Ухвала від 27.11.2024 по справі 911/2553/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"27" листопада 2024 р. Справа № 911/2553/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Панченко К. О.

за участю представників учасників справи:

від позивача-1 (скаржника): не з`явились;

від позивача-2: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

від органів Державної виконавчої служби: не з`явились;

розглянувши матеріали справи

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Український банківський консалтинг, м. Київ

на дії та постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), м. Обухів

у справі № 911/2553/22

за позовом:

1)Товариства з обмеженою відповідальністю „Український банківський консалтинг, м. Київ;

2)Товариства з обмеженою відповідальністю „Твін-Трейд, м. Київ;

до Публічного акціонерного товариства „Центренерго, смт Козин, Обухівський район

про стягнення 956 070, 78 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.10.2024 р. до суду через систему „Електронний суд від позивача-1 (стягувача) надійшла скарга б/н від 12.10.2024 р. на рішення державного виконавця, у якій він просить суд визнати неправомірною та скасувати постанову від 02.10.2024 р. про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76184442, винесену державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); зобов?язати державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення Господарського суду Київської області за виданим наказом від 17.09.2024 р. у справі № 911/2553/22, передбачені Законом України „Про виконавче провадження, у тому числі звернути стягнення на грошові кошти боржника у національні і іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

В обґрунтування своєї скарги позивач-1 (стягувач) зазначає, що дії державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 76184442 від 02.10.2024 р. є неправомірними, а сама постанова про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 76184442 від 02.10.2024 р. є незаконною, так як державним виконавцем було винесено вищевказану постанову всупереч положенням Закону України „Про виконавче провадження, Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень, інших нормативно-правових актів, - без відповідних правових підстав.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.2024 р. прийнято до розгляду скаргу позивача-1 - ТОВ „Український банківський консалтинг на дії та постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у справі № 911/2553/22 за позовом ТОВ „Український банківський консалтинг, ТОВ „Твін-Трейд до ПАТ „Центренерго про стягнення 956 070, 78 грн і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників справи на 23.10.2024 р.

23.10.2024 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 27.11.2024 р.

26.11.2024 р. до суду через систему „Електронний суд від позивача-1 надійшла заява б/н від 26.11.2024 р. про розгляд скарги без його участі.

27.11.2024 р. представники позивачів (стягувачів), відповідача та Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з`явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі з розгляду даної скарги з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.03.2023 р. у справі № 911/2553/22 за позовом ТОВ „Український банківський консалтинг, ТОВ „Твін-Трейд до ПАТ „Центренерго про стягнення 956 070, 78 грн вирішено позов задовольнити частково та стягнути з ПАТ „Центренерго на користь ТОВ „Український банківський консалтинг 420 200, 44 грн інфляційних збитків, 231 274, 64 грн 3 % річних та судові витрати 9 772, 13 грн судового збору; стягнути з ПАТ „Центренерго на користь ТОВ „Твін-Трейд 196 463, 34 грн інфляційних збитків, 108 131, 71 грн 3 % річних та судові витрати 4 568, 93 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 р. рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2023 р. у справі № 911/2553/22 залишено без змін.

17.09.2024 р. на виконання вказаного рішення судом було видано відповідні накази.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.10.2024 р. про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження ВП № 76184442 з примусового виконання наказу № 911/2553/22, виданого Господарським судом Київської області 17.09.2024 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго на користь ТОВ „Український банківський консалтинг 420 200, 44 грн інфляційних збитків, 231 274, 64 грн 3 % річних та судові витрати 9 772, 13 грн судового збору, за відповідною заявою стягувача - ТОВ „Український банківський консалтинг про відкриття виконавчого провадження.

Постановою головного державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.10.2024 р. про зупинення виконавчих дій постановлено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження зупинити виконавче провадження ВП № 76184442 з примусового виконання наказу № 911/2553/22, виданого Господарським судом Київської області 17.09.2024 р., про стягнення з ПАТ „Центренерго на користь ТОВ „Український банківський консалтинг 420 200, 44 грн інфляційних збитків, 231 274, 64 грн 3 % річних та судові витрати 9 772, 13 грн судового збору до закінчення строку дії обставин, що зумовило зупинення виконавчих дій, а саме у зв?язку із тим, що боржник - Публічне акціонерне товариство „Центренерго (ідентифікаційний код 22927045) є господарським товариством, 78, 288996 % акцій у статутному капіталі якого належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, і яке включено до переліку об?єктів великої приватизації державної власності, і приватизація якого станом на час розгляду скарги продовжується.

