Рішення

від 10.12.2024 по справі 916/3260/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3260/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/3260/24 за позовом Київської окружної прокуратури міста Одеси (65059, м.Одеса, вул.Краснова, 10, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, 1, код ЄДРПОУ 26579691) та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія"Восток-1" (65072, м.Одеса, вул.Генерала Петрова,49/2, офіс 55, код ЄДРПОУ 40399716)

про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути об`єкт оренди

Представники:

Від прокуратури: Місюрко Г.А., за посвідченням;

Від позивача Одеської міської ради: Павлюк В.С., за довіреністю;

Від позивача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: Бондар А.Г.;

Від відповідача: Якових Є.В., за ордером.

ВСТАНОВИВ:

Київська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1" про стягнення заборгованості за Договором оренди № 176/2018 двоповерхової нежитлової будівлі, та пені, загалом в сумі 137 738,05 гривень, розірвання зазначеного договору оренди та зобов`язання повернути об`єкт оренди.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від05.08.2024р. прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 09.09.2024 р.

09.09.2024р. до суду надійшли клопотання про долучення доказів та відзив на позовну заяву представника відповідача, згідно якого заперечує проти задоволення позову у повному обсязі.

18.09.2024р. ( вх.№ 34075/24) через електроний суд надійшла відповідь на відзив прокурора, згідно якої вважає заперечення відповідача безпідставними та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

27.09.2024р. за вх. № 35326/24 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив представника відповідача

В судових засіданнях 09.09.2024р. та 30.09.2024р. було оголошено перерви у розгляді справи.

Ухвалою суду від 08.10.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.11.2024р.

В судовому засіданні 11.11.2024р. оголошено протокольну перерву у розгляді справи по суті до 10.12.2024 року.

Судом після повернення з нарадчої кімнати 10.12.2024 року, в порядку ст.240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Київська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1" про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути об`єкт оренди.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді наведені у позовній заяві. При цьому у підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано листи про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді, про розірвання договору оренди .

Учасники справи, зокрема, відповідач не заперечували проти наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі та дотримання прокурором порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Прокурором зазначено, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради 23.02.2018 зареєстровано право власності на двоповерхову нежитлову будівлю загальною площею 113,4 м2 за адресою: м.Одеса, проспект Академіка Глушка, 17-В (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: № 1495974951101).

Департамент комунальної власності Одеської міської ради 21.06.2018р. уклав Договір оренди № 176/2018 двоповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 113,4 м2, що розташована за адресою: проспект Академіка Глушка, 17-В з ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» (код ЄДРПОУ 40399716).

До наведеного договору № 176/2018 від 21.06.2018 укладено Додаткову угоду № 1 від 14.05.2021, якою внесено зміни до Договору шляхом викладення його в новій редакції (з метою приведення Договору у відповідність з мінімальним строком оренди, передбаченим ч. З ст. 9 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна»).

Так, 14.05.2021 зазначені сторони уклали Договір оренди двоповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 113,4 м2, що розташована за адресою: проспект Академіка Глушка, 17-В -у Новій редакції за № 176/2018.

У відповідності до п.1.1. Розділу II «Незмінювані умови договору» Договору, Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Розділу І «Змінювані умови договору» (далі - Умови) (нежитлову двоповерхову будівлю, загаченою площею 113,4 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17-В), вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов (716 095,00 грн без ПДВ).

Наведене приміщення передано, відповідно до п.7 Умов Договору № 176/2018 від 14.05.2021, для розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Пунктами 3.1-3.12. Договору № 176/2018 від 14.05.2021 врегульовано порядок розрахунків за користування вказаним об`єктом оренди.

Так, відповідно до п. 3.1., орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Місячна орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради № 4214-УП (п. 9.1 Умов Договору) та становить 4773,97 грн без ПДВ - дата визначення ринкової вартості майна 28.02.2018, що є датою визначення орендної плати за базовий місяць оренди; 5914,95 грн без ПДВ - орендна плата за перший місяць оренди з 14.05.2021 (індекс інфляції з 28.02.2018 - 14.05.2021) - 1,239.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що публікується у поточному місяці.

У відповідності до п.3.3. Договору, Орендар сплачує орендну плату Орендодавцю щомісяця до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктом 3.7. Договору передбачено, що розмір орендної плати підлягає перегляду на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики.

На підтвердження фактичної передачі об`єкту оренди уповноваженим представником Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» підписано акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору оренди.

Вказаний Договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Цей договір набирає чинності в день його підписання Сторонами. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання Акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.

Перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання Акта приймання-передачі майна за договором оренди від 21.06.2018 р. № 176/2018, до якого вносяться зміни шляхом викладення його в новій редакції (п. 12.1. Договору). Термін дії договору до 20.06.2023 року (пункт 12 Умов Договору).

Надалі, наказом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради «Про перерахунок орендної плати у період дії воєнного стану за договором оренди від 21.06.2018 р. № 176/2018 (нова редакція 14.05.2021 р.) нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 113,4 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, просп. Академіка Глушка, 17-В» від 25.07.2022 № 346 - здійснено перерахунок орендної плати у період дії воєнного стану та встановлено нараховувати орендну плату у розмірі 50 % розміру орендної плати (з урахуванням її індексації), яка встановлена Договором оренди від 21.06.2018 № 176/2018 (нова редакція від 14.05.2021) нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 113,4 м2 за вказаною адресою.

Актом комісійного обстеження нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 113,4 м2 за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17-В від 23.08.2023, встановлено, що приміщення зачинено, доступ до будівлі орендарем не надано (Департамент на адресу ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» направляв повідомлення № 01-13/1792 від 15.08.2023 щодо доступу до будівлі), об`єкт оренди не застраховано (Департамент на адресу ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» скеровував листи № 01-13/385 від 06.03.2023 та № 01-13/1226 від 06.06.2023 щодо необхідності застрахувати об`єкт оренди) та в наявності заборгованість по орендній платі.

Також, актом комісійного обстеження нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 113,4 м2за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17-В від 17.06.2024, встановлено, об`єкт оренди зачинено, доступ до приміщення відсутній, в наявності заборгованість по орендній платі.

Так, заборгованість за Договором оренди № 176/2018 виникла у ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» у період з березня 2022 року по червень 2024 року.

Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, яка надійшла до окружної прокуратури листом № 01-19/1092 від 14.05.2024, встановлено, що Департамент листом № 01-13/2100 від 21.09.2023 звернувся з Претензією до орендаря ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» щодо необхідності сплатити заборгованість за користування комунальним майном - нежилою двоповерховою будівлею, загальною площею 113,4 м2за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17-В. Відповідь на лист від відповідача не надійшла.

Так, відповідно до остаточного розрахунку заборгованості за договором оренди № 176/2018 від 21.06.2018 (у новій редакції-№ 2 176/2018 від 14.05.2021), здійснений Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, станом на 17.06.2024 заборгованість складала 130 924,32 грн основної суми.

Пунктом 3.9. Договору визначено, що на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

У відповідності до розрахунку Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.06.2024, заборгованість з пені, згідно з розрахунком, яка виникла за період з липня 2023 по червень 2024 року, становила 6 813,73 грн.

Відповідно до вимог п. 12.6.1. Договір припиняється, зокрема, з підстав, передбачених частиною першою статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Також, приписами вказаного Договору визначено, що Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар: допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці; перешкоджає співробітникам Орендодавця та/або Балансоутримувача здійснювати контроль за використанням Майна виконанням умов цього договору (п.п. 12.7.1., 12.7.4. Договору).

Про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи Орендодавця, передбачених пунктом 12.7. цього договору, Орендодавець повідомляє Орендареві та іншій стороні договору листом. У листі повинен міститись опис порушення і вимогу про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п`яти робочих днів якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні Орендодавцем або Балансоутримувачем контролю за використанням Майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти Орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Майна.

Якщо протягом встановленого у приписі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає Орендарю лист у якому повідомляє Орендареві про дострокове припинення договору на вимогу Орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.

Договір вважається припиненим на п`ятий робочий день після надіслання Орендодавцем Орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає Орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Майна.

Дата дострокового припинення цього договору на вимогу Орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні Орендодавця (п. 12.8. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що у разі припинення договору Орендар зобов`язаний: звільнити протягом трьох робочих днів орендоване Майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому Майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем було проведено капітальний ремонт, - то разом із таким капітальним ремонтом; сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення Майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити Балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю, нараховані до дати, що передує даті повернення Майна з оренди; відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря (і в межах сум, що перевищують суму страхового відшкодування, якщо воно поширюється на випадки погіршення стану або трати орендованого Майна), або в разі демонтажу чи іншого вилучення невід`ємних поліпшень/капітального ремонту.

Прокурор зазначає, що з відповіді наданої Департаментом комунальної власності Одеської міської ради № 01-19/1542 від 24.06.2024, встановлено, що відповідно до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та вимог пункту 5 Постанови Кабміну України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» - Договір оренди № 176/2018 від 21.06.2018 (у новій редакції-№ 176/2018 від 14.05.2021) вважається таким, що продовжив свою дію. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради спрямовувалась претензія з метою спонукання відповідача до виконання своїх орендних зобов`язань. Проте, наведена претензія відповідачем проігнорована, заборгованість та пеню не сплачено, об`єкт оренди не повернуто, відповідь не надходила.

