Рішення

від 12.12.2024 по справі 922/3129/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024м. ХарківСправа № 922/3129/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, 1, офіс 400; поштова адреса: 02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, 2, офіс 416); до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 299), про стягнення коштів у розмірі 17 812 557, 28 грнза участю представників:

позивача- Чепурна А.Ю.;

відповідача - Бакулін А.С.;

третя особа - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрпромвпровадження", м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків, про стягнення заборгованості у розмірі 17 812 557, 28 грн (11 954 408,76 грн основної суми боргу; 5 485 404, 11 грн інфляційних втрат; 372 744, 41 грн 1 % річних) (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов договору поставки від 238-06/858 від 04.05.2020, укладеного між сторонами даного спору, в частині вчасної та у повному обсязі оплати за поставлений позивачем товар. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/3129/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче засідання. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш", м. Харків.

23.09.2024 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 23826), в якому, з посиланням на лист Торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1 вважає правомірним та об`єктивним визнання того, що невиконання п.13.2 спірного договору № 238-06/858 щодо не направлення повідомлення про обставини непереборної сили є само по собі також наслідком обставин форс-мажору, оскільки через військові дії, паралізацію роботи не було об`єктивної можливості у лютому (з 24 лютого 2022 року) та у березні 2022 року направити відповідне письмове повідомлення позивачу про форс-мажор з офіційними документами, що його засвідчують. А тому, на думку відповідача, п. 13.3 договору про обов`язок відшкодувати другій стороні збитків, яких та зазнала, у разі невиконання вимог п.13.2 договору, не має застосовуватися. Також вказує, що позивачем не надані докази щодо реального здійснення поставок, заборгованість за якими є предметом даного спору.

26.09.2024 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 24226), в якій позивач зазначає, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Тому дана обставина не може слугувати підставою для невиконання грошових зобов`язань за договором № 238-06/858 від 04.05.2020. Також вказує, що сума основного боргу за договором № 238-06/858 від 04.05.2020 у розмірі 11 954 408,76 грн була попередньо визнана відповідачем актом щодо підтвердження суми заборгованості Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» від 31 серпня 2021 року, копія якого міститься у матеріалах справи. Однак, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач жодних заходів для погашення заборгованості не вживає.

02.10.2024 відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив на позов (вх. № 24696), в яких зазначив про часткову незгоду з розрахунком позивача щодо сум інфляційних втрат та річних. А також просив суд зменшити розмір нарахованих інфляційних та річних на 90 %.

03.10.2024 позивачем надано до суду заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих інфляційних та річних на 90 % (вх. № 24897).

28.10.2024 відповідачем надано до суду заяву з контррозрахунком сум інфляційних втрат та річних (вх. № 27102), в якій просить суд зменшити суму інфляційних витрат та річних на 90%, а саме: - інфляційних витрат до 506 079, 67 грн, річних відсотків до 37 274, 44 грн, але не менше ніж на 90 % від визнаних судом обґрунтованими.

19.11.2024 позивачем надано до суду письмові пояснення щодо контррозрахунку відповідача (вх. № 29004), відповідно до яких зазначив, що у ході перевірки контррозрахунку відповідача, позивачем були виявлені технічні помилки у визначенні періодів та не враховано, як і відповідачем у своєму контррозрахунку, що простим векселем припиняється грошове зобов`язання за конкретною видатковою накладною (поставкою). Зокрема, додатковою угодою № 3 сторони погодили проведення розрахунків із застосуванням простого векселю щодо ВН № 1809 від 09.11.2020 на суму 1 667 011, 44 грн та ВН № 216 від 23.02.2021 на суму 628 992, 00 грн. З огляду на вищевикладене, позивач визнає, що залишок боргу на суму, який складає 73 971, 84 грн за ВН № 1673 від 16.10.2020 та залишок боргу на суму 1 111 991, 28 грн. за ВН № 1809 від 09.11.2020, на які були першочергово нараховані позивачем суми інфляційних втрат та 1 % річних, є безпідставними. А, отже, позивач здійснив новий розрахунок сум інфляційних втрат та 1 % річних за договором № 238-06/858 від 04 травня 2020 року, які були попередньо надані позивачем разом із заявою про збільшення позовних вимог у справі № 922/3129/24.

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Зокрема, ухвалою суду від 20.11.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (№ 28999) та розгляд справи продовжено з урахуванням даної заяви.

Ухвалою від 04.12.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12 грудня 2024 року о 11:00 год.

У судовому засіданні 12.12.2024 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заяву про зменшення розміру інфляційних втрат та річних на 90 % та просив суд її задовольнити. Також просив прийняти до уваги позицію відповідача, викладену у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи положення ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.12.2024, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

04 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Укрпромвпровадження (постачальник) та Державним підприємством Завод Електроважмаш (замовник) було укладено договір поставки № 238-06/858.

