Рішення

від 11.12.2024 по справі 903/862/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 грудня 2024 року Справа № 903/862/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В, розглянувши матеріали по справі

за позовом: Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції, м. Київ

до відповідача 1: Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, м. Ковель, Волинська обл.,

відповідача 2: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Ковель, Волинська обл.

про визнання недійсним договору та стягнення 22000,00 грн,

В засіданні приймали участь:

від позивача: н/з

від відповідачів: н/з

прокурор відділу прокуратури Волинської області: Рішко А.В.

ВСТАНОВИВ:

11.10.2024 через електронний суд надійшла позовна заява (сформована 10.10.2024) Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції до Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (відповідач 1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач 2) про визнання недійсним договору та стягнення 22000,00 грн.

Ухвалою суду від 15.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 07.11.2024 о 12 год 00 хв.

Відповідач 1 ухвалу суду отримав 16.10.2024, строк для подання відзиву по 31.10.2024.

З метою повідомлення відповідача 2 про розгляд справи та про її право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 15.10.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача АДРЕСА_1 .

Однак, судова повістка повернута 23.101.2024 об`єктом поштового зв`язку з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, а саме 23.10.2024.

Строк для подання відзиву по 07.11.2024.

04.11.2024 надійшов відзив Управління культури, молоді, спорту та туризму Ковельської міської ради, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що Національне агентство може виступати позивачем лише у справах щодо суб`єктів, щодо яких вправі складати протоколи про адміністративні правопорушення. Займана ОСОБА_2 посада не відносить до переліку посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища. У даному випадку у позивача відсутні були підстави для звернення з до суду з даним позовом, а тому жодної бездіяльності у вигляді не здійснення захисту інтересів держави позивачем допущено не було. Національне агентство не є належним позивачем у даній справі, тобто є особою, якій не належить право вимоги. Спірний договір виконаний повністю. Розгляд спарив проводити без участі його представника.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 07.11.2024 поновив строк для подання та долучив відзив до матеріалів справи.

У судовому засіданні прокурор Ковельської окружної прокуратури заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою підготовки та подання відповіді на відзив.

Враховуючи вищевикладене, клопотання прокурора, з метою повного та всебічного розгляду справи, виконання мети підготовчого провадження, надання учасникам справи скористатись своїм правом на подання всіх заяв по суті спору, суд протокольною ухвалою від 07.11.2024 підготовче засідання відклав на 18.11.2024 о 15 год 30 хв.

15.11.2024 на адресу суду надійшла відповідь прокуратури на відзив, згідно якої позовні вимоги підтримує. Зазначає, що ЗУ «Про запобігання корупції» не обмежує право НАЗК на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, якщо протокол про корупційне правопорушення складено не НАЗК, а органом Національної поліції. Управління культури, молоді, спорту та туризму ВК Ковельської міської ради не оголошувало та не проводило відкриті торги із закупівлі товарів (рамок для фото), а безпосередньо на пряму уклало договір із відповідачем 2. Постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач 1 у відзиві, є не релевантними даній справі.

Враховуючи відсутність заперечень на відповідь на відзив, не закінчення строку для їх подання, рівність учасників судового процесу, з метою виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 18.11.2024 підготовче засідання відклав на 04.12.2024 о 12 год 00 хв.

Заперечення на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.

З огляду на вищевикладене, відсутність заперечень на відповідь на відзив, закінчення строку для їх подання, виконання мети підготовчого провадження, розумні строки розгляду справи, перебування справи на стадії підготовчого провадження, метою якого є збирання доказів, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 04.12.2024 закрив підготовче провадження, призначив розгляд справи по суті на 11.12.2024 о 14 год 00 хв.

04.12.2024 надійшли пояснення позивача, згідно яких зазначає, що Національне агентство не є належним позивачем у даній справі, тобто особою, які наділено право вимоги.