Отже, неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором оренди № 176/2018 від 21.06.2018 (у новій редакції-№ 176/2018 від 14.05.2021) стало підставою для звернення Київської окружної прокуратури міста Одеси до суду з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюютьсяЦивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного Кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Згідно до п. 1 ст.628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як убачається з матеріалів справи, між департаментом комунальної власності Одеської міської ради 21.06.2018р. та ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» (код ЄДРПОУ 40399716) укладено Договір оренди № 176/2018 двоповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 113,4 м2, що розташована за адресою: проспект Академіка Глушка, 17-В з ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» (код ЄДРПОУ 40399716), на підставі якого відповідач взяв на себе зобов`язання зі сплати визначених договором орендних платежів.

До наведеного договору № 176/2018 від 21.06.2018 укладено Додаткову угоду № 1 від 14.05.2021, якою внесено зміни до Договору шляхом викладення його в новій редакції (з метою приведення Договору у відповідність з мінімальним строком оренди, передбаченим ч. З ст. 9 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна»).

Так, 14.05.2021 зазначені сторони уклали Договір оренди двоповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 113,4 м2, що розташована за адресою: проспект Академіка Глушка, 17-В -у Новій редакції за № 176/2018.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначає, зокрема, що оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 названої статті, о відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. (ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна).

Згідно до ч.4 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Частиною 3 ст.285 Господарського кодексу України визначено, що орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У відповідності до п.3.3. Договору, Орендар сплачує орендну плату Орендодавцю щомісяця до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктом 3.7. Договору передбачено, що розмір орендної плати підлягає перегляду на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики.

На підтвердження фактичної передачі об`єкту оренди уповноваженим представником Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» підписано акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору оренди.

Судом встановлено, що свої зобов`язання за договором оренди відповідачем не виконувались, що призвело до заборгованості за договором оренди в розмірі 130 924,32 грн.

Пунктом 3.9. Договору визначено, що на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

У відповідності до розрахунку Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.06.2024, заборгованість з пені, згідно з розрахунком, яка виникла за період з липня 2023 по червень 2024 року, становить 6 813,73 грн.

Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, яка надійшла до окружної прокуратури листом №01-19/1092 від 14.05.2024, встановлено, що Департамент листом №01-13/2100 від 21.09.2023 звернувся з Претензією до орендаря ТОВ "Інвестиційна компанія "Восток-1" щодо необхідності сплатити заборгованість за користування комунальним майном - нежилою двоповерховою будівлею, загальною площею 113,4 м2за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 17-В. Відповідь на лист від відповідача не надійшла.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання ТОВ «Інвестиційна компанія "Восток-1" прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору оренди № 176/2018 від 21.06.2018 (у новій редакції-№ 176/2018 від 14.05.2021) щодо оплати орендної плати.

За інформацією Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Орендар (відповідач ) сплатив заборгованість за Договором оренди № 176/2018 двоповерхової нежитлової будівлі та пеню, загалом в сумі 137 738,05 гривень, лише 07.09.2024 року, після відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 року судом було закрито провадження в частині стягнення основної заборгованості за договором оренди у сумі 130 924,32 грн. та пені в сумі 6 813,73 грн., оплата яких відповідачем підтверджується платіжною інструкцією № 48 від 07.09.2024 р., № 49 від 07.09.2024 р.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору.

У ч.2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Під систематичною несплатою орендної плати, відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України, слід розуміти невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Систематичність передбачає два та більше випадки несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі № 904/23/18.

Судом враховано правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23 від 20.11.2024р. про те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року, у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року, у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/826/18, від 23 березня 2021 року у справі № 922/2754/19, від 20 грудня 2022 року у справі № 914/1688/21,у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі № 924/617/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 903/775/23, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 383/708/16-ц зроблено висновки про те, що самий лише факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи сплачена заборгованість після звернення позивача з позовом про розірвання договору.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих орушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).

Суд дійшов висновку, що орендар ТОВ «Інвестиційна компанія «Восток-1» істотно порушив умови Договору оренди № 176/2018, не сплачуючи орендну плату за період з липня 2023 по червень 2024 року. Крім того, сплативши заборгованість за даний період після відкриття провадження у справі № 916/3260/24, за інформацією Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, відповідач знову не сплачує орендні платежі з липня 2024р.