П. 1.1. договору встановлено, що постачальник зобов`язується поставити продукцію партіями у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки за партію продукції здійснюються замовником шляхом оплати за фактично отриману партію продукції на протязі 60 календарних днів від дня поставки на склад замовника.

Загальна вартість поставленого позивачем згідно договору товару становить 14 250 412, 20 грн, що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних, наданих до матеріалів справи.

27.09.2027 сторонами підписано додаткову угоду № 3, відповідно до п. 1 якої сторони погодили проведення розрахунків із застосуванням простого векселю авальованого АТ "УкрЕксІмБанк", згідно умов п. 4.5. договору № 238-06/858 від 04.05.2020, за заборгованістю, яка виникла згідно видаткової накладної № 1809 від 09.11.2020 на суму 1 667 011, 44 грн, та за видатковою накладною № 216 від 23.02.2021 на суму 628 992, 00 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 3 вексель передається постачальнику за актом приймання-передачі, який є підставою для припинення грошових зобов`язань щодо платежу за видатковими накладними, вказаними у п. 1 даної додаткової угоди та виникненню грошових зобов`язань щодо платежу за векселем.

Відповідачем було оплачено товар частково на суму, що складає 2 296 003, 44 грн.

Таким чином, сума поставленого, але не оплаченого товару складає 11 954 408, 76 грн.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26.08.2021 Державне підприємство Завод Електроважмаш (ЄДРПОУ 00213121) було реорганізовано в Акціонерне товариство Завод Електроважмаш (ЄДРПОУ 00213121) на підставі рішення щодо реорганізації на чолі з ОСОБА_1 , як головою комісії з припинення (номер запису 1004801120068009292).

За даним кодом ЄДРПОУ в реєстрі міститься запис про Акціонерне товариство Завод Електроважмаш.

Отже, з 26.08.2021 боржником перед позивачем є Акціонерне товариство Завод Електроважмаш.

26.08.2021 Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження №1005-р Про погодження реорганізації Акціонерного товариства Завод Електроважмаш шляхом приєднання до Акціонерного товариства Турбоатом, відповідно до якого визначено погодитися з пропозицією Фонду державного майна щодо реорганізації Акціонерного товариства Завод Електроважмаш (ЄДРПОУ 00213121) після завершення перетворення Державного підприємства Завод Електроважмаш у процесі приватизації шляхом приєднання до Акціонерного товариства Турбоатом (ЄДРПОУ 0572669); Фонду державного майна здійснити комплекс заходів і процедур, пов`язаних із приєднанням Акціонерного товариства Завод Електроважмаш до Акціонерного товариства Турбоатом відповідно до законодавства.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 05762269 зареєстрована юридична особа - Акціонерне товариство Українські енергетичні машини.

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань вбачається, що Акціонерне товариство Завод Електроважмаш знаходиться в стані припинення, 17.09.2021 , 004801270001089799, шляхом внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.

Зокрема, Наказом Фонду державного майна України від 01.12.2021 № 2143 Щодо AT Завод Електроважмаш (ЄДРПОУ 00213121) затверджено Передавальний акт між AT Завод Електроважмаш та AT Українські енергетичні машини.

Обставини щодо правонаступництва Акціонерного товариства Завод Електроважмаш були предметом дослідження судів, зокрема, у справі № 922/3979/21 під час заміни сторони спору (AT Завод Електроважмаш) на його правонаступника AT Українські енергетичні машини на стадії виконання рішення суду та видачі наказу. З обставин, встановлених в ухвалі Господарського суду Харківської області від 25.07.2022 року у справі № 922/3979/21, залишеної без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 року та постановою Верховного Суду від 16.03.2023, вбачається, що згідно з п. 1 Передавального акту від 01.12.2021 правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків AT Завод Електроважмаш переходить правонаступнику - AT Українські енергетичні машини з моменту затвердження даного Передавального акту з 01.12.2021.

Відповідно до п. 4 Передавального акту всі підтверджені належним чином права, обов`язки та зобов`язання AT Завод Електроважмаш, що приєднується, а також права, обов`язки, зобов`язання інших осіб в частині правовідносин з AT Завод Електроважмаш. що приєднується, переходять у повному обсязі до AT Українські енергетичні машини - правонаступника, навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання передавального акту або з будь-яких причин не були включені в передавальний акт.

Також між позивачем та відповідачем було укладено угоду про заміну сторони правонаступником від 27.08.2021 до договору № 238-06/858 від 04 травня 2020 року, відповідно до якої усі права та обов`язки ДП Завод Електроважмаш за договором № 238- 06/858 від 04 травня 2020 року перейшли до AT Завод Електроважмаш.

Згодом було укладено додаткову угоду № 6 від 01.12.2021 до договору № 238-06/858 від 04 травня 2020 року у зв`язку із затвердженням та підписанням 01.12.2021 передавального акту Акціонерного товариства Завод Електроважмаш та Акціонерного товариства Укренергомашини, згідно якої усі права та обов`язки замовника за договором № 238-06/858 від 04 травня 2020 року перейшли до Акціонерного товариства Укренергомашини, з 01.12.2021.

Враховуючи вищевикладене, у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків Акціонерного товариства Завод Електроважмаш перейшло правонаступнику - Акціонерному товариству Українські енергетичні машини з моменту затвердження даного передавального акту, а саме, з 01.12.2021.

А тому, належним відповідачем у даному спорі є Акціонерне товариство Українські енергетичні машини (ЄДРПОУ 05762269).

Позивач звертався до відповідача з вимогою про погашення простроченої заборгованості щодо оплати товару одержаного згідно договору, а також з проханням надати графік погашення заборгованості шляхом надсилання відповідного листа-вимоги № 128 від 16.06.2023.

Однак, позивачем не було отримано зворотної відповіді від відповідача на вищевказаний лист-вимогу, заборгованість відповідачем сплачена у добровільному порядку не була, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як свідчать матеріали справи, загальна вартість поставленого позивачем згідно договору товару становить 14 250 412, 20 грн, що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних, наданих до матеріалів справи.

Натомість, в порушення умов укладеного сторонами договору, відповідачем було оплачено товар частково на суму, що складає 2 296 003, 44 грн. Та заборгованість відповідача за поставлений, але не оплачений товар складає 11 954 408, 76 грн, що не заперечувалось відповідачем в процесі розгляд даного спору.

Варто зауважити, що сума основного боргу за договором № 238-06/858 від 04.05.2020 у розмірі 11 954 408, 76 грн була визнана відповідачем актом щодо підтвердження суми заборгованості Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» від 31 серпня 2021 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

Як на підставу неможливості вчасного виконання свого зобов`язання за договором поставки, відповідач посилається на форс-мажорні обставини, які виникли внаслідок введення в Україні військового стану.

З приводу зазначених тверджень відповідача, суд зазначає про таке.

У зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України було введено військовий стан.

Проте, вищевказана обставина виникла значно пізніше, аніж зобов`язання відповідача щодо сплати за поставлений товар, згідно умов договору.

Так, Верховний Суд у своїх постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21 зауважив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Отже, форс-мажор, як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, та на який посилається відповідач, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22).

Таким чином, посилання відповідача на лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, та введення в Україні військового стану, не може слугувати підставою для невиконання грошових зобов`язань за договором № 238-06/858 від 04.05.2020.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати товару за договором № 238-06/858 від 04.05.2020.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки № 238-06/858 від 04.05.2020 в сумі 11 954 408,76 грн, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми основної заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, не спростованою відповідачем, а, отже, такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 5 485 404, 11 грн інфляційних втрат та 372 744, 41 грн 1 % річних, суд керується наступним.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідачем надано до суду контррозрахунок інфляційних втрат та відсотків річних, в якому вказує, що загальний розмір інфляційних витрат не може перевищувати 5 060 796, 73 грн.

Відповідач посилається на те, що 30 вересня 2021 року була здійснена оплата заборгованості за двома платіжними дорученнями на загальну суму 2 296 003, 44 грн. Відтак, даними платежами, виходячи з їх сум, була повністю погашена заборгованість за перші дві поставки за договором, здійсненими згідно видаткових накладних № 1489 від 14.09.2020 та № 1673 від 16.10.2020. Крім того, після оплат 30 вересня 2021 року була частково погашена заборгованість за видатковою накладною №1809 від 09.11.2020. Непогашена сума заборгованості за цією видатковою накладною становить 1 111 991, 28 грн.

З приводу наданих відповідачем до суду заперечень щодо заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та відсотків річних та контррозрахунку даних нарахувань, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, оплата за договором поставки відбувалась простими векселями, що підтверджується договором врахування векселів № 21-72VV0018 від 30.09.2021, реєстром векселів (додаток № 1 до договору врахування векселів), актом приймання-передачі простих векселів від 30.09.2021 за договором поставки продукції № 238-06/858 від 04 травня 2020 року та додатковою угодою № 2 до договору поставки № 238-06/858 від 04 травня 2020 року, де сторони погодили можливість проведення розрахунків за договором із застосуванням векселів.

Зокрема, додатковою угодою № 3 сторони погодили проведення розрахунків із застосуванням простого векселю щодо ВН №1809 від 09.11.2020 на суму 1 667 011, 44 грн та ВН № 216 від 23.02.2021 на суму 628 992, 00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі простих векселів від 30.09.2021 за договором поставки продукції № 238-06/858 від 04 травня 2020 року після передачі векселів, грошове зобов`язання припиняється за конкретними видатковими накладними, а саме:

- простий вексель № АА 2720653 від 27.09.2021 номінальною вартістю 1 667 011, 44 грн повністю припинив грошові зобов`язання за поставкою згідно видаткової накладної № 1809 від 09.11.2020;

- простий вексель № АА 2720654 від 27.09.2021 номінальною вартістю 628 992, 00 грн повністю припинив грошові зобов`язання за поставкою згідно видаткової накладної № 216 від 23.02.2021.

Тобто, погашення заборгованості за договором відбувається не за принципом черговості, а за конкретною видатковою накладною, про що вказано в даному акті.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 № 2374-ІІІ, умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, саме акт приймання-передачі векселя, як документ, що свідчить про видачу (передачу) векселя від замовника (векселедавця ДП «Завод «Електроважмаш») постачальнику (векселедержателю ТОВ «НВП «Укрпромвпровадження») за договором є тим документом, що свідчить про припинення грошового зобов`язання щодо платежів за цим договором.

Отже, за ВН № 1809 від 09.11.2020 грошове зобов`язання на суму 1 667 011, 44 грн припинилось 30.09.2021 згідно акту приймання-передачі простих векселів від 30.09.2021. Період прострочення за даною накладною починається з 12.01.2021 29.09.2021.

За ВН № 216 від 23.02.2021 грошове зобов`язання на суму 628 992, 00 грн припинилось 30.09.2021, згідно акту приймання-передачі простих векселів від 30.09.2021. Період прострочення за даною накладною починається з 26.04.2021 29.09.2021.

Враховуючи надані до суду заперечення відповідача щодо нарахованих інфляційних втрат та відсотків річних, позивачем було здійснено новий розрахунок сум інфляційних втрат та 1 % річних за договором № 238-06/858 від 04 травня 2020 року, який було прийнято судом до розгляду разом із заявою про збільшення розміру позовних вимог.

В даному розрахунку, позивачем було перераховано суму інфляційних втрат та відсотків річних, та заявлено до стягнення 1 % річних в розмірі 372 744, 41 грн, який збігається з розрахунком відповідача.

Отже, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та відсотків річних, заявлених позивачем до стягнення, враховуючи порушення відповідачем свого зобов`язання за договором щодо вчасної оплати за поставлений позивачем товар, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 5 485 404,11 грн інфляційних втрат та 372 744, 41 грн 1 % річних, нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України правомірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 1 % річних на 90 %, суд виходить з наступного.

У запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву, з посиланням на приписи ст. 233 ГК України, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру 1 % річних та інфляційних втрат на 90 % від зазначеного у розрахунках позивача, посилаючись на те, що підприємство відповідача не отримує бюджетного фінансування, дотацій чи преференцій, зазначає про арешт рахунків відповідача, що спричинило виникнення заборгованості перед кредиторами та значно ускладнює погашення заборгованості як такої. Також відповідач вказує на вплив COVID-19 на ведення господарської діяльності підприємства та втрату господарських відносин з російським ринком.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Разом з тим, згідно з ч. 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Водночас, інфляційне нарахування на суму боргу та передбачений умовами договору 1 % річних не є штрафними санкціями, отже відповідні суми не підлягають зменшенню за приписами ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд зазначає, що проценти річних та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 341/915/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 ЦК України та 233 ГК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, у суду відсутні правові підстави для їх зменшення.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та № 904/3551/18 від 04.06.2019, в якості обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, слід зазначити, що у вказаних постановах зазначались обставини щодо зменшення саме розміру неустойки (штрафу, пені), в той час як у даній справі позивачем було заявлено до стягнення тільки відсотки річних розраховані за погодженою в умовах п. 11.5. договору ставкою у розмірі 1 % та інфляційних втрат.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якості обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, слід зазначити, що у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних за час затримки розрахунку, відповідно до ст. 625 ЦК України. У даній справі між сторонами був укладений договір в якому вони погодили збільшення зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. В той час як у справі, що наразі розглядається, позивачем відповідно до п. 11.5 договору було заявлено до стягнення відсотки річних у розмірі 1% (у розмірі нижчому ніж передбачено нормами ЦК України).

На підставі вище викладеного, клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 1 % річних задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» (пров. Лабораторний, 1, офіс 400, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 35141676) 11 954 408, 76 грн основної суми боргу; 5 485 404, 11 грн інфляційних втрат; 372 744, 41 грн 1 % річних та судовий збір у розмірі 267 188, 36 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» (пров. Лабораторний, 1, офіс 400, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 35141676);

Відповідач - Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ 05762269);

Третя особа - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 299; код ЄДРПОУ 00213121).

Повне рішення складено 19.12.2024.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/3129/24