Рішення

від 10.12.2024 по справі 916/3959/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа № 916/3959/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691),

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська виробнича компанія" (65048, м. Одеса, вул. Геранієва, буд. 8; код ЄДРПОУ 41005199),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85; код ЄДРПОУ 44162529),

про стягнення 2218874,78 грн,

За участю учасників справи:

від позивача Павлюк В.С., самопредставництво;

від відповідача не з`явився;

від третьої особи Мельничук М.С., самопредставництво.

Обставини справи.

Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська виробнича компанія" про стягнення заборгованості у розмірі 2218874,78 грн, з яких: 1847573,51 грн сума заборгованість за договором оренди землі від 03.08.2018, 253006,78 грн сума інфляційних втрат, 76465,83 грн сума 3% річних та 41828,66 грн сума пені. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 справу № 916/3959/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 16.09.2024 прийнято позовну заяву Одеської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3959/24. Справу № 916/3959/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради. Підготовче засідання у справі призначено на 15.10.2024 о 12:40 год.

01 жовтня 2024 року до суду від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради надійшли письмові пояснення на позовну заяву.

Вказані пояснення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 15.10.2024 судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09:40 год. 12.11.2024.

Ухвалою суду від 15.10.2024 повідомлено ТОВ "Одеська виробнича компанія", що наступне підготовче засідання у справі № 916/3959/24 призначене на 09:40 год. 12.11.2024. Неявка учасників справи у підготовче засідання не перешкоджає проведенню підготовчого засідання.

16 жовтня 2024 року до суду від ТОВ "Одеська виробнича компанія" надійшла заява про відстрочення та зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, в якій відповідач визнав суму основного боргу, та просить суд зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних на 50% від суми заявленої позивачем, а також відстрочити виконання судового рішення в справі № 916/3959/24 на 12 місяців.

Вказану заяву відповідача суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

11 листопада 2024 року до суду від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради надійшли заперечення на заяву про відстрочення та зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Вказані заперечення третьої особи суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 12 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 916/3959/24. Призначено справу до судового розгляду по суті на 12:00 год. 10.12.2024.

Представник відповідача у судове засідання 10.12.2024 не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 10.12.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві. Також представник позивача у судовому засіданні 10.12.2024 надав усні пояснення, в яких заперечив проти задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення та зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, з підстав необґрунтованості.

Представник третьої особи у судовому засіданні 10.12.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Також представник третьої особи у судовому засіданні 10.12.2024 надав усні пояснення, в яких заперечив проти задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення та зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних, з підстав необґрунтованості.

У судовому засіданні 10.12.2024 після повернення з нарадчої кімнати судом відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено присутніх представників учасників справи про орієнтований час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 03 серпня 2018 року між Одеською міською радою (надалі орендодавець або позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю ОДЕСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ (надалі орендар або відповідач) був укладений договір оренди землі, площею 0,3334 га, кадастровий номер 5110136900:11:003:0013, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Геранієва, 8, для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель та споруд (надалі Договір). Договір укладено на 20 років та право оренди земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.08.2018.

Згідно умов п. 2.2. Договору та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.05.2021 за ТОВ ОДЕСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ 16.02.2018 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 476, 3 кв.м.

Відповідно до умов п. 2.3. Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 10468557,88 грн, згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 23.06.2018 № 1211, виданого відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Орендна плата за земельну ділянку площею 0,3334 га розрахована у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 523427,89 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі (п. 4.1. Договору).

Згідно умов п. 4.2 Договору розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до умов п. 4.3. Договору орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до умов п. 4.4. Договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до умов п.п. 9.1.2. п. 9.1 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 03.08.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 1716.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.06.2018 НВ-5106435662018 датою державної реєстрації вищевказаної земельної ділянки є 18.06.2018.

На земельній ділянці розташовано об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля котельної, що належить ТОВ «Одеська виробнича компанія» на праві приватної власності, про що 16.02.2018 Комунальним підприємством «Реєстраційна служба Одеської області» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності № 24922932 (РНОНМ:1490156351101).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.09.2024 № 393152499 право власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю котельної загальною площею 476,3 кв.м. зареєстровано за ТОВ «Одеська виробнича компанія» 16.02.2018 на підставі висновку ТОВ «Бюро консалт сервіс» від 14.02.2018 № 6602-18 та технічного паспорту від 14.02.2018, виданого ТОВ «Бюро консалт сервіс».