Щодо вимог прокурора про розірвання спірного договору оренди та повернення орендованого приміщення суд зазначає наступне.

У відповідності зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, відповідно до ч.3 ст.291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Так, частиною другою ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, вищенаведені приписи частини другої статті 651 ЦК України є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, установлених договором або законом.

Разом з тим, слід зазначити, що об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації є одними з істотних умов договору оренди (ст. 284 Господарський кодексу України).

Так, підставою для розірвання спірного договору оренди нежилого приміщення позивачем визначено невиконання відповідачем зобов`язання щодо внесення орендної плати, що є істотним порушення умов цього договору.

За інформацією Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Орендар мав заборгованість з орендних платежів за тривалий період, більше трьох місяців, яка була сплачена лише 07.09.2024 р., після відкриття провадження у даній справі.

Приписами вказаного Договору визначено, що Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар: допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці (п.п. 12.7.1. 12.7.4. Договору).

Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 925/421/21 про те, що істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди комунального майна, як систематичне (два і більше разів) своєчасне (у строк встановлений договором) невнесення орендної плати або несплата її повністю, а також невиконання сторонами інших своїх зобов`язань, в тому числі несплата інших обов`язкових платежів, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю) згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому, сплата заборгованості з орендної плати та інших обов`язків платежів як після відкриття провадження у справі, так і напередодні подання позову не може виправдовувати бездіяльність відповідача, як господарюючого суб`єкта, якщо має місце неодноразове прострочення сплати цих платежів по договору, та бути підставою для висновку про відсутність істотного порушення умови договору оренди, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер.

Відповідно до частини першої статті 19 цього ж Закону орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Аналогічні частині третій статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII підстави розірвання договору оренди викладені також у статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що набрав чинності з 01.02.2020р..

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157 ІХ).

Пунктом 4.1. Договору у тому числі передбачено, що у разі припинення договору Орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване Майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому Майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем було проведено капітальний ремонт, - то разом із таким капітальним ремонтом.

Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Поряд з цим, як встановлено судом, відповідачем було порушено зобов`язання щодо сплати орендної плати, що є істотним порушенням умов спірного договору оренди.

Наразі слід зазначити, що положеннями ст. 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Отже, право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України Про оренду державного та комунального майна, згідно ч. 3 ст. 26 якого, підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов`язань.

Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору та наведені позивачем норми законодавства як підставу для розірвання цього договору, суд доходить до висновку, що у даному випадку невнесення орендарем орендної плати є підставою для дострокового розірвання спірного договору оренди, оскільки орендар порушує істотні умови укладеного договору та не вносить плату за користування об`єктом оренди.

В свою чергу, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.785 ЦК України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Департаменту комунальної власності Одеської міської ради наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.

Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 про те, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Приймаючи до уваги зазначене та оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір оренди розірвано судом та відсутні правові підстави для користування відповідача спірним нежитловим приміщенням, яке орендується останнім за вказаним договором, суд вважає, що позовні вимоги прокурора щодо повернення частини нежитлового приміщення першого поверху будівлі у розпорядження Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, суд приходить до висновку про повне задоволення позовних вимог, за наведених вище мотивів.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Керуючись зазначеними принципами суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки відповідач жодним чином не спостував фактів систематичної несплати орендної плати (невиконання істотних умов укладеного договору оренди).

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Київської окружної прокуратури міста Одеси в повному обсязі.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються повністю на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія"Восток-1" - задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди № 176/2018 від 21.06.2018 (у новій редакції - № 176/2018 від 14.05.2021) двоповерхової нежитлової будівлі, загальною площею 113,4 м2, що розташована за адресою: проспект Академіка Глушка, 17-В, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія "Восток-1" (65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 49/2, офіс 55, код ЄДРПОУ 40399716) Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039; код ЄДРПОУ, 26302595).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1" (65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 49/2, офіс 55, код ЄДРПОУ 40399716) повернути територіальній громаді міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради двоповерхову нежитлову будівлю, загальною площею 113,4 м2, що розташована за адресою: проспект Академіка Глушка, 17-В у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому воно одержало його в оренду, шляхом підписання акту приймання- передачі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Восток-1" (65072, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 49/2, офіс 55, код ЄДРПОУ 40399716) на користь Одеської обласної прокуратури (юридична та поштова адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, тел. 7319800, код отримувача за ЄДРПОУ, 03528552; рахунок отримувача: иА808201720343100002000000564; банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в розмірі 9 084 (Дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн..

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Південно-Західного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет.

Повний текст рішення складено 19 грудня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна