Рішення

від 09.12.2024 по справі 922/3545/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2024м. ХарківСправа № 922/3545/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Бойко О.Н.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Місто" (місцезнаходження: 61045, місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 190; код ЄДРПОУ: 22691619) до Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (місцезнаходження: 125993, РФ, місто Москва, вулиця Велика Дмитрівка, будинок 15-А, будова 1; код ЄДРПОУ: 00000000) про стягнення 35 786 031,96 грн. за участю представників:

позивача: Громов Є.І.(ордер серії АХ №1212947 від 05.10.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 002639 від 13.03.2024);

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Місто" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (відповідач) про стягнення завданих збитків в сумі 35 786 031,96 грн. (що еквівалентно 978600,00 доларів США по офіційному уцрсу НБУ на дату проведення оцінки).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Місто" прийнятодо розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3545/24, призначено підготовче засідання на 11 листопада 2024 року о 11:00.

Процесуальний рух справи відображено в ухвалах суду.

12.11.2024 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№28529/24 від 12.11.2024), в якому останній просить суд долучити до матеріалів справи № 922/3545/24 копію договору від 25 жовтня 2024 року, укладеного між позивачем та Харківською міською радою про внесення змін до договору оренди землі, посвідченого Гавриловою С. А. , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 09 січня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 102 зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державномуткомітеті України по земельних ресурсах» - «30» січня 2004 року за № 6315/04 та витяг з Державного реєстру прав від 25.10.2024 року, індексний номер 401017989. На думку позивача, вказаний доказ додатково підтверджує факт того, що об`єкт нерухомості позивача зазнав пошкоджень внаслідок збройної агресії РФ, оскільки відповідно до умов зазначеного договору про внесення змін у договору оренди землі позивачу зменшено відсоток суми орендної плати, що є доказом надання позивачу пільги зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій знаходиться будівля, що була пошкоджена внаслідок збройної агресії РФ (абзац 2п. 9 Договору).

Вказане клопотання задоволено судом, документи прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 підготовче провадження у справі № 922/3545/24 закрито; справу призначено до судового розгляду по суті на "09" грудня 2024 р. об 11:00 годині.

Представник позивача, присутній в судовому засіданні 09.12.2024 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судові засідання не з`являвся. Процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Будь-яких заяв або клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Суд зазначає, що згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство "Укрпошта" з 25.02.2022 припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

12.01.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності", яким постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №9, ст. 66), який набрав чинності 05.02.2023.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про неможливість звернення із судовим дорученням для вручення відповідачу судових документів у даній справі в порядку статті 367 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

За таких обставин, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

З огляду на вище вказане, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито всі можливі та залежні від суду процесуальні заходи з метою повідомлення учасників справи про розгляд даної справи.

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Отже, судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, надано учасникам справи достатньо часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заслухавши думку присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд установив наступне.

09.09.2022 року будівля літ. «А-3», загальною площею 1282 м.кв., що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Клочківська, 190 потрапила під обстріл з боку збройних сил Російської федерації та була пошкоджена.

Вказана вище будівля належить позивачу на праві приватної власності та перебуває у нього на балансі, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

10.09.2024 за фактом вчиннення кримінального правопорушення, а саме обстрілу Російською Федерацією із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру, зокрема, будівлі літ. «А-3», загальною площею 1282 м.кв., що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Клочківська, 190 відкрито кримінальне провадження №12022221200001412.

Крім того, як вбачається з матеріаліів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВ-ГАРРЕТ» 05.01.2024 року було складено звіт № 21/12-23-3 (зареєстрованого в ЄДЕССБ 05.01.2023 року за номером ТО01:4364-2843-0960-3398) за результатами обстеження нежитлової будівлі за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Клочківська, буд. 190 щодо оцінки технічного стану і експлуатаційної придатності нежитлової будівлі, пошкодженої внаслідок бойових дій.

Відповідно до пункту 2 Додатку № 4 (акт, складений за результатами обстеження пошкодженого об`єкта) вказаного вище звіту виявлені дефекти і пошкодження 3 основних будівельних конструкцій, а саме:

1) Зовнішні стіни пошкодження стін уламками боєприпасів та внаслідок впливу зовнішнього середовища;

2) Внутрішні стіни та перегородки руйнування цегляного мурування уламками боєприпасів та внаслідок впливу зовнішнього середовища. Руйнування цегляного мурування по осі 7 між рядами Б-В уламками боєприпасів;

3) Конструкції перекриття руйнування монолітного залізобетонного перекриття в осях 6-7 рядах Б-В уламками боєприпасів. Пошкодження уламками боєприпасів та внаслідок впливу зовнішнього середовища захисного шару бетону плит перекриття з утворенням отворів в осях 7-9 рядах А-Е; в осях 10-14 рядах Б-Г, випадання розчину за швів;

4) Конструкції покриття пошкодження системи водовідведення з даху уламками боєприпасів та внаслідок впливу зовнішнього середовища. Пошкодження оголовків вентканалів уламками боєприпасів;

5) Покрівля повне руйнування покрівлі уламками боєприпасів та внаслідок впливу зовнішнього середовища;

6) Вікна, двері руйнування скління вікон та частково віконних блоків уламками боєприпасів та вибуховою хвилею. Руйнування міжкімнатних дверей. Пошкодження вхідних дверей по осі 14; в осях 2-3 по ряду К; по осі між рядами Ж-Е;

7) Опорядження фасадів пошкодження опорядження уламками боєприпасів;

8) Внутрішнє опорядження руйнування опорядження уламками боєприпасів, внаслідок впливу зовнішнього середовища, та внаслідок залиття у зв`язку зруйну ванням покрівлі;

9) Піддашки входів до будівлі руйнування піддашків уламками боєприпасів та внаслідок впливу зовнішнього середовища.

Згідно з пунктом 3 Додатку № 4 вказаного вище звіту виявлені дефекти і пошкодження внутрішніх інженерних систем, а саме:

1) Водопостачання руйнування трубопроводів внаслідок заморожування та впливу зовнішнього середовища;

2) Водовідведення 0 руйнування трубопроводів внаслідок заморожування та впливу зовнішнього середовища;

3) Опалення пошкодження трубопроводів і приладів опалення внаслідок заморожування та впливу зовнішнього середовища;

4) Електропостачання руйнування електричної проводки і ламп внаслідок

замикання;

5) Вентиляція і система кондиціювання пошкодження вентканалів, приладів кондиціювання уламками боєприпасів та внаслідок впливу зовнішнього середовища.

За результатами складення вказаного вище звіту № 21/12-23-3 від 05.01.2024 року експертом Солонським Миколою Вікторовичем (Кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт, пов`язаних за створенням об`єктів архітектури серії АЕ № 006363) було зроблено висновок про наступне:

1) Категорія пошкоджень об`єкта ІІ;

2) Загальна характеристика категорії пошкоджень об`єкта наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій (категорії відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об`єкта або його окремих конструкцій, підсилення об`єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій;

3) Загальні рекомендації щодо подальшої експлуатації рекомендовано виконання робіт з відновлення шляхом капітального ремонту будівлі згідно розробленого проекта.

Харківською торгово-промисловою палатою був складений звіт № 16-ОИ/24 (період складання звіту з 11.03.2024 по 29.04.2024 року) про оцінку реальних збитків нерухомого майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації

Відповідно до висновку про вартість об`єкту оцінки, у вказаному вище звіті зазначено наступне.

1) Об`єкт оцінки: реальні збитки нерухомого майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації;

2) Мета оцінки: визначення розміру збитків нерухомого майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок збройної агресії російської федерації, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, подання заяв на компенсацію.

3) Методичні підходи: порівняльний підхід.

4) Ринкова вартість реальних збитків становить 978600,00 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти дорівнює 35 786 031, 96 грн.

Разом з тим, слідчим 2 відділення слідчого відділу УСБУ в Харківській областістаршим лейтенантом юстиції Мулик Анастасією було прийнято постанову від 24.04.2024 року про визнання юридичної особи потерпілим та залучення представника потерпілої юридичної особи до участі у кримінальному провадженні №

12022221200001412 відкритого 10.09.2022 року за фактом вчинення РФ 09.09.2022 року кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.