Таким чином, основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Позивач зазначає, що в порушення договірних зобов`язань відповідачем орендна плата за користування вищевказаною земельною ділянкою не сплачується.

Позивач зазначає, що Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради складений розрахунок заборгованості ТОВ ОДЕСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ з орендної плати за вищевказаним Договором та розрахована орендна плата з 01.07.2021 по 30.06.2024 роки наступним чином:

523427,89 грн*1, 00 (інд. 2020)= 523427,89 грн (орендна плата за 2021)

523427,89 грн/12 міс. = 43618,99 грн (щомісячно)

43618,99 грн*6 міс. = 261713,95 грн (заборгованість за 2021)

523427, 89 грн*1,1 (інд. 2021)= 575770,68 грн (орендна плата за 2022)

575770,68 грн/12 міс. = 47980,89 грн (щомісячно)

47980,89 грн*12 міс. = 575770,68 грн (заборгованість за 2022)

575770,68 грн*1,15 (інд. 2022)= 662136,28 грн (орендна плата за 2023)

662136,28 грн/12 міс. = 55178,02 грн (щомісячно)

55178,02 грн*12 міс. = 662136,28 грн (заборгованість за 2023)

662136,28 грн*1,051 (інд. 2023)= 695905,23 грн (орендна плата за 2024)

695905,23 грн/12 міс. = 57992,10 грн (щомісячно)

57992,10 грн*6 міс. = 347952,60 грн (заборгованість за 2023)

З урахуванням викладеного, Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано заборгованість ТОВ «Одеська виробнича компанія» за Договором у період з 01.07.2021 по 30.06.2024 у розмірі 1847573,51 грн, відповідно до розрахунку заборгованості (т.1, а.с. 46).

Також позивач зазначає, що у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Одеська виробнича компанія» умов укладеного між сторонами Договору в частині повної та своєчасної сплати орендної плати Одеська міська рада вже зверталась до Господарського суду Одеської області з позовом в частині стягнення заборгованості за період з 01.09.2020 по 30.04.2021.

Судом було встановлено наявність у ТОВ «Одеська виробнича компанія» зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.09.2020 по 30.04.2021.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.10.2021 у справі 916/1502/21, яке набрало законної сили 11.11.2021, позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ ОДЕСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ на користь Одеської міської ради заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 340000 грн, інфляційні втрати у розмірі 11120,71 грн, 3% річних у розмірі 3049, 17 грн, пеню у розмірі 7822,06 грн та сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 5564,16 грн.

Надалі, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, за відповідачем за період з 01.07.2021 по 30.06.2024 рахується прострочена заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 1847573,51 грн.

Внаслідок неналежного виконання орендарем обов`язку по сплаті орендної плати Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради на адресу ТОВ ОДЕСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ направлено претензію від 11.10.2023 № 01-13/1289 щодо необхідності сплатити заборгованість за договором оренди землі від 03.08.2018. Втім, заборгованість залишається непогашеною.

Враховуючи, що ТОВ ОДЕСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання та має заборгованість, у зв`язку з чим Одеська міська рада звернулась з відповідною позовною заявою до Господарського суду Одеської області про стягнення з відповідача заборгованості за Договором за період з липня 2021 року по червень 2024 року, у розмірі 1847573,51 грн, з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 253006,78грн, 3% річних у розмірі 76465,83 грн та пені у розмірі 41828,66 грн.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Одеської міської ради підлягають задоволенню, з таких підстав.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. в ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Також приписами ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Також згідно зі ст. 24 вказаного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Таким чином, з аналізу чинного законодавства України вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Судом встановлено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором оренди землі.

Відповідно до умов п. 4.3. Договору орендна плата сплачується орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації у порядку, визначеному законодавством (п. 4.2. Договору).

Отже, відповідач зобов`язався щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування земельною ділянкою.

Суд зазначає, що відповідно до розрахунку Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради та наданих позивачем до суду доказів слідує, що відповідачем з 01.07.2021 по 30.06.2024 включно, не сплачувалась орендна плата, внаслідок чого у відповідача виникла прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 1847573,51 грн.

