.09.2024 №37-01/70324-24 проінформувало окружну прокуратуру про те, що агентство не готувало та не планує здійснювати підготовку позовних заяв про визнання недійсним договору, укладеного ОСОБА_2 в умовах реального конфлікту інтересів.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказані обставини, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Ковельська окружна прокуратура повідомила листом Національне агентство з питань запобігання корупції про пред`явлення позову про визнання недійсним договору та стягнення коштів (лист від 07.10.2024 №52-4158вих-24).

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Суд встановив, що 12.04.2023 між Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (надалі - Управління) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 ) укладено договір купівлі-продажу товарів № 60. Вказаний договір підписаний начальником Управління, як його уповноваженим представником, ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1 вказаного вище договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти та оплатити товар за ціною, визначеною у видатковій накладній (рахунку). Під товаром розуміється: сувенірна продукція.

Згідно пункту 2.1 договору загальна сума договору складає 8616,00 грн без ПДВ.

Порядок розрахунків безготівковий, шляхом перерахування коштів із розрахункового рахунку Покупця на розрахунковий рахунок Продавця. Форма розрахунків: 100% згідно накладної, яка видається Продавцем за кожну партію товару (п.п. 2.2., 2.3 договору).

На виконання умов договору купівлі-продажу від 12.04.2023 №60 ФОП ОСОБА_1 було передано, а Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради прийнято визначених угодою товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 8616,00 згідно накладної до договору від №60 від 12.04.2023

Як вбачається з платіжного доручення від 14.04.2023 Управлінням сплачено грошові кошти в розмірі 8616,00 грн на рахунки ФОП ОСОБА_1 за поставку товару, обумовлену у договорі від 12.04.2023 №60.

Прокурор доводить, що вказаний вище договір №60 укладено саме 12.04.2023, а не 12.04.2022, як про це зазначено на аркуші №1 цього договору.

Наведене підтверджується, зокрема, платіжним дорученням, згідно якого договір укладено 12.04.2023, відомостями із веб-сайту https://prozorro.gov.ua, згідно яких сувенірна продукція на суму 8616,00 закуплена на підставі договору №60 від 12.04.2023 (ідентифікатор закупівлі UA-2023-04-14-006453-a), про що опубліковано відповідний звіт 14.04.2023.

Згідно долученого до вказаної закупівлі звіту, Управління освіти, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради 12.04.2024 придбало у ФОП ОСОБА_1 сувенірну продукцію в кількості 86 шт., що співвідноситься із видатковою накладною до договору №60.

Крім цього, з пояснень ОСОБА_3 , наданих 24.08.2023 начальнику 1 сектору (протидії корупції) УСР у Волинській області під час оформлення адміністративної справи а ч. 1 ч. 2 ст.172 КУпАП, вбачається що договір №60 укладено саме 12.04.2023.Також з протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією №264 від 11.09.2024 вбачається, що між сторонами укладено ряд договорів, серед яких і договір №60 від 12.04.2023.

Прокурор зазначає, що постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі №159/5271/23 за наслідками розгляду об`єднаної справи про адміністративні правопорушення, пов`язані за корупцією, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією та притягнуто його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі №159/5271/23 встановлено, що ОСОБА_2 , будучи начальником управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, відповідно до п.п. «в», п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», приміткою до ст. 172-7 КУпАП є суб`єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, вчинив дії та прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, чим порушив п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції».

Зокрема, ОСОБА_2 , будучи начальником управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, 12.04.2023 за № 60 уклав з ФОП ОСОБА_1 договір на поставку товару, а саме сувернірної продукції на загальну суму 8616,00 гривень.

При цьому, згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_1 (сторона правочину) є дружиною ОСОБА_2 (діяв в інтересах іншої сторони правочину).

Постанова Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23, якою ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, в апеляційному порядку не оскаржувалась та 10.10.2023 набрала законної сили.

Як вбачається з даної постанови суду, ОСОБА_2 вину у вчиненні корупційних адміністративних правопорушень визнав повністю.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23 встановлено порушення положень ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» при укладанні договору купівлі-продажу товарів від 12.04.2023 № 60.

Враховуючи вище викладене, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції та доводить, що договір купівлі-продажу №60 від 12.04.2023, укладений між Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради та ФОП ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним з підстав його невідповідності інтересам держави та суспільства у відповідності до положень ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 2 ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції", оскільки останній укладений всупереч встановленого законодавством господарського порядку, зокрема вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», а також стягнути з ФОП ОСОБА_1 в дохід держави 8616,00 грн. коштів отриманих на підставі договору купівлі-продажу №60 від 12.04.2023 та стягнути з Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради в дохід держави вартість товарів, отриманих на підставі договору купівлі-продажу №60 від 12.04.2023 в розмірі 8616,00 грн.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам суд виходив із такого:

На підставі абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», близькими особами суб`єкта декларування є - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта.

Згідно до абз. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень або не вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Згідно п. 1-4 ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Суд встановив, що ОСОБА_2 , як начальник управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, не мав права укладати договір від 12.04.2023 № 60 із ФОП ОСОБА_1 , оскільки остання є його дружиною, та між ними наявний як приватний інтерес так і реальний конфлікт інтересів.

Вчинення дій з метою врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів матеріали справи не містять, учасниками справи відповідних доказів суду не надано.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Закон України "Про запобігання корупції" визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Так, відповідно до ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 2 ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зі змісту ст. 228 ЦК України вбачається, що в ній законодавець передбачив дві окремі обставини, з якими закон пов`язує нікчемність або недійсність правочину, - порушення публічного порядку (ч. ч. 1, 2 цієї статті) та невідповідність інтересам держави та суспільства (ч. 3).

У першому випадку правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а тому визнання його недійсним судом не вимагається. При цьому ст. 228 ЦК України не встановлює наслідків такої недійсності правочину.

У п. 68 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Натомість, у випадку невідповідності правочину інтересам держави та суспільства, він за ч. 3 ст. 228 ЦК України може бути визнаний судом недійсним, що вказує на його оспорюваний характер. Ця ж правова норма передбачає й наслідки такої недійсності правочину.

Згідно ч. 3 ст. 5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

У правових позиціях Верховного Суду у справах № 922/1391/18 (постанова від 20.03.2019), № 910/6271/17 (постанова від 15.12.2021) та № 910/4089/20 (постанова від 20.10.2021) зазначено наступне: "Частиною З статті 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства".

Порушення норм Закону України "Про запобігання корупції" під час укладання оспорюваного договору, що встановлено постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23, є порушенням правового господарського порядку.

За наведених обставин, договір купівлі-продажу від 12.04.2023 № 60 підлягає визнанню судом недійсним з підстав його невідповідності інтересам держави та суспільства у відповідності до положень ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 2 ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції", оскільки останній укладений всупереч встановленого законодавством господарського порядку, зокрема вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 208 ГК України.

При цьому, наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, застосовуються лише в тих випадках, коли завідомо суперечний інтересам держави і суспільства договір був повністю або частково виконаний хоча б однією із сторін. Наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання, оскільки відповідні вимоги є за своїм правовим характером взаємовиключними.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Так, згідно ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Рішенням Ковельської міської ради № 35/6 від 22.03.2018 затверджено Положення про Відділ культури виконавчого комітету Ковельської міської ради (надалі - Положення).

Відповідно, до Положення Відділ є юридичною особою, веде самостійний баланс, має право відкривати бюджетні реєстраційні рахунки в установах Державного казначейства України, у межах своїх повноважень укладати від свого імені угоди з юридичними і фізичними особами, мати майнові і немайнові права, нести зобов`язання, бути позивачем і відповідачем у судах.

Відділ має печатку із зображенням Державного герба України і власним найменуванням, кутовий штамп, відповідні бланки та інші атрибути юридичної особи (п. 1.2). Начальник Відділу здійснює керівництво Відділом, централізованою бухгалтерією та координує роботу закладів культури підпорядкованих Відділу. Видає в межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання. Призначає на посаду керівників підвідомчих установ шляхом укладання з ними контракту за результатами конкурсу та звільняє їх.

Начальник відділу несе відповідальність за виконання покладених на відділ завдань та реалізацію ним своїх повноважень згідно з посадовою інструкцією (п. 4.3-4.4).

Частиною 1 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині 1 статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Факт допущення вказаних вище порушень ОСОБА_2 , який є суб`єктом, що підпадає під дію Закону України «Про запобігання корупції», було встановлено в межах розгляду справи №159/5271/23, яка розглядалась Ковельським міськрайонним судом Волинської області.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до п. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

На переконання суду, факти та обставини, встановлені постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23, згідно ст. 75 ГПК України, мають приюдиційне значення для даної справи, відтак, не підлягають доказуванню.

З огляду на вище викладене, господарський суд дійшов висновку про те, що укладений між Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу №60 від 12.04.2023 на суму 8616,00 грн., суперечить вимогам Закону України «Про запобігання корупції», що є порушенням частини 1 статті 203, частини 3 статті 228 ЦК України, і вказані обставини згідно зі статтею 215 ЦК України та статтею 67 Закону України «Про запобігання корупції» є підставами для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналогічний припис викладено у ч. 1 ст. 208 ГК України.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідач 2 - ФОП ОСОБА_1 є іншою стороною оспорюваного правочину. Останній достовірно було відомо, що вона являється дружиною ОСОБА_2 та укладає із ним від імені Управління оспорюваний договір купівлі-продажу за бюджетні кошти. Відповідно остання не могла не розуміти наявність конфлікту інтересів та того, що укладений договір суперечить вимогам антикорупційного законодавства, інтересам держави та суспільства.

Укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 зі своєю дружиною, спрямоване ні на що інше, як на збагачення власної родини, всупереч інтересам держави та суспільства.

Відповідачі у справі усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність своїх дій у спірних правовідносинах і суперечність їх мети інтересам держави та суспільства, і прагнули настання таких наслідків.

Як встановлено судом вище, за договором №60 від 12.04.2023 ФОП ОСОБА_1 поставила Управлінню культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради товар, що підтверджується накладною, а Управлінням здійснено перерахування ФОП ОСОБА_1 за поставлений товар кошти на загальну суму 8616,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №919 від 14.04.2023 (призначення платежу: "згідно накладної №6 від 12.04.2023 та договору №60 від 12.04.2023").

З урахуванням того, що кошти в загальній сумі 8616,00 грн. сплачено відповідачем-1 на підставі правочину, який визнано судом недійсним, як такий, що вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу у обох сторін, оскільки правочин виконано на зазначену суму обома сторонами (відповідачем-1 одержано продукти харчування, відповідачем-2 - грошові кошти), суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради в дохід держави по 8616,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Суд враховує, що товарно-матеріальні цінності на суму 8616,00 грн., отримані відповідачем-1, неможливо повернути, оскільки вони були використані, то стягненню у дохід держави підлягає сума 8616,00 грн

Доводи відповідача 1, які викладенні у відзиві на позовну заяву не взято до уваги суду, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вище викладені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному об`ємі.

Згідно з приписами ст.129 ГПК, судовий збір покладається на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог: 7267,20 грн.:2=3633,60 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 145, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу №60 від 12.04.2023, укладений між Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (м. Ковель, вул. Незалежності, 89, код ЄДРПОУ 05396534) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мигулі Олени Павлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави 8616,00 грн. отриманих на підставі договору купівлі-продажу №60 від 12.04.2023.

4. Стягнути з Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (м. Ковель, вул. Незалежності, 89, код ЄДРПОУ 05396534) в дохід держави вартість товарів, отриманих на підставі договору купівлі-продажу №60 від 12.04.2023 в розмірі 8616,00 грн.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 3633,60 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (м. Ковель, вул. Незалежності, 89, код ЄДРПОУ 05396534) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 3633,60 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 19.12.2024.

СуддяВ. М. Дем`як