Відповідно до резулютивної частини вказаної вище постанови ТОВ ФІРМА «МІСТО» (код ЄДРПОУ 2261619) було визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12022221200001412 від 10.09.2022 року за ч. 1 ст. 438 КК України.

Таким чином, загальний розмір збитків, понесених позивачем, становить 35 786 031, 96 грн.

Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Щодо правових підстав та умов відшкодування збитків суд зазначає, що згідно пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

У пункті 8 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 144 ГК України майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З аналізу вище викладеного слідує, що статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала в зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі та втрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Згідно із частиною 2 статті 224, частиною 1 статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до частини 3 статті 147 ГК України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Щодо підтвердження факту завдання збитків, суд зазначає наступне.

Відповідно до Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18.10.2022 р. №3904/1223, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 р. за №1522/38858, методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання. Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оц

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, суд зазначає, що законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів (витягом з ЄДРДР) доведено повний склад цивільного правопорушення, як і доведено заявлений розмір збитків (висновками експертів, виконаних на підставі обов`язкової для використання Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності), що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків.

Щодо протиправності дій заподіювача шкоди і його вини, причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками, суд зазначає наступне.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 р. військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 р. у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 р. про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 р. у справі №287/167/18-ц, висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії РФ проти України в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а тому цей факт встановленню в судовому порядку не потребує.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Із обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів убачається, що причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діяннями відповідача та збитками, завданих позивачу, підтверджується постановою від 24.04.2024 року про визнання юридичної особи потерпілим та залучення представника потерпілої юридичної особи до участі у кримінальному провадженні № 12022221200001412 відкритого 10.09.2022 року за фактом вчинення РФ 09.09.2022 року кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.

При цьому розмір збитків підтверджується звітом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ-ГАРРЕТ» № 21/12-23-3 від 05.01.2024 (зареєстрованого в ЄДЕССБ 05.01.2023 року за номером ТО01:4364-2843-0960-3398), складеного за результатами обстеження нежитлової будівлі за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Клочківська, буд. 190 щодо оцінки технічного стану і експлуатаційної придатності нежитлової будівлі, пошкодженої внаслідок бойових дій, звітом Харківської торгово-промислової палати № 16-ОИ/24 (період складання звіту з 11.03.2024 по 29.04.2024 року), відповідгно до якого Ринкова вартість реальних збитків становить 978600,00 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти дорівнює 35 786 031, 96 грн

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, суд враховує, що законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 р. у справі №648/2035/17).

При цьому, матеріали справи свідчать, що саме внаслідок ракетного обстрілу у вересні 2022 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств Російської Федерації, що полягали у здійснені обстрілів із невстановленого виду озброєння невстановленими снарядами невстановленого калібру території м.Харкова, внаслідок чого ушкоджено майновий комплекс, який належить ТОВ ФІРМА «МІСТО», що розташований за адресою: місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 190,, про що слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022221200001412 від 10.09.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 438 КК України.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі доведено належними та допустимими доказами наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 р. (заява №38722/02)).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Однак, всупереч вимог статей 13, 74 ГПК України, жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та обґрунтованості заявленої позовної вимоги про стягнення збитків, відповідачем суду не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, даний спір вирішено по суті та позовні вимоги задоволено, судовий збір за розгляд справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України у розмірі 536790,48 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (місцезнаходження: 125993, РФ, місто Москва, вулиця Велика Дмитрівка, будинок 15-А, будова 1; код ЄДРПОУ: 00000000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Місто" (місцезнаходження: 61045, місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 190; код ЄДРПОУ: 22691619) збитки, завдані внаслідок збройної агресії Російської Федерації у розмірі35 786 031,96 грн., що в доларовому еквіваленті складає 978600,00 доларів США.

Стягнути з Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (місцезнаходження: 125993, РФ, місто Москва, вулиця Велика Дмитрівка, будинок 15-А, будова 1; код ЄДРПОУ: 00000000) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), кодкласифікації доходів бюджету22030106) судовий збір у розмірі 536790,48 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "19" грудня 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/3545/24