Відповідачі правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників не направили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, суд,

в с т а н о в и в:

23.03.2023 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі продавець, відповідач 2) та Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (далі покупець, відповідач 1), в особі начальника управління - Мигулі Андрія Дмитровича укладено Договір купівлі-продажу товарів №40 (далі - Договір) (а.с. 12).

Згідно умов Договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, передати покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, прийняти та оплатити товар за ціною, визначеною у видатковій накладній (рахунку) (п. 1.1). Під товаром розуміється: рамки для фото (п. 1.2). Документ, який підтверджує отримання товару покупцем у продавця є видаткова накладна, підписана покупцем та завірена його печаткою (п. 1.3). Загальна сума договору складає 11 000,00 грн без ПДВ (п. 2.1). Порядок розрахунків безготівковий, шляхом перерахування коштів із розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок продавця (п. 2.2). Форма розрахунків: 100% згідно накладної, яка видається продавцем за кожну партію товару (п. 2.3).

На виконання умов Договору ФОП ОСОБА_1 передано, а Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради прийнято товар рамки 50х70, кількістю 20 шт., на суму 11 000,00 грн, що підтверджується накладною №3 від 23.03.2023 (а.с. 11).

Управлінням сплачено грошові кошти в сумі 11 000,00 грн на рахунки ФОП ОСОБА_1 за поставку товару, обумовлену у договорі від 23.03.2023 №40, що підтверджується платіжним дорученням № 762 від 23.03.2023 (а.с. 17).

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23 за наслідками розгляду об`єднаної справи про адміністративні правопорушення, пов`язані за корупцією, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією та притягнуто його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Встановлено, що ОСОБА_2 , будучи начальником управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, відповідно до п.п. в, п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про запобігання корупції, приміткою до ст. 172-7 КУпАП є суб`єктом відповідальності за адміністративні правопорушення, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, вчинив дії та прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, чим порушив п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України Про запобігання корупції. Зокрема, ОСОБА_2 , будучи начальником управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, 23.03.2024 за №40 уклав з ФОП ОСОБА_1 договір на поставку товару, а саме рамок для фото на загальну суму 11 000 гривень. При цьому згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_1 (сторона правочину) є дружиною ОСОБА_2 (діяв в інтересах іншої сторони правочину).

Постанова Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі №159/5271/23, якою ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, в апеляційному порядку не оскаржувалась та 10.10.2023 набрала законної сили.

Як вбачається з цієї постанови суду, ОСОБА_2 вину у вчиненні корупційних адміністративних правопорушень визнав повністю.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23 встановлено порушення положень ст. 28 Закону України Про запобігання корупції при укладанні договору купівлі-продажу товарів від 23.03.2023 №40.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

У світі існує чітке бачення того, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов`язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини, що знайшло своє відображення у Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003, яка набрала чинності для України з 01.01.2010, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (далі - Конвенція ООН проти корупції).

Частиною 1 статті 5 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що кожна Держава-учасниця, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.

Кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів (частина 4 статті 7 Конвенції ООН проти корупції).

Згідно із частиною 4 статті 8 Конвенції ООН проти корупції кожна Держава-учасниця розглядає, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, можливість запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх функцій.

Статтею 19 Конвенції ООН проти корупції встановлено, що кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи утриманні від здійснення дій, що є порушенням законодавства, державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Статтею 34 Конвенції ООН проти корупції врегульовано щодо наслідків корупційних діянь, а саме з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.

Таким чином, боротьба з корупцією та подолання її наслідків є одним із пріоритетів роботи держави України, в тому числі за взятими на себе міжнародними зобов`язаннями згідно Конвенції ООН проти корупції.

Окрім того, статтею 1 Закону України Про основи національної безпеки України визначено, що національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Отже "боротьбу з корупцією" визначено як однією із складових національної безпеки держави.

Відповідно до п. 5-6 ч. 1 ст. 12 Закону України Про запобігання корупції Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) з метою виконання покладених на нього повноважень, зокрема, має право: звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням встановлених цим Законом вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення.