У процесі розгляду справи за скаргою судом встановлено, що предметом скарги і спору у даному провадженні є вимоги позивача-1 (стягувача) про визнання неправомірною та скасування постанови від 02.10.2024 р. про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76184442, винесеної державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); зобов?язання державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення Господарського суду Київської області за виданим наказом від 17.09.2024 р. у справі № 911/2553/22, передбачені Законом України „Про виконавче провадження, у тому числі звернути стягнення на грошові кошти боржника у національні і іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Вимоги скарги обґрунтовані позивачем-1 тим, що дії державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 76184442 від 02.10.2024 р. є неправомірними, а сама постанова про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 76184442 від 02.10.2024 р. є незаконною, так як державним виконавцем було винесено вищевказану постанову всупереч положенням Закону України „Про виконавче провадження, Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р. „Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень, інших нормативно-правових актів, - без відповідних правових підстав, в підтвердження чого ним додано до скарги постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2024 р. у справі № 335/1961/23.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2024 р. у справі № 335/1961/23 касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана його представником - адвокатом Волошиною Євгенією Вячеславівною, задоволено, постанову Запорізького апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасовано, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2023 року залишено в силі.

При цьому, скасовуючи постанову Запорізького апеляційного суду від 17.01.2024 р. 17 січня 2024 року та залишаючи в силі ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.10.2023 р. у справі № 335/1961/23, Верховний Суд у своїй постанові від 26.06.2024 р. зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

У силу приписів статті 19 Конституції України, статті 1 Закону Законом України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Положеннями статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Посилаючись на дану обставину, заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Світланою Соколенко винесені оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписами статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах "Бурдов проти росії" від 07 травня 2002 року, "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:

- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", заява N 61406/00, § 59);

- "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України", заява N 38722/02, § 75);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", заява N 20390/07, § 29).

Стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява N 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" (заява N 56849/00) від 29 червня 2004, "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Ураховуючи, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року N 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.

Скасовуючи судове рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 грудня 2022 року у справі N 908/1525/16 (провадження N 12-65гс21).

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки у наведеній справі були встановлені відмінні обставини справи від обставин, встановлених у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній справі дійшла правових висновків на підставі аналізу конкретних обставин, які склалися у справі N 908/1525/16, та не наводила конкретних правових висновків щодо правильності застосування норм матеріального права, які б можна було врахувати у цій справі. При цьому у наведених справах застосовані різні пункти частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1, що відповідає принципу Конституції України щодо обов`язковості рішення суду (стаття 129-1), а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення в частині задоволених вимог скарги.

При цьому суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2024 р. у справі № 335/1961/23 постановлено звернутися до Пленуму Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності (відповідності Конституції України) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження.

Постановою Пленуму Верховного Суду № 12 від 06.09.2024 р. вирішено звернутись до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо конституційності (відповідності Конституції України) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження.

06.11.2024 р. за результатами розгляду вказаного подання Друга колегія суддів Першого сенату у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження відкрила конституційне провадження (справа № 4/343 (24)).

12.11.2024 р. Велика палата на засіданні у справі за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження визначила форму розгляду письмове провадження.

10.12.2024 р. Велика палата на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядала справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України ,,Про виконавче провадження, за результатами Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині і перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.

Станом на момент розгляду даної справи за скаргою Конституційним Судом України ще не розглянуто остаточно конституційне подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження і рішення по ньому не прийнято.

Отже, спірне питання у даній справі стосується правомірності застосування головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) положень п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження при винесенні постановою від 02.10.2024 р. про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 76184442, питання щодо конституційності якого розглядається у Конституційному Суді України.

Отже, вирішення скарги позивача-1 у даній справі на дії та постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження (справа № 4/343 (24)).

Згідно з п. 5) ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Оскільки, скаржник обґрунтовує свої вимоги безпідставністю та неправомірністю застосування головним державним виконавцем Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) положень п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження при винесенні постановою від 02.10.2024 р. про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 76184442, питання щодо конституційності якого розглядається у Конституційному Суді України, то суд вважає неможливим розгляд даної справи за скаргою до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження (справа № 4/343 (24)).

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі № 911/2553/22 до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження (справа № 4/343 (24)).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 227, 229, 233-235, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Зупинити провадження у справі № 911/2553/22 з розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Український банківський консалтинг на дії та постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження (справа № 4/343 (24)).

2.Зобов`язати учасників справи повідомити суд про вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України „Про виконавче провадження (справа № 4/343 (24)).

3.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст ухвали складено і підписано

17 грудня 2024 р.