При цьому, відповідач не надав до суду жодних заперечень щодо наявності цього боргу, а тим більш доказів в спростування наявності цього боргу.

За таких обставин, правомірною та обґрунтованою є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.07.2021 по 30.06.2024 у розмірі 1847573,51 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 253006,78 грн, суми 3% річних у розмірі 76465,83 грн та суми пені у розмірі 41828,66 грн, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до умов пункту 4.7. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається Податковим кодексом України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені (т. 1, а.с. 48) та встановлено, що загальний розмір пені становить 41828,66 грн.

Перевіркою вказаного розрахунку встановлено, що пеня розрахована відповідно до умов п. 4.7. Договору, не суперечить вимогам наведених вище положень діючого законодавства в частині її нарахування. Розрахунок є арифметично правильним.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на індекс інфляції, що публікується Державним земельним агентом України.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3 % річних (т. 1, а.с. 47) та встановлено, що загальний розмір 3 % річних становить 76465,83 грн. Перевіркою вказаного розрахунку встановлено, що 3 % річних розраховано арифметично правильно.

Судом також було перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (т. 1, а.с. 46) та встановлено, що загальний розмір інфляційних втрат становить 253006,78 грн. Перевіркою вказаного розрахунку встановлено, що інфляційні втрати розраховано арифметично правильно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 253006,78 грн, сума 3% річних у розмірі 76465,83 грн та сума пені у розмірі 41828,66 грн.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені до 50% від суми заявленої позивачем (т. 1, а.с. 104-109), суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач). Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/101/19.

Наявність виняткових випадків, за яких можливе зменшення розміру пені відповідач обґрунтовує тим, що відповідач визнав заборгованість перед позивачем, позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків, або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачем щодо вимог Договору та/або погіршення свого матеріального стану саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення пені, суд не приймає їх до уваги, адже відповідач систематично порушує зобов`язання щодо своєчасного внесення орендної плати, а також заявлена до стягнення сума пені за висновком суду не є значною відносно суми основного боргу, а також скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем винятковості обставин, наведених в обґрунтування заяви про зменшення розміру пені, з огляду на що відповідна заява задоволенню не підлягає.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних до 50% від суми заявленої позивачем (т. 1, а.с. 104-109), суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому відмовляє відповідачу у задоволенні заяви в цій частині.

Щодо заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду на 12 місяців (т. 1, а.с. 104-109), суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення.

Суд зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 239 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Обставини справи у їх сукупності дають підстави для висновку про те, що відповідач фактично обґрунтовує необхідність надання відстрочки виконання судового рішення з посиланням на свій скрутний фінансовий стан, але відповідного та переконливого документального підтвердження зазначених обставин відповідачем суду не надано.

При вирішенні питання про надання відстрочки виконання судового рішення, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Надаючи оцінку викладеним доводами про відстрочку виконання рішення, суд зазначає, що заява відповідача не обґрунтована належними документальними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України щодо підтвердження скрутного фінансового стану відповідача.

Отже, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочки виконання судового рішення, судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін та доказів, наданих на підтвердження несприятливого фінансового стану.

З урахуванням вищевикладених обставин справи, з огляду на матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача та їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для відстрочки виконання судового рішення. З матеріалів справи не вбачається того, що відсутність відстрочки виконання судового рішення унеможливить виконання такого рішення або ускладнить його виконання, в зв`язку з чим суд відмовляє відповідачу у наданні відстрочки виконання рішення на 12 місяців.

Суд також звертає увагу відповідача, що після набрання рішенням законної сили, відповідач не позбавлений права звернутись до суду з заявою в порядку ст. 331 ГПК України про надання відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська виробнича компанія" (65048, м. Одеса, вул. Геранієва, буд. 8; код ЄДРПОУ 41005199) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) суму основного боргу у розмірі 1847573,51 грн, сум інфляційних втрат у розмірі 253006,78 грн, суму 3% річних у розмірі 76465,83 грн, суму пені у розмірі 41828,66 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 26626,50 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 19 грудня 2024 року.

Суддя Нікітенко С.В.