11.09.2024 Ковельською окружною прокуратурою направлено до НАЗК лист № 52-3702ВИХ-24, у якому повідомлено уповноважений орган про невідповідність договору купівлі-продажу від 23.03.2023 №40 інтересам держави та суспільства у зв`язку із тим, що останній укладений внаслідок порушення антикорупційного законодавства (а.с. 13-14).

Національне агентство з питань запобігання корупції листом від 23.09.2024 № 37-01/70321-24 проінформувало окружну прокуратуру про те, що агентство не готувало та не планує здійснювати підготовку позовних заяв про визнання недійсним договору, укладеного ОСОБА_2 в умовах реального конфлікту інтересів (а.с. 15).

07.10.2024 Ковельською окружною прокуратурою повідомлено Національне агентство з питань запобігання корупції про ініціювання пред`явлення позову в інтересах держави в особі Національного агентства з питань запобігання корупції до ФОП ОСОБА_1 та Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання недійсним договору та стягнення коштів (а.с. 19).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказані обставини, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурором цілком обґрунтовано визначено Національне агентство з питань запобігання корупції в якості позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/213/24 від 14.08.2024.

На підставі абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання корупції, близькими особами суб`єкта декларування є - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта.

Згідно з абз. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання корупції, реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень або не вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання корупції, приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Згідно з п. 1-4 ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону України Про запобігання корупції, особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , як начальник Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради, не мав права укладати Договір №40 від 23.03.2023 із ФОП ОСОБА_1 , оскільки остання є його дружиною, та між ними наявний як приватний інтерес, так і реальний конфлікт інтересів.

Вчинення дій з метою врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів матеріали справи не містять, учасниками справи відповідних доказів суду не надано.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Закон України "Про запобігання корупції" визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Так відповідно до ст. 67 Закону України Про запобігання корупції нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 2 ст. 67 Закону України Про запобігання корупції правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зі змісту ст. 228 ЦК України вбачається, що в ній законодавець передбачив дві окремі обставини, з якими закон пов`язує нікчемність або недійсність правочину, - порушення публічного порядку (ч. 1, 2 цієї статті) та невідповідність інтересам держави та суспільства (ч. 3).

У першому випадку правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а тому визнання його недійсним судом не вимагається. При цьому ст. 228 ЦК України не встановлює наслідків такої недійсності правочину.

У п. 68 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Натомість, у випадку невідповідності правочину інтересам держави та суспільства, він за ч. 3 ст. 228 ЦК України може бути визнаний судом недійсним, що вказує на його оспорюваний характер. Ця ж правова норма передбачає й наслідки такої недійсності правочину.

Згідно ч. 3 ст. 5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

У правових позиціях Верховного Суду у справах № 922/1391/18 (постанова від 20.03.2019), № 910/6271/17 (постанова від 15.12.2021) та № 910/4089/20 (постанова від 20.10.2021) зазначено наступне: "Частиною З статті 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства".

Порушення норм Закону України "Про запобігання корупції" під час укладання оспорюваного договору, що встановлено постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23, є порушенням правового господарського порядку.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 23.03.2023 №40 підлягає визнанню судом недійсним з підстав його невідповідності інтересам держави та суспільства у відповідності до положень ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 2 ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції", оскільки останній укладений всупереч встановленого законодавством господарського порядку, зокрема вимог ч. 1 ст. 28 Закону України Про запобігання корупції.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 208 ГК України.

При цьому, наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, застосовуються лише в тих випадках, коли завідомо суперечний інтересам держави і суспільства договір був повністю або частково виконаний хоча б однією із сторін. Наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання, оскільки відповідні вимоги є за своїм правовим характером взаємовиключними.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Так, згідно з ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Рішенням Ковельської міської ради № 29/52 від 21.12.2022 затверджено Положення про Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (надалі - Положення) (а.с. 20-22).

Відповідно до Положення Управління є юридичною особою. Начальник Управління здійснює керівництво Управлінням та підпорядкованих закладів відповідно до посадової інструкції та чинного законодавства України; планує роботу Управління; є розпорядником бюджетних та інших коштів Управління; укладає в межах своєї компетенції договори, контракти; діє в межах повноважень, визначених посадовою інструкцією та цим Положенням.

Частиною 1 статті 65 Закону України Про запобігання корупції передбачено, що за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині 1 статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Факт допущення вказаних вище порушень ОСОБА_2 , який є суб`єктом, що підпадає під дію Закону України Про запобігання корупції, було встановлено в межах розгляду справи №159/5271/23, яка розглядалась Ковельським міськрайонним судом Волинської області.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до п. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Суд дійшов висновку, що факти та обставини, встановлені постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.09.2023 у справі № 159/5271/23, відповідно до ст. 75 ГПК України, мають приюдиційне значення для цієї справи, тому не підлягають доказуванню.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що укладений між Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу № 40 від 23.03.2023 на суму 11 000 грн суперечить вимогам Закону України Про запобігання корупції, що є порушенням частини 1 статті 203, частини 3 статті 228 ЦК України, і вказані обставини згідно зі статтею 215 ЦК України та статтею 67 Закону України Про запобігання корупції є підставами для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналогічний припис викладено у ч. 1 ст. 208 ГК України.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідач 2 - ФОП ОСОБА_1 є іншою стороною оспорюваного правочину. Останній достовірно було відомо, що вона являється дружиною ОСОБА_2 та укладає із ним від імені Управління оспорюваний договір купівлі-продажу за бюджетні кошти. Відповідно остання не могла не розуміти наявність конфлікту інтересів та того, що укладений договір суперечить вимогам антикорупційного законодавства, інтересам держави та суспільства.

Укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 зі своєю дружиною, спрямоване ні на що інше, як на збагачення власної родини, всупереч інтересам держави та суспільства.

Крім того, відповідач 2 - ФОП ОСОБА_1 на час укладання оспорюваного правочину була також депутатом Ковельської міської ради, на яку поширюються вимоги Закону України "Про запобігання корупції".

Факт перебування відповідача 2 на обраній посаді депутата місцевої ради свідчить про додаткову обізнаність ОСОБА_1 з вимогами та положеннями антикорупційного законодавства, в тому числі із обмеженнями та заборонами на вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

За таких обставин, обидві сторони оспорюваного правочину усвідомлювали протиправність укладеного договору, тобто такого, що суперечить Закону України "Про запобігання корупції", та свідомо допускали настання протиправних наслідків, що в свою чергу суперечить інтересам держави та суспільства.

Як вже зазначалося вище, за договором № 40 від 23.03.2023 ФОП ОСОБА_1 поставила Управлінню культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради товар, що підтверджується накладною № 3 від 23.03.2023, а Управлінням здійснено перерахування ФОП ОСОБА_1 за поставлений товар кошти на загальну суму 11 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 762 від 23.03.2023.

Враховуючи, що кошти в загальній сумі 11 000,00 грн сплачено відповідачем-1 на підставі правочину, який визнано судом недійсним, як такий, що вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу у обох сторін, оскільки правочин виконано на зазначену суму обома сторонами (відповідачем-1 одержано товар, відповідачем-2 - грошові кошти), суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради в дохід держави по 11 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, враховуючи, що товар рамки для фото не можливо повернути в стані, придбаному Управлінням в момент укладення договору (використано за призначенням), то стягненню у дохід держави підлягає сума 11 000,00 грн.

Аналогічна правова позиці викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/213/24 від 14.08.2024, постановах Центрального апеляційного господарського суду (тотожні правовідносини) у справах № 908/3509/21, № 908/3799/21, № 908/3584/21 та № 908/3582/21, у яких підтверджено обґрунтованість вимог прокурора щодо визнання відповідних договорів недійсними як таких, що суперечать інтересам держави, та стягнення зі сторін правочинів в дохід держави на підставі ч. 3 ст. 228 та ч. 1 ст. 216 ЦК України коштів, які останні отримали на виконання недійсних правочинів.

Посилання скаржників на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений за результатами відкритих торгів, участь у яких могли взяти будь-які учасники, суд вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" у разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг, вартість яких не перевищує 50 тисяч гривень, замовник повинен дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель та може використовувати електронну систему закупівель, у тому числі електронні каталоги для закупівлі товарів. У разі здійснення таких закупівель без використання електронної системи закупівель замовник обов`язково оприлюднює в електронній системі закупівель відповідно до статті 10 цього Закону звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель.

Вартість товарів за оспорюваним договором склала 11 000 грн, у зв`язку із чим Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради не було зобов`язане використовувати електронну систему закупівель та проводити відкриті торги.

Підтвердженням того, що Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради не використовувало електронну систему закупівель та не проводило відкриті торги із закупівлі рамок для фото є те, що Управлінням 23.03.2023 на виконання вимог ч. 3 ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" в електронній системі закупівель (UA-2023-03-23-004289-а) оприлюднено звіт про договір про закупівлю від 23.03.2023, укладений без використання електронної системи закупівель.

Наведене свідчить про те, що Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради не оголошувало та не проводило відкриті торги із закупівлі рамок для фото, а безпосередньо напряму уклало договір із відповідачем 2.

Щодо посилання представника Відповідача 1 на висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 669/58/20 та від 20.02.2024 у справі № 130/3612/21, суд зазначає наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Предметом розгляду Верховного Суду у справі № 669/58/20 за позовом прокурора, як самостійного позивача, було питання визнання незаконним та скасування рішення Ямпільської селищної ради Білогірського району Хмельницької області; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею; повернення земельної ділянки.

Предметом розгляду Верховного Суду у справі № 130/3612/21 за позовом прокурора, як самостійного позивача, було питання визнання незаконним та скасування рішення Біликовецької сільської ради Жмеринського району та витребування земельної ділянки.

З наведених постанов Верховного Суду вбачається, що предметом позову в першу чергу було оскарження рішень органів місцевого самоврядування, що прийняті всупереч Закону України "Про запобігання корупції", правом на оскарженнях яких згідно з ч. 1 ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції" наділений прокурор.

Разом з тим, вказані судові рішення не є релевантними (тотожними) справі № 903/862/24, оскільки у даній справі предметом позову є визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок вчинення пов`язаного з корупцією правопорушення, а також застосування наслідків недійсності правочину, правом на оскарження якого згідно ч. 2 ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції" прокурор самостійно не наділений.

За таких обставин, посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду у вищезазначених справах є помилковими та не можуть братись до уваги при розгляді даної.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд дійшла висновку, що позовні вимоги прокурора є обгрунтованими, підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в сумі 7 267,20 грн слід покласти на них пропорційно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу товарів №40 від 23.03.2023, укладений між Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (м. Ковель, вул. Незалежності, 89, код ЄДРПОУ 05396534) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мигулі Олени Павлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Держави 11000,00 грн (одинадцять тисяч грн 00 коп.), отриманих на підставі договору купівлі-продажу №40 від 23.03.2023.

4. Стягнути з Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (м. Ковель, вул. Незалежності, 89, код ЄДРПОУ 05396534) в дохід Держави вартість товарів, отриманих на підставі договору купівлі-продажу №40 від 23.03.2023 в сумі 11 000,00 грн (одинадцять тисяч грн 00 коп.).

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три грн 60 коп.) витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Управлінням культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради (м. Ковель, вул. Незалежності, 89, код ЄДРПОУ 05396534) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три грн 60 коп.) витрат по сплаті судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

19.12.2024

СуддяС. В. Бідюк